Справа № 466/8553/25
Провадження № 1-кс/466/2643/25
12 вересня 2025 року, слідча суддя Шевченківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , дослідивши матеріали клопотання адвоката ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_3 щодо незаконного затримання особи в порядку 206 КПК України , -
12.09.2025, до суду надійшло вказане клопотання. Адвокат ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_3 , просить визнати затримання ОСОБА_3 незаконним та негайно звільнити його. З місця утримання.
В обґрунтування скарги зазначає, що ОСОБА_3 не є військовослужбовцем, є ОСОБА_4 з 2002 року, проходив альтернативну службу.
11 вересня 2025 року , приблизно о 22:00 год , біля магазину Арсен (район Добробута, м. Львів, вул. Стара, 3) ОСОБА_5 був затриманий невідомими особами, які застосувавши до нього фізичну силу проти його волі , запхали в автомобіль і доставили до ТЦК по вул. Батуринській, 2. Протокол затримання не складався, повістка не вручалась, протокол про адміністративне затримання не складали.
Утримання ОСОБА_3 у приміщенні ТЦК триває більше 13 годин, тому ним було здійснено виклик поліції з повідомленням про незаконне позбавлення волі. Заяву про відмову від військової служби через релігійні переконання та прохання її заміни на альтернативну - не приймають, акт про відмову складати відмовляються. Ігноруючи чітку відмову ОСОБА_3 від військової служби, представники ТЦК та СП, почали умисно вчиняти дії, які явно виходять за межі наданих їм прав чи повноважень, а саме продовжували тримати його в умовах позбавлення волі без жодних правових підстав, застосовуючи при цьому силу, фактично фабрикують підстави для подальшого притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності вже як військовослужбовця, хоча він такого статусу не набув і вчиняв усі надані йому законом правомірні дії, щоб пояснити свою позицію, продовжуючи наполягати на своїй відмові від військової служби та неодноразово пояснюючи, що є Свідком Єгови і що ця відмова продиктована виключно його релігійними переконаннями та навченим по Біблії сумлінням.
Таким чином, безперервна тривалість тримання ОСОБА_3 під вартою в умовах безпідставного позбавлення волі становить вже понад 13 годин. Переведення особи у статус військовослужбовця попри її незгоду/відмову від проходження військової служби чинним законодавством не передбачено і, відповідно, така процесуальна поведінка посадових осіб ТЦК є неправомірною в розумінні статті 19 Конституції України. Такої правової позиції притримуються національні суди України. Так, у Постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2024 року по справі № 160/10728/23, зазначалось, що зарахування особи до військової служби під час мобілізації є правомірним лише за умови, якщо особа «не вчиняє жодних дій, які би свідчили про його незгоду з призовом та проходженням військової служби».
Адвокат зазначає, що захист від свавільного затримання, закріплений у статті 5 § 1 Конвенції, застосовується «до позбавлення свободи будь-якої тривалості, якою б короткою вона не була» (пункт 35 рішення у справі «Крупко та інші проти Росії» № 26587/07), зокрема, коли особа провела сорок п'ять хвилин у поліцейському відділку (див. «Шимоволос проти Росії», № 30194/09 від 21 червня 2011 року) або транспортування до поліцейського відділку, обшук і утримання в камері не перевищували однієї години («Новотка проти Словаччини» № 47244/99 від 4 листопада 2003 року). 18. На той факт, що позбавлення свободи особи, в інтересах якої подається ця заява, відбулось виключно в рамках кримінального процесу (тобто позбавлення підпадає під пункт (b) та (с) пункту 1 статті 5 Конвенції) вказують наступні обставини:
1) ОСОБА_3 не є військовослужбовцем, відповідно обмеження його прав підлягають захисту без врахування обмежень, передбачених особливістю військової служби. Більше того, як на це вказує заява останнього, він відноситься до категорії осіб «в'язень сумління», що унеможливлює прийняття ним будь-якої військової служби; 2) відсутні жодні елементи адміністративного правопорушення в діях вказаної особи, адміністративний арешт до нього не застосовувався.
Керівництво ТЦК всупереч пункту 89 Порядку призову проігнорували чітку відмову ОСОБА_3 від проходження військової служби під час мобілізації, і замість того, щоб скерувати його справу до правоохоронних органів, перевищили свої повноваження, перебрали на себе непритаманні для ТЦК функції, утримуючи ОСОБА_3 в умовах позбавлення волі без відповідного досудового розслідування та судового рішення, що набрало законної сили, тобто діяли так, нібито він не вчиняв жодних дій щодо відмови/незгоди із проходженням військової служби (пункт 90 Порядку).
При цьому ОСОБА_6 продовжує неправомірно утримуватися в умовах неволі і продовжує відмовлятися від проходження військової служби, від набуття статусу військовослужбовця, і продовжує вимагати заміни військового обов'язку невійськовим (альтернативним).
Адвокат ОСОБА_2 зазначає, що в одному із своїх останніх висновків щодо відмови від військової служби з релігійних переконань Комітет ООН з прав людини наголосив на тому, що відмова від військової служби з мотивів релігійних переконань «є законною реалізацією права на свободу релігії», а тому кримінальне чи навіть адміністративне покарання за відмову від військової служби несумісне з міжнародними зобов'язаннями Держави в сфері прав людини (див. пункт 9.3., 9.8. CCPR/C/132/D/3065/2017).
