Справа № 947/7712/25
Провадження № 2/947/2067/25
03.09.2025 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.
представника відповідача адвоката Блохіна М.Ю.
розглянувши у судовому засіданні за правилами загального провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення у порядку ч.2 ст. 625 ЦК України грошових коштів за невиконання грошового зобов'язання , встановленого рішенням суду за кредитним договором -
До київського районного суду м. Одеси , шляхом сформування в системі «Електронний суд» 26.02.2025 надійшла позовна заява ПТ « Сенс-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 у порядку ч.2 ст. 625 ЦК України грошових коштів за невиконання грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду від 21.04.2016 у справі №523/2897/16 за кредитним договором №693/Ю01.1-83 від 01.12.2007, у загальному розмірі 269 206,52 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідно до рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21.04.2016 року , справа №523/2897/16 на користь АТ « Укрсоцбанк» ( правонаступником якого є позивач) було стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним Договором №693/Ю01.1-83, в загальному розмірі 375 224,15 грн., яке не виконане, внаслідок чого у стягувача виявилось право на компенсаційні грошові стягнення простроченого грошового зобов'язання , згідно розрахунку за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 3% річних у розмірі 55 790,18 грн.,та інфляційних витрат у сумі 213 416,34 грн.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечує проти задоволення заявлених вимог враховуючи факт відмови постановою Одеського апеляційного суду від 14.06.2023 у справі представникам АТ « Альфа-Банк» ( у подальшому перейменовано у АТ « Сенс-Банк») у поновленні строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа виданого на підставі рішення суду 21.04.2016 у справі №523/2897/16, а також усталену практику Верховного Суду про те що відповідно до вимог ст. 625 ЦК України зазначені права стягувача носять компенсаторний характер до основного грошового зобов'язання, яке у даному випадку є задавленим зобов'язанням , по якому сплив термін позовної давності, а тому у такому зобов'язанні не можу бути нараховані компенсаційні грошові витрати.
Представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутністю а представник відповідача підтримав у судовому засіданні свою позицію викладену у відзиві.
Як встановлено судом рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року було частково задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПМП «ВКФ Влад» про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитом в сумі - 268 395,55 грн., заборгованості за відсотками 97 025,84 грн., пені за прострочення відсотків по кредиту - 1 630,08 грн., інфляційних витрат за неповернутою сумою кредиту та відсотків за кредитом - 8 172,68 грн.; понесені судові витрати в сумі 910 грн..
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року це рішення залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 11 березня 2020 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21.04.2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12.10.2017 року, залишено без змін.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2022 року замінено вибулого стягувача Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» на його правонаступника Акціонерне товариство «Альфа-Банк» у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого листа 523/2897/16.
07 липня 2022 року АТ «Альфа-Банк» отримав виконавчий лист, строк пред'явлення до виконання якого сплив. АТ «Альфа банк» звернулося до Суворовського районного суду м. Одеси із заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання. Заява обґрунтована тим, що 07 липня 2022 року заявником отримано виконавчий лист з пропуском строку для пред'явлення до виконання. Строк пропущений з поважних причин, а саме перебування цивільної справи № 523/2897/16 на розгляді у Верховному Суді, процесу заміни вибулого стягувача АТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника АТ «Альфа банк», після чого отримано виконавчий лист.
Постановою Одеського апеляційного суду від 14.06.2023 по справі 3523/8305/23 була частково задоволена апеляційна скарга ОСОБА_1 , скасована ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 25 січня 2023 року та ухвалено по справі нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Альфа банк» (наразі АТ «Сенс-Банк») про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, виданого на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року.
При розгляді даної справи апеляційний суд зазначив, що Постановою Верховного Суду від 11 березня 2020 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року залишено без змін.
Справа №523/2897/16-ц повернута до суду першої інстанції 08 квітня 2020 року, що вбачається з ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2020 року у справі № 523/12415/16-ц, провадження №8/523/11/20.
Тобто, строк пред'явлення виконавчого документу спливав 12 жовтня 2020 року. Вказане в тому числі узгоджується безпосередньо з відомостями, зазначеними у виконавчому листі, виданому Суворовським районним судом м. Одеси 07 липня 2022 року.
Отже, заявник з моменту повернення справи до суду першої інстанції (08 квітня 2020 року) до спливу строку пред'явлення виконавчого листа до виконання (20 жовтня 2020 року), мав достатньо часу, а саме більше 7 семи місяців для пред'явлення його до виконання.
Колегія суддів зауважила, що у матеріалах справи відсутні належні докази наявності поважних причин, з огляду на які АТ «Укрсоцбанк» (як первісний кредитор) не мав змоги звернутись до виконавчої служби щодо пред'явлення виконавчого листа до боржника ОСОБА_1 по справі №523/2897/16 для виконання з 12 жовтня 2017 (дата набрання законної сили рішення суду), враховуючи, що такий виконавчий лист має строк пред'явлення до виконання три роки, а тому суд першої інстанції необґрунтовано поновив заявнику пропущений строк пред'явлення виконавчого листа до виконання щодо ОСОБА_1 .
Враховуючи зміст постанови та обставини яки були предметом дослідження колегії суддів суд приходить до висновку що вказана постанова стосується відмови у поновленні строку на пред'явлення виконавчого листа саме по рішенню Суворовського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року у справі №523/2897/16ц, незважаючи на те, що у резолютивної частині постанови зазначено рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року у цивільній справі №523/8297/16ц.
Ухвалою Верховного суду від 08 серпня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на постанову Одеського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у справі за заявою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (наразі - Акціонерне товариство «СЕНС БАНК») про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Цивільний процесуальний кодекс України ( скорочене ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду ( скорочене ВС).
Правовідносини які стосуються відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання врегульовано Цивільним кодексом України ( скорочене ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601, 604-609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК (п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 12 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин»).
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду ( скорочене ВП ВС) від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність (постанова ВП ВС від 05.04.2023 в справі № 910/4518/16.
Отже, проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання (постанова ВП ВС від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16).
В контексті наведеного, підставою для застосування ст. 625 ЦК України є встановлення: наявності обов'язку боржника; невиконання цього обов'язку впродовж певного періоду часу; протиправність невиконання ( наявність вини боржника у невиконанні).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Вказаний висновок підтриманий в постановах ВП ВС: від 19.07.2023 в справі № 910/16820/21, від 03.10.2023 в справі № 366/203/21 та ін.
Отже, обов'язок, встановлений положеннями ст. 625 ЦК України нерозривно пов'язаний з основним грошовим зобов'язанням та залежить від нього.
Виконання обов'язку можливе як у добровільному порядку, так і в примусовому.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).
Діючим законодавством встановлений механізм захисту прав, свобод та законних інтересів особи, який передбачає право на звернення до суду, процедуру розгляду справи з повним та всебічним встановленням всіх істотних обставин, ухвалення рішення по суті позовних вимог та його примусове виконання.
Відповідно до роз'яснень в постанові ВП ВС від 13.02.2019 в справі № 826/13768/16, а також постанові КЦС ВС від 23.11.2022 в справі № 761/4564/19 та постанові КАС ВС від 10.01.2024 в справі № 640/21339/20:
«Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)».
Інститут позовної давності полягає в наданні особі гарантованого строку на звернення до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу, наприклад, звернення з вимогою про стягнення заборгованості. Сплив такого строку не означає, що право, інтерес, а відповідно обов'язок перестали існувати. Закінчення строку позовної давності означає, що особа втратила можливість захисту її права судом. Разом з тим, особа не позбавлена права задовольнити свої вимоги позасудовим шляхом, зокрема, якщо між сторонами існують договірні правовідносини і сторони передбачили в договорі таку можливість.
Так само встановлені законом строки примусового виконання судового рішення.
У даному випадку, яка встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили ( постановою Одеського апеляційного суду від 14.06.2023 по справі 3523/8305/23 ) , стягувач ( позивач у даної справі ) пропустив встановлений законом строк пред'явлення виконавчих листів до виконання та втратив встановлену законом можливість задовольнити свої вимоги за допомогою механізму примусового виконання рішення.
Особа несе ризик настання відповідних наслідків в результаті вчинення чи не вчинення нею відповідних дій.
При цьому,як роз'яснив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 11.07.2013№ 7-рп/2013 «…з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту».
Тобто, в правовому полі споживач за кредитним договором є більш слабшою стороною в порівнянні з кредитором, та відповідно потребує встановлених законом гарантій захисту її прав. Натомість, кредитор повинен дотримуватися встановлених законодавством положень та добросовісно користуватися своїми правами.
В контексті встановлених обставин справи, оскільки позивач (кредитор) втратив можливість примусового виконання рішення про стягнення заборгованості за допомогою встановленого законодавством механізму, а обов'язок відповідно до ст. 625 ЦК України є акцесорним щодо основного зобов'язання та поділяє його правову долю, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню.
Фактично, обов'язок боржника перед кредитором набув ознак натурального зобов'язання, оскільки в натурі він існує, однак не може бути примусово стягнений.
Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц, а також від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20).
Враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс-Банк» ( код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, віл. Велика Васильківська, буд. 100) до ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення у порядку ч.2 ст. 625 ЦК України грошових коштів за невиконання грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду від 21.04.2016 у справі №523/2897/16 за кредитним договором №693/Ю01.1-83 від 01.12.2007, у загальному розмірі 269 206,52 грн.
Питання розподілу судових витрат вирішити у порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.
Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 12.09.2025.
Суддя В. О. Луняченко