12 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/3793/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) Івана Колонтай №506 від 03.03.2025 про відмову у звільненні ОСОБА_1 .
Зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 12 пл. Г п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», а саме: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) ОСОБА_2 №506 від 03.03.2025 про відмову звільненні ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні рапорту водія 3 відділення 2 кулеметного взводу 2 стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , вхідний № 493 від 04.03.2024, про звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами у зв'язку із перебуванням на утриманні трьох дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зазначає, що ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з громадянкою ОСОБА_6 , та у них в шлюбі народилася дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В ОСОБА_6 є ще двоє неповнолітніх дітей від попереднього шлюбу, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_7 , батько ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не утримує своїх неповнолітніх дітей, не сплачує останнім аліменти, оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 уклали договір про припинення права на аліменти для дітей у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно.
Дружина ОСОБА_1 не працює, оскільки перебуває у декретній відпустці по догляду за спільною молодшою дитиною.
Неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фактично проживають разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та перебувають на його повному утриманні, у зв'язку із чим просить адміністративний позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався.
Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи те, що відповідач пред'явлені позовні вимоги не оспорив, відзив на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у встановлений судом строк не подав, тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи позивача у заяві по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 Сухопутних військ Збройних Сил України з 19.12.2023 року по теперішній час.
Позивач звернувся до відповідача із рапортом вх. № 493 від 04.03.2024 поданим «по команді» до командира в/ч НОМЕР_1 про звільнення з лав ЗСУ, за сімейними обставинами у зв'язку із перебуванням на утриманні трьох дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтвердив відповідними нотаріально завіреними копіями документів: свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 ; свідоцтва про народження ОСОБА_3 серія НОМЕР_4 ; свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_5 ; свідоцтва про народження ОСОБА_5 серія НОМЕР_6 ; посвідчення багатодітної сім'ї серія НОМЕР_7 ; посвідчення про законного представника (опікуна) дитини з інвалідністю серія НОМЕР_8 ; договору про припинення права на аліменти для дітей у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно голограма НРН №662303; акт обстеження служби з прав дитини Луцької міської ради Волинської області умов проживання сім'ї ОСОБА_9 від 05.12.2023.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 у справі №140/3885/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2025, зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 та прийняти рішення за результатом розгляду рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами вх. № 493 від 04.03.2024 на підставі абз. 12 пп. «г» п. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та п. 14.10 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом № 170 від 10.04.2009 Міністра Оборони України.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.03.2025 №506 «Про відмову у звільненні ОСОБА_10 », для ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . ОСОБА_1 є вітчимом, а саме на ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , як батьків їхніх дітей, законодавство покладає обов'язок утримувати своїх дітей, а позивачем не надано рішення суду, згідно якого ОСОБА_7 звільнено від обов'язку утримувати своїх дітей.
Враховуючи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 мають принаймні матір, обов'язок щодо утримання не може бути покладено на вітчима. Отже, ОСОБА_1 , який не є батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не несе обов'язку щодо їх утримання, який він може здійснювати лише з власної волі.
Не погоджуючись із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) ОСОБА_11 №506 від 03.03.2025 про відмову у звільненні ОСОБА_1 позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в період дії воєнного стану.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами другою, четвертою статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Статтею 26 Закону №2232-ХІІ визначені підстави звільнення з військової служби.
Так, з 18.05.2024 діє нова редакція статті 26 Закону №2232-ХІІ, згідно з абзацом п'ятим пункту 3 частини дванадцятої якої військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану:
перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
В редакції статті 26 Закону №2232-ХІІ до 18.05.2025, абзац четвертий пункту «г» частини четвертої передбачав звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у зв'язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Отже, виходячи з вищезазначених норм, правовою підставою для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану є перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. При цьому право військового на звільнення з військової служби не перебуває у залежності від того, чи є він батьком таких дітей (тобто від батьківства), оскільки вирішальне значення має саме факт перебування дітей (трьох і більше дітей віком до 18 років) на його утриманні.
Відповідно до п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв'язку із чим направив рапорт про звільнення з військової служби на підставі перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Відмовляючи у задоволенні поданого рапорту, відповідач у наказі від 03.03.2025 №506 зазначив, що позивачем не доведено факт утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розумінні ст.180 та ст.181 СК України.
Вирішуючи питання наявності/відсутності правових підстав для звільнення позивача з військової служби згідно з вимогами абзацу п'ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (абзацу четвертого пункту «г» частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ в редакції на момент подання рапорту), суд зазначає наступне.
Із долучених до рапорту від 04.03.2024 документів слідує, що 25.07.2023 між позивачем та ОСОБА_8 укладено шлюб, після державної реєстрації якого дружина позивача змінила прізвище на ОСОБА_12 , про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 .
У даному шлюбі в позивача народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 .
В той же час, із свідоцтв про народження серії НОМЕР_5 та серії НОМЕР_4 вбачається, що на час укладення шлюбу з позивачем у його дружини були малолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками яких є ОСОБА_7 та ОСОБА_13 .
Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів визначає СК України.
Відповідно до частини четвертої статті 3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну «член сім'ї»: членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, термін «сім'я» означає не лише створення сім'ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.
Згідно з частиною першою статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами першою-третьою статті 181 СК України визначено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з вимогами частин першої та другої статті 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Таким чином, сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, при цьому стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
Так, згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Відповідно до правил, визначених у частині першій статті 268 СК України, обов'язок мачухи чи вітчима утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, виникає лише в тому разі, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Аналізуючи вищенаведені приписи сімейного законодавства в контексті спірних правовідносин, суд зазначає, що саме на є ОСОБА_7 та ОСОБА_13 , як батьків ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як батьків, згідно з чинним законодавством покладено обов'язок утримувати своїх дітей. Перебування дитини на утриманні одночасно у батька та вітчима СК України не передбачено.
Суд також зауважує, що позивач, перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_6 , має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім'єю). При цьому обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 при розгляді справи №160/11228/23.
В даному випадку матеріалами справи не підтверджується наявність у позивача законодавчого обов'язку по утриманню падчерки та пасинка, оскільки неповнолітні мають матір і батька, які зобов'язані їх утримувати.
В матеріалах справи відсутні рішення судів, згідно з якими ОСОБА_7 та ОСОБА_13 звільнено від обов'язку утримувати своїх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд не приймає до уваги доводи позивача про нездійснення ОСОБА_7 обов'язків щодо утримання своїх малолітніх дітей з посиланням на акти обстеження умов проживання та Договір про припинення права на аліменти для дітей у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, оскільки такі документи не скасовують обов'язок щодо утримання неповнолітніх дітей.
Крім того, акт обстеження умов проживання сім'ї позивача не посвідчує фактів, з якими частини перша статті 268 СК України пов'язує виникнення у позивача обов'язку утримувати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Разом з тим, ОСОБА_1 як до рапорту про звільнення, так і до позовної заяви не надав доказів того, що він є опікуном чи усиновителем неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та має законодавчо встановлені обов'язки щодо них, в тому числі обов'язок по їхньому утриманню, тому підстави вважати, що на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років, відсутні.
Також суд зазначає, що посвідчення багатодітної сім'ї не підтверджує утримання неповнолітніх дітей, а надає право на отримання соціальних пільг для таких сімей та підтверджує їх статус.
Відтак, позивач, звертаючись до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього абзацу четвертого пункту «г» частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції на момент подання рапорту), а тому, відмовляючи у задоволенні вимог вказаного рапорту, в/ч НОМЕР_9 діяла правомірно.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 260, 262, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_10 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ).
Суддя Ю.Ю. Сорока