10 вересня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12024152030001079, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на вирок Інгульського районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2025 року відносно
ОСОБА_5 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Баштанці Баштанського району Миколаївської області, зареєстрована в АДРЕСА_1 , мешкає в АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 301 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_7 ,
обвинувачена - ОСОБА_5 ,
захисник - ОСОБА_6 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Інгульського районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2025 року затверджено угоду про визнання винуватості від 25.02.2025 р., укладену між обвинуваченою ОСОБА_5 та прокурором.
ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 303, ч. 3 ст. 303 КК України та їй призначено покарання: за ч. 1 ст. 303 КК України - у вигляді 1 року обмеження волі; за ч. 3 ст. 303 КК України - у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади, пов'язані з ІТ-технологіями, або займатися діяльністю, яка пов'язана з поширенням інформації будь-якого характеру на вебресурсах на строк 1 рік.
Ухвалено, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади, пов'язані з ІТ-технологіями, або займатися діяльністю, яка пов'язана з поширенням інформації будь-якого характеру на вебресурсах на строк 1 рік.
Ухвалено, на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.
Ухвалено, на підставі п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_5 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Ухвалено, стягнути з ОСОБА_5 на користь держави на рахунок роцесуальні витрати в розмірі 2 271,84 грн. за проведення судової експертизи.
Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 04.06.2025 р. виправлено описку, а саме, на аркуші 3 вироку Інгульського районного суду м. Миколаєва від 30.04.2025 р., словосполучення «ст. 303» замінено на словосполучення «ст. 301».
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок Інгульського районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2025 року в частині призначення покарання за статтями 303 КК України та ухвалити новий вирок із кваліфікацією та покаранням за статтями, визначеними в угоді про визнання винуватості, а саме за ч. 1 та ч. 3 ст. 301 КК України.
Скасувати вирок Інгульського районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2025 року в частині призначення покарання у вигляді заборони займатися діяльністю, пов'язаною з поширенням інформації будь-якого характеру на вебресурсах на строк 1 рік, та ухвалити новий вирок без цієї частини.
Узагальнені доводи апелянта.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції зазначає, що ухвала про затвердження угоди про визнання винуватості містить розбіжність між кваліфікацією кримінального правопорушення, зазначеною в угоді (ч. 1 ст. 301 та ч. 3 ст. 301 КК України), та статтями КК України, за якими фактично призначено покарання (ч. 1 ст. 303 та ч. 3 ст. 303 КК України).
Відповідно до принципу законності та визначеності кримінального провадження, суд не має права призначати покарання за статтями, які не були офіційно висунуті обвинуваченій та не передбачені угодою про визнання винуватості. Це порушує права обвинуваченої на захист, оскільки вона не мала можливості ознайомитися з обвинуваченням за ст. 303 КК України, а також не визнавала винуватості за цією статтею. Судом порушено вимоги ч. 7 ст. 474 КПК України, оскільки ухвала про затвердження угоди містить невідповідність між кваліфікацією злочину в угоді (ст. 301 КК) та призначеним покаранням за іншою статтею (ст. 303 КК України), що є підставою для відмови у затвердженні угоди або її скасування.
Відзначає, що призначене в угоді про визнання винуватості покарання у виді заборони займатися діяльністю, пов?язаною з поширенням інформації будь-якого характеру на вебресурсах строком на один рік, є таким, що суперечить вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства України, а також порушує конституційні права засудженої особи.
Призначене покарання не пов?язане безпосередньо з обставинами вчинення кримінального правопорушення, не передбачене диспозицією статті 301 Кримінального кодексу України, як обов?язкове чи типовий наслідок, фактично позбавляє особу можливості здіснювати легальну підприємницьку діяльність (фізична особа-підприємець надає консультації з астрології та нумерологі, які здійснюються переважно через вебресурси), є непропорційним обмеженням прав, гарантованих статтями 34 та 43 Конституції України (свобода вираження поглядів та право на працю).
Важає, що умова угоди щодо призначення такого покарання є незаконною, суперечить вимогам статті 65 КК України (індивідуалізація покарання) та порушує принцип справедливості.
Додає, що призначення покарання у вигляді позбавлення права займатися діяльністю, пов'язаною з поширенням інформації будь-якого характеру на вебресурсах, не лише не випливає зі змісту обвинувачення за статтею 301 КК України, але й не захищає суспільні інтереси, оскільки: не встановлено, що саме така форма діяльності сприяла або полегшила вчинення кримінального правопорушення; відсутній причинно-наслідковий зв'язок між інтернет-діяльністю в широкому значенні (наприклад, астрологія, нумерологія) і вчиненим злочином. Суперечить публічному інтересу, оскільки: порушує право на працю (Конституція України, стаття 43); дискредитує інститут угоди, використовуючи її для обмеження легальної комерційної чи творчої діяльності без належного обґрунтування; створює небезпечний прецедент надмірного розширення меж покарання через угоду.
