11 вересня 2025 рокуСправа №160/10014/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення №046550008671 від 24.01.2025р., зобов'язання вчинити певні дії, -
04.04.2025р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 24.01.2025 №046550008671 щодо відмови позивачу в призначені та виплаті дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 18.10.2024;
2) зобов'язати відповідача-1:
- зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 22.05.1990 по 18.10.1990, з 01.06.1991 по 20.09.1991, з 08.09.1993 по 30.12.1994 та з 07.11.2014 по 16.05.2016 відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 29.09.1987;
- зарахувати до страхового стажу позивачу періоди участі у бойових діях з 27.04.2015 по 30.11.2015, з 01.12.2015 по 30.12.2015, з 03.04.2016 по 06.04.2016, з 21.12.2016 по 11.04.2017, з 27.04.2017 по 05.10.2017, з 15.10.2017 по 24.10.2017, з 17.11.2017 по 18.11.2017, з 14.07.2018 по 17.11.2018 та з 08.02.2021 по 07.08.2021 на умовах - один місяць служби за три місяці відповідно до п.п. 1 п. 2.3. Положення №530;
- здійснити призначення та виплату позивачеві дострокової пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 18.10.2024.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17.01.2025р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області було прийнято рішення №046550008671 від 24.01.2025р., яким позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком за нормами п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та у рішенні зазначено про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.09.1987 року: період трудової діяльності з 22.05.1990 року по 18.10.1990 року, та з 01.06.1991 року по 20.09.1991 року, оскільки відсутні підстави на звільнення, чим порушено вимоги пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої спільним наказам Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58; період роботи з 08.09.1993 року по 30.12.1994 року в російській федерації, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 року; для зарахування до страхового стажу періоду з листопада 2015 року по квітень 2016 року, згідно довідки про доходи № 5590 від 18.05.2016 року, необхідно надати довідку про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески за формою, затвердженою постановою правління ПФУ 04.02.2021 року № 3-1. Позивач вважає таке рішення відповідача-2 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини та постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 16.04.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідачів-1, 2, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
30.04.2025р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вказаної ухвали суду, від відповідача-2 (Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області) до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що 24.01.2025 року Головним управлінням було прийнято рішення №046550008671 про відмову у призначенні позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком, як учаснику бойових дій відповідно до підпунктом 4 пункту 1 статті 115 до Закону 1058 в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 25 років, оскільки страховий стаж позивача становить 23 роки 7 місяці 25 днів; до страхового стажу не зараховано, період трудової діяльності позивача з 22.05.1990 року по 18.10.1990 року, та з 01.06.1991 року по 20.09.1991 року, оскільки відсутні підстави на звільнення, чим порушено вимоги пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої спільним наказам Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58; до страхового стажу позивача не зараховано періоди з 08.09.1993 року по 30.12.1994 року в російській федерації, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 року.
Відповідач-1 (Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) на виконання вимог ухвали суду від 16.04.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 16.04.2025р. про відкриття провадження у справі та позов з додатками відповідач-1 отримав 17.04.2025р. та 07.04.2025р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи.
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 11.09.2025р. було продовжено строк розгляду даної справи до 11.09.2025р.
Отже, рішення у даній справі приймається 11.09.2025р. в межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 є громадянином України та має статус учасника бойових дій, що підтверджується копіями паспорта позивача та відповідного посвідчення, наявними у справі.
Згідно довідок: Військової частини - польова пошта НОМЕР_2 №1790 від 06.04.2016р. позивач у період з 27.04.2015 по 30.11.2015, з 01.12.2015 по 30.12.2015, з 03.04.2016 по 06.04.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей; Військової частини НОМЕР_3 №4342 від 18.11.2017р. позивач у період з 21.12.2016 по 11.04.2017, з 27.04.2017 по 05.10.2017, з 15.10.2017 по 24.10.2017, з 17.11.2017 по 18.11.2017 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції Донецької області; Військової частини НОМЕР_4 №12/2461 від 21.11.2018р. у період з 14.07.2018 по 17.11.2018 позивач брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів; Військової частини НОМЕР_5 №2761 від 07.08.2021 позивач у період з 08.02.2021 по 07.08.2021 безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, що підтверджується змістом копій відповідних довідок, наявних у справі.