Віровчення Свідків Єгови відповідно до якого не допускається жоден з трьох компонентів проходження військової служби (1) користування зброєю, 2) носіння воєнної форми та 3) виконання будь-якої іншої військової служби) сформовано цією релігійною групою не як реакція на поточну повномасштабну агресію проти України, а є широковідомим релігійним віровченням, історично відомим ще з часів Світової війни 1939-1945 років, за що Свідки Єгови стали об'єктом цілеспрямованого знищення зі сторони фашистського режиму. Тому Суд неодноразово приходив до наступних висновків: «…Свідків Єгови - релігійної групи, чиї вірування включають в себе переконання про неприйнятність служби у воєнних структурах, навіть якщо така служба не пов'язана із носінням зброї. У зв'язку із чим у Європейського суду немає підстав сумніватись, що відмова заявника від військової служби була продиктована його глибокими релігійними переконаннями, які перебуваються у стані серйозного та непереборного конфлікту з його обов'язком пройти військову службу» (пункт 111 рішення Великої Палати у справі «Баятян проти Вірменії».
Відтак, представник ОСОБА_3 , просить скаргу задовольнити, постановити ухвалу, якою негайно звільнити ОСОБА_3 з - під незаконного утримування з приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , у разі виявлення обаствин, зазначених в ч.3 ст.206 КПК України.
Дослідивши скаргу, додані до такої матеріали, слідча суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.3 ст.206 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про попереднє ув'язнення» підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Отже, відповідно до ч.1 ст.206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержатися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, чи ізоляторі тимчасового тримання.
Як вбачається з матеріалів даної скарги, адвокат ОСОБА_2 просить в порядку ст. 206 КПК України звільнити ОСОБА_3 , який незаконно утримується службовими особами у приміщенні ОРТЦК та СП за адресою: АДРЕСА_1 . Жодних даних про утримання такої особи ВП № 1 ЛРУП № 1 ГУНП у Львівській області не надано.
Відповідно до ч.1 ст.206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
З аналізу ст. 206 КПК України слідує, що слідчого суддю наділено повноваженнями забезпечити додержання прав особи, за умови тримання такої особи під вартою з порушенням її прав.
Тобто за наявності у слідчого судді даних про незаконне затримання, тримання під вартою, з порушенням прав особи, яка утримується слідчий суддя зобов'язаний діяти за приписом ст.206 КПК України.
Так, частиною 6 ст.206 КПК України якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: 1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; 2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; 3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
Відповідно до ч.7 ст.206 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі.
Стаття 2 КПК України передбачає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні урегульований Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування має відбуватись з дотриманням певних умов.
Разом з тим, зі скарги адвоката ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 не вбачається, що подане нею клопотання підлягає розгляду у порядку ст.206 КПК України, а правовідносини виходять із норм КПК України.
Відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан задля протидії військовослужбовцям російської федерації.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст.102, п.1, п.17, п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, оголошено про проведення загальної мобілізації в тому числі на території Івано-Франківської області, який продовжено і на теперішній час.
При цьому, зобов'язано місцеві органи виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини, а також здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України.
Відповідно до ст.64, 65 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Відповідно до вимог ч.3, ч.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Як вбачається зі змісту заяви у даному випадку має місце незгода ОСОБА_3 , з діями відповідальних осіб ОРТЦК та СП за адресою: АДРЕСА_1 , пов'язаними з мобілізацією.
Згідно норм кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції. Відтак, ОСОБА_3 не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст.206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
Виходячи з обставин клопотання та вищевказаних правових норм, слідчий суддя приходить до висновку, що затримання громадянина працівниками ТЦК та СП, утримання його без відповідного судового рішення, не підлягає оскарженню до слідчого судді, оскільки такі правовідносини врегульовані чинним законодавством про мобілізацію та мобілізаційну підготовку, а у разі, якщо такі дії мають ознаки кримінального правопорушення - відповідними нормами Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та ст. 214 КПК України.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу адвоката на те, що у разі порушення прав чи інтересів службовими (посадовими) особами, районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, працівниками поліції чи військової частини при здійсненні ними свої повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту вона вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо неї (нього) протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень, до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Слідчий суддя враховує правову позицію Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлену у Постанові від 27 травня 2019 року (справа №766/22242/17), згідно з якою, відповідно до частин 2-5 ст. 206 КПК України, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи. При цьому слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи. Водночас якщо до доставлення такої особи до слідчого судді прокурор, слідчий звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний забезпечити проведення у найкоротший строк розгляду цього клопотання. Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе: 1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; 2) не перевищення граничного строку тримання під вартою; 3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду».
Наведені вище положення ст. 206 КПК мають на меті забезпечення процесуального механізму звільнення слідчим суддею будь-якої особи, яка позбавлена свободи за відсутності судового рішення, та застосовуються саме в таких випадках. При цьому вказаний механізм не включає процедур оскарження рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів, пов'язаних із затриманням особи в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, «post factum», оскільки відповідні заперечення особа може висловити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу та/або під час підготовчого судового засідання й судового розгляду кримінального провадження по суті.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.05.2019 року по справі №766/22242/17.
Відтак, слідчий суддя, як і інші службові особи органів державної влади має діяти виключно в межах наданої компетенції.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст.206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
Положеннями Кримінального процесуального Кодексу України не врегульовано питання щодо відмови у відкритті провадження за зверненням, яке подане в порядку ст. 206 КПК України.
Згідно ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Так, ч.4 ст.304 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Враховуючи викладене, слідча суддя вважає, що наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження за поданим клопотанням .
Керуючись ст.2, 3, 9, 24, 26, 206, 309, 372 КПК України, слідча суддя,
У відкритті провадження за матеріалами клопотання адвоката ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_3 , на дії службових осіб ОРТЦК та СП, щодо незаконного затримання особи, в порядку 206 КПК України - відмовити.
Копію ухвали надіслати адвокату ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 .
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Слідча суддя ОСОБА_1