Згідно з текстом вироку, яким затверджено покарання, визначене в угоді сторони визначили: займатися діяльністю, яка пов'язана з поширенням інформації будь-якого характеру на вебресурсах строком один рік.
Зазначене обмеження є фактично неможливим до виконання, оскільки: не визначено чітко межі і предмет заборони, в сучасних умовах будь-яка діяльність, навіть особиста комунікація (Facebook, Instagram, Viber, електронна пошта, месенджери тощо), включає поширення інформації в Інтернеті, це стосується і використання державних сервісів, онлайн-банкінгу, податкової звітності для фізичних осіб-підприємців.
Обвинувачена є фізичною особою-підприємцем, діяльність якої безпосередньо пов'язана з поширенням інформації в мережі (консультації з астрології, нумерології, публікації, ведення сторінок). Таким чином, реалізація цієї частини угоди означає позбавлення особи права на працю та ведення підприємницької діяльності, що є порушенням ст. 43 Конституції України та основоположних прав. Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на працю, а необґрунтовані обмеження цього права є незаконними. Заборона поширювати інформацію на вебресурсах, встановлена рішенням суду першої інстанції, є надто загальною і не конкретизує обсяг таких обмежень, що фактично порушує право заявниці на працю та свободу слова.
Враховуючи відсутність механізму контролю виконання такого покарання широке трактування поняття «поширення інформації», виконання такого обов'язку не лише неможливе, але й створює ризики свавільного кримінального переслідування у майбутньому за дії, які не становлять суспільної небезпеки. Таким чином, положення угоди в частині додаткового покарання, що передбачає заборону «поширювати будь-яку інформацію на вебресурсах», є юридично невизначеним, непропорційним і фактично невиконуваним, а отже підлягає видаленню із вироку згідно з п. 5 ч. сьомої ст.і 474 КПК України.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в січні 2024 року, точної дати та часу в ході проведення досудового розслідування встановити не виявилось можливим, у невстановленому місці, діючи умисно та всупереч вимог ст. ст. 2, 6 Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 р. № 1296-IV щодо заборони виробництва та обігу у будь-якій формі продукції порнографічно характеру на території України, посягаючи на основні принципи суспільної моралі у сфері статевих стосунків, за допомогою власного мобільного телефону марки «Xiaomi» виготовила фотозображення що знаходиться в явному протиріччі з існуючими в суспільстві традиціями інтимного спілкування людей, які здатні призвести до деформації моральних уявлень і понять про сексуальні відносини між людьми, ображають честь і гідність людини, спонукають негідні інстинкти, та, які за висновком судово-мистецтвознавчої експертизи № СЕ-19/124-24/13017-МЗ від 17.07.2024 р., не відповідають моральним критеріям та відносяться до творів порнографічного характеру, з метою їх подальшого збуту.
Після вказаних дій, зроблені фотозображення ОСОБА_5 почала зберігати у пам'яті вищенаведеного мобільного телефону у цифровому форматі.
В подальшому, ОСОБА_5 , використовуючи власний мобільний телефон марки «Xiaomi» з підключенням до мережі Інтернет з використанням абонентського номеру ? НОМЕР_1 ?, знайшла та встановила на ньому програмний продукт (месенджер) «Telegram», та, ознайомившись з умовами його роботи, у ОСОБА_5 виник злочинний корисливий умисел, направлений на виготовлення, зберігання та збут зображень порнографічного характеру з метою отримання грошової винагороди.
Так, 16.01.2024 р., в період часу з 21.30 год. по 22.00 год., більш точного часу в ході проведення досудового розслідування встановити не вдалося, ОСОБА_5 , знаходячись неподалік місця свого тимчасового мешкання, а саме за адресою: АДРЕСА_3 , реалізуючи виниклий злочинний корисливий умисел, направлений на збут зображень порнографічного характеру, з метою отримання грошової винагороди, діючи в порушення вимог ст. 1 Закону України «Про захист суспільної моралі», згідно якої з метою захисту морального та фізичного життя забороняється, окрім іншого, виготовлення (виробництво), розповсюдження, та збут продукції, що містить порнографію, ввезення, вивезення, транзит через територію України, поштова пересилка такої продукції, завідомо знаючи про те, що збут зображень порнографічного характеру в Україні заборонено, діючи умисно, протиправно, маючи на меті незаконне збагачення, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, використовуючи свій власний мобільний телефон марки «Xiaomi», який мав доступ до всесвітньої мережі Інтернет, за допомогою програмного продукту (месенджера) «Telegram», під ніком « ОСОБА_8 » переслала, тобто збула, невстановленій під час досудового розслідування особі - користувачу цієї соціальної мережі під ніком « ОСОБА_9 » 2 фотозображення, а останній за вказані фотозображення перерахував на картковий рахунок, належний ОСОБА_5 , відкритий у АТ «Державний Ощадний Банк України», грошові кошти в сумі 250 грн.
Крім того, 14.04.2024 р., в період часу з 20.53 год. по 21.05 год., більш точного часу в ході проведення досудового розслідування встановити не вдалося, перебуваючи за адресою свого тимчасового мешкання, а саме - в АДРЕСА_4 ОСОБА_5 , реалізуючи повторно виниклий злочинний корисливий умисел, направлений на збут зображень порнографічного характеру з метою отримання грошової винагороди, діючи умисно, повторно, протиправно, маючи на меті незаконне збагачення, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, використовуючи свій власний мобільний телефон марки «Xiaomi», який мав доступ до всесвітньої мережі Інтернет, та в пам'яті якого збережено раніше виготовлені нею фотозображення, які, за висновком судово-мистецтвознавчої експертизи № CE-19/124-24/13017-МЗ від 17.07.2024 р., не відповідають моральним критеріям та відносяться до творів порнографічного характеру, за допомогою програмного продукту (месенджера) «Telegram», під ніком « ОСОБА_8 » переслала, тобто збула невстановленій під час досудового розслідування особі користувачу цієї соціальної мережі під ніком « ОСОБА_10 » 2 фотозображення, а останній за вказані фотозображення перерахував на картковий рахунок, належний ОСОБА_5 , відкритий у АТ КБ «А-банк» № НОМЕР_2 , грошові кошти в сумі 500 грн.
Дії ОСОБА_5 судом кваліфіковано за ч. 1 ст. 301 КК України, як незаконне виготовлення, зберігання та збут зображень порнографічного характеру та за ч. 3 ст. 301 КК України, як незаконне зберігання та збут зображень порнографічного характеру, вчинене повторно.
Обвинувачена ОСОБА_5 та прокурор під час досудового розслідування уклали угоду про визнання винуватості, в якій досягли згоди, у зв'язку з зобов'язанням обвинуваченої беззастережно визнати обвинувачення в повному обсязі в судовому провадженні, про призначення обвинуваченій покарання за ч. 1 ст. 301 КК України, у виді 1 року обмеження волі; ч. 3 ст. 301 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати певні посади, пов'язані з ІТ-технологіями, або займатися діяльністю, яка пов'язана з поширенням інформації будь-якого характеру на вебресурсах на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати певні посади, пов'язані з ІТ-технологіями, або займатися діяльністю, яка пов'язана з поширенням інформації будь-якого характеру на вебресурсах на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК України, звільнити від відбування покарання з випробуванням на 1 рік, із покладенням обов'язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України.
Затверджуючи угоду, суд першої інстанції врахував, що сторони згодні на призначення узгодженого ними виду і міри покарання, та врахував, що узгоджені сторонами вид і міра покарання є такими, що відповідають ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд доходить наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Під час апеляційного розгляду захисник не підтримав вимоги апеляційної скарги в частині скасування вироку суду першої інстанції у зв'язку з неправильною кваліфікацією судом дій обвинуваченої ОСОБА_5 .
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч. 1 ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесення йому вироку.
Згідно з ч. 4 ст. 394 КПК України, вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, при вирішенні питання про можливість затвердження угоди про визнання винуватості в кримінальному провадженні № 12024152030001079, укладеної 25.02.2025 р. між прокурором та обвинуваченою ОСОБА_5 , судом першої інстанції в повному обсязі з'ясовано, що обвинувачена цілком розуміє права визначені ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до неї у разі затвердження угоди судом, також суд переконався, що укладення угоди є добровільним. Обвинуваченій ОСОБА_5 роз'яснено наслідки невиконання угоди, передбачені ст. 476 КПК України.
Вказані обставини підтверджуються журналом судового засідання від 30.04.2025 р.
При цьому, апеляційний суд враховує, що сторона захисту в апеляційній скарзі не оспорювала, що зазначена угода була укладена добровільно, без застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Отже, на думку апеляційного суду, затверджуючи угоду про визнання винуватості, суд першої інстанції дотримався вимог закону, ухваливши законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, зокрема, врахувавши і ті обставини, на які в апеляційній скарзі посилається захисник ОСОБА_6 .
Стосовно доводів захисника про позбавлення особи права на працю та ведення підприємницької діяльності у зв'язку з призначенням додаткового покарання, то апеляційний суд не вбачає їх обґрунтованими, адже визначене судом першої інстанції додаткове покарання, повністю відповідає виду та розміру, визначеному угодою про визнання винуватості та погодженому самою обвинуваченою під час судового розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, вирок суду є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування, як того просить апелянт, апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд, -
вирок Інгульського районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2025 року відносно ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3