17.01.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком (УБД) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої надав всі необхідні документи, що підтверджується копіями відповідної заяви та розписки-повідомлення, наявними у справі.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області було прийнято рішення №046550008671 від 24.01.2025р., яким позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком за нормами п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та у рішенні зазначено про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.09.1987 року: період трудової діяльності з 22.05.1990 року по 18.10.1990 року, та з 01.06.1991 року по 20.09.1991 року, оскільки відсутні підстави на звільнення, чим порушено вимоги пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої спільним наказам Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58; період роботи з 08.09.1993 року по 30.12.1994 року в російській федерації, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 року; для зарахування до страхового стажу періоду з листопада 2015 року по квітень 2016 року, згідно довідки про доходи №5590 від 18.05.2016 року, необхідно надати довідку про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески за формою, затвердженою постановою правління ПФУ 04.02.2021 року № 3-1, що підтверджується змістом копії відповідного рішення.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-2 від 24.01.2025 №046550008671 щодо відмови позивачу в призначені та виплаті дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 18.10.2024, у зв'язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання такого рішення протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача-1: зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 22.05.1990 по 18.10.1990, з 01.06.1991 по 20.09.1991, з 08.09.1993 по 30.12.1994 та з 07.11.2014 по 16.05.2016 відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 29.09.1987; зарахувати до страхового стажу позивачу періоди участі у бойових діях з 27.04.2015 по 30.11.2015, з 01.12.2015 по 30.12.2015, з 03.04.2016 по 06.04.2016, з 21.12.2016 по 11.04.2017, з 27.04.2017 по 05.10.2017, з 15.10.2017 по 24.10.2017, з 17.11.2017 по 18.11.2017, з 14.07.2018 по 17.11.2018 та з 08.02.2021 по 07.08.2021 на умовах - один місяць служби за три місяці відповідно до п.п. 1 п. 2.3. Положення №530; здійснити призначення та виплату позивачеві дострокової пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 18.10.2024.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду України визначено Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058, в редакції чинній станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії).
Пунктом 4 частини першої статті 115 Закону №1058 визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у періоди з 22.05.1990 по 18.10.1990, з 01.06.1991 по 20.09.1991 працював в Дніпропетровському об'єднанні плодорозсадницьких радгоспів радгоспі Ім. Тельмана по договору, що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 29.09.1987р., наявною у справі.
Разом з тим, наведені періоди роботи не було зараховано відповідачем-2 до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (на підставі записів у трудовій книжці), так як відсутні підстави на звільнення, чим порушено вимоги пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої спільним наказам Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, що підтверджується змістом копії оспорюваного рішення пенсійного органу №046550008671 від 24.01.2025р., наявною у справі.
Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальним працівником підприємства, на якому позивач працював.
У спірні періоди роботи позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях Державного комітету СРСР по труду та соціальним питанням від 20.06.1974р. №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Трудовая книжка является основным документом о трудовой деятельности рабочих и служащих. Трудовые книжки ведутся на всех рабочих и служащих государственных, кооперативных и общественных предприятий, учреждений и организаций*, проработавших свыше 5 дней, в том числе на сезонных и временных работников, а также на нештатных работников при условии, если они подлежат государственному социальному страхованию.».
Відповідно до п.2.3. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Все записи в трудовой книжке о приеме на работу, переводе на другую постоянную работу или увольнении, а также о награждениях и поощрениях вносятся администрацией предприятия после издания приказа (распоряжения), но не позднее недельного срока, а при увольнении - в день увольнения и должны точно соответствовать тексту приказа (распоряжения).».
Згідно п.2.5. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «В случае выявления неправильной или неточной записи сведений о работе, переводе на другую постоянную работу, о награждениях и поощрениях и др. исправление производится администрацией того предприятия, где была внесена соответствующая запись. Администрация по новому месту работы обязана оказать работнику в этом необходимую помощь.».
Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22, 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови надання позивачем до пенсійного органу трудової книжки НОМЕР_1 від 29.09.1987р., яка підтверджує факт роботи позивача за не зараховані періоди, а також і з урахуванням повноважень пенсійного органу щодо надання допомоги особам у одержанні відсутніх для призначення пенсії документів, пенсійним органом безпідставно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв'язку із не зарахуванням до загального страхового стажу спірних періодів роботи позивача.
Також і роблячи такі висновки, суд враховує правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 28.01.2025 у справі № 300/8132/23 в частині здійснення належної перевірки достовірності записів про трудову діяльність позивача, що зазначені в трудовій книжці, відповідно до положення Порядку № 637, що не було зроблено відповідачем-2, таких доказів матеріали справи не містять, а відповідачем-2 суду не надані.
Окрім того, у період з 07.11.2014р. по 16.05.2016р. позивач працював у Вільногірській філії ПрАТ «Кримський ТИТАН» (перейменовано в ПрАТ «Юкрейніан Кемікал Продактс»), при цьому, з квітня 2015 року по квітень 2016 року проходив військову службу в ЗСУ, що підтверджується наявними у справі копіями трудової книжки позивача, військового квитка та довідок військових частин.
При цьому, періоди з 01.03.2015 по 31.03.2015 та з 01.08.2015 по 31.12.2015 не було зараховано відповідачем до страхового стажу позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком, фактично у зв'язку із відсутністю інформації про сплату страхових внесків за вказані періоди, що не заперечується учасниками справи.
Разом з тим, слід зазначити, що позивач, як застрахована особа, не повинен нести відповідальність за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної та своєчасної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачеві таких періодів.
Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 20.03.2019р. у справі №688/947/17, від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а та від 01.11.2018р. у справі № 199/1852/15-а.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, суд вказує на безпідставність посилань відповідача-2 в оспорюваному рішенні на те, що для зарахування до страхового стажу періоду з листопада 2015 року по квітень 2016 року, згідно довідки про доходи № 5590 від 18.05.2016 року, необхідно надати довідку про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески за формою, затвердженою постановою правління ПФУ 04.02.2021 року № 3-1, оскільки період з січні по квітень 2016 року зараховано до страхового стажу позивача, що підтверджується наявною у справі копією розрахунку стажу позивача, а також і враховуючи повноважень пенсійного органу щодо надання допомоги особам у одержанні відсутніх для призначення пенсії документів
За викладеного, суд приходить до висновку про безпідставність не зарахування до загального страхового стажу позивача періодів з 01.03.2015 по 31.03.2015 та з 01.08.2015 по 31.12.2015.
Також і з матеріалів справи судом встановлено, що у період з 08.09.1993 року по 30.12.1994 року ОСОБА_1 працював на території російської федерації, що підтверджується копією трудової книжки позивача, наявною у справі.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем-2 суду не надано та їх достовірність відповідачем не заперечується.
Наведений період роботи не було зараховано відповідачем до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 року, що підтверджується змістом копії оспорюваного рішення пенсійного органу №046550008671 від 24.01.2025р., наявною у справі.
Так, за приписами ч.2 ст.4 Закону №1058 визначено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно ч.2 ст.10 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода від 13.03.1992р.), яка була чинною на момент роботи позивача у спірний період пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди від 13.03.1992р. встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до ст.1 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (Угода від 14.01.1993р.), , яка була чинною на момент роботи позивача у спірний період, визначено, що дія цієї Угоди поширюється на осіб (надалі іменуються - Працівники) та членів їх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї із Сторін (надалі іменуються - Сторона виїзду) та здійснюють свою трудову діяльність на умовах найму на території іншої Сторони (надалі іменуються - Сторона працевлаштування).
Статтею 7 Угоди від 14.01.1993р. встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абз.2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993р. трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Відповідно до абз. 3 ст. 3 Федерального Закону російської федерації від 17.12.2001 №173-ФЗ "Про трудові пенсії в Російській Федерації" (Закон рф №173-ФЗ), який застосовувався до 01.01.2015, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Російській Федерації, мають право на трудову пенсію нарівні з громадянами Російської Федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації.
Федеральним Законом "Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації з питань встановлення тарифів страхових внесків в державні позабюджетні фонди" від 03.12.2011 №379-ФЗ (Закон №379-ФЗ) внесено зміни в статтю 7 Федерального Закону "Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації" №167-ФЗ від 15.11.2001, відповідно до яких, застрахованими особами є особи, на яких поширюється обов'язкове пенсійне страхування відповідно до цього закону.
При цьому, ст. 9 Закону №379-ФЗ передбачено, що він вступає в силу з 01.01.2012.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що на момент роботи позивача у спірний незарахований період з 08.09.1993р. по 30.12.1994р. було визначено, що трудовий стаж, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін (України та рф), взаємно визначається Сторонами, а обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
При цьому, діюче у спірний період в Україні пенсійне законодавство визначало, що у разі, якщо пенсія призначається на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації, а обов'язок реєстрації в системі обов'язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та відповідно, підтвердження фактів сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в рф виник з 01.01.2012р.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Згідно з абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ про трудову діяльність і соціальний захист громадян, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року (припинення дії від 04.07.2023), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Враховуючи вищевикладене, вищенаведений період роботи позивача на території рф відповідно до записів трудової книжки підлягає врахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо припинення з 01.01.2023 рф участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року" від 29.11.2022 №1328, то суд звертає увагу на те, що згідно статей 9, 58 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відтак, враховуючи положення статей 9, 58 Конституції України, тільки з дати припинення в участі в Угоді від 13.03.1992 ця Угода не враховується, при цьому нормативно-правові акти про вихід з вказаної Угоди не мають зворотної дії в часі, тому не можуть поширюватися на стаж, набутий в період її чинності.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що відповідач-2 протиправно не зарахував вищенаведений період роботи позивача до її страхового стажу, з порушенням вимог вищенаведеного законодавства.
Окрім того, згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
За положеннями частини третьої цієї статті страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною четвертою статті 2 Закону №2232 передбачено види військової служби, а саме, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011), відповідно до статті 1-2 якого військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551) встановлено, що до учасників бойових дій належать, зокрема, військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Положеннями абзацу 2 частини першої статті 8 Закону №2011 передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Аналіз приведених вище норм права дає підставою для висновку, що час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період зараховується, зокрема, до страхового стажу роботи особи.
Наказом Міністерства оборони України №530 від 14 серпня 2014 року «Про положення про організацію роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 року за №1294/2607, відповідно до Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та з метою приведення нормативно-правових актів Міністерства оборони України у відповідність до чинного законодавства, затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей (далі - Положення №530).
Пунктом 2.3 розділу 2 Положення №530 передбачено, що при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах (з урахуванням вимог пунктів 2.4 та 2.5 цього розділу):
1) один місяць служби за три місяці:
участь у бойових діях у воєнний час;
час безперервного перебування на лікуванні в лікувальних закладах унаслідок поранень, контузій, каліцтв або захворювань, одержаних військовослужбовцями у військових частинах, штабах та установах, які входили до складу діючої армії;
час перебування під вартою, час відбуття покарання в місцях позбавлення волі та висилки військовослужбовців, безпідставно притягнутих до кримінальної відповідальності, безпідставно репресованих і надалі реабілітованих;
час виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, - з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1988 року;
час виконання обов'язків у складі національного контингенту і національного персоналу відповідно до Закону України “Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки»;
час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції;
період проходження служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції чи забезпеченні її проведення;
час служби, зазначений у постанові Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 30 «Про пільги щодо обчислення вислуги років військовослужбовцям Збройних Сил України, які брали участь в операціях Миротворчих Сил ООН» (зі змінами);
час проходження служби військовослужбовцями Служби безпеки України, направленими у відрядження до Республіки Ірак з метою забезпечення в умовах посилення терористичних посягань безпеки дипломатичних установ України, їх співробітників та членів їх сімей;
інші періоди, зазначені в підпункті “а» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (зі змінами);
крім вищезазначених, періоди дійсної військової служби у Збройних Силах СРСР, які підлягають зарахуванню до вислуги років на пенсію на пільгових умовах, наведені в додатку 2 до цього Положення.
За положеннями абзацу а) пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за три місяці, зокрема, час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що зазначена військова служба підлягає зарахуванню до трудового стажу на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №348/347/17, від 30 липня 2019 року у справі № 346/1454/17 та від 2 квітня 2020 року у справі №185/4140/17 (92-а/185/282/17), від 16 червня 2020 року у справі №185/7049/16-а.
Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією Третього апеляційного адміністративного суду, викладеною у його постанові від 21.02.2024р. у справі №160/23223/23.
Так, як вбачається зі змісту копій довідок Військової частини - польова пошта НОМЕР_2 №1790 від 06.04.2016р., Військової частини НОМЕР_3 №4342 від 18.11.2017р., Військової частини НОМЕР_4 №12/2461 від 21.11.2018р., Військової частини НОМЕР_5 №2761 від 07.08.2021 ОСОБА_1 : у період з 27.04.2015 по 30.11.2015, з 01.12.2015 по 30.12.2015, з 03.04.2016 по 06.04.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей; у період з 21.12.2016 по 11.04.2017, з 27.04.2017 по 05.10.2017, з 15.10.2017 по 24.10.2017, з 17.11.2017 по 18.11.2017 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції Донецької області; у період з 14.07.2018 по 17.11.2018 і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів; у період з 08.02.2021 по 07.08.2021 безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, що підтверджується змістом копій відповідних довідок, наявних у справі.
За викладеного, враховуючи вищенаведені норми права, суд приходить до висновку, що час проходження позивачем військової служби, протягом якої позивач брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, а також у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, з 27.04.2015 по 30.11.2015, з 01.12.2015 по 30.12.2015, з 03.04.2016 по 06.04.2016, з 21.12.2016 по 11.04.2017, з 27.04.2017 по 05.10.2017, з 15.10.2017 по 24.10.2017, з 17.11.2017 по 18.11.2017, з 14.07.2018 по 17.11.2018, з 08.02.2021 по 07.08.2021, повинен бути зарахований до страхового стажу позивача в кратному обчисленні один місяць служби за три.
З аналізу вищенаведених норм матеріального права та встановлених обставин справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення пенсійного органу від 24.01.2025 №046550008671 щодо відмови позивачу в призначені та виплаті дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 18.10.2024, є протиправним та підлягає скасуванню.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем-2 не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем-2 рішення від 24.01.2025 №046550008671 щодо відмови позивачу в призначені та виплаті дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 18.10.2024, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачами жодними доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем-2 рішення від 24.01.2025 №046550008671 щодо відмови позивачу в призначені та виплаті дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 18.10.2024, суд приходить до висновку, що відповідач-2, прийнявши таке рішення, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач-2 при прийнятті рішення від 24.01.2025 №046550008671 щодо відмови позивачу в призначені та виплаті дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 18.10.2024, порушив права позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування наведеного рішення, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також, слід зобов'язати відповідача-2: зарахувати до страхового стажу позивача періоди з 22.05.1990 по 18.10.1990, з 01.06.1991 по 20.09.1991, з 08.09.1993 по 30.12.1994, з 01.03.2015 по 31.03.2015 та з 01.08.2015 по 31.12.2015; зарахувати до страхового стажу позивача час проходження військової служби, протягом якої останній брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, а також у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів з 27.04.2015 по 30.11.2015, з 01.12.2015 по 30.12.2015, з 03.04.2016 по 06.04.2016, з 21.12.2016 по 11.04.2017, з 27.04.2017 по 05.10.2017, з 15.10.2017 по 24.10.2017, з 17.11.2017 по 18.11.2017, з 14.07.2018 по 17.11.2018, з 08.02.2021 по 07.08.2021 із застосуванням кратного обчислення - один місяць служби за три місяці, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення відповідача-2 щодо відмови у призначенні позивачеві дострокової пенсії за віком у зв'язку із не зарахуванням наведених періодів, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача-2 зарахувати до страхового стажу позивача періоди з 22.05.1990 по 18.10.1990, з 01.06.1991 по 20.09.1991, з 08.09.1993 по 30.12.1994, з 01.03.2015 по 31.03.2015 та з 01.08.2015 по 31.12.2015; зарахувати до страхового стажу позивача час проходження військової служби, протягом якої останній брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, а також у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів з 27.04.2015 по 30.11.2015, з 01.12.2015 по 30.12.2015, з 03.04.2016 по 06.04.2016, з 21.12.2016 по 11.04.2017, з 27.04.2017 по 05.10.2017, з 15.10.2017 по 24.10.2017, з 17.11.2017 по 18.11.2017, з 14.07.2018 по 17.11.2018, з 08.02.2021 по 07.08.2021 із застосуванням кратного обчислення - один місяць служби за три місяці, є належним способом захисту порушеного права позивача.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 07.11.2014 по 28.02.2015, з 01.04.2015 по 31.07.2015 та з 01.01.2016 по 16.05.2016, оскільки наведені періоди були зараховані до страхового стажу позивача, що підтверджується копією відповідного розрахунку стажу позивача, наявною у справі.
Також і не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача-1 здійснити призначення та виплату позивачеві дострокової пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 18.10.2024, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача необхідного страхового стажу, визначеного п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058, є підставою для призначення останньому дострокової пенсії за віком, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати призначати пенсії.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права, виходячи з вищевикладеного, є саме зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача про призначення йому дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 17.01.2025р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачеві пенсії за віком.
З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Такий підхід висловлений у постановах Верховного Суду від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23, від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, висновки викладені в яких підлягають обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення №046550008671 від 24.01.2025р., зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 24.01.2025 №046550008671 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 18.10.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22; код ЄДРПОУ 13322403) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) періоди з 22.05.1990 по 18.10.1990, з 01.06.1991 по 20.09.1991, з 08.09.1993 по 30.12.1994, з 01.03.2015 по 31.03.2015 та з 01.08.2015 по 31.12.2015.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22; код ЄДРПОУ 13322403) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) час проходження військової служби, протягом якої останній брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, а також у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів з 27.04.2015 по 30.11.2015, з 01.12.2015 по 30.12.2015, з 03.04.2016 по 06.04.2016, з 21.12.2016 по 11.04.2017, з 27.04.2017 по 05.10.2017, з 15.10.2017 по 24.10.2017, з 17.11.2017 по 18.11.2017, з 14.07.2018 по 17.11.2018, з 08.02.2021 по 07.08.2021 із застосуванням кратного обчислення - один місяць служби за три місяці.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22; код ЄДРПОУ 13322403) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) про призначення йому дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 17.01.2025р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України, повноважень органів Пенсійного фонду України та висновків суду, викладених у цьому судовому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва