Слобідський районний суд міста Харкова
Провадження № 2/641/393/2025 Справа № 641/7182/23
09 вересня 2025 року м. Харків
Слобідський районний суд міста Харкова в складі:
головуючого судді Онупко М.Ю.,
за участю секретаря Кисіль О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
Позивач Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі - КП «ХТМ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача вартість спожитої теплової енергії в розмірі 99 651,01 грн. за період з 01.01.2022 року по 01.05.2023 року, а також судові витрати в розмірі 2684 грн.
06.06.2024 року представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надано до суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. В обґрунтування клопотання представник відповідача зазначила, що відповідач ОСОБА_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець з наступними видами діяльності: основний вид діяльності: 82.99 «Надання інших допоміжних комерційних послуг,н.в.і.у.»; додаткові: 62.03 «Діяльність із керування комп'ютерним устаткованням»; 63.11 «Оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність»; 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна»; 49.32 «Надання послуг таксі»; 63.99 «Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у». Таким чином, до видів діяльності відповідача як фізичної особи-підприємця, у тому числі, належить надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Приміщення, яке опалюється та за яким нарахована заборгованість КП «ХТМ» передано в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 відповідно до договору № 2 оренди нежитлового приміщення від 01.01.2020 року. Згідно з п. 6.1. означеного вище договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022 року. У той же час, п. 5.6. передбачено умови, за яким договір пролонгується на новий термін. Зокрема, цей договір продовжується на наступний рік, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір припинити його не пізніше, ніж за місяць до закінчення терміну дії Договору.
Таких намірів сторонами заявлено не було, отже, договір № 2 оренди нежитлового приміщення від 01.01.2020 року вважається укладеним до 31.12.2024 року. Таким чином, позовні вимоги КП «ХТМ» пов'язані із здійсненням відповідачем господарської діяльності, що, у свою чергу, свідчить про те, що даний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства та підсудний Господарському суду Харківської області.
До судового засідання сторони та їх представники не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст. 1 ЦПК України цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При цьому повинен враховуватися принцип правової визначеності, що не допускає наявності провадження, а отже і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами у різних юрисдикціях.
Судом встановлено, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, та одним з видів його діяльності є 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».
Крім того згідно договору № 2 оренди нежитлового приміщення від 01.01.2020 року укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , відповідно до умов якого наймодавець передає в оренду наймачу торгово-офісне приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,2 кв.м.
Відповідно п. 6.1 договору № 2 оренди нежитлового приміщення, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022 року.
Згідно п. 5.6 договору № 2 оренди нежитлового приміщення, цей договір продовжується на наступний рік, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір припинити його не пізніше, ніж за місяць до закінчення терміну дії договору.
Крім того згідно до листа представника позивача КП «ХТМ» - Підлужний М.М. від 03.10.2024, 24.12.2024 року вбачається, що абонентський рахунок № НОМЕР_1 був оформлений за ОСОБА_2 з 2008 року по теперішній час. Розмір заборгованості на червень 2023 року складав 160 191,78 грн. До 31.12.2021 року всі нарахування за адресою: АДРЕСА_1 по особовому рахунку НОМЕР_1 здійснювала ОСОБА_2 , хоча з 29.03.2010 року власником згідно інформації з державного реєстру речових прав на 130,7 кв.м. був ОСОБА_1 . В липні 2023 року з урахуванням перерахунку згідно площі відповідача ОСОБА_1 було зроблено перерахунок по особливому рахунку № НОМЕР_1 та борг ОСОБА_2 склав 76514,69 грн.
Відповідно до акту звіряння об'єднаний про відпуск - отримання теплової енергії та розрахунків за її використання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (особовий рахунок основний 17101-7650), згідно даних обліку КП «ХТМ» станом на 01.01.2024 року заборгованість за абонентом за теплопостачання складає 60 038,76 грн.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 1 Закону України від 09листопада 2017року №2189-VIII«Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; такі послуги надаються індивідуальному споживачу - фізичній або юридичній особі, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника іншій особі, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Отже, надання комунальних послуг є підприємницькою діяльністю для особи, яка надає такі послуги, натомість споживач комунальних послуг не здійснює при споживанні таких послуг підприємницької діяльності, оскільки вони спрямовані на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів і не залежать від правового статусу споживача.
Юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб'єктного складу правовідносин, тобто якщо споживачем послуг є фізична особа, то такі спори повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства, а якщо споживачем послуг є юридична особа чи фізична особа-підприємець (далі - ФОП), то за суб'єктним складом такі спори мають розглядатися в порядку господарського судочинства.
Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 757/45133/15-ц (провадження № 14-114цс18) та від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
За зазначеними висновками критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
За змістом статті 1 ГПК України до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній вище редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України).
Відповідно до частини першої статті 12 цього Кодексу господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
Таким чином, ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема, участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Також, відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції «Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відтак норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року.
Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.
Разом з тим статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 ЦК України).
Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За законодавчим визначеннями житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; такі послуги надаються індивідуальному споживачу - фізичній або юридичній особі, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника іншій особі, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Спір, що виникає з приводу майна, що належить фізичній особі на праві приватної власності, але використовується нею в підприємницькій діяльності, є господарським (ВП/ВС у справі № 916/1261/18 від 03 липня 2019 року; ВП/ВС у справі № 916/385/19 від 25 лютого 2020 року).
Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки -підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх.
Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Також згідно положень ст. 1 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: перехідний період - трирічний строк, що починається з дня введення в дію цього Закону; підприємство - юридична особа, яка на день введення в дію цього Закону зареєстрована в організаційно-правовій формі державного підприємства (державного комерційного підприємства, державного некомерційного підприємства, казенного підприємства), комунального підприємства (комунального комерційного підприємства, комунального некомерційного підприємства), спільного комунального підприємства, приватного підприємства, дочірнього підприємства, іноземного підприємства, підприємства об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки), підприємства споживчої кооперації.
Відповідно до ч.ч. 1,2,3 ст. 2 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» під господарською діяльністю розуміється діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Під некомерційною господарською діяльністю розуміється господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку.
Не можуть здійснювати господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.
Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законом.
Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Отже, суд враховує, що суб'єктами господарювання визнаються господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці, а відповідно до ч. 2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно п. 1 та п. 15 ч. 1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та(або)фізичні особи підприємці та інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вказаний спір належить до юрисдикції господарського суду відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору.
Із урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, суд приходить до висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі є господарсько-правовими, а відтак вимоги позивача не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 255-256, 260, 353 ЦПК України, суд, -
Провадження у справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - закрити.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих підстав не допускається.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає чинності після закінчення терміну на апеляційне оскарження, а у випадку її оскарження після розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали виготовлений 12.09.2025 року.
Суддя -М. Ю. Онупко