про залишення позовної заяви без руху
11 вересня 2025 року № 754/11559/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., перевіривши матеріали справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Національного космічного агентства України, Пенсійного фонду України, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась у Деснянський районний суд м. Києва суд із позовом до Національного космічного агентства України, Пенсійного фонду України, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
-виконання контракту, контроль виконання;
- зупинити злочин, повернути пенсію.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Деснянського районного суду м. Києва для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Зотько Т.А.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 21.07.2025 року справу № 754/11559/25 за позовом ОСОБА_1 до Національного космічного агентства України, Пенсійного фонду України, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії ухвалено передати на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Супровідним листом Деснянського районного суду м. Києва від 02.09.2025 року матеріали справи були надіслані до Київського окружного адміністративного суду. Справу отримано 08.09.2025 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції (вх. № 47251).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського окружного адміністративного суду для розгляду зазначеної справи 08.09.2025 визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що така не відповідає вимогам ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає залишенню без руху.
Так, згідно п. 2 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Суд звертає увагу на те, що в порушення зазначених вимог, у позовній заяві не вказано: ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти (стосовно відповідачів) та відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у сторін.
У позовній заяві позивачем не дотримано вимог п. 4 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, який передбачає обов'язок позивача при зверненні з позовом до кількох відповідачів чітко визначити позовні вимоги окремо до кожного з них.
Суд зазначає, що відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у позовній заяві у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень зазначається обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Окрім цього, згідно п. 5 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Однак, перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, а також проаналізувавши заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги, суд встановив наявність істотних недоліків, які потребують усунення, а саме - їх надмірну узагальненість та відсутність індивідуалізації стосовно кожного з відповідачів.
Неможливість визначити предмет спору. Суд позбавлений можливості встановити, у чому саме полягає спірне правовідношення та які саме вимоги підлягають перевірці на відповідність закону.
Ускладнення визначення меж розгляду. Узагальнене формулювання вимог не дає змоги окреслити межі судового розгляду, тобто з'ясувати, які обставини підлягають доказуванню, і які питання належить вирішити суду.
Порушення права відповідачів на захист. Позивач не зазначила, яка саме дія чи бездіяльність конкретного відповідача є предметом оскарження та у чому полягає її протиправність. Відповідачі не можуть зрозуміти, у чому саме полягають претензії до кожного з них, а отже - не можуть належним чином підготувати заперечення чи надати докази на спростування.
Разом з тим суд звертає увагу, що позивач у позовній заяві визначив відповідачами також фізичних осіб, тоді як за своєю природою адміністративна справа є публічно-правовим спором, який може виникати виключно за участю суб'єкта владних повноважень. Відтак заявлені вимоги у цій частині не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Унеможливлення встановлення відповідальності. Відсутність конкретизації перешкоджає визначенню суб'єкта, який має відповідати за оскаржувані дії чи бездіяльність, і розмежуванню обсягу відповідальності кожного з відповідачів.
Перешкода для ефективного судового захисту. Без чітко сформульованих вимог суд не може ухвалити законне й обґрунтоване рішення, оскільки відсутня достатня підстава для перевірки дій чи рішень конкретного органу чи посадової особи.
Окрім цього, суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Таким чином, у позовній заяві відсутній чітко визначений спосіб судового захисту, зокрема немає вказівки на конкретне рішення, дію або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які оскаржуються, та не зазначено, який саме спосіб захисту (серед наведених у ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України) обирає позивач.
Щодо позовної вимоги позивача про «зупинення злочину та повернення пенсії» суд зазначає, що такі вимоги не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства. Заявлені обставини стосуються питань, які не належать до компетенції адміністративних судів, оскільки вирішення питань, пов'язаних із кримінальними правопорушеннями, здійснюється виключно в межах кримінального провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Положенням частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
У свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України); суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Адміністративна юрисдикція визначається Кодексом адміністративного судочинства України за допомогою трьох критеріїв, а саме: предметної (родової), інстанційної (функціональної) та територіальної (просторової) (підсудності).
Предметна юрисдикція визначена параграфом 1 Глави 2 Розділу І Загальні положення Кодексу адміністративного судочинства України. Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Таким чином, позивачу необхідно уточнити позовні вимоги з урахуванням вимог Кодексу адміністративного судочинства України, чітко визначивши їх зміст та адресність щодо кожного з відповідачів.
Щодо відсутності копій позовної заяви для відповідача/ доказів надсилання копій позовної заяви для відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Однак, у порушення зазначених вимог, позивач не надала суду доказів надсилання іншим учасникам справи (зокрема, відповідачу) копій позовної заяви та доданих до неї документів у передбачений законодавством спосіб, а також не долучила копій у паперовому вигляді для вручення відповідачу.
Суд звертає увагу, що відсутність таких доказів є істотним процесуальним недоліком, оскільки порушує право відповідача на ознайомлення з позовом та підготовку заперечень, і перешкоджає належному розгляду справи в порядку змагальності, гарантованої ст. 9 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо сплати позивачем судового збору.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, справляється судовий збір.
Згідно ч. 3 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
За змістом ч. 8 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
Суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Разом з тим, суд враховує, що ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.11.2020 року у справі № 9901/77/20 (провадження № 11-131заі20) висловлено правову позицію згідно з якою для звільнення від сплати судового збору відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» необхідно надати довідку з органу Державної податкової служби України про розмір доходів за попередній календарний рік, яка підтверджує, що розмір судового збору в справі перевищує 5 відсотків розміру річного доходу заявника за попередній календарний рік.
Однак, при зверненні до суду позивачем не додано документів, що підтверджують сплату судового збору / підстави звільнення від сплати судового збору або ж клопотання про звільнення від сплати.
Таким чином, особі, яка подає позов необхідно сплатити судовий збір у порядку та розмірі, визначених Законом України «Про судовий збір» або навести докази на підтвердження звільнення від його сплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Розміри ставок судового збору визначені у ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір, ставка якого складає 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3 028 грн. 00 коп.
Таким чином, стороні позивача необхідно сплатити судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп. та надати відповідний документ про його сплату чи зазначити докази, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (за їх наявності).
Підсумки суду.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Голдер проти Великої Британії» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, від 21.02.1975 року.
Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Судом враховано вимоги ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Вказані недоліки мають бути усунуті у п'ятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали шляхом подання до суду:
-уточненої позовної заяви з усіма доданими до неї документами, у якій слід конкретизувати позовні вимоги, зокрема, належним чином сформулювати прохальну частину позову з урахуванням вимог Кодексу адміністративного судочинства України;
- надання до суду у паперовому форматі копії позовної заяви з додатками для відповідача або доказу надсилання листом з описом вкладення відповідачу копії позовної заяви з додатками;
- документу про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Слід зазначити, що вказані в ухвалі суду недоліки не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів адміністративного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що відповідно до ч. 3 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому ст. 171 цього Кодексу.
За змістом до п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, зокрема, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до ч. 5 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
На підставі наведеного та керуючись ст. 2, 5, 160-161, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного космічного агентства України, Пенсійного фонду України, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Позивачу надається п'ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення зазначених вище недоліків.
У разі невиконання вимог ухвали суду в зазначений строк позовну заяву ОСОБА_1 до Національного космічного агентства України, Пенсійного фонду України, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії - вважати неподаною та повернути з усіма доданими до неї документами.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Суддя Вісьтак М.Я.