11 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/5916/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Димарчук Т.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії інваліду війни 2-ої групи, з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до Закону України від 22.10.1993 №3551-XІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії як інваліду війни 2-ої групи ОСОБА_1 , з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", починаючи з 01.12.2024 (в межах 6-ти місячного строку звернення до суду) по дату набрання рішенням суду законної сили, без обмеження пенсії максимальним розміром.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та з 09.04.2000 отримує пенсію по інвалідності як інвалід 2-ої групи відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Зокрема, згідно з ст.25 вказаного закону особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії по інвалідності підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.
Частиною четвертою статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII в редакції, чинній до 01.01.2006, було встановлено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.
Позивач вважає, що він має право на доплату 350 процентів мінімальної пенсії за віком у розмірі 9208, 50 грн (2361 грн х 350 %) як інвалід війни 2 групи, оскільки пенсія по інвалідності йому була призначена 09.04.2000. Натомість ГУ ПФУ у Волинській області протиправно виплачує йому підвищення до пенсії у розмірі 944, 40 (2361 х 40 %), застосовуючи редакцію Закону, яка діє з 01.01.2006, яка передбачає, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, ІІІ групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, позивач вважає, що відповідач, здійснивши у даному випадку хибне правозастосування, порушив конституційне право позивача на належний рівень пенсійного забезпечення у спосіб виплати надбавки до державної пенсії по інвалідності у меншому розмірі аніж передбачено чинним законодавством на момент призначення пенсії та проігнорував звернення позивача. Вказує на те, що статтею 22 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
З наведених підстав просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Волинського адміністративного суду від 03.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач позов не визнав та вказав, що Законом України від 05.10.2005 № 2939-IV «Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (який набрав чинності з 01.01.2006) положення частини четвертої статті 13 Закону №3551-ХІІ викладено у новій редакції, якою визначено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, ІІІ групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Отже, інвалідам війни пенсії підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 28.04.2006 включно, а з 29.04.2006 у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин позивачу до основного розміру пенсії відповідачем правомірно встановлено та виплачується підвищення, як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни в розмірі 944,40 гри (2361 грн х 40 %).
Відтак, ГУ ПФУ у Волинській області у даному випадку діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «дозволено лише те, що прямо передбачено законом».
Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону.
З наведених підстав просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач скористався правом надати пояснення на відзив, у яких вказав на безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач ОСОБА_1 є інвалідом війни другої групи, пенсіонером Міністерства внутрішніх справ України, що підтверджується довідкою Серії МСЕ №047140 та пенсійним посвідченням Серії НОМЕР_1 від 28.03.2013 (а.с.9).
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та з 09.04.2000 отримує пенсію по інвалідності як інвалід війни 2-ої групи відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
30.04.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області з заявою №5740/М-0300-25 в якій просив здійснити перерахунок та виплату йому пенсії, з урахуванням підвищення в розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком як інваліду війни 2-ої групи, відповідно до ст.25 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та частини 3 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції Закону від 22.12.1995 №488/95-ВР (а.с. 10).
ГУ ПФУ у Волинській області листом від 09.05.2025 №6070-57340/М- 02/8-0300/25 повідомило позивача про те, що згідно зі статтею 13 Закону України від 22.10.1993 №3551-XIІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» пенсії особам з інвалідності II групи внаслідок війни підвищується на 40 процентів прожиткового мінімуме для осіб, які втратили працездатність. Законом України від 19.11.2024 №4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено з 01.01.2025 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на рівні 2361 грн. Розмір підвищення - 944,40 грн (2361x40%), що відповідає нормам чинного законодавства. Правові підстави для зміни розміру підвищення відсутні.
Не погоджуючись з відмовою у перерахунку належної йому пенсії та вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі Закон № 2262-ХІІ).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до статті 8 Закону № 2262-ХІІ виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно статті 15 Закону № 2262-ХІІ особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.
Частиною четвертою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII в редакції, чинній до 01.01.2006 встановлено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.
З 01 січня 2006 року вказана правова норма викладена у новій редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 №2939-IV (далі - Закон №2939-IV), згідно якої особам з інвалідністю внаслідок війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: особам з інвалідністю I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Вищевказані положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» рішенням Конституційного Суду України такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними) не визнавались.
Аналогічна позиція щодо застосування вказаних норм права була висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 04.03.2008 у справі № 2-а-401/07, Верховним Судом України у постанові від 25.11.2014 у справі № 21-322а14 та підтримана у подальшому Верховним Судом у постановах від 18.10.2018 у справі № 196/1022/16-а, від 25.07.2019 у справі № 196/881/16-а (2-а/196/41/2016) та від 16.10.2019 у справі № 183/3587/16.
Викладене свідчить про те, що інвалідам війни пенсії підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 2006 року включно, а з 2006 року у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, інвалідам війни II групи пенсії по інвалідності підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 01.01.2006 у розмірі 350 процентів, а з 01.01.2006 у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 40 процентів.
З таблиць про перерахунок пенсії по інвалідності ОСОБА_1 за пенсійною справою №4811 вбачається, що позивачу виплачувалось підвищення до пенсії як інваліду війни 2 групи: з 01.01.2005 у розмірі 119, 69 грн; з 01.01.2006 у розмірі 190, 00 грн; з 01.01.2007 у розмірі 202, 00 грн (а.с. 15-17).
В подальшому, з матеріалів пенсійної справи №ХА 4811-МВС вбачається, що ОСОБА_1 виплачувалось підвищення до пенсії як інваліду війни 2 групи з 01.11.2017 у розмірі 580, 80 грн, а з 01.01.2025 у розмірі 944, 40 грн (а.с.19).
Зокрема, у зв'язку із набранням 01.01.2006 чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідачем здійснюється відсоткове обчислення пенсії виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 40 процентів.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що відповідач, здійснюючи нарахування та виплату доплат до пенсії позивачу у розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, діяв на підставі, у межах повноважень, передбачених нормативно-правовими актами, чинними на час проведення таких виплат.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ у Волинській області не порушувало права позивача, і його дії відповідають ч. 2 ст. 19 Конституції України, що виключає можливість визнання дій відповідача протиправними та задоволення позовних вимог про зобов'язання провести перерахунок і виплату вказаного підвищення до пенсії.
Суд зазначає, що Головне управління, здійснюючи свою діяльність на підставі законодавства, керується лише тим порядком і формами, які визначає законодавець та діє в межах покладених повноважень і відповідно до норм чинного законодавства.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладена у рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014, законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення від 12.10.2004 у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).
Згідно зі статтею 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.
Однак набрання чинності Закону від 05.10.2005 № 2939-IV не призвело до звуження змісту та обсягу набутих позивачем прав на соціальний захист.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначив, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих; прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб та існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що є не однорідними і загальними. При цьому Конституційний Суд України зазначив, «що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена».
Суд зазначає, що сутність призначеної пенсії позивачу як інваліду війни ІІ групи не змінилась, водночас встановлення відсоткового розміру пенсії у відповідності до норм чинного законодавства, а саме 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на думку суду, не є звуженням прав позивача у межах спірних правовідносин.
Зокрема, з матеріалів справи слідує, що підвищення до пенсії позивачу як інваліду війни ІІ групи у різних роках поступово збільшувалося та становило: 119, 69 грн (2005 рік), 190, 00 грн (2006 рік), 202 грн (2007 рік), 580 грн (2017 рік), 944, 40 грн (2025 рік).
З огляду на викладене суд приходить до переконання, що правові підстави для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії, встановивши розмір підвищення як інваліду війни ІІ групи у розмірі 350 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відсутні.
Суд вказує на те, що Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» №103/96-ВР від 25.03.1996 було змінено ст.15 «Підвищення пенсії за вислугу років» вищевказаного Закону, а саме: передбачено підвищення пенсії за вислугу років інвалідам війни II групи у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком.
Однак в подальшому, даний Закон викладено в новій редакції відповідно до Закону України від 04.04.2006 №3591-IV «Про внесення змін до деяких законів України з питань і пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців», який набрав законної сили 29.04.2006. Починаючи з цієї дати назва Закону змінена на «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон №2262-ХІІ), а також, змінена редакція ст.15 «Підвищення пенсії за вислугу років».
На разі, ця стаття викладена у такій редакції: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам з інвалідністю внаслідок війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: особам з інвалідністю I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
З наявного у матеріалах справи розрахунку пенсії позивача вбачається, що ГУ ПФУ у Волинській області норми цієї статті виповнюються в повному обсязі.
Отже, вимога позивача врахувати до складу грошового підвищення пенсії у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком є безпідставною, оскільки дана норма є неактуальна у зв'язку з прийняттям нової редакції Закону №2262-ХІІ.
Крім цього, суд зазначає, що згідно пояснюючої записки, яка подавалася до законопроекту, що був прийнятий у формі Закону України від 05.10.2005 №2939 - IV «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», означений Закон спрямований на здійснення поліпшення матеріального становища відповідних осіб не шляхом доведення пенсій до рівня прожиткового мінімуму, а через підвищення рівня доплат до пенсій на підставі прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Оскільки прожитковий мінімум встановлюється відповідно до законів України, тому розрахунки державних витрат на фінансування зазначених доплат цим законопроектом пропонувалося здійснювати на підставі прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, встановленого на відповідний рік.
Конституційний Суд України в ухвалі від 23.10.2007 по справі №2-42/2007 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 6 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зазначив таке: «Заміна Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» мінімальної пенсії за віком на прожитковий мінімум як розрахункової величини, що використовується для підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, обумовлена тим, що прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом (ч.3 ст.46 Конституції України, ст.6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»). Ці питання відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України визначаються виключно законами України. Тому встановлення розмірів збільшення пенсій чи іншої соціальної допомоги, що вплачується замість пенсії, застосування прожиткового мінімуму чи розміру мінімальної пенсії за віком для нарахування соціальних виплат є предметом законів України (законності) і не належить до компетенції Конституційного Суду України».
Тож, вищевказані положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» рішенням Конституційного Суду України такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними), не визнавались.
Таким чином, внесені законодавцем шляхом прийняття Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зміни є частиною системної реформи у сфері соціального забезпечення, зокрема, відповідних категорій військовослужбовців, яка була направлена на зміну механізму розрахунку вищевказаних соціальних виплат шляхом прийняття за основу базового соціального стандарту (прожитковий мінімум), розмір якого визначався законом.
На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011, зазначивши висновки про те, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
У іншому рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Відповідно до матеріалів справи підвищення до пенсії як інваліду війни ІІ групи у розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до частини 4 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10. 2005 №2939-ІV, яка є чинною станом на момент звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії, не має наслідком звуження прав позивача.
Відповідно до вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що є чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, оскільки відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Керуючись статтями 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.М. Димарчук