11 вересня 2025 рокуСправа №160/13713/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування рішення №16 від 17.04.2025р. та зобов'язання вчинити певні дії, -
13.05.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та просить:
- скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , за протоколом від 17.04.2025р. №16 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п.4 ч.3 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобовязати ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п.4 ч.3 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що він перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 як військовозобов'язаний. Його рідний брат - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , його смерть пов'язана з проходженням військової служби, а саме: його брат був мобілізований та помер у КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої допомоги» внаслідок захворювання на двосторонню пневмонію, яка супроводжувалася серцевою та нирковою недостатністю, що призвело до його смерті під час перебування у центрі підготовки особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідно до ІНФОРМАЦІЯ_6 від 10.03.2025р. виданого відповідачем. У зв'язку із вищенаведеним 28.03.2025р. він подав заяву до відповідача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п.4 ч.3 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (через загибель/смерть рідного брата, який був військовослужбовцем), до якого були додані всі необхідні документи, проте, за оспорюваним рішенням йому було відмовлено у наданні такої відстрочки через те, що його близький родич (брат) не загинув, а помер. Позивач не погоджується з таким рішенням, просить його скасувати та спонукати відповідача надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п.4 ч.3 ст.23 згаданого Закону, оскільки відповідно до тексту пояснювальної записки до проекту Закону від 31.05.2016р. №1387-УІІІ були внесені зміни до п.4 ч.3 ст.23 Закону, за якими внесення змін до цієї норми було обумовлено потребою захисту прав осіб, які внаслідок проведення антитерористичної операції втратили близьких родичів. З метою недопущення збільшення втрат в зоні АТО з числа членів однієї родини. Також позивач зазначив і про те, що законодавство України не закріплює визначення понять «помер» і «загинув», тому вказані приписи, на його переконання, підлягають розширеному тлумаченню, за якого слова «жінки та чоловіки, чиї близькі родичі загинули» потрібно розуміти в широкому значенні, як жінки та чоловіки, чиї близькі родичі втратили життя у зв'язку з проходженням ними військової служби. За викладеного, позивач вважає, що підстави для відмови йому у наданні відстрочки за оспорюваним рішенням, у відповідача були відсутні.
Ухвалою суду від 19.05.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 17.06.2025р. у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази в обгрунтування правомірності прийнятого оспорюваного рішення, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, зазначеною ухвалою суду у відповідача було витребувано копію протоколу від 17.04.2025р. №16 про відмову у наданні відстрочки позивачеві у порядку ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України.
На виконання вищенаведеної ухвали суду, 02.06.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що відповідно до пунктів 1,8,9,11 Положення №154 районні ТЦК оформлюють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік. 07.04.2025р. позивач звернувся до Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час загальної мобілізації згідно п.4 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або зникли безвісти за особливих обставин під час здійснення заходів із забезпечення національної без пеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Дослідивши всі обставини та надані документи Комісія встановила, що позивач має рідного брата ОСОБА_2 , який був курсантом військової частини НОМЕР_1 , призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_7 та ІНФОРМАЦІЯ_4 помер в КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої допомоги». Позивачем не було надано до заяви жодного з документів, які б підтвердили статус загиблого та участь в обороні, відсічі і стримуванні збройної агресії проти України. Згідно сповіщення в/ч НОМЕР_1 від 07.03.2025р. ОСОБА_2 помер будучи курсантом центру базової загальновійськової підготовки Державної прикордонної служби України. Отже, на переконання відповідача, так як брат позивача не має статусу загиблого чи зниклого безвісти за особливих обставин під час здійснення заходів із забезпечення національної без пеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, позивач не може скористатися правом на відстрочку згідно п.4 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тому рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо відмови у оформленні відстрочки позивачеві вважає таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, є обгрунтованим та законним. Окрім того, відповідач також вважає, що вимога про зобов'язання прийняти рішення про надання відстрочки від призову не може бути задоволена, так як дана вимога належить до виключної компетенції Комісії згідно ПКМУ №560, відтак, цю вимоги заявлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , який не є належним відповідачем.
Також на виконання вимог ухвали суду та приписів ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України разом з відзивом на позов відповідачем було надано і копію Протоколу №16 від 17.04.2025р. щодо відмови позивачеві у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п.4 ч.3 ст.23 згаданого Закону.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 11.09.2025р. у зв'язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці у періоди липень, серпень 2025 року та, як наслідок, об'єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 11.09.2025р.
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом - 11.09.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті заяви.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 у званні солдат, ВОС 738669, в реєстрі Оберіг за № 271120241425247400011, що підтверджується копією 1 та 11 сторінок паспорта позивача серії НОМЕР_2 , та даними військово-облікового документу (далі -ВОД) у мобільному застосунку Резерв+, копії яких наявні у справі.
Позивач мав рідного брата - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 згідно копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 01.09.2084р., де у графі батько: зазначений ОСОБА_3 , у графі: мати: ОСОБА_4 .
Наведені дані про батьків також співпадають із даними батьків, які містяться у копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 19.08.2022р. позивача - ОСОБА_1 .
Вказані обставини свідчать про те, що позивач та ОСОБА_2 є рідними (повнорідними) братами.
Брат позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 був призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_7 , був зарахований до в/ч НОМЕР_1 та як курсант проходив базову підготовку у першому відділі підготовки центру ІНФОРМАЦІЯ_10 про що свідчить копія Довідка №2262 від 28.02.2025р. та учасниками справи не заперечується.
10.03.2025р. на адресу матері позивача - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 направлено Сповіщення за №951, в якому повідомлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої допомоги», смерть пов'язана з проходженням військової служби, копія цього Сповіщення міститься в матеріалах справи.
Зі змісту копії Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 13.03.2025р. встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 40 років.
А у відповідності до інформації, яка міститься в Акті №41-2025 випадку смерті, що стався 06 березня 2025 року о 15 год. 40 хв., затвердженого головою Державної прикордонної служби України 20.05.2025р., судом встановлено, що за даними лікарського свідоцтва про смерть №362 від 03 травня 2025 року виданого комунальною установою «Черкаське обласне бюро судово-медичної експертизи», в якому встановлено, що військовослужбовцю ОСОБА_2 під час огляду 25.02.2025р. було встановлено діагноз: «Негоспітальна лівобічна нижньодольова пневмонія, ЛН І-ІІ ст.», причиною смерті ОСОБА_2 є: гостра крововтрата; травма підключичної вени; випадковий поріз, прокол, прорив або кровотеча під час іншого хірургічного або терапевтичного втручання.
Надалі, позивач 28.03.2025р. засобами поштового зв'язку «Укрпошта» (накладна №5007400052185) звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п.4 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у зв'язку з загибеллю/смертю його брата під час виконання військового обов'язку), що підтверджується копією відповідної заяви, копією опису поштового вкладення, копією наведеної накладної та копією поштового повідомлення про отримання заяви відповідачем 03.04.2025р., наявних у справі.
17.04.2025р. Комісія при ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянула вищенаведену заяву позивача та рішенням, оформленим Протоколом №16 від 17.04.2025р., позивачеві було відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з причин того, що близький родич позивача (брат) не загинув, а помер, про що свідчить зміст пункту 50 наведеного Протоколу, копія якого наявна у справі.
Позивач вважає протиправним вищенаведене рішення про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, тому з метою захисту своїх прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом по його скасування.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.
За приписами частин першої та другої статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232) закріплено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2232 військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Згідно частини п'ятої статті 1 Закону №2232 встановлено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до абзацу 3 частини шостої статті 2 Закону №2232 передбачено, що до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
За ч.1 ст.39 Закону №2232 встановлено, що на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Згідно з абзацом 1 частини першої статті 39 Закону №2232 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Абзацом 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі по тексту - Закон №3543) встановлено, що мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Частиною п'ятою статті 4 Закону №3543 встановлено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався указами Президента України та діє станом на день прийняття цього рішення.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 року №2105-ІХ (далі по тексту - Указ №65/2022), постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 4 Указу №65/2022 постановлено призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Згідно з абзацом 1 частини п'ятої статті 22 Закону №3543 призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, встановлений у статті 23 Закону №3543.
Так, за приписами п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) встановлено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Згідно з ч. ч. 7, 8 ст. 23 Закону № 3543-XII передбачено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України
У відповідності до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до абз. 9 п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Процедуру надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відповідно до п.60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Додаток 5 Порядку №560 визначає перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Так, відповідно до додатку 5 Порядку № 560 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII є: документи, що підтверджують родинні зв'язки (у тому числі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин, документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану (у тому числі сповіщення або копія акта службового розслідування, або витяг із наказу про виключення із списків особового складу (із зазначенням підстави).
Як встановлено судом зі змісту копії заяви позивача про надання йому відстрочки від 28.03.2025р., до неї були додані наступні копії документів, а саме: копія Свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копія Свідоцтва про народження ОСОБА_2 , копія Свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , копія Сповіщення №951 від 10.03.2025р., де зазначено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої допомоги», смерть пов'язана з проходженням військової служби.
Жодних копій документів, передбачених вищенаведеним Додатком 5 до Порядку №560, позивачем до вказаної заяви не долучалось.
За результатами розгляду заяви позивача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, Комісія при ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняла рішення, оформлене Протоколом від 17.04.2025р. № 16 за змістом якого у пункті 50 було зазначено про відмову у наданні відстрочки позивачеві, з причин - близький родич (брат) не загинув, а помер.
Аналізуючи положення абз. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», можна зробити висновок, що законодавець пов'язує право осіб на відстрочку від мобілізації з тим, що близькі родичі останнього загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Відтак, законодавець надає право на відстрочку у випадках, коли такий близький родич загинув саме під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
А отже, із наведеного аналізу приписів чинного законодавства та аналізу встановлених судом обставин у цій справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що сам собою факт участі близького родича, який проходить військову службу у Збройних Силах України, у війні з російською федерацією, не дає права на відстрочку від призову за мобілізацією його рідним, якщо не дотримано умови, що загибель або зникнення безвісти сталися під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Крім того, з аналізу положень абз. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» суд вбачає, що законодавець пов'язує можливість надання відстрочки тільки в разі, коли близький родич особи саме загинув або зник безвісти.
Суд зазначає, що поняття «загиблий» та «померлий» не є тотожними за своєю суттю, оскільки відрізняються причиною та обставинами смерті особи.
Загибель військовослужбовця є військовою втратою, яка стосується категорії військовослужбовців, що брали участь у військових діях і загинули внаслідок дій противника, безпосередньо під час бойових дій.
Отже, смерть унаслідок загибелі настає від зовнішнього насильницького впливу (зокрема, внаслідок осколкових уражень або кульового поранення, не сумісного з життям, артилерійського обстрілу тощо), який не пов'язаний з наявними в людини захворюваннями.
Особа, смерть якої настала внаслідок захворювання, а саме: 25.02.2025р. ОСОБА_2 було встановлено діагноз: «Негоспітальна лівобічна нижньодольова пневмонія, ЛН І-ІІ ст.», причиною смерті була гостра крововтрата; травма підключичної вени, випадковий поріз, прокол, прорив або кровотеча під час іншого хірургічного або терапевтичного втручання (згідно відомостей з Акту №41-2025 випадку смерті, що стався 06 березня 2025р. о 15 год. 40 хв.), у тому числі, пов'язаного з проходженням військової служби, вважаються померлими.
У чинному законодавстві законодавець розмежовує поняття загибелі та смерті, тому ці поняття зазначаються окремо.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» регулює сферу публічних правовідносин, що стосуються призову на військову службу осіб під час мобілізації.
З аналізу норми абз. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вбачається, що для її застосування необхідно встановити такі умови:
- ступінь родинного зв'язку заявника з військовослужбовцем;
- документи, які підтверджують факт загибелі (зникнення безвісти) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану.
Тому, ключовим питанням у межах спірної ситуації є те, чи підтверджують надані позивачем документи факт саме загибелі рідного брата під час здійснення заходів, необхідних із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій області або забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України під час воєнного стану.
Разом з тим, сукупність вище досліджених судом доказів не дає підстав ставити під сумнів той факт, що рідний брат позивача помер внаслідок захворювання, а саме: «Негоспітальної лівобічної нижньодольової пневмонії, ЛН І-ІІ ст.», (згідно відомостей з Акту №41-2025 випадку смерті, що стався 06 березня 2025р. о 15 год. 40 хв.), а не загинув від зовнішнього насильницького впливу (зокрема, внаслідок осколкових уражень або кульового поранення, не сумісного з життям, артилерійського обстрілу, тощо), що є необхідною умовою для надання військовозобов'язаному відстрочки відповідно до п.4 ч.3 ст. 23 Закону №3543.
А відтак, враховуючи, що брат позивача помер внаслідок захворювання - «Негоспітальної лівобічної нижньодольової пневмонії, ЛН І-ІІ ст.», (згідно відомостей з Акту №41-2025 випадку смерті, що стався 06 березня 2025р. о 15 год. 40 хв.), підстави для надання позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту4 частини 3 ст.23 закону №3543, відсутні.
За викладених обставин, суд резюмує, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 з вказаною вище заявою про надання йому відстрочки у зв'язку із загибеллю/смертю його рідного брата під час здійснення заходів, необхідних із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій області або забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України під час воєнного стану, не надав належних доказів наявності у нього правових підстав для застосування до нього п.4 ч.3 ст.23 Закону №3543.
Тому, із наведеного аналізу встановлених обставин та приписів чинного законодавства у їх взаємозв'язку, слід дійти висновку, що оспорюване рішення, оформлене Комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 протоколом №16 від 17.04.2025р. про відмову у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, є правомірним.
А отже, жодні обгрунтовані правові підстави для скасування оспорюваного рішення, оформленого протоколом №16 від 17.04.2025р. про відмову позивачеві у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у адміністративного суду відсутні.
У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Однак, у ході судового розгляду справи протиправність відмови у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період відповідачем з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу вищенаведених приписів чинного податкового законодавства жодними належними, достатніми та допустимими доказами, позивачем не доведена.
Також судом враховується і те, що позивачем у ході розгляду ІНФОРМАЦІЯ_2 його заяви про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 28.03.2025р. належними доказами вищенаведені обставини всупереч приписам Додатку 5 до Порядку №560 підтверджені не були.
А відтак, позивач наявність у нього підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, передбачених приписами п.4 ч.3 ст. 23 Закону №3543, перед судом не довів.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення судом, тому відхиляються судом, посилання позивача на текст пояснювальної записки до проекту Закону від 31.05.2016р. №1387-УІІІ та необхідності розширеного тлумачення п.4 ст.3 ст.23 Закону №3543, з огляду на те, що, по-перше, пояснювальні записки до проектів законів про внесення змін не є нормативно-правовими актами, а відтак, не носять юридичної сили; по-друге, розширеному тлумаченню норми п.4 ч.3 ст.23 Закону №3543 не підлягають, оскільки не містять норм, що стосується права на відстрочку близьких родичів, осіб, які померли від захворювань під час проходження військової служби.
Усі інші аргументи позивача вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу, правомірність прийняття відповідачем як суб'єктом владних повноважень оспорюваного рішення, оформленого протоколом №16 від 17.04.2025р., про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачеві з підстав, передбачених п.4 ч.3 ст.23 Закону №3543, суд приходить до висновку, що наведене оспорюване рішення є таким, що прийняте у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обгрунтовано та з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
З огляду на те, що судом під час розгляду справи не було встановлено фактів протиправної відмови відповідачем у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період (як основних позовних вимог), а тому і позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п.4 ч.3 ст.23 Закону №3543 (як похідних позовних вимог), також задоволенню не підлягають.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.
Приймаючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу адвоката, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
А відтак, оскільки суд прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні даного позову повністю, то судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем за платіжним документом №7920-0539-5156-8179 від 12.05.2025р. у сумі 1211,20 грн., покладаються на позивача згідно до вимог ст.139 наведеного Кодексу.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування рішення №16 від 17.04.2025р. та зобов'язання вчинити певні дії- відмовити повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва