Справа № 303/4509/25
2/303/1626/25
РІШЕННЯ (Заочне)
12 вересня 2025 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Желізняк К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ТзОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 241060586 від 13.03.2023 року на суму 27660,93 грн. В обґрунтування своїх вимог вказує про те, що 13.03.2023 року ОСОБА_1 та ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали кредитний договір № 241060586. Договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису та підписано за допомогою одноразового ідентифікатора. За вказаним договором відповідач отримав позику у розмірі 5723,00 грн. шляхом перерахування кредитних коштів на його банківську картку. 28.11.2018 року ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01. В подальшому до вказаного договору факторингу укладалися додаткові угоди, у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу. 30.10.2023 року між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01 відповідно до якого до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором № 241060586 від 13.03.2023 року до боржника ОСОБА_1 . В подальшому, 29.05.2025 року ТзОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТзОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 29/05/25-Е відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 241060586 від 13.03.2023 року. Відповідач зобов'язань за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 27660,93 грн., що складається з наступного: 5723,00 грн. - заборгованість по кредиту; 21937,93 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам. Таким чином ТзОВ «ФК «ЕЙС» просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 27660,93 грн. та витрати пов'язані з розглядом справи, а саме: 2422,40 грн. - судовий збір та 7000,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу.
18.06.2025 року ухвалою суду вищезазначений позов залишено без руху у зв'язку з його невідповідністю вимогам ст.ст. 175-177 ЦПК України.
24.06.2025 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позову (сформована в системі «Електронний суд» 25.06.2025 року), так представником позивача на виконання ухвали про залишення позову без руху було усунуто недоліки позову.
Ухвалою суду від 26.06.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання призначено на 22.07.2025 року та відкладено на 12.09.2025 року. Також ухвалою від 26.06.2025 року задоволено клопотання про витребування доказів.
У судове засідання представник позивача не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання з розгляду справи не з'явився повторно, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином. У зв'язку із неявкою відповідача, який був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав, то зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 13.03.2023 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 241060586 від 13.03.2023 року. Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника MNV2H3Y4, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що надісланий 13.03.2023 року о 21 год. 35 хв. на номер телефону позичальника про, що свідчить розділ 15 кредитного договору (реквізити сторін).
Невід'ємною частиною цього договору є правила надання коштів, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті Товариства -www.moneyveo.ua.
За умовами кредитного договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 5800,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога». Орієнтовна дата повернення кредиту 27.03.2023 року (п.п. 2.1., 2.3. договору).
Відповідно до п. 11.1 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання.
Відповідно до довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», сформованій 29.12.2023 року, сума кредиту позичальника ОСОБА_1 становить 5723,00 грн., строк кредитування - 14 днів, процентна ставка 2,10 % в день, договір відправлений позичальнику 13.03.2023 року. договір підписано одноразовим ідентифікатором MNV2H3Y4.
ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язання за кредитним договором виконало, надало відповідачу кредит у розмірі 5723,00 грн. шляхом перерахування на карту 5375-41XX-XXXX-8459, що стверджується платіжним дорученням № f13190f1-684a-43c3-9da3-f2e75f4ce424 від 13.03.2023 року та довідкою АТ «Універсалбанк» № БТ/Е-6448 від 27.06.2025 року, згідно з якої за період з 13.03.2023 року по 18.03.2023 року на вищевказану платіжну картку було зараховано платіж у сумі 5723,00 грн.
Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. У свою чергу, позичальник зобов'язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання відповідно цього договору.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором № 241060586 від 13.03.2023 року, заборгованість за період з 29.05.2025 року по 05.06.2025 року за кредитним договором не погашена та становить 27660,93 грн., що складається з наступного: 5723,00 грн. - заборгованість по кредиту; 21937,93 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам.
Звертаючись до суду з цим позовом ТзОВ «ФК «ЕЙС» також зазначає про те, що до нього перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 241060586 від 13.03.2023 року до боржника ОСОБА_1 .
У зв'язку з цим, судом також встановлено, що 28.11.2018 року між первісним кредитором ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» був укладений договір факторингу № 28/1118-01 відповідно до умов якого ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступає ТзОВ «Таліон Плюс» право вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТзОВ «Таліон Плюс» зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Строк дії договору закінчується 28.11.2019 року.
В подальшому ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» уклали наступні угоди: 28.11.2019 року додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020 року; 31.12.2020 року додаткову угоду № 26, що продовжила строк дії договору до 31.12.2021 року; 31.12.2021 року додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022 року; 31.12.2022 року додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2023 року; 31.12.2023 додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2024 року.
У п.п. 1.3. договору визначено, що «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржника по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строку платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому. Пунктом 1.2. визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме в реєстрах прав вимог. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку (п. 4.1. договору). Цей договір набуває чинності та всі права та обов'язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п. 8.1. договору).
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 227 від 02.05.2023 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТзОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 13505,28 грн.
Крім того, 30.10.2023 року між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01, строк дії якого закінчується 31.12.2024 року.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 2 від 20.12.2023 року до договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 року від ТзОВ «Таліон Плюс» до ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 27660,93 грн.
29.05.2025 року ТзОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТзОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до умов якого позивачу ТзОВ «ФК «ЕЙС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 241060586 від 13.03.2023 року.
Відповідно до витягу з реєстру боржників за договором факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 від ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 27660,93 грн.
Із врахуванням встановленого вище суд вважає, що в першу чергу слід вирішити питання наявності у позивача права грошової вимоги за кредитними договорами до відповідача.
За приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
З наведених вище договорів факторингу слід прийти до однозначного висновку про те, що до ТзОВ «ФК «ЕЙС» перейшли всі права кредитора за договором кредитної лінії № 241060586 від 13.03.2023 року.
З приводу наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором суд зазначає про таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Так, одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року (справа № 910/18036/17).
Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони вказаного вище договору узгодили розмір позики (кредиту), грошову одиницю, в якій надано позику (кредит), строки та умови надання грошових коштів у позику (кредит), що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
При цьому ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. У свою чергу, позичальник зобов'язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання відповідно цього договору.
З врахуванням встановленого суд приходить до висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності в нього боргових зобов'язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договорами факторингу.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та визначеного позивачем предмета спору, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредитної лінії № 241060586 від 13.03.2023 року у загальному розмірі 27660,93 грн., що складається з наступного: 5723,00 грн. - заборгованість по кредиту; 21937,93 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам;
Щодо вимоги представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне зазначити таке.
Так, позивач просить суд стягнути на свою користь 7000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом цієї справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Крім того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20.09.2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду надано такі докази: договір про надання правничої допомоги № 29/05/25-1 від 29.05.2025 року; додаткова угода № 25770694821 до договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-1 від 29.05.2025 року; акт прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-1 від 29.05.2025 року; свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 4956; довіреність від 29.05.2025 року.
За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 (у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Як вже було згадано, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та й взагалі будь-яких заперечень сторони відповідача з приводу заявлених вимог позивача щодо стягнення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04.04.2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465 цс 18); від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382 цс 19); від 08.06.2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26 цс 21); від 07.07.2021 року у справа № 910/12876/19 (провадження № 12-94 гс 20).
У контексті вирішення питання про розподіл судових витрат зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов'язковими для суду. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд оцінює витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому суд не втручається у договірні відносини, що склалися між адвокатом і його клієнтом, які безперечно повинні виконуватись сторонами цього договору відповідно до погоджених ними умов, у тому числі і щодо сплати погодженого розміру гонорару адвоката.
З урахуванням викладеного, зваживши на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Крім того, згідно з ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2422,40 грн. судових витрат за сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 280, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 625, 629, 651, 653 1048-1050, 1054 ЦК України суд,-
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 241060586 від 13.03.2023 року в розмірі 27660,93 (двадцять сім тисяч шістсот шістдесят гривень 93 копійки) гривень, що складається з наступного: 5723,00 гривень - заборгованість по кредиту; 21937,93 гривень - заборгованість по несплаченим відсоткам.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 7000,00 (сім тисяч) гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) гривень судових витрат на оплату судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (02090, місто Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, Код ЄДРПОУ: 42986956)
Представник позивача: Тараненко Артем Ігорович (02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, офіс 21, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Суддя А.М.Заболотний