Справа № 726/125/25
Провадження №2/726/91/25
Категорія 55
28.08.2025 м. Чернівці
Садгірський районний суд м. Чернівці у складі: головуючого судді Мілінчук С. В., за участі серетаря судового засідання Колісник А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів,-
за участю:
представника відповідача - Мельник С.Г.,
відповідача - ОСОБА_2 ,
Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів. В обґрунтовуння позовних вимог вказує, що на підставі рішень Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.10.2004 року та від 03.02.2006 року у справі № 2-596/06, які набрали законної сили, за нею зареєстровано право власності на виділене в натурі нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Також позивачка вказує, що рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 02.12.2021 року у справі № 726/876/21, встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , має статус гуртожитку.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 07.08.2024 року у справі №726/1063/23, яке набрало законної сили та має преюдеційне значення при розгляді справи, визнано укладеним Договір найму житлових приміщень в гуртожитку між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у запропонованій позивачем редакції. Відповідно до п.3 Договору плата за користування житлом встановлюється в розмірі, еквівалетному 3,6 долара США за один квадратний метр, та вноситься наймачем у грошовій формі у розмірі 5 200 грн. щомісячно.
ОСОБА_1 зазначає, що з 2003 року по листопад 2024 року ОСОБА_2 не сплачувала за користування житлом, яке належить їй на праві власності. Перший платіж в розмірі 5 200 грн. здійснено 04.12.2024 року - без урахування індексу інфляції. Так позивачка вказує, що відповідач, як фактичний користувач відособлених приміщень № 105-Б, №210, загальною площею 36,2 кв.м. та 30,0 квв.м., без достатньої правової підстави за рахунок власника житла зберегла у себе кошти, які мала заплатити за користування. У зв'язку із викладеним просить стягнути із відповідачки на її користь 210 363, 50 грн безпідставно збережених коштів.
16.04.2025 представником відповідача, адвокатом Мельник С.Г. через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, у якому остання просить у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки вважає позовні вимоги позивачки необґрунтованими, безпідставними та не підтвердженими належними та допустимим доказами з огляду на наступне. Як зазначила сама позивачка у позовній заяві, рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 07.08.2024 року у справі №726/1063/23, Договір найму житлового приміщення визнано укладеним з моменту вступу рішення суду у законну силу і з того часу відповідачка щомісячно сплачує ОСОБА_1 орендну плату за житло, у сумі 5200 грн, яка визначена у договорі. Вказує, що позивачка тільки 27.12.2022 року направила на адресу відповідачки пропозицію укласти договір найму житлових приміщень у гуртожитку, а тому на думку відповідачки правовідносини, які склалися між сторонами у даному спорі не стосуються повернення коштів, за період коли договір найму не був укладений, а саме з жовтня 2021 року до листопада 2024 року. Також зазначає, що розрахунок неотриманого доходу не підтверджується належними доказами та належним чином не обґрунтовано, який розмір коштів мала отримати позивачка від відповідача у вказаний період. У зв'язку із викладеним просить відмовити у задоволенні позовних вимог через безпідставність та відсутність належних доказів, а також вирішити питання про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Представник відповідача до відзиву на позовну заяву було долучено заяву про застосування строків позовної давності, оскільки позивачка 09.01.2025 року звернулася до суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів за період з жовтня 2021 року по жовтень 2024 року, чим без поважних причин пропустила строк звернення до суду, а тому просить суд відмовити в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.
05.05.2025 року засобами поштового зв'язку від позивачки ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій остання зазначає, що із аргументами викладеними представником відповідача у відзиві не згодна, виходячи з наступного.
16.05.2025 року позивачкою засобами потового зв'язку направлено заяву про зменшення розміру позовних вимог та клопотання про зменшення суми судових витрат на правничу допомогу в якій вона не змінюючи підстав позову просить стягнути з відповідача на її користь безпідставно збережені кошти у сумі - 181 528 грн 80 коп та та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн.
27.05.2025 року представник відповідача, адвокат Мельник С.Г. подала додаткові пояснення в яких підтримала відзив та вказала, що у відповіді на відзив позивачка фактично не надала нових доказів на спростування позиції відповідача.
09.06.2025 року до суду надійшло заперечення ОСОБА_1 на додаткові пояснення відповідача.
Ухвалою суду від 15.01.2025 року задоволено самовідвід судді Садгірського районного суду м. Чернівці Асташева С.А. та скеровано до канцелярії суду для повторного розподілу.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи, визначено головуючого суддю Проскурняка І. Г.
Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 21.01.2025 року, головуючим суддею Проскурняком І.Г. було відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 21.01.2025 року головуючого судді Проскурняка І.Г. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільтній справі №726/125/25 - відмовлено.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 05.03.2025 року ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 21.01.2025 року скасовано та прийнято у справі нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково, згідно якої вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження майна, яке належить ОСОБА_2 .
Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 17.03.2025 року задоволено заяву ОСОБА_1 про відвід судді Проскурняка І.Г. та передано справу до канцелярії суду для визначення судді в порядку ст. 33 ЦПК України.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи, визначено головуючого суддю Мілінчук С.В.
Ухвалою суду від 20.03.2025 року у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.
17.06.2025 року ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.
Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 березня 2009 року та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що ОСОБА_1 згідно з рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2004 року є власником нерухомого майна - приміщень за адресою: АДРЕСА_1 . Зокрема, їй належать приміщення загальною площею 1 494,1 кв. м, об'єднані в блок АДРЕСА_2 , 210, АДРЕСА_3 , 310, АДРЕСА_4 , 410, АДРЕСА_5 . (а.с.39-40)
Встановлено, що ОСОБА_2 має ордери № 138 та № 144 від 04.08.2003 року на право заняття житлової площі в гуртожитку на АДРЕСА_1 , видані ВАТ «Чернівецький цукровий завод», постійно проживає та має зареєстроване місце проживання за вказаною адресою у кімнатах АДРЕСА_6 , з нею проживають та зареєстровані діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тобто вона користується житлом на відповідній правовій підставі.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 07.08.2024 року у справі № 726/1063/23, було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та визнано укладений договір найму житлових приміщень в гуртожитку. Згідно умов даного договору ОСОБА_1 (Наймодавець) передає в строкове платне користування, а ОСОБА_2 (Наймач) приймає у строкове платне користування відособлене приміщення жилою площею 30,0 кв.м., загальною площею 36,2 кв.м., яке складається з двох кімнат, розташованих на першому поверсі будинку (кімнати АДРЕСА_7 . Згідно п. 3 Договору Наймач зобов'язаний своєчасно щомісячно вносити плату Наймодавцю за користування житлом, а також своєчасно сплачувати за комунальні послуги. Плата за користування житлом встановлюється в розмірі еквівалентному 3,6 долара США за один квадратний метр. Плата за найм житла вноситься Наймачем у грошовій формі у розмірі 5200 гривень щомісячно на особистий картковий рахунок наймодавця. Рішення суду набрало законної сили 05.11.2024 року.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
У пункті 7.10 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків.
Отже обставини встановлені у цивільній справі № 726/1063/23 не підлягають доказуванню.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Спірні правовідносини у цій справі регулюються положеннями ЦК України.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1, 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: "добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19).
З наведених норм вбачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.
Згідно правового висновку викладеного у постановах Верховного суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, або якщо набуття відбулося у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Близька правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі №910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15.
На підтвердження заявлених вимог про збереження безпідставно збережених коштів позивачкою було надано розрахунок ціни позову, в якому зазначено, що дохід, який вона не отримала у вигляді плати за користування її майном з урахуванням індексу інфляції становить: за період лютий - грудень 2022 року, становить 66 123, 70 грн; за січень - грудень 2023 року, становить 65 582,40 грн; січень - жовтень 2024 року становить 49 822,70 грн, що в загальному складає 181 528,80 грн. Даний розрахунок було проведено позивачкою відповідно до “Звіту про незалежну оцінку вартості 1 кв.м. виділеного в натурі нерухомого майна при здачі в оренду» та Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 07.08.2024 року у справі №726/1063/23. (а.с. 181)
Відповідно до ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму та може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.
Згідно ч.5 ст. 762 ЦК України, плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує, що рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 07.03.2023 року у справі №726/1896/22 з врахуванням змін внесених постановою Чернівецького апеляційного суду від 27.04.2-23 року, встановлено, що між сторонами не виникло договірних відносин з приводу оренди житлових приміщень, тобто не існувало жодного договору найму житла, який був би укладений між сторона на період за який позивачка заявляє вимогу про стягнення коштів.
Також стверджує, що відповідачка з моменту вступу рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 07.08.2024 року в законну силу, а саме з 05.11.2024 року, яким Договір найму житловим приміщенням визнано укладеним, з того часу відповідачка щомісячно сплачує позивачці орендну плату за житло, так як це було передбачено умовами договору у сумі 5200 грн. Ці обставини позивачкою не заперечувалися.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, в судовому засіданні встановлено, що між сторонами укладено Договір найму житлових приміщень, згідно умов якого ОСОБА_1 передає в строкове платне користування ОСОБА_2 квартиру, за що остання щомісячно вносить плату у розмірі 5200 грн.
Враховуючи вищенаведене, оскільки судом встановлено, що з моменту визнання Договору найму житлових приміщень укладеним відповідачка щомісяно добросовісно сплачує на рахунок позивачки орендну плату, а тому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 181 528,80 грн безпідставно збережених коштів, задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява за №19336/04, п. 269).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява за №58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача до відзиву на позовну заяву було долучено докази на понесення відповідачкою витрат на правничу допомогу, а саме: Договір на представництво інтересів та надання правової допомоги від 28.03.2025 року, Додаток №1 до договору про надання правничої допомоги від 28.93.2025 року, довідка-акт приймання-передачі виконаних робіт до договору №б/н від 28.03.2025 року, згідно якого ОСОБА_2 сплати адвокату Мельник С.Г. 13 000,00 грн за надання правової допомоги.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги тривалість розгляду справи, складність справи, фактичну участь адвоката при розгляді справи, суд вважає, що вимога про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справи підлягає задоволенню в повному обсязі у розмірі 13 000,00 грн.
Керуючись ст.10, 12, 81, 89, 141, 258, 259, 263 265, 1212 ЦПК України, 162 ЖК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів - відмовити.
Стягнути компенсацію витрат, повязаних із розглядом справи на користь ОСОБА_2 у розмірі 13000 гривен за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення може бути оскаржено до Чернівецького Апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його підписання.
Повний текст рішення складений 08.09.2025.
Головуючий суддя С. В. Мілінчук