12 вересня 2025 року Справа № 280/5359/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (пр. Соборний, 75, оф.226, м. Запоріжжя, 69002, ЄДРПОУ 20508338) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році у розмірі 29892,29 грн.
Позивач позовні вимоги обґрунтовує Законом України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Господарським кодексом України та зазначає, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювала у відповідача, за звітний період склала 8 осіб, у зв'язку з чим середньооблікова кількість осіб з інвалідністю повинна складати 1 особу. Позивач вказує, що середньооблікова кількість осіб з інвалідністю у роботодавця за звітний період склала 0 осіб, що менше ніж встановлено законодавством, у зв'язку з чим до відповідача правомірно застосовано штрафні санкції. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 30 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку несплатою судового збору.
09 липня 2025 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 14 липня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що протягом 2024 року відповідачем створено робочі місця для осіб з інвалідністю у встановленому законодавством розмірі, а також здійснено всіх можливих заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю на вакантні посади, а також повідомлено про наявність вакансій центр зайнятості шляхом подання відповідних звітів. За таких обставин, відповідач вказував на те, що норматив працевлаштування осіб з інвалідністю не виконано не з вини відповідача, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування штрафних санкцій. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ФОП ОСОБА_1 за 2024 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік, осіб склала 8 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення), одиниць - 1 особа.
У зв'язку з невиконанням, на думку позивача, відповідачем нормативу щодо кількості штатних працівників - осіб з інвалідністю, позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, яким до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції в розмір 28 951,09 грн. та нараховано пеню в розмірі 941,20 грн.
Відповідачем у добровільному порядку не було здійснено сплату адміністративно-господарських санкції та пені, що зумовило звернення з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Так, Закон України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII (далі - Закон №875) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону №875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно до частиною 1 статті 19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 2 статті 19 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно приписів частини 1 статті 20 Закону №875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Судом встановлено, що відповідачем вживались заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме відповідачем протягом 2024 року регулярно подавалась до центру зайнятості, звітність Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН про наявність вільних робочих місць.
Також, в матеріалах справи міститься наказ ФОП ОСОБА_1 про створення робочого місця для працевлаштування інвалід від 11 вересня 2024 року за № 1-11-09-24.
Окрім того, суд враховує, що з огляду на дату реєстрації позивача (07 травня 2024 року), середньо облікова кількість працівників за 2024 рік у позивача, враховуючи подану ним звітність, яка міститься в матеріалах справи, становила 4 особи, а не 8 як вказує позивач.
Також, матеріалами справи містять докази на підтвердження працевлаштування у позивача особи з інвалідністю у період з 10 червня 2024 року по 15 серпня 2024 року ( ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Позивачем у розрахунку сум адміністративного - господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю невірно розраховано середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу за рік, що призвело до протиправного визначення суми адміністративно-господарських санкцій.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
У відповідності до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За результатами судового розгляду адміністративної справи, суд також дійшов висновку, що відповідачем вживались дії щодо працевлаштування у 2024 році осіб з інвалідністю, що зумовлює відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.
А відтак, твердження позивача про порушення відповідачем вимог Закону України “ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій спростовується матеріалами справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246 КАС України, суд, -
В задоволенні позовних вимог Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 12 вересня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов