Справа № 947/19877/25
Провадження № 2/947/3652/25
08.09.2025 року
Київський районний суд м. Одеси
у складі: головуючого судді Луняченка В.О.,
за участі секретаря судового засідання Макаренко Г.В.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засідання у залі суду м.Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання квартири особистою приватною власністю,-
З позовом про визнання квартири АДРЕСА_1 , яка набута у власність згідно договору купівлі-продажу, укладеного 27.06.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Михайловою О.В. реєстраційний №123 об'єктом права особистої приватної власності ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ), Київського районного суду м.Одеси звернулась ОСОБА_1 , мотивуючи позов тим, що перебуваючи у шлюбі, 27.06.2018 нею укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , за яку позивач сплатила оговорену грошову суму, зазначену у договорі. Джерелом походження коштів, за яку було придбана квартира є її особисті кошти, отримані з реалізації майна, набутого в порядку спадкування. На оздоблення квартири були залучені кошти, взяті у борг, повернення якого також відбулося за рахунок продажу іншого об'єкта нерухомого майна, що належав їй на праві особистої власності.
На даний час позивач позбавлена права розпорядитися майном без письмової згоди відповідача, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Луняченку В.О..
Ухвалою судді від 02.06.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 03.07.25 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В матеріалах справи міститься заява представника позивача адвоката Бикової О.В. щодо розгляду справи за її відсутності, в якій позовні вимоги підтримані в повному обсязі.
З боку відповідача до судового засідання надано заяву щодо визнання позову та розгляду справи за його відсутності.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд доходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що з 12.06.2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 09.08.22 № 522/9190/22.
Дана обставина стала підставою для зміни прізвища " ОСОБА_6 " на " ОСОБА_7 ".
Перебуваючи у шлюбі, 27.06.2018 укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , за яку позивач сплатила оговорену грошову суму, зазначену у договорі.
Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Михайловою О.В. за р.№ 123 та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Джерелом походження коштів, за яку було придбана квартира стали особисті кошти, отримані з реалізації майна, набутого в порядку спадкування, отримання у борг 10000 дол. США, про що свідчить боргова розписка від 21.06.2018 року ( а.с. 27).
Так на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 15.04.2014 року ОСОБА_4 успадкувала квартиру АДРЕСА_2 ( а.с. 24.), 207/1000 частин квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_3 ( а.с.21).
Як вбачається, з матеріалів справи, а саме договору купівлі- продажу від 27.06.2018 року, зареєстрованого в реєстрі №120 посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Михайловою О.В., ОСОБА_4 передала майно у власність ( продала), а ОСОБА_8 прийняла ( купила) квартиру АДРЕСА_2 ( а.с. 39).
На підставі договору дарування від 02.05.2019 року, зареєстрованого в реєстрі за №109, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу О.В. Михайловою, ОСОБА_4 передала безоплатно у власність ( подарувала), ОСОБА_9 прийняла у власність ( в дар) 207/1000 часток квартир АДРЕСА_4 ( а.с.40-41).
На оздоблення квартири були залучені кошти, взяті у борг, повернення якого також відбулося за рахунок продажу іншого об'єкта нерухомого майна, що належало позивачу на праві особистої власності.
Жодних спільних грошових вкладень для покупки спірної квартири не було.
Для вчинення правочину від відповідача була отримана письмова згода на придбання майна, яка за своєю правовою природою не є доказом, що майно придбано за спільні кошти подружжя.
Так у пункті 9 Договору купівлі- продажу від 27.06.2018 зазначено, що при укладенні договору покупець ОСОБА_4 набувала квартиру зі згоди чоловіка ОСОБА_2 , та зазначено, що майно набуте в спільну сумісну власність подружжя, про що не існувало погодження на таке.
Наразі у позивача існують перешкоди в реалізації її права власності, яке вона не в змозі реалізовувати без погодження відповідача.
Відповідно до ст.15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, визначений ст.16 ЦПК України.
Закон визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Факт набуття майна у шлюбі не є безумовною підставою для надання такому майну статусу "спільної сумісної власності подружжя", а також застосування усіх правових наслідків притаманних такому майну.
У статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтями 69, 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах у справі № 6-1587цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею 57 СК України, відповідно до пунктів1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до роз'яснень наданих у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 року №11, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст.60СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У зв'язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження 61-35779ск18).
Якщо один з подружжя доведе, що майно набуте ним у шлюбі було придбано за особисті, а не спільні кошти, то таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю цього члена подружжя, зазначене узгоджене з позицією ВСУ (Постанова ВСУ у справі №6-1568цс16).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З наведених вище доказів вбачається, що трикімнатна квартира АДРЕСА_1 хоча й була придбана під час шлюбу сторін, але за особисті кошти позивача, які вона отримала внаслідок відчуження належного їй нерухомого майна про що свідчать свідоцтва про право власності на спадщину та договір купівлі- продажу, копії яких містяться в матеріалах справи. Тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги у повному обсязі визнавши за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Керуючись ст. ст. 2, 76-83, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 місце реєстрації АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 місце реєстрації АДРЕСА_6 ) про визнання квартири особистою приватною власністю - задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 , яка набута у власність згідно договору купівлі-продажу, укладеного 27.06.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Михайловою О.В. реєстраційний №123- об'єктом права особистої приватної власності ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 12.09.25.
Суддя В. О. Луняченко