про залишення позовної заяви без руху
11 вересня 2025 року м. Київ №320/39674/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Щавінський В.Р., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 період із 01.12.2016 по 28.02.2018 включно із урахуванням іншого ніж січень 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.12.2016 по 28.02.2018 включно із урахуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та виплатити із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати індексації - різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди із 01.03.2018 по 31.12.2022 включно та з 01.01.2024 по 18.06.2025 включно;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за періоди із 01.03.2018 по 31.12.2022 включно та з 01.01.2024 по 18.06.2025 включно у розмірі 4417,90 грн. на місяць із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання про відкриття провадження в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу під час звернення до суду необхідно довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного законом строку звернення до суду від дати порушення його прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 зазначив, що під час вирішення питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушення її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27.04.2023 у справі №300/4201/22 та від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції до змін внесених Законом України від 01 липня 2022 р. №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-ІХ)) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, що визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З 19.07.2022 редакція статті 233 Кодексу законів про працю України була змінена: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у Кодексі законів про працю України відсутня норма, що передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Закон №2352-ІХ містить норми прямої дії і поширює свою дію лише на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022.
Відповідно до частини першої і другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону №2352-ІХ) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд зазначає, що після 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом із цим суд звертає увагу, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України установлено карантин.
Постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. №392, від 22 липня 2020 р. №641 із наступними змінами дію карантину було продовжено до 19.12.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 р. №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" зі мінами з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на території України установлено карантин з 19.12.2020 до 30.06.2023.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Суд зазначає, що постановою Верховного Суду від 21.05.2025 у справі №460/21394/23 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала висновок, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 Кодексу законів про працю України, почався 01.07.2023.
З аналізу матеріалів справи суд установив, що 20.06.2025 позивач звернувся до суду з позовними вимогами щодо не нарахування та не виплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 та індексацію - різницю грошового забезпечення за період із 01.03.2018 до 05.10.2022 та 06.10.2022 до 31.10.2022.
Суд зазначає, що особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість і вчинити активні дії із метою отримання інформації про складові, з яких вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений розрахунок заробітної плати чи розрахунок її складових, у тому числі щодо індексації заробітної плати. Отже, з дня отримання заробітної плати (у тому числі індексації) особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідачів. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд зазначає, що строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Також згідно з вимогами частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
У постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 сформовано позицію, відповідно до якої якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 Кодексу законів про працю України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правове регулювання правовідносин, які мали місце у період до 19.07.2022, здійснюється згідно з положенням статті 233 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції), а у період з 19.07.2022 - застосовуються норми статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону №2352-ІХ).
З урахуванням зазначеного суд уважає, що з позовними вимогами за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 та з 01.03.2018 до 18.07.2022 позивачем дотримано строк звернення до суду, а з позовними вимогами з 19.07.2022 позивач звернувся до суду після спливу встановленого законодавством тримісячного строку, відлік якого почався з 01.07.2023.
З огляду на те, що позивач не обґрунтував власну пасивну поведінку щодо не реалізації права на звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 (після відміни карантину кінцевий тримісячний строк звернення до суду склав 01.10.2023) у встановлений строк, суд уважає, що позовну заяву необхідно залишити без руху.
Разом із цим суд критично оцінює твердження представника позивача про те, що про порушення своїх прав позивач дізнався після отримання відповідей на адвокатські запити, позаяк у витягах із наказів про виключення зі списків особового складу міститься інформація про виплачені та не виплачені суми під час звільнення позивача.
Позивачу в порядку усунення вказаного недоліку позовної заяви необхідно надати суду докази, які підтверджують звернення до суду з цією позовною заявою в межах строку, встановленого законодавством, або надати обґрунтоване клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом у частині позовних вимог за період з 19.07.2022 з доказами на підтвердження поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, що є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Згідно з частинами першої та другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Зазначені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства, у зв'язку з чим суд, враховуючи положення статті 169 КАС України, вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху та встановити строк для усунення недоліків позовної заяви.
При цьому необхідно зазначити, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням у доступі до правосуддя. Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, сформульовану, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 р. у справі "Пелевін проти України" (п. 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (п. 31) зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
2. Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
3. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали надіслати позивачеві, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Щавінський В.Р.