03 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 308/10198/15-ц
провадження № 61-1196св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Крата В. І., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Кудіною Марією Геннадіївною , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Мацунича М. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог, рішення суду першої інстанції та заяви про перегляд заочного рішення
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач просив стягнути із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 288 274,66 дол. США, що еквівалентно 6 229 615,46 грн.
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 листопада 2015 року позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнено із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором № MKL6G00000028 від 21 квітня 2008 року в розмірі 288 274,66 дол. США, що за курсом 21,61 відповідно до службового розпорядження Національного Банку України від 31 липня 2015 року складає 6 229 615,46 грн, а також сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3 654 грн.
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2015 року по справі № 308/10198/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В заяві виклала клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з заявою про перегляд заочного рішення, яку обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 не було відомо про наявність вказаного заочного рішення, оскільки ні судових повісток, ні самого рішення вона не отримувала. Докази належного повідомлення відповідача про дату та час розгляду справи і про ухвалене рішення в матеріалах справивідсутні.
Про наявність заочного рішення суду ОСОБА_1 довідалась лише 24 квітня 2024 року, отримавши від ВДВС у м. Ужгороді копію постанови про відкриття виконавчого провадження № 56521305, відкритого на підставі виконавчого листа № 308/10198/15, виданого 16 березня 2016 року Ужгородським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ Приватбанк заборгованості в сумі 6 233 269,46 грн. Звернення до виконавчої служби було обумовлено арештом, який був накладений виконавчою службою на картковий рахунок ОСОБА_1 .
Вона постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстрована, проте поштове обслуговування є неякісним в районі адреси її проживання, внаслідок чого поштові відправлення не доходили до адресата.
Просила поновити строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення у зв'язку з ознайомленням з повним текстом рішення 03 травня 2024 року та скасувати заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 листопада 2015 року.
Короткий зміст оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2024 року, яка залишена без змін постановоюЗакарпатського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року, у задоволенні клопотання адвоката Кудіної М. Г., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про поновлення процесуальних строків для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду відмовлено.
Заяву адвоката Кудіної М. Г., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2015 року у справі № 308/10198/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.
Судові рішення мотивовані тим, що:
рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2015 року позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Встановлено, що повістки про виклик до суду та вказане рішення суду направлялись за місцем проживання відповідача, а саме: АДРЕСА_1 , проте повертались за закінченням терміну зберігання, про що свідчать поштові конверти з відповідними відмітками, а тому твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи доказів належного її повідомлення про дату та час розгляду справи і про ухвалене рішення, не відповідає дійсності. Таким чином, суди вважали, що ОСОБА_1 пропустила встановлений законом строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, клопотання про поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення є необґрунтованим, а викладені в ньому доводи спростовуються наявними матеріалами справи. Крім того, ОСОБА_1 до заяви про перегляд заочного рішення не надала докази, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, пославшись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20, в якій Велика Палата відступила від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, та вказала, що наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2025 року ОСОБА_1 через представника Кудіну М. Г. подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постановуЗакарпатського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року, якою залишено без змін ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2024 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд не звернув увагу, що заява про перегляд заочного рішення, як і апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції, сформована на підставі правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження №14-74цс21) про застосування статті 126 ЦПК України щодо заяви про перегляд заочного рішення. Зміна правової позиції Великої Палати Верховного Суду в цій ситуації порушує принцип правової визначеності, закріплений у статті 57 Конституції України, та застосований у рішеннях Європейського суду з прав людини. У цій справі підлягає застосуванню правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка була чинною на момент звернення особи до суду першої інстанції;
апеляційний суд не врахував, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року у справі № 591/3717/21).
Позиція інших учасників справи
У березні 2025 року ПАТ КБ «ПриватБанк» через представника Гриниху Т. Ю. подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що суд апеляційної інстанції правильно застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20, оскільки суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Сам лише факт неотримання стороною поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону, надсилав для вчинення відповідних дій за належною адресою та, яка повернулася до суду у зв'язку із закінченням терміну зберігання, не може вважатися неналежним повідомленням відповідача. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року у справі № 591/3717/21, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, не є релевантною до обставин цієї справи, оскільки стосувалась випадку коли судова повістка направлена відповідачу за зареєстрованим місцем її проживання, яке є відмінним від місця фактичного проживання відповідача (яке було відомо суду).
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2025 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
У березні 2025 року матеріали цивільної справи № 308/10198/15-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 03 березня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Фактичні обставини
Суди встановили, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2015 року задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором № MKL6G00000028 від 21 квітня 2008 року в розмірі 288 274,66 дол. США, що за курсом 21,61 відповідно до службового розпорядження Національного Банку України від 31 липня 2015 року складає 6 229 615,46 грн, а також сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3 654 грн.
Повістки про виклик до суду та вказане рішення суду направлялись за місцем проживання відповідача, а саме: АДРЕСА_1 , проте повертались за закінченням терміну зберігання.
Позиція Верховного Суду
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 403 ЦПК України).
Одним із питань, яке постало перед Верховним Судом у цій справі, є питання щодо оскарження в касаційному порядку ухвали про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку (пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.
Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк (пункт 10 частини першої статті 353 ЦПК України) та залишення позову (заяви) без розгляду (пункт 16 частини першої статті 353 ЦПК України).
В той же час відповідно до пункту другого частини першої статті 389 ЦПК України у касаційному порядку можуть бути оскаржені лише ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку, тобто ухвала суду першої інстанції щодо відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк (пункт 10 частини першої статті 353 ЦПК України) не підлягає касаційному оскарженню.
У справі № 756/11081/20, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду (провадження № 14-25цс24, постанова від 12 червня 2024 року), предметом касаційного перегляду були:
ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року та заяву про перегляд заочного рішення залишив без розгляду, оскільки відповідач пропустила строк для подання заяви про перегляд заочного рішення і не навела поважних причин для поновлення цього строку;
постанова Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду з огляду на здійснений нею відступ від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), констатувала наявність у суду першої інстанції повноважень на залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду з підстав пропуску відповідачем строку на звернення до суду та відсутності передумов для його поновлення судом, та перевіряла виключно правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.
Тобто, Велика Палата Верховного Суду вважала, що ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення через пропуск відповідачем строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, є предметом касаційного оскарження.
В той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19-ц (провадження № 14-37цс23) вказала, що на її переконання в пункті 16 частини першої статті 353 ЦПК України йдеться про право оскаржувати в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвалу суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду, а не будь-якої іншої заяви чи клопотання. Тож ухвали про залишення без розгляду заяв (клопотань) з процесуальних питань можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, якщо: - це прямо передбачено у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), наприклад, залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження; - ухвала суду відсутня в переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист, тобто в силу специфіки певної ухвали заперечення щодо неї не може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки законодавець використав категорію «заява» послідовно в дужках (а не через кому чи із застосуванням розділових сполучників) після слова «позов», то вжите у цій нормі права поняття «заява» потрібно розуміти як заяву (вид звернення до суду), яка за своїм змістом тотожна поняттю «позов». Такими заявами в цивільному процесуальному законодавстві є заяви в наказному провадженні (розділ ІІ ЦПК України) та заяви у справах окремого провадження (розділ ІV ЦПК України). Наведене розуміння не дає можливості розширювати зміст категорії «заява», включаючи до нього інші заяви по суті справи чи заяви з процесуальних питань.
Подібний за змістом висновок сформульовано в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 705/2771/17, від 09 листопада 2022 року у справі № 542/1648/20, від 11 березня 2020 року у справі № 2-5151/09, з яким Велика Палата Верховного Суду погоджується.
Для уніфікування підходів у застосуванні норм процесуального права (пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України та пункту 14 частини першої статті 255 ГПК України) в судах різних юрисдикцій, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 916/1461/16, від 26 лютого 2019 року у справі № 910/12099/17, від 12 березня 2019 року у справі № 918/361/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 910/1979/19, від 24 лютого 2020 року у справі № 905/639/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 910/1846/21, від 10 листопада 2021 року у справі № 922/1543/19, шляхом його конкретизації таким чином: «Вжите в пункті 14 частини першої статті 255 ГПК України поняття «заява» потрібно розуміти як заяву по суті справи (вид звернення до суду), яка за своїм змістом та процесуальному значенню (в частині ініціювання певного провадження) тотожна поняттю «позов».
Разом з тим, заочним розглядом справи є специфічна процедура розгляду цивільної справи та її вирішення за відсутності відповідача.
Суть та мета заочного розгляду справи, які полягають у своєчасному та ефективному вирішенні спору, не відрізняються від тих же складових загального позовного провадження. Наведене пояснюється тим, що питання проведення заочного розгляду справи виникає вже на стадії судового розгляду під час судового засідання у справах позовного провадження. Тобто за наявності передбачених законом умов фактично відбувається перехід із загального позовного провадження до заочного розгляду справи.
У доктрині цивільного процесуального права вважається, що, з одного боку, заочне провадження є додатковою гарантією для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу та дотримання судами строків розгляду справи.
З іншого боку, відповідачу частиною першою статті 284 ЦПК України гарантується право на перегляд заочного рішення за його письмовою заявою та дотримання відповідачем процедури перегляду заочного рішення, законодавець визначив як передумову перегляду справи апеляційним судом за апеляційною скаргою відповідача. З огляду на що, колегія суддів вважає, що заяву, подану в порядку статті 284 ЦПК України, потрібно розуміти як заяву по суті справи, яка, у разу залишення її без розгляду, підлягає оскарженню відповідно до пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні, які існують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слід відступити від правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24), щодо можливості касаційного оскарженняухвали суду про відмову в задоволенні клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та з метою дотримання конституційного права особи на судовий захист конкретизувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19-ц (провадження № 14-37цс23) щодо можливості касаційного оскарження ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду в контексті пункт 16 частини першої статті 353 ЦПК України, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України.
З огляду на викладене, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24), щодо можливості касаційного оскарження ухвали суду про відмову в задоволенні клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та конкретизації правового висновку щодо можливості касаційного оскарження ухвали про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення через пропуск відповідачем строку для подання заяви про перегляд заочного рішення в контексті пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із обґрунтуванням підстав, визначених у частині шостій статті 403 цього Кодексу.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу № 308/10198/15-ц передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат
П. І. Пархоменко