12 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/5269/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дії щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби 24.10.2023.
Зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 25.10.2023 по 23.04.2025 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходу у зв?язку з порушенням строків його виплати за період із 25.10.2023 по 23.04.2025 згідно з Законом №2050-III.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 у період з 01.03.2022 по 24.10.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 НГУ. Наказом командира даної військової частини №312 від 24.10.2023 позивача звільнено та виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 у справі №140/5844/24 позивачу 24.04.2025 виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць служби в розмірі 19 580,59 грн.
Оскільки остаточний розрахунок Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено не у день звільнення/виключення зі списків особового складу частини (24.10.2023), а з порушенням строків, встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України - 24.04.2025, позивач стверджує, що наявні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та компенсацію втрати частини доходів.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні у зв'язку з тим, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Також у відзиві на позов відповідач вказує на пропуск позивачем строку на звернення до суду із даним позовом.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 24.10.2023 №312 сержанта ОСОБА_1 (Г-129570), який проходив військову службу за призовом під час мобілізації, здав справи і обов'язки за посадою водія автомобільної групи відділення матеріально-технічного забезпечення стрілецького взводу (з хорони та оборони важливого державного об'єкту №1) стрілецької роти (з хорони та оборони важливих державних об'єктів №1, №4), та звільненого відповідно до підпункту «а» пункту два частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.10.2023 №90 о/с у запас Збройних Сил України (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, з 24.10.2023 та для взяття на облік направити до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ).
Вказані обставини не заперечуються сторонами даного спору та встановлені рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 140/5844/24 від 22.01.2025, а отже, в силу частини 4 статті 78 КАС України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 у справі №140/5844/24 позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року основних та додаткових видів грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) основних та додаткових видів грошового забезпечення з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, передбаченої Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, передбаченої Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460, в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.(а.с.8-10)
24.04.2025 на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховано кошти в сумі 19 580,59 грн, призначення платежу: “виплата згідно рішення суду №140/5844/24 від 22.01.2025».(а.с.11)
На адвокатський запит представника позивача Військова частина НОМЕР_1 листом №50/141/12-Г-9-Аз від 08.05.2025 повідомила, що перерахунок та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні та перерахунок грошового забезпечення на виконання вимог рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 у справі №140/5844/24 проводилося на підставі постанови Кабінету міністрів України №460 від 17.09.2014, постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 та наказу МВС №200 від 15.03.2018 (а.с.12).
Згідно із додатку №1 до вказаного листа відповідача значиться, що виплачена позивачу 24.04.2025 сума в розмірі 16 607,69 грн є одноразовою грошовою допомогою при звільненні у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби (а.с.14).
Позивач звернулася до суду з цим позовом, стверджуючи, що при виплаті цієї суми відповідач повинен був також нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму
Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв'язку зі звільненням) одноразової грошової допомоги при звільненні.
Так, судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 24.10.2023, тоді як виплату в його користь одноразової грошової допомоги при звільненні проведено 24.04.2025.
Належні до виплати суми грошового забезпечення відповідач виплатив ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі №140/5844/24, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі (така виплата одноразової допомоги при звільненні проведена лише 24.04.2025), то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 24.10.2023 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) належних при звільненні суми компенсації за невикористане речове майно.
Статтею 117 КЗпП України (чинній на день звільнення позивача з військової служби) виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться не більше як за шість місяців.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, отже така є сталою та послідовною.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом “б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно із довідкою про середньоденний заробіток ОСОБА_1 , середньоденне грошове забезпечення позивача становить 727,38 грн (22185,00 грн + 22185,00 грн/61, де 61 - кількість календарних днів у червні-липні 2023 року).
Суд встановив, що період затримки виплати з 25.10.2023 (наступний день після звільнення) по 23.04.2025 (день, що передує виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні) складає 546 дні.
Разом з тим, враховуючи положення частини 1 статті 117 КЗпП України (в частині обмеження строку за який має бути виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку шістьма місяцями), стягненню із відповідача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку з позивачем за період з 25.10.2023 (наступний день після звільнення) до 23.04.2025, що становить 6 місяців або 183 дні.
При цьому підстав для зменшення розміру суми середнього заробітку, враховуючи актуальну позицію Верховного Суду, із застосуванням принципів співмірності та пропорційності, суд не вбачає.
Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в загальному розмірі 133 110,54 грн (727,38 грн х 183 дні).
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, суд зазначає, що питання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати регулюється нормами Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ), а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Статтею 7 Закону №2050-ІІІ передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв Постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до п.1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у п. 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Таким чином, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, які не мають разового характеру.
Відповідно до пункту 1 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 (далі також - Порядок №460) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 2 Порядку №460 військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Пунктами 3-4 Порядку №460 встановлено, що розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» та допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 у справі №140/5844/24 відповідача зобов'язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, передбаченої Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460, у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Виплату такої допомоги в розмірі 16 607,69 грн проведено 24.04.2025.
Наведені обставини свідчать, що виплачена в користь позивача допомога при звільненні має разовий характер, а тому не є доходом в розумінні вимог Закону №2050-ІІІ із систематичним характером.
Відтак, підстави для виплати позивачу грошової компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби відсутні.
При цьому суд відхиляє покликання позивача на висновки Верховного суду, викладені у постанові від 27.06.2024 у справі №520/17342/18 оскільки вони стосуються спору щодо виплати компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату щомісячних страхових виплат, а не одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Відтак, вони не є релевантними до обставин цієї судової справи.
Суд звертає увагу позивача на те, що завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Разом з цим обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача.
Натомість, у даному випадку відповідачем не допущено порушення права позивача, оскільки, як уже вказувалося вище, підстави для виплати в користь позивача грошової компенсації втрати частини доходів відсутні.
З огляду на викладене, у задоволенні позову ОСОБА_1 , в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, слід відмовити.
Суд відхиляє твердження відповідача про пропуск позивачем строку на звернення до суду з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України “Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Військової служби як різновидом публічної служби.
Приписами частини 5 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, відтак строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком.
Відповідний правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №240/5092/20, від 11.03.2021 у справі №560/3338/19, від 15.07.2021 у справі №300/2782/20, від 07.02.2023 у справі №480/2878/22, від 18.05.2023 у справі №420/9651/22, від 29.06.2023 у справі №640/13028/21 та від 30.11.2023 у справі №640/22951/21.
Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 сформувала висновки, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов'язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець - може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2024 у справі №300/1906/21.
Як встановлено судом, виплата одноразової грошової допомоги на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду 22.01.2025 у справі №140/5844/24, яка і зумовила звернення останнього до суду із позовом про нарахування і виплату середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, надійшла на його рахунок 24.04.2025.
Із даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 19.05.2025.
Відтак позивачем дотримано місячний строк на звернення до адміністративного суду.
Таким чином, виходячи зі встановлених судом обставин справи та заявлених меж позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо непроведення своєчасного повного при звільненні ОСОБА_1 з військової служби 24.10.2023 та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 133 110,54 грн та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.
Одночасно суд наголошує, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Така правова позиція викладену у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №340/3023/18.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір», інших судових витрат не поніс, а тому підстави для їх розподілу відсутні.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби 24.10.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 133 110 (сто тридцять три тисячі сто десять) гривень 54 копійки.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Суддя Ю.Ю. Сорока