Справа № 296/8205/24
2/296/574/25
"28" серпня 2025 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м.Житомира у складі:
головуючого судді Адамовича О.Й.,
за участю секретаря судового засідання Світко Т.І.,
представника позивача - адвоката Єгорова С.О.,
відповідача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Єгоров С.О. звернувся до Корольовського районного суду м. Житомира з позовною заявою та відповідно до змісту позовних вимог просить визнати ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 , в зв'язку з її відсутністю в ньому без поважних причин понад 6 місяців; визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 , в зв'язку з його відсутністю в ньому без поважних причин понад 6 місяців; визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 , в зв'язку з її відсутністю в ньому без поважних причин понад 6 місяців; визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 , в зв'язку з її відсутністю в ньому без поважних причин понад 6 місяців.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 на правах наймача. Вказана квартира не приватизована. В квартирі також зареєстровані відповідачі, але фактично не проживають тривалий час. Факт реєстрації місця проживання відповідачів у згаданому житловому будинку порушує права позивача у здійсненні права користування майном, окрім того позивач вимушений сплачувати додаткові комунальні платежі за відповідачів. Також у позивача виникають труднощі із оформленням житлової субсидії, чим порушуються його права як квартиронаймача. Виходячи із наведеного, посилаючись на положення ст.ст.71, 72 ЖК України, просив задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою від 19.09.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання.
13.03.2025 року постановлено ухвалу про витребування доказів.
20.05.2025 року постановлено ухвалу про закриття провадження у цивільній справі в частині позовних ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, у зв'язку зі смертю ОСОБА_5 .
Представник позивача в судовому засіданні просив визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 такими, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 , в зв'язку з їх відсутністю в ньому без поважних причин понад 6 місяців.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні вказав, що не вважає квартиру АДРЕСА_2 своїм житлом, вказану квартиру залишив самостійно. При вирішенні даного спору покладається на розсуд суду.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги визнала та не заперечила виписатися з квартири самостійно та зняти з реєстрації свою дитину.
Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася.
Заслухавши учасників справи, дослідивши та оцінивши зібрані в матеріалах справи докази, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що згідно контрольного талону №69 від 20.12.1973 квартира АДРЕСА_2 була надана ОСОБА_7 та членам її сім'ї: чоловіку ОСОБА_3 та трьом донькам, що підтверджується копією контрольного талону до ордеру № 69 (а.с. 14).
Вказана квартира не приватизована.
Як вбачається із копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 13.09.2012, ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15).
Згідно Актів від 16.01.2024, 23.01.2024,30.01.2024, 06.02.2024, 13.02.2024, 05.03.2024, 20.02.2024, 27.02.2024, 12.03.2024, 19.03.2024, 26.03.2024, 02.04.2024, 09.04.2024, 16.04.2024, 23.04.2024, 30.04.2024, 07.05.2024, 14.05.2024, 21.05.2024, 28.05.2024, 04.06.2024, 11.06.2024,18.06.2024, 25.06.2024, які складені представником ТОВ «Керуюча Компанія «КОМ Енерго-Житомир» юрисконсультом Журавським А.В. за участю сусідів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вбачається, що ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично не проживають, особисті речі в квартирі не тримають, що встановлено також під час огляду квартири з дозволу ОСОБА_3 та свідчень сусідів (а.с. 16-39).
В квітні 2024 року відповідач ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 та змінила прізвище з « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_12 » (а.с.172).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла відповідач ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.89).
Звертаючись із позовом, представник позивача вказав, що позивач проживає та зареєстрований у спірній квартирі на підставі ордеру, де також зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , які у вказаній квартирі не проживають тривалий час, за комунальні послуги не платять, а тому посилаючись на положення ст.ст. 71, 72 ЖК України просив визнати їх такими, що втратили право користування житлом.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві.(Кривіцькі проти України, заява № 30856/03, рішення ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Верховний Суд у своїй постанові по справі № 755/13349/16-ц від 24.11.2021 зауважує, що зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло відтак визнання відповідача особою, яка втратила право користування житловим приміщенням буде порушенням принципу пропорційності, що у свою чергу спричинить порушення балансу інтересів сторін у спірних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ втручання держави становитиме порушення статті 8 Конвенції у випадку, якщо воно не переслідує законну мету і не є необхідним у демократичному суспільстві. Особа, якій загрожує виселення, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв'язку з цим.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Згідно положення ч. 1 ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Частина 2 вказаної норми передбачає, що якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до ст. 72 цього Кодексу, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у житловому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою зберігається намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місяця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на житлову площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
В постанові Верховного Суду від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17 (провадження № 61-7894св20) зазначено, що аналіз норм статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
В постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 203/1665/19-ц (провадження № 61-11593св21) міститься висновок про те, що процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71ЖК України строки у житловому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
В постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 344/19735/19 (провадження № 61-13123св21) вказано, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності такої особи у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки. Вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім'ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
В постанові від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17 (провадження № 61-18178св20) Верховний Суд зазначив, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, виселення їх. Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв'язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Звертаючись до суду із позовом, представник позивача посилався на положення статей 71, 72 ЖК України.
При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у порядку статей 71, 72 ЖК УРСР доказуванню сторонами та встановленню судом підлягають обставини тривалості тимчасової відсутності особи у житловому приміщенні, а також поважність причин такої відсутності.
Беручи до уваги викладене, оскільки відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не проживають за адресою: АДРЕСА_1 протягом шести місяців, інтересу до указаного житла не проявляють, факт реєстрації місця проживання відповідачів у квартирі істотно впливає та обмежує реалізацію на права позивача на вказану квартиру, а також те, що ОСОБА_1 визнала заявлені позовні вимоги та вказала, що погоджується самостійно вирішити питання зняття з реєстрації місця проживання за вказаною адресою своєї дитини, а відповідач ОСОБА_2 визнав обставини самостійного залишення житла, не проживання в квартирі більш ніж 6 місяців та вказав про фактичне проживання за іншою адресою разом зі своєю дружиною, суд доходить висновку про доведеність позовних вимог в частині визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_2 .
Щодо визнання відповідача ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_2 суд зазначає наступне.
Сторонами визнається та не підлягає доказуванню той факт, що відповідач ОСОБА_4 перебуває за кордоном та має малолітню дитину, яка згідно пояснень відповідачів зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 .
Водночас суд наголошує на тому, що відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», що затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 на території України, в зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено воєнний стан строком на 30 діб, який продовжено до теперішнього часу.
Таким чином позов пред'явлено під час дії воєнного стану, тому відсутність відповідача за місцем реєстрації має об'єктивні причини, які є поважними.
Більш того, матеріали справи не містять жодних доказів наявності у відповідача ОСОБА_4 права власності чи іншого речового права на нерухоме житлове майно, що може бути нею використано при поверненні до України після закінчення воєнного стану, а відтак позбавлення відповідача права на користування квартирою призведене до неправомірного втручання у право на житло відповідача, що є неприпустимим.
Несплата відповідачем житлово-комунальних послуг не є за законом підставою для втрати нею права користування житлом, а належним способом захисту у цьому випадку буде пред'явлення вимог до відповідача про стягнення з неї тієї частини вартості житлово-комунальних послуг, які вона мала сплачувати, однак не сплатила.
Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності та беручи до уваги те, що відсутні правові підстави для визнання відповідача ОСОБА_6 такою, що втратила право користування спірним житлом, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження її непроживання у спірній квартирі більше шести місяців без поважних причин, що відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов'язком позивача, а тому у задоволенні позову в частині визнання відповідача ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житло.
Враховуючи часткове задоволення позову, на підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді підлягає розподілу пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Оскільки позивач ухвалою суду був звільнений від сплати судового збору, з відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір по 302,80грн. з кожного.
Керуючись ст.ст. 12,77, 81, 141, 142, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_2 .
Визнати ОСОБА_13 такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_2 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 302,80грн. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_13 на користь держави 302,80грн. судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 .
Головуючий суддя О. Й. Адамович
Дата складання повного тексту рішення: 04.09.2025