11 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/15594/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не включенні до складу грошового забезпечення, з якого обчислена грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2021 - 2022 роки сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18, а також індексації;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та доплатити грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 - 2022 роки, обчисливши їх розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18, а також індексації за період проходження ним військової служби, а саме з 01.06.2021 по 02.10.2022 включно.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошової допомоги на оздоровлення за весь час затримки виплати - за період з 01.09.2021 року по день фактичної виплати (доплати) грошового забезпечення;
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження військової служби відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплачено одноразову грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, однак без врахування у складі грошового забезпечення, з якого обчислено розміри такої допомоги, індексації та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
21.07.2025 через систему "Електронний суд" представником військової частини НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Вказує, що з огляду на зміст пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди. Таким чином, можна зробити висновок, що отримання відповідної додаткової грошової винагороди залежить від ряду умов та підстав, які по своїй суті є змінними та залежать від ряду факторів, а тому не може вважатися постійною. Зазначає, що оскільки матеріальна-допомога на вирішення соціально побутових питань має одноразовий характер вона не підлягає індексації, крім того така допомога виплачена Позивачу у фіксованому розмірі встановленому командиром військової частини, який не перевищує місячного грошового забезпечення Позивача.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач з 01.06.2021 по 02.10.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію про виплачені позивачу при звільненні суми та у разі, якщо такі суми нараховано не вірно, перерахувати та доплатити належні суми при звільненні.
У відповідь на таке звернення, позивач отримав листа, яким йому повідомлено про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення.
Вважаючи протиправною таку бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Відповідно до пунктів 2-4статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991за№2011-ХІІ(надалі Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Судом встановлено, що відповідно до вказаних положень Закону №2011-XII Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 серпня 2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - постанова №704).
Як зазначено в п. 2 постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
П. 1 постанови визначено перелік додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та їх розміри, перелічено згідно з додатком 15 до постанови.
Суд враховує, що механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам врегульовано правовими нормами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (надалі - Порядок №260).
Особливості виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань врегульовані приписами розділу XXIV Порядку №260.
Відповідно до п. 1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України (п. 7 розділу XXIV Порядку №260).
Як зазначено в абзаці третім пункту 7 розділу XXIV Порядку №260 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Особливості виплати грошової допомоги для оздоровлення врегульовані приписами розділу XXIII Порядку №260.
Відповідно до п. 1 розділу XXIII Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII Порядку №260).
Відповідно до п. 1ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Відповідно до абзацу 2 п. 2 ст. 101 цього Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році. У такому самому порядку надається щорічна основна відпустка і військовослужбовцям, які перебували у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Щодо позовних вимог про врахуванням в складі грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, суд зазначає наступне.
28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 168, пунктом 1 якої передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, зокрема виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Суд звертає увагу, що в постанові Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 зазначено:
"2-1. Установити, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають:
порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови;
особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту;
порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги."
Як вже зазначалося, Наказом Міністерства оборони від 07.06.2018 № 260 було затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який застосовується в редакції на час виникнення спірних правовідносин.
Спірним у даній справі у цій частині є питання не включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислена грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань суми додаткової винагороди передбаченої Кабінетом Міністрів України від 28.02.2022 №168.
В розділі XXIII "Виплата грошової допомоги для оздоровлення" Порядку № 260 в редакції Наказу Міністерства оборони №180 від 01.06.2020 зазначено:
"6. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги."
Отже, Порядком № 260 встановлено, що при розрахунку грошової допомоги для оздоровлення не враховуються винагороди і, відповідно, додаткова винагорода встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вказана додаткова винагорода не повинна враховуватись при нарахуванні і виплати грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а тому відсутні підстави для визнання протиправними дій, які полягають у не включенні до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.
З приводу посилання позивача на правові позиції Верховного Суду, суд звертає увагу, що згадані постанови не є релевантним джерелом права під час розгляду даної адміністративної справи, оскільки стосуються інших обставин, а саме: включення до складу грошового забезпечення, з якого нарахована одноразова грошова допомога при звільненні, щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, натомість постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168 запроваджена додаткова винагорода, яка носить тимчасовий характер, оскільки запроваджена на період дії воєнного стану.
У постанові Верховного Суду від 23.09.2024 у справі №240/32125/23 висловлена правова позиція з приводу наявності підстав для включення додаткової грошової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168 при обчисленні компенсації за невикористані дні відпустки, а не ГДЗ.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо не включення до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань сум індексації, суд зазначає таке.
За приписами Закону № 2011-XIIтаЗакону України від 03.07.1991 №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації.
Субсидіарне застосування зазначених правових норм вказаних Законів дає підстави для правового висновку про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №240/10130/19, який суд враховує в силу положень частини 5статті 242 КАС України.
Суд керується тим, що індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому індексація є невід'ємною складовою частиною грошового забезпечення.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку виплат військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 638/5794/17, від 27.12.2019 у справі № 643/11749/17, предметом розгляду яких було, зокрема, включення до складу грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, індексації грошового забезпечення.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 про розмір грошового забезпечення, позивачу за 2021-2022 роки нараховувалась та виплачувалась індексація.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що індексація входить до складу грошового забезпечення, з якого має бути обрахована грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Відтак, оскільки у спірному випадку виплата позивачу індексації грошового забезпечення мала щомісячний характер, та враховуючи її особливу правову природу, у відповідача були відсутні правові підстави для її не включення до обрахунку спірних виплат.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплатити позивачу одноразову грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.
Стосовно вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст.2 Закону №2050-ІІІ).
Така сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону №2050-ІІІ).
Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
В силу п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Отже, наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Суд звертає увагу, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такого ж правового висновку дійшов ВС у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16 та від 30.09.2020 у справі № 280/676/19 та від 13.09.2021 у справі №639/3140/17.
Таким чином, оскільки наявний факт невчасної виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.06.2021 по день фактичної виплати, а тому суд приходить до висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Щодо понесених судових витрат на професійну правничу допомогу суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено із доданих письмових доказів, а саме: договору про представництво та надання правової (правничої) допомоги від 05.01.2025, додаткової угоди №4 до договору, квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки, рахунку №47 від 06.06.2025, адвокатом Грішиним Є.О. було надано послуги позивачеві на суму 2 500,00 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13 березня 2025 року у справі №275/150/22, в якій зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконаних робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.
Проаналізувавши докази в підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, відсутність клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконаних робіт, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до вимог ст. ст. 139-143 КАС Українипідстави для відшкодування або стягнення судових витрат по даній справі відсутні.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.06.2021 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення та з 01.03.2018 по день фактичної виплати.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Г. Попова
11 вересня 2025 р.
11.09.25