03 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 372/699/24
провадження № 61-4410св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Обухівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кулініченка Геннадія Володимировича на заочне рішення Богуславського районного суду Київської області від 17 липня 2024 року в складі судді Романенко К. С. та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року в складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Желепи О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з грудня 2012 року до лютого 2016 року перебував із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розірвання шлюбу в судовому порядку відповідачка виїхала у невідомому напрямку, дитина продовжує проживати із ним та перебуває на повному його утриманні і вихованні.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 квітня 2017 року місце проживання сина було визначено за місцем реєстрації батька ( АДРЕСА_1 ).
Усі питання щодо виховання та утримання дитини він вирішує самостійно, без участі та підтримки з боку матері дитини. Відповідачка тривалий час повністю ігнорує виконання своїх материнських обов'язків, залишила дворічну дитину батьку та не докладає жодних зусиль для створення належних умов для проживання дитини.
За таких обставин позивач просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Заочним рішенням Богуславського районного суду Київської області від 17 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що під час розгляду цієї справи судами не встановлено, що мати ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди керувались тим, що позивач не довів, що поведінка відповідачки відносно сина є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками, а не збігом життєвих обставин, які склалися навколо неї: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб.
За таких обставин суди дійшли висновку, що позбавлення матері батьківських прав відносно дитини не забезпечуватиме інтересів самої дитини. Водночас суди констатували, що позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до сина батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов'язків відносно дитини, а також, що неналежне виконання матір'ю її батьківських обов'язків створює загрозу життю та здоров'ю дитини.
Суди також відхилили висновок Обухівської міської ради Київської області про доцільність позбавлення матері батьківських прав, вказавши, що цей висновок зроблено без достатнього з'ясування усіх обставин справи, він є недостатньо обґрунтованим та мотивованим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
03 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кулініченко Г. В. засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на вказані судові рішення (касаційна скарга надійшла до суду 07 квітня 2025 року), у якій просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, правильно встановивши обставини справи щодо періоду перебування сторін у шлюбі, а також народження у них дитини, залишили поза увагою інші обставини, які і стали підставою для звернення позивача до суду, чим порушили норми матеріального та процесуального права.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції суд не роз'яснив підстави заміни члена колегії суддів, а також право відводу цьому судді.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди залишили поза увагою ті обставини, що відповідачка не турбується про дитину та не виховує її з 2016 року, коли шлюб між сторонами було розірвано, що свідчить про повне ігнорування матір'ю своєї дитини та нехтування її інтересів. Водночас позивач ніяких перешкод відповідачці у спілкуванні з дитиною не створював, що підтверджується матеріалами справи та висновком органу опіки, який суди безпідставно проігнорували.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 грудня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, який рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2016 року було розірвано. Від спільного подружнього життя сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 15 травня 2013 року батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 , а матір'ю - ОСОБА_2 .
Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2017 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за місцем його фактичного проживання на АДРЕСА_2 (справа № 372/150/17).
Згідно із довідкою № 3 від 07 лютого 2024 року директора Долинянської гімназії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчається у шостому класі Долинянської гімназії з 01 вересня 2019 року (наказ № 3-У від 01 червня 2019).
Відповідно до характеристики учня 6 класу Долинянської гімназії ОСОБА_3 останній проживає з батьком ОСОБА_5 , вихованням сина займається батько. До виховання сина ОСОБА_6 батько ставиться відповідально.
Згідно із висновком виконавчого комітету Обухівської міської ради № 180 від 04 червня 2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до свого малолітнього сина, не піклується про його життя та здоров'я, не займається вихованням, матеріально не допомагає, не цікавиться навчанням та розвитком дитини, не телефонує, не вітає зі святами. За останньою відомою адресою реєстрації матері дитини, а саме: АДРЕСА_3 , було зроблено запит до Служби у справах дітей Богуславської міської ради щодо обстеження умов проживання ОСОБА_7 та отримання від неї письмових пояснень щодо позбавлення її батьківських прав. У відповіді служби у справах дітей та сім'ї Богуславської міської ради зазначено, що ОСОБА_2 за вищевказаною адресою ніколи не проживала та була зареєстрована лише у період з 25 січня 2024 року до 10 квітня 2024 року.
На підставі наведеного Виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області дійшов до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає не у повній мірі з таких підстав.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Колегія суддів вважає цей висновок суду обґрунтованим не у повній мірі з огляду на таке.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідачкою від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Верховний Суд виробив сталий підхід щодо застосування відповідних норм права, який не врахували суди попередніх інстанцій при вирішенні спору відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.
Так, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Верховний Суд підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що після розірвання шлюбу з 2016 року відповідачка виїхала у невідомому напрямку, дитина продовжує проживати із ним та перебуває на повному його утриманні і вихованні.
Разом із тим вказав, що усі питання щодо виховання та утримання дитини він вирішує самостійно, без участі та підтримки з боку матері дитини. Відповідачка тривалий час повністю ігнорує виконання своїх материнських обов'язків, залишила дворічну дитину батьку та не докладає жодних зусиль для створення належних умов для проживання дитини.
Не зважаючи на те, що матеріали справи не містять жодного доказу на спростування обставин відсутності матері у житті дитини з 2015 року.
Перевіряючи ці аргументи позивача, апеляційний суд не оцінив надані ним докази щодо обставин свідомого, умисного ухилення матері від виконання батьківських обов'язків.
Водночас у справі, що переглядається, міститься висновок виконавчого комітету Обухівської міської ради № 180 від 04 червня 2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із тим, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до свого малолітнього сина, не піклується про його життя та здоров'я, не займається вихованням, матеріально не допомагає, не цікавиться навчанням та розвитком дитини, не телефонує, не вітає зі святами.
Також позивачем надано довідку з місця навчання дитини, з якої слідує, що контроль за навчальним процесом дитини здійснює лише батько.
Вважаючи, що висновок органу опіки та піклування про свідоме ухилення матері від виконання батьківських обов'язків є недостатньо обґрунтованим, суд не звернув уваги на наявне у матеріалах справи рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 квітня 2017 року, що набрало законної сили у справі № 372/150/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, яким визначено місце проживання дитини із батьком та встановлені обставини, що мають преюдиційне значення для розгляду справи, що переглядається.
Так, в межах цієї справи суд установив обставини тривалого за часом (протягом 2 років), повного ігнорування ОСОБА_2 виконання своїх материнських обов'язків, раптове зникнення останньої із місця постійного проживання, де залишилася її дворічна дитина, без пояснень та будь-яких попереджень на 1 місяць, кількість та тривалість зустрічей з дитиною протягом двох років, які звелися до 2 - 3 разів по 10 хвилин, та дійшов висновку, що ОСОБА_2 свідомо, без будь-яких штучностворюваних перешкод, передала дитину на повне виховання її батьку ОСОБА_1 . За весь цей час матір дитини не докладала будь-яких зусиль для створення належних умов проживання своєї дитини за місцем її фактичного проживання.
Суд апеляційної інстанції не оцінив встановлені судовим рішенням обставини про те, що поведінка позивачки вже станом на 2017 рік мала ознаки ухилення від виконання батьківських обов'язків і даних про зміну поведінки матері на краще матеріали справи не містять.
Із зазначеного можна зробити висновок про те, що така поведінка матері дитини може мати систематичний та постійний характер, що залишилось поза увагою судів у цій справі.
Окрім цього поза увагою суду залишились ті обставини, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2025 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та встановлення факту утримання дитини. Вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі, в розмірі 4 000 грн щомісячно, починаючи з 10 квітня 2025 року до досягнення дитиною повноліття. В задоволенні позову в частині встановлення факту утримання дитини відмовлено (справа № 372/1892/25).
Вказані обставини можуть додатково свідчити про ухилення матері від виконання її батьківських обов'язків.
При розгляді спорів, пов'язаних із захистом прав дитини, в судовому рішенні необхідно наводити мотиви врахування (неврахування), які стосуються:
- того, як враховувались якнайкращі інтереси дитини, які елементи, залежно від специфіки спору, брались до уваги для визначення їх змісту;
- того, чи враховано думку дитини або чи наведено підстави її неврахування;
- оцінки висновку органу опіки та піклування або причин, що зумовили неможливість отримання такого висновку;
- відповіді на твердження про застосування домашнього насильства;
- залежно від обставин конкретної справи рівня розвитку дитини, соціально-психологічних рис дитини, умов її проживання та навчання, безпеки, ситуації в сім'ї і взаємовідносин з дорослими тощо.
Актуальність кожного з таких елементів буде залежати від обставин конкретної справи, де одним буде надаватись більша вага, ніж іншим.
У справі, що переглядається, апеляційний суд не проаналізував та не врахував різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини у цій справі та не дослідив думки самої дитини щодо питання, яке є предметом позову і стосується життя дитини безпосередньо.
Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 року (набрала чинності в Україні 01 квітня 2007 року) була ратифікована Законом України від 03 серпня 2006 року № 69-V із заявою до статті 1 такого змісту: «Відповідно до пункту 4 статті 1 Конвенції Україна заявляє, що дія цієї Конвенції поширюється на розгляд судами справ, що стосуються: усиновлення дитини; установлення опіки, піклування над дитиною; визначення місця проживання дитини; позбавлення або оспорювання батьківських прав; інших питань про відносини між батьками та дитиною; будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а також питань її сім'ї (у тому числі, її виховання, поновлення батьківських прав, управління її майном)».
Предметом цієї Конвенції є забезпечення найвищих інтересів дітей, підтримка їхніх прав, надання дітям також процесуальних прав, а також сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються (пункт 2 статті 1).
Також зазначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу (стаття 6 Конвенції).
Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкаються дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (стаття 12 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 14 Закону Украі?ни «Про охорону дитинства» під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.
Згідно із частиною першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Наведене дає підстави для висновку, що з досягненням відповідного віку, який дає можливість дитині висловити свою думку, у дитини з'являється право не лише бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у вирішенні питання про позбавлення її біологічного батька батьківських прав щодо неї, а тому реалізація права дитини бути заслуханою не повинна залежати від наявності клопотання сторін.
Закріплення цього права наголошує, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Практична реалізація цього права означає, що судом при ухваленні рішення щодо дитини ретельно досліджується різноманітні чинники, які разом з думкою дитини щодо предмета спору дозволяють ухвалити рішення в конкретній сімейній ситуації з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Про це свідчить стала судова практика.
Отже, для правильного застосування норм права під час вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав одного із батьків та з'ясування усіх обставин, необхідних для ухвалення рішення в інтересах дитини, перед прийняттям рішення суд надає можливість дитині висловлювати свою думку щодо питань, які стосуються її життя.
Відповідно до статті 45 ЦПК України під час розгляду справи, крім прав та обов'язків, визначених статтею 43 цього Кодексу, малолітня або неповнолітня особа має також такі процесуальні права: 1) безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки; 2) отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд; 3) здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд роз'яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо за віком вона може усвідомити їх значення. Суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій всупереч наведеним вимогам міжнародного та національного законодавства не надали можливість дитині, яка на час розгляду справи судами досягла 12 років, висловити свою думку щодо позбавлення матері батьківських прав та її відносин із нею. Суд апеляційної інстанції ці недоліки не усунув та не сприяв створенню належних умов для здійснення неповнолітньою дитиною її прав.
За таких обставин, висновок суду про відсутність доказів свідомого тривалого нехтування батьківськими правами щодо дитини не ґрунтується на реальному вивченні усіх чинників, які б дозволи суду вирішити спір з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Водночас всупереч встановленого частиною другою статті 45 ЦПК України обов'язку сприяти створенню належних умов для здійснення неповнолітньою особою її прав, суди, відмовляючи у позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав, не розглянули можливість попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання сина.
Так, встановлені судами обставини справи свідчать про те, що матір дитини ОСОБА_2 не змінила своєї поведінки після 2017 року, коли орган опіки та піклування та суд констатували відсутність матері у житті дитини з 2015 року.
Верховний Суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) міститься правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Оскільки суд апеляційної інстанції належним чином не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, оскаржувану постанову апеляційного суду не можна визнати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кулініченка Геннадія Володимировича задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.