10 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/15067/24
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини (з адміністративно-господарської діяльності) НОМЕР_1 від 29.04.2024 №88 "Про притягнення до адміністративної відповідальності військовослужбовця військової служби за мобілізацією капітана ОСОБА_1 " в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного наказу про накладення дисциплінарного стягнення та позбавлення грошової премії за квітень 2024 року.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до провадження та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю. Зазначає, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стало порушення останнім військової дисципліни та службових обов'язків, які проявилися у вигляді перебування на території військової частини у стані алкогольного сп'яніння під час виконання службових обов'язків. Посилання позивача на те, що постановою Богунського районного суду м. Житомира в справі №295/6561/24 встановлено, що 27.04.2024 він не перебував у стані алкогольного сп'яніння є безпідставним, оскільки такого факту вказаним судовим рішенням встановлено не було, а було констатовано лише порушення процедури огляду на стан алкогольного сп'яніння. Як наслідок, постановою Богунського районного суду м. Житомира в справі №295/6561/24 справу про адміністративне правопорушення стосовно позивача за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Наголошує, що наявність вказаної постанови жодним чином не спростовує факту перебування капітана ОСОБА_1 на території військової частини у стані алкогольного сп'яніння, адже зі змісту зазначеної постанови вбачається, що провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито, зокрема, за порушення порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння. При цьому факт перебування позивача на території військової частини у службовий час в стані алкогольного сп'яніння підтверджується, окрім іншого, також рапортом т.в.о командира військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення - начальника відділення морально-психологічного забезпечення майора ОСОБА_2 , поясненням ОСОБА_1 , яким він підтверджує факт перебування в стані алкогольного сп'яніння, поясненням ОСОБА_3 , поясненням ОСОБА_4 , направленням на медичний огляд від 27.04.2024 із зазначенням свідків події, висновком КНП "Обласний медичний спеціалізований центр'' Житомирської обласної ради, протоколом №102 від 28.04.2024 про військове адміністративне правопорушення. Також зазначає, що позивач відмовився добровільно пройти медичний огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, хоча у разі згоди пройти такий огляд міг би уникнути прийняття оскаржуваного наказу і позбавлення його премії за квітень 2024 року.
Вважає, що вказані докази у своїй сукупності підтверджують факт порушення військової дисципліни капітаном ОСОБА_1 та, відповідно, вчинення ним дисциплінарного проступку, а тому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у письмовому провадженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, капітан ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.04.2024 №88 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовця військової служби за мобілізацією капітана ОСОБА_1 " позивача за порушення вимог статті 11, статті 13, абзацу 1 статті 49 статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України", статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України", абзацу 3 пункту 1 наказу Міністра Оборони України №580 від 29.08.2013 року "Про заходи щодо попередження пияцтва та впровадження здорового способу життя у Збройних Силах України", а саме: перебування в стані алкогольного сп'яніння під час виконання службових обов'язків притягнуто до дисциплінарної відповідальності і відповідно статті 55, керуючись вимогами пункту "в" статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України оголошено "сувору догану", також позивача позбавлено премії за квітень 2024 року у розмірі 100%.
Позивач, вважаючи протиправним наказ відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини 1 статі 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби, в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу).
В силу вимог статті 16 Статуту внутрішньої служби, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг (далі - Дисциплінарний статут, в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу).
Статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Згідно з статтею 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
В силу вимог частин 1-2 статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Статтями 83 - 86 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
У відзиві на позов відповідач вказує, що підставою застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді судової догани було перебування позивача на території військової частини у службовий час в стані алкогольного сп'яніння. Вказане підтверджується, окрім іншого, також рапортом т.в.о командира військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення - начальника відділення морально-психологічного забезпечення майора ОСОБА_2 , поясненням самого ОСОБА_1 , яким він підтверджує факт перебування в стані алкогольного сп'яніння, поясненнями ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , направленням на медичний огляд від 27.04.2024 із зазначенням свідків події, висновком КНП "Обласний медичний спеціалізований центр'' Житомирської обласної ради, протоколом №102 від 28.04.2024 про військове адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 172-20 КУпАП.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що вказаний протокол №102 від 28.04.2024 про військове адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 172-20 КУпАП разом із вказаними вище матеріалами розглядався Богунським районним судом м. Житомира.
Постановою Богунського районного суду м. Житомира 06.05.2024 по справі №295/6561/24 провадження у справі відносно ОСОБА_5 за ч.3 ст. 172-20 КУпАП закрито за відсутністю складу правопорушення.
Вказана постанова суду набрала законної сили 17.05.2024.
Отже, лише зазначення у спірному наказі про перебування на військовій службі в нетверезому стані, без надання відповідних доказів, не дають підстав для висновку про знаходження позивача на службі в стані алкогольного сп'яніння.
При цьому слід зазначити, що у постанові Богунського районного суду м. Житомира 06.05.2024 у справі №295/6561/24 зазначено, що згідно висновку КНП "Обласний медичний спеціалізований центр" ЖОР огляд ОСОБА_1 на стан сп'яніння проводився без залучення свідків та не застосовувалися технічні засоби відеозапису, що є суттєвим порушенням; що долучені до справи письмові пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_1 перебував з ознаками алкогольного сп'яніння, поза розумним сумнівом не доводять зазначені обставини.
Таким чином, відповідачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами обставини вчиненого позивачем правопорушення, його наслідки, ступень вини військовослужбовця, причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення. Тобто, відповідачем не вжито усіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного з'ясування всіх обставин вчиненого правопорушення.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності і, як наслідок, про неправомірність позбавлення останнього права на виплати премії за квітень 2024 року.
Щодо клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, суд погоджується з доводами позивача про те, що в період з 03.06.2024 по 15.06.2024, з 19.06.2024 по 30.06.2024 він брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючив с.Веселе, с.Нескучне Харківської області, що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_2 від 18.07.2024 №29. По цій причині суд робить висновок, що позивачем не порушено строків звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Стосовно вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 8000 грн. суд зазначає таке.
Визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з установленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Подібні правові позиції викладено у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі №910/14598/20 та додатковій постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі 922/1163/18.
До позову додано лише ордер серії ВО №1084170 на надання правничої допомоги адвокатом Олійник Оленою Олегівною, при цьому жодних доказів понесення витрат на правничу допомогу (як-то договору про надання про правничої допомоги, акту виконаних робіт, платіжного доручення про сплату гонорару тощо) до позову не додано.
У питанні надання доказів суд звертає увагу на позицію Верховного Суду у справі № 922/2604/20, яким зауважено, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги з додатками, за їх наявності, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Наведене свідчить про відсутність у суду об'єктивної можливості перевірити факт понесення позивачем витрати на правову допомогу у справі.
Враховуючи те, що витрати на правову допомогу у справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для про стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на оплату правничої допомоги.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити.
Визнання протиправним та скасувати наказ командира військової частини (з адміністративно-господарської діяльності) НОМЕР_1 від 29.04.2024 №88 "Про притягнення до адміністративної відповідальності військовослужбовця військової служби за мобілізацією капітана ОСОБА_1 " в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова
10.09.25