про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову
12 вересня 2025 рокум. Ужгород№ 260/7202/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гебеш С.А., розглянувши у порядку письмового провадження заяву позивача про забезпечення адміністративного позову у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозяйка" до Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення у частині викупу підвального приміщення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Хозяйка" звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення у частині викупу підвального приміщення, за адресою м. Ужгород, вул. А. Волошина, буд. 8 ПП "Вітаміна".
Одночасно із позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд:
зупинити дію рішення Ужгородської міської ради від 13.06.2025 року №2291 "Про перелік об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації у 2025 році" у частині викупу підвального приміщення, за адресою: м. Ужгород, вул. А. Волошина, буд. 8 ПП "Вітаміна" до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі, а саме заборонити Ужгородській міській раді та її виконавчим органам вчиняти будь - які дії, спрямовані на виконання зазначеного рішення, зокрема укладання договорів викупу чи передачу у приватну власність об'єктів, визначених додатком до рішення;
накласти арешт на підвальне приміщення, площею 18.8 кв.м, за адресою: м. Ужгород, вул. А. Волошина, буд. 8 із забороною ПП "Вітаміна" та іншим особам здійснювати дії, спрямовані на відчуження підвального приміщення площею 18.8 кв.м, за адресою: м. Ужгород, вул. А. Волошина, буд. 8, надання його в аренду або інше користування третім особам.
Заява про забезпечення адміністративного позову аргументована тим, що позивач протягом останніх років, а саме з 01.03.2003 року орендувало у Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради підвальне приміщення площею 18.8 кв.м, за адресою: м. Ужгород, вул. А. Волошина, буд. 8, тобто під магазином "Хозяйка" та виконує функції котельні магазину. Позивач зазначає, що товариством здійснено покращення підвального приміщення за власний рахунок, а Департаментом міського господарства було зазначено, що орендар отримує право викупу за умови поліпшення орендованого майна за власні кошти, не менше як 25% ринкової вартості, що і було виконано. Однак, Ужгородська міська рада 13.06.2025 року прийняла рішення №2291 "Про перелік об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації у 2025 році" та у додатку до вказаного рішення визначила перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, зокрема і підвальне приміщення пл. 18.8 кв.м. (м. Ужгород, вул. Волошина, 8) - викуп ПП "Вітаміна". Відтак, Ужгородська міська рада надала право першочергового викупу ПП "Вітаміна", проігнорувавши заяви ТОВ "Хазяйка" та його права як орендаря на першочерговий викуп, що суперечить нормам дії Закону України "Про приваптизацію державного і комунального майна". Позивач вказує на те, що вважає за доцільне зупинити дію рішення Ужгородської міської ради від 13.06.2025 року №2291 "Про перелік об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації у 2025 році" у частині викупу підвального приміщення, за адресою: м. Ужгород, вул. А. Волошина, буд. 8 - до набрання законної сили рішення у цій справі.
Дослідивши подану позивачем заяву та дослідивши докази в обґрунтування заяви про забезпечення позову та матеріали справи, суд зазначає наступне.
Згідно статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Так, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.
Як вбачається із поданої заяви заявник просить суд зупинити дію оскаржуваного рішення, заборонити Ужгорордській міській раді вчиняти будь-які дії спрямовані на виконання оскаржуваного рішення та накласти арешт на підвальне приміщення до набрання законної сили рішенням у даній справі.
Перевіряючи доводи заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд звертає увагу на те, що ані до матеріалів справи а ні до заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивачем не було надано належних і допустимих, у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, доказів та не наведено обґрунтованих доводів, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди його правам та інтересам, унеможливлення їх захисту без вжиття відповідних заходів або ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, а отже, й не доведено наявності будь-яких правових підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення його позову, відповідно до ст. 150 КАС України.
Однак з цього приводу необхідно зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак його протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Таким чином, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 у справі №826/14303/18, від 12.02.2020 у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
В даному випадку суд враховує і те, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Таким чином, суд враховує, що саме суб'єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову.
Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України, оскільки зупинення дії оскаржуваного рішення призведе до вирішення спору по суті.
Крім того, суд вказує на те, що нормами КАС України не передбачено такого виду вжиття заходів забезпечення позову як накладення арешту.
Згідно Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Суд зазначає, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування, чого у даному випадку колегією суддів не встановлено.
Викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про застосування яких просить позивач, а отже й про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 15 листопада 2007 року по справі «Бендерський проти України», в якому Суд зазначив, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).
Крім того, на переконання суду, подання адміністративного позову предметом якого є оскарження рішення відповідача не є беззаперечним доказом очевидної ознаки їх протиправності.
Враховуючи зазначене, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову та відсутність підстав для її задоволення.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви позивача про забезпечення адміністративного позову у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозяйка" до Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення у частині викупу підвального приміщення - відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.
Суддя С.А. Гебеш