03 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 752/5279/20
провадження № 61-11186св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «МАРС»,
треті особи: Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Дзюбенко Вікторією Олегівною, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року у складі судді Колдіної О. О., додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2024 року у складі судді Кордюкової Ж. І., постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2024 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепа О. В., Мазурик О. Ф.; касаційні скарги Приватного акціонерного товариства «Марс» на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2024 року,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «МАРС», треті особи: Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправними та скасування рішення, припинення права користування та визнання права користування.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежилого будинку від 08 вересня 2016 року за реєстровим № 3251. На замовлення ОСОБА_1 виготовлений проект відведення земельної ділянки площею 0,1843 га, кадастровий номер 8000000000:79:013:0112 для експлуатації та обслуговування зазначених споруд в Голосіївському районі м. Києва, який подано на затвердження до Київської міської ради.
Однак 24 жовтня 2018 року державним реєстратором Філії Комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» м. Києва Петришиним В. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43649041 від 24 жовтня 2018 року - права постійного користування на земельну ділянку площею 0,1843 га, кадастровий номер 8000000000:79:013:0112 за ПАТ «МАРС».
Зазначене рішення є незаконним, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112 знаходиться в межах земельної ділянки загальною площею 4,1794, яка надавалася у постійне користування АТВТ «МАРС», що підтверджувалось Актом на право постійного користування від 15 вересня 1998 року. Станом на момент розгляду справи зазначене підприємство є підприємством приватної форми власності ? ПАТ «МАРС». ОСОБА_1 є власником об'єктів нерухомості, які знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112. Державний реєстратор, здійснивши реєстрацію про право постійного користування ПАТ «МАРС» на зазначену земельну ділянку, порушив право користування нею позивачем. Крім того, позивач як на підставу скасування рішення про державну реєстрацію посилається на те, що таке право було зареєстрована на підставі Акту про право на земельну ділянку, що виданий в 1998 році АТВТ «МАРС» на земельну ділянку площею 4,1794 га, хоча після приватизації підприємства конфігурація указаної земельної ділянки була змінена, такого підприємства не існувало і реорганізація підприємства була підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, площею 4,1794 га.
20 листопада 2020 року позивачем подана заява про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив:
визнати протиправним та скасування рішення суб'єкта державної реєстрації Петришина В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 43649041 від 24 жовтня 2018 року, номер запису 28515112 - права постійного користування на земельну ділянку площею 0,1843 га, кадастровий номер 8000000000:79:013:0112 за ПАТ «МАРС»;
припинити право постійного користування ПАТ «МАРС» на земельну ділянку площею 0,1843 га, кадастровий номер 8000000000:79:013:0112;
визнати за ОСОБА_1 право на оформлення в користування земельної ділянки площею 0,1843 га, кадастровий номер 8000000000:79:013:0112, наданої для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду 25 червня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що як зазначено в договорі купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року, укладеного між ТОВ «РМ-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , нежилий будинок, загальною площею 843,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, загальною площею 0,145 га, код земельної ділянки 90:013:0028. Однак, такий договір не містить кадастрового номеру земельної ділянки і відомості про те, що попередній власник приміщення ТОВ «РМ-ІНВЕСТ», або ТОВ «Атем», якому передавалась земельна ділянка відповідно до рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року № 754/6141, вчинили дії для належного оформлення права користування такою ділянкою у визначений законом спосіб, які в матеріалах справи відсутні.
При укладенні договору купівлі-продажу нежилого будинку від 08 вересня 2016 року сторонами не дотримано вимог статті 120 ЗК України, оскільки його укладенню не передувало виділення частини земельної ділянки, яку безпосередньо займає відчужуваний за договором нежилий будинок, в окрему земельну ділянку, та не зазначено у договорі кадастровий номер земельної ділянки, при цьому у ньому зазначено код земельної ділянки, якої не існує, тому до нового власника нежилого будинку ОСОБА_1 в силу положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України не перейшло право користування земельною ділянкою чи частиною цієї ділянки, оскільки попередній власник будинку не мав належно оформленого речового права цю земельну ділянку.
Зазначені обставини встановлені відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у справі № 752/16038/19, яка залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «МАРС», треті особи: Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним державного акта про право постійного користування землею та в силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Суд також зазначив, що відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Суд прийшов до висновку про те, що непереоформлення АТВТ «МАРС», а в подальшому і його правонаступником - ПАТ «МАРС», права користування спірною земельною ділянкою не може бути підставою для позбавлення його такого права.
Під час судового розгляду не встановлено порушень вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при здійсненні державної реєстрації права постійного користування на земельну ділянку за ПАТ «МАРС», оскільки таке право було зареєстровано уповноваженою особою, на підставі державного акту про право користування земельною ділянкою, який був чинний і відповідно посвідчував право ПАТ «МАРС», який є правонаступником АТВТ «МАРС», на зазначену земельну ділянку.
Апеляційний суду погодився з висновками суду першої інстанції. Також зазначив, що суд першої інстанції проаналізував посилання позивача на рішення Господарського суду м. Києва від 18 січня 2010 року (справі № 36/286), яким було припинено право постійного користування АТВТ «МАРС» частиною земельної ділянки, наданої розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1354 від 26 червня 1998 року, кадастровий номер 79:013:112, розташованої у м. Києві на АДРЕСА_1, в межах визначених Технічною документацією із землеустрою щодо передачі земельної ділянки, в оренду ТОВ «Атем» для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі на АДРЕСА_1, зобов'язано ГУ земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) внести зміни до бази даних земельного кадастру м. Києва та до державного акту на право постійного користування землею серії І-КВ № 003941 щодо припинення АТВТ «Марс» права на постійне користування в частині земельної ділянки кадастровий номер 79:013:0028 площею орієнтовно 0,145 га, розташованою у АДРЕСА_1 , зобов'язано ГУ земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) погодити та передати на розгляд Київради технічну документацію із землеустрою щодо передачі ТОВ «Атем» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі на АДРЕСА_1, зобов'язано Київську міську раду розглянути на пленарному засіданні технічну документацію із землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду ТОВ «Атем» для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі на АДРЕСА_1, а також визнано за ТОВ «Атем» право на оформлення в користування земельної ділянки кадастровий номер 79:013:0028, площею орієнтовно 0,145 га, розташованої у АДРЕСА_1 , в межах визначених технічною документацією із землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду ТОВ «Атем» для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 . Вказане рішення щодо оформлення та передачі зазначеної земельної ділянки в оренду ТОВ «Атем», а також в частині внесення змін до державного акту на право постійного користування землею серії І-КВ № 003941 щодо припинення АТВТ «Марс» права на постійне користування в частині земельної ділянки площею орієнтовно 0,145 га, виконано не було.
Тому суд першої інстанції зробив вірний висновок, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів виділення у встановленому законом порядку в користування та державної реєстрації речового права попередніх власників адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 , зокрема TOB «ATEM» чи ТОВ «РМ-ІНВЕСТ», на земельну ділянку кадастровий номер 79:013:0028 площею 0,1450 га або на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:79:013:0112 площею 0,1843 га. Тому до нового власника нежилого будинку ОСОБА_3 в силу положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України не перейшло право користування земельною ділянкою площею 0,1843 чи частиною цієї ділянки, оскільки попередній власник будинку на момент укладення цього договору купівлі-продажу не мав належно оформленого речового права на земельну ділянку.
Також не спростовують висновки суду першої інстанції посилання на рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року № 754/6141 щодо ТОВ «Атем», яким за умови виконання пункту 3 цього рішення, передано у короткострокову оренду на 1 рік земельну ділянку площею 0,145 га для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 за рахунок частини земель, оформлених відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 26 червня 1998 року. У пункті 3 цього рішення зазначено, що ТОВ «Атем» у місячний строк повинно було звернутися до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради із клопотання щодо організації робіт по винесенню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та виготовленню документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «МАРС» про визнання недійсним державного акту про право постійного користування землею (справа № 752/16038/19). Постановою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року залишено без змін та викладено висновок про недоведеність виконання ТОВ «Атем» вказаного рішення та передачу йому земельної ділянки площею 0,145 га навіть у короткострокову оренду строком на 1 рік, як передбачало вказане рішення Київської міської ради.
Посилання на лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) від 03 листопада 2020 року № 0570202/1-20661 також було предметом перевірки в ході розгляду справи № 752/16038/19 та зроблено висновок, що це не є доказом передання TOB «Aтем» земельної ділянки з кодом 79:013:0028, оскільки не передбачено рішенням Київської міської ради від 14 липня 2011 року № 754/6141.
13 грудня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тригуб Є. О. проведено державну реєстрацію права власності на нежилу будівлю з літерою «Б» за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 згідно з рішенням про реєстрацію прав та їх обтяжень № 50270850 від 17 грудня 2019 року, однак наказом Міністра юстиції України Малюськи Д. Л. від 13 травня 2020 року № 1642/5 це рішення було скасовано.
Крім того, в матеріалах справи міститься копія рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року, яким було відмовлено в задоволенні позовної вимоги ПАТ «МАРС» до ОСОБА_1 про визнання за товариством права самостійно господарювати на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112 та зобов'язано ОСОБА_1 відновити ландшафт зазначеної земельної ділянки шляхом демонтажу встановленого паркану та прибирання будівельних матеріалів (справа № 752/11888/20). Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року було залишено без змін.
В апеляційній скарзі представник позивача посилається також на висновок науково-правової експертизи від 28 жовтня 2020 року щодо права особи, яка набула у власність будівлю, розташовану на наданій у користування земельній ділянці, складений доктором юридичних наук, професором, член-кореспондентом НАПрН України, завідувачем сектору проблем аграрного та земельного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України Кулінічем П. Ф. на замовлення ОСОБА_1 , в заключній частині якого зазначено, що ОСОБА_1 має право набути земельну ділянку площею 0,1843 га з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112 в оренду або у власність шляхом викупу без проведення земельних торгів (аукціону). Вказаний висновок науково-правової експертизине може бути визнаний належним доказом по справі, оскільки відповідно до статті 115 ЦПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. Суд може посилатись в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду 25 червня 2024 року, частково задоволено заяву ПАТ «МАРС» та стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МАРС» витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.
Додаткове рішення мотивоване тим, що вивчивши докази, надані відповідачем на підтвердження понесених судових витрат на оплату гонорару адвоката, суд дійшов висновку про часткове стягнення витрат на правову допомогу з позивача на користь відповідача виходячи з того, що зазначені витрати не в повній мірі відповідають критерію розумності їхнього розміру, не є співмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом та відсутністю публічного інтересу до справи. Суд зауважує, що заяви про ухвалення додаткового рішення неможливо встановити, які саме витрати, зазначені в актах виконаних робіт, були включені до розрахунку на суму 276 675,00 грн, виходячи з якого курсу долару США були визначені зазначені суми, за які види конкретно наданих послуг ПАТ «МАРС» у справі. Щодо витрат, наданих в жовтні 2023 року на суму 40 635,00 грн, суд відзначає, що вартість представництва у судовому засіданні 04 жовтня 2023 року та 05 жовтня 2023 року (під час оголошення судового рішення) становить 200,00 дол. США за кожне засідання, витрачено по 2 год. на кожне засідання. При цьому судове засідання 04 жовтня 2023 року тривало 10 хвилин, а 05 жовтня 2023 року - 1 хвилину 10 секунд. Зазначене свідчить про явну не співмірність зазначених витрат часу, фактично витраченому адвокатом на участь в судових засіданнях. Також суд вважає не співмірними із складністю підготовки та необґрунтовано завищеними витрати на послуги зі складання заяв про видачу копій скороченого судового рішення (витрачено 2 год.), підготовки заяви про вручення рішення під розписку в суді (витрачено 2,5 год.). При цьому ряд наданих послуг не відносяться до видів адвокатської діяльності, передбачених статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тому слушними є доводи позивача, якими він обґрунтовував свої заперечення проти стягнення заявлених вимог в зазначеній частині та погоджується з ними.
За таких обставин, враховуючи, що справа не є складною, її категорію, реально виконані адвокатом роботи, враховуючи, що у позові було заявлено вимоги немайнового характеру, значення справи для сторін, відсутність публічного інтересу до справи, суд вважає можливим стягнути витрати на правову допомогу відповідачу за рахунок позивача в розмірі 30 000,00 грн.
Додатковою постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2024 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МАРС» витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що ПАТ «МАРС» уклало з АО «ЛЕКСНАВІГАТОР» 01 грудня 2020 року договір № 0/12-2020-1 про надання правової допомоги. Відповідач вказує, що при перегляді справи в суді апеляційної інстанції він поніс витрати на правничу допомогу в розмірі 139 392,03 грн. До заяви про ухвалення додаткового рішення відповідач додав Акти приймання-передачі наданої правової допомоги від 28 березня 2024 року, від 30 квітня 2024 року, від 28 травня 2024 року, від 26 червня 2024 року. Також було додано копії платіжних інструкцій в національній валюті.
Представник позивача висловила свої заперечення в судовому засіданні та просила відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
Визначаючи суму відшкодування витрат на правову допомогу, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Зазначені в переліку послуги, а саме - підготовка поштових відправлень та надсилання засобами поштового зв'язку відзиву на апеляційну скаргу, підготовка до участі в судовому засіданні (апеляційне провадження), підготовка заяви про ознайомлення з матеріалами справи, подання такої заяви до канцелярії Київського апеляційного суду, підготовка та подання до канцелярії суду заяви про продовження встановлених судом строків для подачі відзивів на апеляційні скарги не можна визнати правничою допомогою та які не потребують спеціальних професійних навиків. Зазначення як окремо наданої послуги підготовка до судового засідання не відповідає критерію співмірності витрат. Визначення заявником обсягу часу, необхідного для опрацювання та аналізу апеляційної скарги на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року протягом 6 годин, опрацювання та аналізу апеляційної скарги на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2024 року протягом 3 годин, а також часу на підготовку відзиву на апеляційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року протягом 11 годин, часу на підготовку відзиву апеляційну скаргу на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2024 року протягом 6 годин також не відповідає критерію співмірності та розумності. Таким чином, заяву відповідача про відшкодування витрат на оплату правничої допомоги слід задовольнити частково.
Аргументи учасників справи
05 серпня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення і ухвалити нове про задоволення позову; судові витрати стягнути з відповідача.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що з аналізу положень статей 120, 141 ЗК України, статті 377 ЦК України вбачається, що з моменту набуття позивачем у власність нежитлового будинку АДРЕСА_1 він в силу положень статті 120 ЗК України набув першочергове право на отримання прав на земельну ділянку площею 0,1843 га з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112, а право постійного користування цією земельною ділянкою у попереднього землекористувача ПАТ «МАРС» припинилося. Водночас ніхто інший не може набувати права на цю ж земельну ділянку до того моменту, коли ОСОБА_1 офіційно не заявить про відмову від набуття права на таку земельну ділянку. Однак державний реєстратор зареєстрував право постійного користування цією земельною ділянкою за ПАТ «МАРС», що є порушенням норм земельного законодавства України, а також прав ОСОБА_1 на отримання цієї земельної ділянки у користування.
Не відповідають дійсним обставинам справи висновки судів щодо того, що рішення Господарського суду міста Києва від 18 січня 2010 року не виконано, адже на виконання зазначеного рішення суду Київською міською радою прийнято рішення від 14 липня 2011 року № 754/6141, яким припинено право користування АТВТ «Марс» частиною земельної ділянки у зв'язку наданням такої частини у короткострокову оренду ТОВ «Атем» для експлуатації та обслуговування придбаної ним адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 у м. Києві. Не врахувавши пункти а) та д) статті 9 ЗК України (в редакції станом на дату прийняття Київською міською радою рішення № 754/6141), реалізуючи надані законодавством повноваження Київська міська рада прийняла рішення від 14 липня 2011 року № 754/6141, яким однозначно припинено право користування ПАТ «МАРС» частиною земельної ділянки площею 0,145 га на АДРЕСА_2, у зв'язку наданням такої частини у короткострокову оренду ТОВ «Атем» для експлуатації та обслуговування придбаної ним адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 у м. Києві. Самим відповідачем в зверненні № 81 від 03 липня 2018 року (т. 1, а. с. 25) не лише не заперечується, а й підтверджується той факт, що рішення Господарського суду міста Києва від 18 січня 2010 року виконувалося, до Акту на право постійного користування вносилися зміни, а ТОВ «Атем» (тодішнім власником нерухомого майна) здійснювалися дії щодо оформлення прав на земельну ділянку, необхідну для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі. Державний реєстратор не мав права проводити державну реєстрацію права постійного користування цією земельною ділянкою за ПАТ «МАРС», оскільки воно було припинено не лише в силу положень статей 120, 141 ЗК України та статті 377 ЦК України, а і в силу наявності рішення Господарського суду міста Києва від 18 січня 2010 року у справі № 36/286 та рішення власника земельної ділянки, Київської міської ради від 14 липня 2011 року № 754/6141, ці обставини відносно ПАТ «МАРС» є преюдиційними, оскільки були встановлені в рішенні суду у господарській справі, що набрало законної сили.
Враховуючи частину другу статті 92 ЗК України (в редакції 2001 року), пункт 6 Перехідних положень ЗК України (в редакції 2001 року) починаючи з 2003 року, коли АТВТ «Марс» втратило правовий статус юридичної особи державної власності, ПАТ «МАРС» було зобов'язане здійснити переоформлення права постійного користування (на дві земельні ділянки площею 3,8750 га та площею 0,1843 га) на право власності або право оренди, що вимагалося пунктом 6 Перехідних положень ЗК України 2001 року і використовувало їх, не маючи оформленого права на ці ділянки. Однак таке переоформлення ні АТВТ «Марс», ні його правонаступник ПАТ «МАРС» не здійснили. Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22 вересня 2005 року вимога переоформлення раніше набутих прав на землю залишилася без санкції - позбавлення особи непереоформленого права на землю. Однак рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року не гарантує переоформлення прав на ті земельні ділянки чи їх частини, які до переоформлення були вилучені у землекористувача та надані у користування іншим особам або ж які були набуті цими особами в силу набуття у власність нерухомого майна, розташованого на відповідних ділянках, що були частинами первісної земельної ділянки. Вказане рішення Конституційного Суду України поширюється лише на тих осіб, у яких на момент прийняття такого рішення було наявне право постійного користування на земельні ділянки. Це означає, що ПАТ «МАРС» мало звернутися до відповідного органу влади з клопотанням про оформлення права лише на ту частину наданої АТВТ «Марс» земельної ділянки площею 4,18 га, яка залишилася після виділення з неї земельної ділянки площею 0,12 га у користування Державній податковій інспекції у Московському районі м. Києва та виділення земельної ділянки площею 0,1843 га, яка в силу статті 120 ЗК України слідує за долею будівлі, набутої у власність громадянином ОСОБА_1 у 2016 році. Втрата права постійного користування земельною ділянкою ПАТ «МАРС» відбулася у зв'язку з перетворенням з державного на приватне підприємство у 2003 році, в той час як рішення Конституційного Суду України було прийнято лише 22 вересня 2005 року та не має зворотної дії в часі, а тому не поширюється на зазначені правовідносини. При цьому наразі відсутній правовий висновок щодо застосування положень статті 92, пункту 6 Перехідних положень ЗК України (в редакції станом на 2003 рік) у випадку, якщо суб'єкт господарювання втратив статут особи, яка відповідно до законодавства має право постійного користування земельною ділянкою, до визнання неконституційними зазначених норм рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року.
Крім того, виданий АТВТ «Марс» 15 вересня 1998 року Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ № 003941 втратив відповідність вимогам чинного законодавства до правопосвідчувальних актів, оскільки: 1) перестав існувати суб'єкт - АТВТ «Марс» - на ім'я якого він був виданий; 2) перестала існувати земельна ділянка площею 4,18 га, оскільки вона була поділена на три інші ділянки, з яких одна, площею 0,12 га, була вилучена у АТВТ «Марс» та надана у користування Державній податковій інспекції у Московському районі м. Києва, а право користування на іншу, площею 0,1843 га, підлягає переоформленню на ОСОБА_1 як власника нерухомого майна, розміщеного на указаній земельній ділянці.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права про наявність першочергового права на оформлення права користування земельною ділянкою нового власника об'єкта нерухомості у випадку припинення права користування земельною ділянкою попереднього землекористувача в силу закону та судового рішення.
Суд апеляційної інстанції послався на висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18. Проте, зазначена постанова Верховного Суду прийнята не за подібних правовідносин, адже право користування АТВТ «МАРС» було втрачено ще при першому переході права власності від відповідача до ТОВ «РМ-Інвест» при передачі об'єкта нерухомості в статутний капітал ТОВ «РМ-Інвест», а до нового власника переходять права користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, а не у попереднього власника нерухомого майна. З передачею в статутний капітал ТОВ «РМ-Інвест» нежитлової будівлі 13 вересня 1997 року АТВТ «Марс» втратило право користування спірною земельною ділянкою, які автоматично перейшли до нового власника будівлі - ТОВ «РМ-Інвест».
В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції фактично ухилившись від дослідження доводів апеляційної скарги щодо порушення процедури проведення оскаржуваної реєстраційної дії. У державного реєстратора були відсутні документи, які є підставою для виникнення права користування земельною ділянкою у відповідача, а тому державний реєстратор був зобов'язаний або ж звернутися до Київської міської ради як органу, що видавав відповідні правовстановлюючі документи або ж відмовити відповідачу в проведенні реєстраційної дії.
Як вбачається зі змісту письмових пояснень-заперечень від 27 жовтня 2021 року та від 05 січня 2024 року, поданих відповідачем в суді першої інстанції, а також зі змісту відзиву на апеляційну скаргу, поданого відповідачем 19 квітня 2024 року в суді апеляційної інстанції, відповідач не заявляв про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої та апеляційної інстанції, не вказував попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести в зв'язку із судовим розглядом справи. Відповідно до протоколів судових засідань, представники відповідача, приймаючи участь в судових засіданнях, не заявляли до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції. Заяви про стягнення таких судових витрат із відповідними доказами подавалися лише після прийняття рішень Голосіївським районним судом міста Києва та Київським апеляційним судом, що є грубим порушенням норм процесуального права та позбавляє права відповідача на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Окрім цього, судами безпідставно не враховано аргументи, викладені позивачем у запереченнях на заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що відповідачем не було надано доказів того, що надання правової допомоги відповідачу відбувалося саме АО «ЛЕКСНАВІГАТОР» за Договором № 01/12-2020-1 про надання правової допомоги від 01 грудня 2020 року, адже представництво інтересів відповідача здійснювали представники за довіреністю та голова правління ПАТ «МАРС». Всупереч зазначеному, суди частково задовольнили заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, чим порушили норми статей 134, 141 ЦПК України, не врахували висновків Верховного Суду щодо процесуальних наслідків вчинених відповідачем вказаних порушень процедури заявлення витрат на професійну правничу допомогу.
ОСОБА_1 зазначає, що за результатами розгляду справи він поніс судові витрати у вигляді судового збору і відповідно до Договору № 22/28/06/2023 про надання правової допомоги від 28 червня 2023 року АО «БІ ЕНД ЕЛ ГРУП» надає професійну правничу допомогу ОСОБА_1
09 серпня 2024 року ПАТ «МАРС»подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року в частині залишення без задоволення апеляційної скарги ПАТ «МАРС» і ухвалити нове рішення, яким заяву скарги ПАТ «МАРС» про ухвалення додаткового рішення задовольнити повністю; стягнути з ОСОБА_1 на користь скарги ПАТ «МАРС» судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи, у розмірі 346 513,00 грн; розподілити судові витрати між сторонами.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували: комплексність дій адвоката під час представництва інтересів клієнта; складність справи; час затрачений адвокатом на виконання відповідних робіт та обсяг наданих послуг; розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката, який встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги; безпідставність позову у справі. При цьому, судами попередніх інстанцій не дотримано принципу диспозитивності та змагальності, оскільки за відсутності обґрунтованих та підтверджених належними доказами доводів сторони позивача щодо неспіврмірності витрат на правничу допомогу, не мали права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. Позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували неспівмірність таких витрат. Тому судами безпідставно та необґрунтовано зменшено суму витрат на правову допомогу відповідачу, яка підлягає стягненню з позивача та відмовлено в більшій частині вимог.
02 вересня 2024 року ПАТ «МАРС»подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким заяву ПАТ «МАРС» про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити повністю; стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МАРС» судові витрати, понесені у зв'язку із переглядом справи у Київському апеляційному суді у розмірі 139 392,03 грн; розподілити судові витрати між сторонами.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що із доводів викладених у заяві про ухвалення додаткового судового рішення, яка міститься в матеріалах справи, та доданих до неї документів вбачається, що сума загальних витрат ПАТ «МАРС» на професійну правничу допомогу, надану АО «ЛЕКСНАВІГАТОР» відповідно до договору № 01/12-2020-1 про надання правової допомоги від 01 грудня 2020 року при супроводі перегляду справи апеляційним судом становить 139 392,03 грн. Проте апеляційним судом безпідставно та необґрунтовано зменшено суму витрат на правову допомогу відповідачу, яка підлягає стягненню з позивача та відмовлено в більшій частині вимог. Стороною позивача не дотримано обов'язку доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, та фактично у запереченнях викладено своє суб'єктивне припущення, що судові витрати ПАТ «Марс» на оплату правничої допомоги є неспівмірні.
У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ПАТ «МАРС» на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2024 року, в якій просить залишити її без задоволення.
Зазначає, що були наявні правові та об'єктивні підстави не лише для зменшення заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, а й для відмови в такому стягненні в повному обсязі з підстав наведених у його касаційній скарзі. Крім того, частина послуг, описаних в Актах приймання-передачі наданої правової допомоги, охоплює послуги щодо іншого провадження, а інша частина послуг не є професійною правничою допомогою в розумінні норм процесуального права. Час витрачений представниками відповідача на участь в судових засіданнях відповідно до наданих Актів приймання-передачі наданої правової допомоги є неспівмірним з фактичним часом проведення судових засідань.
Крім того, враховуючи обставини щодо неподібності спірних правовідносин до правовідносин, що виникли при прийнятті Верховним Судом постанов, на які посилається ПАТ «МАРС» у своїй касаційній скарзі, наявні підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «МАРС» керуючись пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ «МАРС» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін; розподілити судові витрати.
Зазначає, що між сторонами спір про право користування земельною ділянкою площею 0,1843 га вирішений у справі № 752/16038/19, яка є преюдиційною у цій справі, що переглядається. ОСОБА_1 фактично спонукає суд до переоцінки доказів у справі, що суперечить процесуальному закону та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду про межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Судом встановлено, що державним реєстратором Волощиною Ж. Д. було вчинено реєстраційні дії, зокрема на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 18 січня 2010 року у справі № 36/286, з резолютивної частини якого не вбачається щодо якої саме частини земельної ділянки припиняється право постійного користування ПАТ «МАРС», крім того з резолютивної частини цього ж судового рішення не вбачається підстав для внесення змін до записів державного реєстру прав. Отже, посилання відповідача у своїх доводах на рішення суду м. Києва від 18 січня 2010 року у справі № 36/286 та рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року № 754/6141 є безпідставними, оскільки вони не підтверджують факту припинення права постійного користування ПАТ «МАРС» на ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112.
При цьому, ні ТОВ «АТЕМ», ні ОСОБА_1 не зверталися до суду з позовом про скасування наказу Міністерства юстиції України від 23 вересня 2021 року № 3375/5.
У цій справі суди встановивши, що попередні власники будинку (тобто ТОВ «РМ-ШВЕСТ», а до нього ТОВ «АТЕМ») на момент укладення з ОСОБА_1 договору купівлі-продажу не мали належно оформленого речового права на земельну ділянку, дійшли правильного висновку, що в силу статей 120 ЗК України та 377 ЦК України до ОСОБА_1 не перейшло право користування на спірну земельну ділянку. Такий висновок судів попередніх інстанцій відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18, від 01 жовтня 2020 року у справі 922/3475/19 та від 19 листопада 2021 року у справі № 752/16038/19.
Наведені у касаційній скарзі скаржником ОСОБА_1 висновки Верховного Суду не можуть бути враховані у цій справі, оскільки вони викладені у справах, які не є подібними, та в яких судами встановлені інші обставини.
У грудні 2024 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення ОСОБА_1 до його касаційної скарги, який просить при розгляді справи врахувати преюдиційне рішення Господарського суду міста Києва від 18 січня 2010 року у справі № 36/286, яке набрало законної сили та є чинним (т. 1, а. с. № 174-181), а також постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 752/11888/20, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року в частині позовної вимоги про зобов'язання відновити стан земельної ділянки скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У справі підтверджено, що ПАТ «МАРС» втратило право користування частиною земельної ділянки ще в 2010 році на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 18 січня 2010 року у справі № 36/286, і таке право користування автоматично не повернулося до ПАТ «Марс» незалежно від того чи було воно в подальшому оформлене власниками нежитлового будинку чи ні.
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «МАРС» намагається переконати суд касаційної інстанції у відсутності права користування земельною ділянкою у ОСОБА_1 , проте предметом позову є скасування реєстраційної дії щодо державної реєстрації права користування за ПАТ «МАРС», а не дослідження наявності чи відсутності права користування у позивача. В той же час, відповідачем не надано жодних пояснень та доказів того, що після припинення у 2010 році права користування частиною земельної ділянки ПАТ «МАРС» здійснював дії чи оформив документи щодо відновлення права користування спірною земельною ділянкою, а отже не було жодних правових підстав для проведення оскаржуваної реєстраційної дії.
У січні 2025 року ПАТ «МАРС» подало клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки обставини у справах, постанови в яких просить застосувати ОСОБА_1 , не є подібними до обставин у справі, що переглядається.
У січні 2025 року ПАТ «МАРС» подало заяву про заперечення на додаткові пояснення ОСОБА_1 , в якій зазначає, що посилання на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 752/11888/20, якою справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, є безпідставним, оскільки названа постанова не містить преюдиційних фактів. Направлення справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення справи, отже й остаточного формування правового висновку у ній, що узгоджується із висновками, викладеними у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2024 року у справі № 320/44934/23.
У квітні 2025 року ПАТ «МАРС» подало до Верховного Суду заяву про відповідь на відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ПАТ «МАРС» на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, в якій зазначає, що дотримання принципу змагальності при поданні ПАТ «МАРС» заяви про ухвалення додаткового рішення було збережено. ПАТ «МАРС» мало право при поданні заяви про ухвалення додаткового рішення від 10 жовтня 2023 року просити стягнути витрати ПАТ «МАРС» на професійну правничу допомогу надану АО «ЛЕКСНАВІГАТОР» у жовтні 2023 року, які на момент подання такої заяви до Голосіївського районного суду міста Києва ще не були сплачені, але підлягали сплаті. Водночас, після проведення відповідної оплати послуг надання правової допомоги за жовтень 2023 року ПАТ «МАРС» подало заяви до Голосіївського районного суду міста Києва заяву про доповнення та уточнення заяви про ухвалення додаткового рішення. ПАТ «МАРС» уклало договір не з окремим адвокатом, а АО «ЛЕКСНАВІГАТОР». Відповідно правнича допомога ПАТ «МАРС» надавалася АО «ЛЕКСНАВІГАТОР», а не окремим адвокатом. Водночас факт підписання процесуальних документів головою правління ПАТ «МАРС» не спростовує факт їх підготовки та виготовлення адвокатами АО «ЛЕКСНАВІГАТОР». Висновки у постановах Верховного Суду, на які посилається ПАТ «МАРС», зроблені без обумовлення їх специфічними обставинами конкретних справ та є загальними по відношенню до правовідносин щодо розподілу судових витрат.
У квітні 2025 року ПАТ «МАРС» подало до Верховного Суду заяву додаткові пояснення до заяви про заперечення на додаткові пояснення у справі до касаційної скарги ОСОБА_1 . Зазначає, що під час нового розгляду справи № 752/11888/20 суд апеляційної інстанції не встановив фактів втрати права постійного користування ПАТ «МАРС» земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112 та залишив в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року, яким зобов'язано ОСОБА_1 відновити ландшафт земельної ділянки, який мав місце станом на 28 липня 2017 року шляхом демонтажу встановленого паркану та прибирання будівельних матеріалів.
У справі № 752/16038/19 вже встановлено преюдиційні факти щодо наявності у ПАТ «МАРС» права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,1843 га. Ухвалюючи судові рішення як у цій справі, так і у справі № 752/11888/20, на яку посилався позивач, судами були враховані преюдиційні факти, встановлені під час розгляду справи № 752/16038/19.
У травні 2025 року ПАТ «МАРС» подало до Верховного Суду заяву, в якій зазначає, що докази, що підтверджують розмір судових витрат, понесених ПАТ «МАРС» у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, будуть подані протягом п'яти днів після прийняття постанови судом касаційної інстанції.
У травні 2025 року ПАТ «МАРС» подало до Верховного Суду заяву, в якій зазначає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду відсутність у позивача порушеного права є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Таким чином, оскаржувані ОСОБА_1 судові рішення ухвалені з урахуванням усталеної практики Верховного Суду.
У серпні 2025 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення ОСОБА_1 , подані адвокатом С.-М. Р. Кикіш, в яких просить його касаційну скаргу задовольнити, оскарженій судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підтверджує раніше наведені доводи, що суди попередніх інстанцій не враховали преюдиційних обставин, встановлених рішенням Господарського суду міста Києва від 18 січня 2010 року у справі № 36/286, право постійного користування ПАТ «МАРС» земельною ділянкою припинилося на підставі закону у зв'язку з реорганізацією АТВТ «МАРС», державна реєстрація прав була проведена з порушеннями порядку встановленого законодавством, при прийнятті додаткових рішень та розподілі витрат на професійну правничу допомогу порушено норми процесуального права.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року, додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2024 року.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4, частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 29 січня 2019 року у справі № 922/595/18, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 15 грудня 2021 року у справі № 924/856/20, від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19, від 27 січня 2022 року у справі № 921/221/21, від 31 травня 2022 року у справі № 917/304/21, від 29 червня 2022 року у справі № 161/5317/18, від 13 грудня 2023 року у справі № 907/850/22, від 20 грудня 2023 року у справі № 569/20104/21, зазначено, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів- пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «МАРС» на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах (додаткових) Верховного Суду: від 29 листопада 2023 року у справі № 451/1552/21, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15- ц, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 24 листопада 2020 року у справі № 911/4242/15, від 06 жовтня 2020 року у справі № 922/376/20, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 07 вересня 2021 року у справі № 910/5998/20, від 10 серпня 2022 року у справі № 369/3817/19, від 06 грудня 2023 року у справі № 905/493/22, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15830/20).
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «МАРС» на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2024 року.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах (додаткових) Верховного Суду: від 29 листопада 2023 року у справі № 451/1552/21, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15- ц, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 24 листопада 2020 року у справі № 911/4242/15, від 06 жовтня 2020 року у справі № 922/376/20, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 07 вересня 2021 року у справі № 910/5998/20, від 10 серпня 2022 року у справі № 369/3817/19, від 06 грудня 2023 року у справі № 905/493/22, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15830/20).
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року продовжено ПАТ «МАРС» строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2025 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 та ПАТ «МАРС» про повідомлення сторін про час і місце розгляду справи та про розгляд справи за участі сторін у судовому засіданні відмовлено; справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 26 червня 1998 року № 1354 «Про оформлення акціонерному товариству відкритого типу «МАРС» права користування земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд на АДРЕСА_2 у Московському районі», оформлено АТВТ «Марс», за умови виконання пункту 2 розпорядження, право постійного користування земельною ділянкою площею 4,18 га для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд на АДРЕСА_2 у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно.
15 вересня 1998 року на підставі вказаного розпорядження АТВТ «МАРС» видано державний акт на право постійного користування землею серії І-КВ № 003941, на земельну ділянку площею 4,1794 га, що розташована на АДРЕСА_2 .
01 березня 2001 року Київською міською радою прийнято рішення № 209/1186 про передачу державній податковій інспекції у Московському районі м. Києва у тимчасове довгострокове користування строком на 24 роки земельну ділянку площею 0,12 га для експлуатації та обслуговування адміністративних будівель на АДРЕСА_3 за рахунок частини земель, наданих у користування АТВТ «МАРС» .
Відповідно до пункту 15.3 цього рішення Київської міської ради надано доручення Київському міському управлінню земельних ресурсів забезпечити внесення змін в державний акт на право постійного користування землею від 15 вересня 1998 року серія І-КВ № 003941, реєстраційний номер 79-4-00018, в частині площі відповідно до рішення.
На підставі рішення Київської міської ради від 01 березня 2001 року № 209/1186, за рахунок земельної ділянки площею 4,18 га, наданої АТВТ «Марс» у постійне користування, було утворено три окремі земельні ділянки: площею 3,8750 га з кадастровим номером 8000000000:79:013:0011, площею 0,1843 га з кадастровим номером 8000000000:79:013:0012, та площею 0,12 га.
Постановою Вищого господарського суду України від 08 жовтня 2008 року у справі № 30/118 за позовом АТВТ «Марс» до ТОВ «Атем» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою встановлено, що у попереднього власника нежитлового будинку на АДРЕСА_1 не було права власності чи користування розташованою під ним землею, тому воно не перейшло до ТОВ «Атем».
Рішенням Господарського суду м. Києва від 18 січня 2010 року у справі № 36/286 припинено право постійного користування АТВТ «Марс» частиною земельної ділянки, наданої розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1354 від 26 червня 1998 року, кадастровий номер 79:013:112, розташованої у АДРЕСА_1 , в межах визначених Технічною документацією із землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду ТОВ «Атем» для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 , зобов'язано ГУ земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації). Внесено зміни до бази даних земельного кадастру м. Києва та до державного акту на право постійного користування землею серії І-КВ № 003941 щодо припинення АТВТ «Марс» права на постійне користування в частині земельної ділянки кадастровий номер 79:013:0028 площею орієнтовно 0,145 га, розташованою у АДРЕСА_1 ; зобов'язано ГУ земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) погодити та передати на розгляд Київради технічну документацію із землеустрою щодо передачі ТОВ «Атем» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 , зобов'язано Київську міську раду розглянути на пленарному засіданні технічну документацію із землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду ТОВ «Атем» для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 , а також визнано за ТОВ «Атем» право на оформлення в користування земельної ділянки кадастровий номер 79:013:0028, площею орієнтовно 0,145 га, розташованої у АДРЕСА_1 , в межах визначених технічною документацією із землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду ТОВ «Атем» для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 .
У наведених справах також встановлено, що право власності на будинок АДРЕСА_1 перейшло до ТОВ «АТЕМ» на підставі договору міни від 6 червня 2007 року, про що було видане реєстраційне посвідчення № 032368 від 12 червня 2007 року. Технічною документацією із землеустрою для оформлення в оренду на 1 рік (за умови подальшого викупу) земельної ділянки АДРЕСА_1 , розробленою на підставі розпорядження Київського міського голови від 02 липня 2008 року, встановлено, що для обслуговування та експлуатації будинку АДРЕСА_1 ТОВ «АТЕМ» необхідна частина переданої АТВТ «Марс» земельної ділянки, на якій знаходиться будинок, яка має площу орієнтовно 0,145 га та номер 79:013:0028.
Вказане рішення щодо оформлення та передачі зазначеної земельної ділянки в оренду ТОВ «Атем», а також в частині внесення змін до державного акту на право постійного користування землею серії І-КВ № 003941 щодо припинення АТВТ «Марс» права на постійне користування в частині земельної ділянки площею орієнтовно 0,145 га, виконано не було.
08 вересня 2016 року між ТОВ «РМ-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежилого будинку загальною площею 843,30 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 . Цей будинок розміщений на земельній ділянці площею 0,145 га, код земельної ділянки 90:013:0028.
17 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:013:0112, площею 1842,9 кв. м, цільове призначення - для реконструкції та обслуговування адміністративного будинку з апартаментами.
13 грудня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тригуб Є. О. проведено державну реєстрацію права власності на нежилу будівлю з літерою «Б» за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 згідно з рішенням про реєстрацію прав та їх обтяжень № 50270850 від 17 грудня 2019 року, однак наказом Міністра юстиції України Малюськи Д. Л. від 13 травня 2020 року № 1642/5 це рішення скасовано.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року (справа № 752/16038/19) відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «МАРС», треті особи: Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсним державного акту про право постійного користування землею. В цій справі позивач посилався на те, що 08 вересня 2016 року він набув у власність нежилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , площею 843,30 кв. м, в тому числі і нежитлову будівлю літера «Б», площею 118,1 кв. м, яка є складовою частиною цього будинку. Встановлено, що у зв'язку із набуттям у власність зазначеного вище нерухомого майна, 17 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради із клопотанням про відведення земельної ділянки для реконструкції та обслуговування адміністративного будинку з апартаментами, а 19 червня 2018 року подав повідомлення про замовлення розроблення документації із землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки для реконструкції та обслуговування адміністративного будинку з апартаментами. Рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року № 754/6141 ТОВ «Атем», яким за умови виконання пункту 3 цього рішення, передано у короткострокову оренду на 1 рік земельну ділянку площею 0,145 га для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 за рахунок частини земель, оформлених відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 26 червня 1998 року. У пункті 3 цього рішення зазначено, що ТОВ «Атем» у місячний строк повинно було звернутися до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради із клопотання щодо організації робіт по винесенню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та виготовленню документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою. ТОВ «Атем» не було виконано вказане рішення про передачу йому земельної ділянки площею 0,145 га навіть у короткострокову оренду строком на 1 рік, як передбачало вказане рішення Київської міської ради. Тому до нового власника нежилого будинку ОСОБА_1 в силу положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України не перейшло право користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:013:0112 площею 0,1843 чи частиною цієї ділянки, оскільки попередній власник будинку на момент укладення договору купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року не мав належно оформленого речового права цю земельну ділянку.
Постановою Верховного Суду в складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2021 року постанова Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року залишена без змін.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року (справа № 752/11888/20) відмовлено в задоволенні позовної вимоги ПАТ «МАРС» до ОСОБА_1 про визнання за товариством права самостійно господарювати на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112 та зобов'язано ОСОБА_1 відновити ландшафт зазначеної земельної ділянки шляхом демонтажу встановленого паркану та прибирання будівельних матеріалів. Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року було залишено без змін.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб'єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб'єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21), від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46)).
Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об'єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об'єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України. Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 05 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), на яку є посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 ).
Касаційний суд вже робив висновки про те, що у разі коли позивач набув право власності на об'єкт нерухомого майна, ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання права на земельну ділянку, зокрема, що необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості, у порядку статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 175/1997/20, від 14 червня 2023 року в справі № 570/3677/21, від 14 грудня 2023 року в справі № 372/4844/21, від 24 липня 2025 року у справі № 725/2205/24).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) зазначено, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) зазначено, що «належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача. Тому позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди щодо земельної ділянки з одночасним припиненням такого права не є належним способом захисту порушеного права».
Такий висновок підтверджений і у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року у справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24), а також вказано, що «судове рішення про визнання відсутнім права оренди є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. Будь-яке інше судове рішення (про скасування державної реєстрації права оренди, про зобов'язання повернути земельну ділянку) за змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є підставою для державної реєстрації припинення права оренди».
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункти 40, 41).
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження
№ 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 вересня 2023 року у cправі № 910/2392/22).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 квітня 2025 року у cправі № 917/777/20(917/561/22) зазначено, що «позивач пред'явив позовні вимоги щодо визнання права користування земельною ділянкою до іншого користувача, який, в свою чергу, не наділений правомочностями передавати відповідну земельну ділянку у користування іншим особам. Отже, незалучення співвідповідачем Полтавської обласної державної адміністрації при вирішенні питання щодо визнання права користування земельною ділянкою, розпорядником якої є зазначений орган, неминуче вплине на права та обов'язки обласної державної адміністрації і є самостійною підставою для відмови у позові про що правильно зазначив суд другої інстанції у оскаржуваній постанові. З урахуванням принципів диспозитивності та змагальності сторін у господарському судочинстві визначення відповідача є правом позивача, а суд не вправі з власної ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі. Апеляційний господарський суд правильно послався у оскаржуваній постанові на те, що участь власника у розгляді справи у статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача не відповідає його ролі дійсної сторони у цьому спорі».
Механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21)).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. Постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 пред'явив вимоги про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта державної реєстрації про державну реєстрацію права постійного користування на земельну ділянку площею 0,1843 га, кадастровий номер 8000000000:79:013:0112 за ПАТ «МАРС»; припинення права постійного користування ПАТ «МАРС» на цю земельну ділянку; визнати за ОСОБА_1 право на оформлення в користування вказаної земельної ділянки;
за змістом позову вважає, що він як власник об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу нежилого будинку від 08 вересня 2016 року, які знаходяться на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112, набув право користування нею відповідно до статей 377 ЦК України, 120 ЗК України. Державний реєстратор, здійснивши реєстрацію право постійного користування ПАТ «МАРС» на зазначену земельну ділянку, порушив його відповідне право та право на оформлення в користування вказаної земельної ділянки. Право на постійне користування ПАТ «МАРС» є припиненим, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112 знаходиться в межах земельної ділянки загальною площею 4,1794, яка надавалася у постійне користування АТВТ «МАРС» у 1998 року, площа та конфігурація указаної земельної ділянки була змінена, у 2003 році відбулась приватизації та реорганізації підприємства, і станом на момент розгляду справи та проведення оспорюваної державної реєстрації було відсутнім. Зазначене також підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 18 січня 2010 року у справі № 36/286 та рішенням власника земельної ділянки - Київської міської ради від 14 липня 2011 року № 754/6141;
суди встановили, що на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 26 червня 1998 року № 1354 та державного акту на право постійного користування землею серії І-КВ № 003941 від 15 вересня 1998 року оформлено АТВТ «Марс» право постійного користування земельною ділянкою площею 4,1794 га для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд на АДРЕСА_2 у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно; на підставі рішення Київської міської ради від 01 березня 2001 року № 209/1186 передано ДПІ у Московському районі м. Києва у тимчасове довгострокове користування строком на 24 роки земельну ділянку площею 0,12 га для експлуатації та обслуговування адміністративних будівель на АДРЕСА_3 за рахунок частини земель, наданих у користування АТВТ «МАРС», внесено зміни в державний акт на право постійного користування землею від 15 вересня 1998 року серія І-КВ № 003941 в частині площі відповідно до рішення, проведений поділ та утворено три окремі земельні ділянки: площею 3,8750 га з кадастровим номером 8000000000:79:013:0011, площею 0,1843 га з кадастровим номером 8000000000:79:013:0012, та площею 0,12 га; рішенням Господарського суду м. Києва від 18 січня 2010 року у справі № 36/286 припинено право постійного користування АТВТ «Марс» частиною земельної ділянки, наданої розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1354 від 26 червня 1998 року, кадастровий номер 79:013:112, розташованої у м. Києві на АДРЕСА_1, в межах визначених Технічною документацією із землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду ТОВ «Атем» для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 , в частині земельної ділянки номер 79:013:0028 площею орієнтовно 0,145 га, визнано за ТОВ «Атем» право на оформлення в користування вказаної земельної ділянки. Вказане рішення щодо оформлення та передачі зазначеної земельної ділянки в оренду ТОВ «Атем», а також в частині внесення змін до державного акту на право постійного користування землею серії І-КВ № 003941 АТВТ «Марс» виконано не було; ОСОБА_1 набув право власності на нежилий будинок загальною площею 843,30 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року з ТОВ «РМ-ІНВЕСТ». Цей будинок розміщений на земельній ділянці площею 0,145 га, код земельної ділянки 90:013:0028;
суди не врахували, що належним способом захисту цивільних прав особи, яка у спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право користування земельною ділянкою відповідача відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване таке право, про визнання відсутнім права користування. Таке судове рішення є підставою для державної реєстрації припинення права користування. Належним способом захисту права може бути також вимога про визнання цивільних прав, яким не є вимога про визнання «права на оформлення» таких прав, зокрема, у разі коли позивач набув право власності на об'єкт нерухомого майна, ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання права на земельну ділянку, зокрема, що необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості, у порядку статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.
за вимогою про визнання права на земельну ділянку державної або комунальної власності належним відповідачем є також відповідний орган державної влади або місцевого самоврядування, який наділений правомочностями передавати земельну ділянку у користування іншим особам (є розпорядником спірної земельної ділянки), а не лише інший користувач. Незалучення у такому спорі співвідповідачем відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування є самостійною підставою для відмови у позові.
Тому відсутні підстави для задоволення позовних ОСОБА_1 з наведених мотивів, що є самостійною підставою для відмови у позові. Оскільки суди виходили з інших мотивів відмовляючи у задоволенні позовних вимог, вирішували спір по суті за неналежними способом захисту порушеного права/інтересу позивача та суб'єктним складом відповідачів, оскаржені судові рішення належить змінити в мотивувальній частині.
Оскільки встановлено підстави для скасування та зміни оскаржених судових рішень, то інші підстави відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції не аналізує.
З урахуванням наведених у цій постанові висновків, відсутні підстави для задоволення клопотання ПАТ «МАРС» про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
Щодо додаткових рішень
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини друга статті 141 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-шоста статті 137 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Касаційний суд акцентує увагу, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності відповідного заперечення іншої сторони, яка вказує на неспівмірність витрат та наводить відповідне обґрунтування, за потреби - з наданням доказів невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Схожі висновки зроблені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 серпня 2021 року у справі № 520/5311/2020, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 серпня 2018 року у справі № 916/1283/17 та інших.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 грудня 2023 року в справі № 907/850/22, на яку є посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 , вказано, що:
«5.23. Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19);
- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21);
- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18)».
Для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Отже, кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями статті 134 ЦПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені. За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які заявники понесли у судах першої та апеляційної інстанцій, має вирішуватися з урахуванням положень частини другої статті 134 ЦПК України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду. Аналогічний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 569/20104/21.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц зазначив, що, враховуючи відсутність у матеріалах справи попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, відсутність у заяві переліку витрат, про відшкодування яких йдеться, незаявлення до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат та неподання особою заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відшкодування витрат.
Щодо додаткового рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2024 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року
Аналіз матеріалів справи свідчить:
ПАТ «МАРС» просило стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 317 310,00 грн, які надані на підставі договору про надання правової допомоги з АО «Лекснавігатор» від 01 грудня 2020 року; до закінчення судових дебатів подало заяву про подання доказів щодо підтвердження витрат на професійну правничу допомогупісля ухвалення судового рішення. В заяві про доповнення та уточнення вимог про ухвалення додаткового рішення від 20 листопада 2023 року відповідач просив стягнути з позивача витрати, понесені на професійну правничу допомогу, в загальній сумі 346 315 грн з урахуванням сплачених в жовтні 2023 року в сумі 69 838 грн;
ОСОБА_1 заперечив розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу з огляду на їх часткову недоведеність та неспівмірність із складністю справи, виконаними роботами, ціною позову та значенням справи для сторін в іншій частині, вказував, що частина наданих послуг не відноситься до жодного з видів правової допомоги;
суд першої інстанції врахував, що: із заяви про ухвалення додаткового рішення неможливо встановити, які саме витрати, зазначені в актах виконаних робіт, були включені до розрахунку на суму 276 675,00 грн, виходячи з якого курсу долару США були визначені зазначені суми, за які види конкретно наданих послуг ПАТ «МАРС» у цій справі; щодо витрат, наданих в жовтні 2023 року, на суму 40 635,00 грн, то вартість представництва у судовому засіданні 04 жовтня 2023 року та 05 жовтня 2023 року (під час оголошення судового рішення) становить 200 дол. США за кожне засідання, витрачено по 2 год. на кожне засідання, при цьому судове засідання 04 жовтня 2023 року тривало 10 хвилин, а 05 жовтня 2023 року - 1 хвилину 10 секунд; неспівмірними із складністю підготовки та необґрунтовано завищеними є витрати на послуги зі складання заяв про видачу копій скороченого судового рішення (витрачено 2 год.), підготовки заяви про вручення рішення під розписку в суді (витрачено 2,5 год.); ряд наданих послуг не відносяться до видів адвокатської діяльності, передбачених статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зокрема, послуги щодо одержання скороченого рішення, подання заяви до канцелярії суду; врахував заперечення позивача щодо розміру стягуваної правничої допомоги, категорію справи, в якій було заявлено вимоги немайнового характеру, реально виконані адвокатом роботи, значення справи для сторін, відсутність публічного інтересу до справи.
Отже, суд першої інстанції проаналізував надані ПАТ «МАРС» докази на підтвердження понесених витрат, надав їм належну оцінку, врахував доводи заперечення позивача щодо розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та їх неспівмірність, а тому зробив висновок про стягнення витрат на правову допомогу відповідачу за рахунок позивача в розмірі 30 000,00 грн.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що суди порушили норми процесуального права при ухваленні додаткового рішення про часткове задоволення заяви відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а тому вказані судові рішення слід залишити без змін.
З урахуванням принципу диспозитивності у цивільному судочинстві, колегія відхиляє інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в цій частині, які не зазначались ним в запереченні щодо розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу, відповідно, суди їм оцінки не надавали.
Щодо додаткової постанови Київського апеляційного суду від 30 липня 2024 року
Аналіз матеріалів справи свідчить:
ПАТ «МАРС» подало до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просило стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 139 392, 03 грн;
апеляційний суд вважав доведеним та співмірним розмір таких витрат відповідача в сумі 8 000,00 грн;
разом з тим, позивач подав заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу (т. 5, а. с. 69-80), а також у судовому засіданні, зокрема зазначив, що ПАТ «МАРС» не надано попереднього розрахунку суми витрат, не подано відповідної заяви про судові витрати до закінчення судових дебатів, заяви про стягнення таких судових витрат із відповідними доказами подана лише після прийняття постанови апеляційним судом, відповідачем не було надано доказів того, що правничу допомогу відповідачу надавало саме АО «ЛЕКСНАВІГАТОР» за Договором № 01/12-2020-1 про надання правової допомоги від 01 грудня 2020 року, адвокати якої представництво інтересів відповідача в апеляційному суді не здійснювали;
апеляційний суд указаних доводів не врахував, проте які підтверджуються аналізом матеріалів справи щодо її апеляційного перегляду.
Оскільки відповідач не подавав доказів витрат на правничу допомогу при перегляді справи судом апеляційної інстанції, не заявляв про наявність таких витрат та подання відповідних доказів після ухвалення рішення суду в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України, тому у апеляційного суду були відсутні підстави для задоволення заяви відповідача. У зв'язку з цим додаткову постанову апеляційного суду слід скасувати та в задоволені заяви ПАТ «МАРС» відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року у справі № 144/1440/22 (провадження
№ 61-12561сво24), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 квітня 2025 року у cправі № 917/777/20(917/561/22), дають підстави для висновку, що оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, додаткова постанову апеляційного суду - без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а касаційні скарги ПАТ «МАРС» залишити без задоволення, оскаржені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду змінити в мотивувальній частині, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду щодо його перегляду залишити без змін, додаткову постанову апеляційного суду скасувати та в задоволені заяви ПАТ «МАРС» відмовити.
Оскільки судові рішення по суті вирішення спору змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат ОСОБА_1 не здійснюється.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Касаційні скарги Приватного акціонерного товариства «МАРС» залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року щодо перегляду вказаного рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року щодо перегляду вказаного рішення залишити без змін.
Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2024 року скасувати та взадоволені заяви Приватного акціонерного товариства «МАРС» про ухвалення додаткового рішення відмовити.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції додаткова постанова Київського апеляційного суду від 30 липня 2024 року втрачає законну силу і подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко