10 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 920/792/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 (головуюча - Козир Т. П., судді: Мальченко А. О., Скрипка І. М.) і рішення Господарського суду Сумської області від 04.10.2024 (суддя Жерьобкіна Є. А.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумигаз Збут",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: (1) Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз", (2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
про стягнення грошових коштів.
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
1. У жовтні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - Позивач, Компанія) звернулось у Господарський суд Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумигаз Збут" (далі - Відповідач, Товариство), в якому просило стягнути з Відповідача 999 076 990, 66 грн, з яких: 682 863 910, 06 грн основного боргу, 85 656 265, 25 грн пені, 8 075 861, 17 грн 3% річних, 41 640 634, 75 грн інфляційних втрат та 180 840 319, 43 грн штрафу.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач стверджував про неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань з оплати природного газу, постановленого йому у період з жовтня 2021 року по квітень 2022 року.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
3. Розглядаючи заявлений позов, господарський суд першої інстанції встановив, що 30.09.2021 Компанія і Товариство уклали рамковий договір купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-СГЗ (далі - рамковий договір).
3.1. У п. 1.1 рамкового договору сторони погодили, що цей договір укладається (включаючи усі зміни та доповнення), регулює відносини сторін щодо купівлі-продажу, передачі та прийому природного газу за угодою, що надалі іменується "індивідуальний договір". Форма індивідуального договору наведена у Додатку 1, що є невід'ємною частиною договору.
3.2. Індивідуальний договір повинен бути укладений, з урахуванням умов цього договору, у письмовій формі та підписаний уповноваженими представниками сторін, і складає невід'ємну частину цього договору (п. 1.2 рамкового договору).
3.3. Відповідно до п. 1.3 рамкового договору, умовами індивідуального договору визначається договірна ціна, договірна вартість, договірний обсяг, періоди поставки, порядок оплати, пункт поставки та інші умови, визначені згідно з цим договором. У разі якщо інше не передбачено умовами індивідуального договору, застосовуються положення цього рамкового договору.
3.4. Згідно з п. 1.4 рамкового договору, Компанія зобов'язана передати у власність Товариству природний газ в обсягах та у строки, що погоджені сторонами у відповідному індивідуальному договорі, а Товариство зобов'язане прийняти і своєчасно сплатити вартість такого обсягу газу у розмірі, строки та у порядку, що визначені відповідним індивідуальним договором та цим рамковим договором.
3.5. Згідно умов п. 2.1 рамкового договору, загальна кількість природного газу, що передається продавцем покупцю на виконання цього договору, дорівнює обсягу природного газу, що передається відповідно до умов індивідуального договору за цим договором, та визначається на підставі комерційних актів.
3.6. Продавець передає покупцю природний газу порядку та на умовах, визначених у індивідуальному договорі. Перехід права власності на природний газ відбувається на умовах, передбачених цим договором, якщо інше не передбачене індивідуальним договором (п. 3.1 рамкового договору).
3.7. Продаж природного газу здійснюється за договірною ціною, що встановлюється між продавцем та покупцем на умовах індивідуального договору (п. 4.2 рамкового договору).
3.8. Відповідно до пункту 4.4 рамкового договору, покупець має здійснити оплату за природний газ на умовах, передбачених індивідуальним договором.
3.9. Згідно з пунктом 6.3 рамкового договору, за порушення покупцем строків проведення розрахунків за природний газ, визначених договором та/або індивідуальним договором, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку порушення покупцем строків оплати за природний газ більше ніж на 5 (п'ять) робочих днів, покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця додатково штраф, розмір якого становить 10% від суми простроченого платежу.
4. 30.09.2021 Компанія і Товариство уклали індивідуальний договір № БГр-21/22-СГЗ до рамкового договору (далі - індивідуальний договір).
4.1. У п. п. 1, 3 індивідуального договору сторони визначили, що загальний період поставки з 01.10.2021 до 30.04.2022. Плановий договірний обсяг природного газу за загальний період поставки складає 277600, 000 тис. куб. м.
4.2. У п. 7 індивідуального договору сторони погодили, що протягом 3-х (трьох) робочих днів після отримання продавцем заявки, сторони укладають відповідну додаткову угоду до індивідуального договору, в якій визначають договірний обсяг природного газу на період поставки, відповідно до поданої заявки та його договірну вартість.
4.3. Договірна вартість газу за період поставки розраховується як добуток договірного обсягу відповідно до укладеної сторонами додаткової угоди та наданої покупцем заявки та договірної ціни, визначеної в пункті 10 індивідуального договору (п. 8 індивідуального договору).
4.4. Відповідно до п. 12 індивідуального договору оплата договірної вартості за відповідний період поставки здійснюється покупцем виключно грошовими коштами на банківський рахунок продавця протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів починаючи з дня, наступного за днем закінчення відповідного періоду поставки.
4.5. Згідно з п. 13 індивідуального договору, покупець має право здійснити 100% передоплату договірного обсягу природного газу за період поставки, вказаного у додатковій угоді до індивідуального договору, не пізніше ніж за 5-ть банківських дні до початку такого періоду поставки.
4.6. Пунктом п. 15 індивідуального договору визначено, що передача природного газу покупцю у періоді поставки: жовтень 2021 року - квітень 2022 року здійснюється продавцем за умови належного виконання покупцем вимог пунктів 13 або 14 індивідуального договору.
5. В подальшому сторони підписали ряд додаткових угод до індивідуального договору (№ 10-БГр-СГЗ від 30.09.2021, № 11-БГр-СГЗ від 22.10.2021, № 12-БГр-СГЗ від 22.11.2021, № 01-БГр-СГЗ від 21.12.2021, № 02-БГр-СГЗ від 21.01.2022, 03-БГр-СГЗ від 22.02.2022, 04-БГр-СГЗ від 22.03.2022), в яких погоджували щомісячні обсяги природного газу, які будуть прийняті покупцем від продавця у періоді поставки "жовтень 2021 - квітень 2022" та його договірну вартість.
6. Надалі, відповідно до умов п. п. 3.9, 3.10 рамкового договору, Компанія і Товариство підписали та скріпили печатками комерційні акти приймання-передачі природного газу: № 1_10-БГр-СГЗ від 31.10.2021 за жовтень 2021 року на суму 188 406 191, 40 грн; № 1_11-БГр-СГЗ від 30.11.2021 за листопад 2021 року на суму 244 711 600, 00 грн; № 1_12-БГр-СГЗ від 31.12.2021 за грудень 2021 року на суму 335 458 200, 00 грн; № 1_01-БГр-СГЗ від 31.01.2022 за січень 2022 року на суму 359 721 600, 00 грн; № 1_02-БГр-СГЗ від 28.02.2022 за лютий 2022 року на суму 281 811 600, 00 грн; № 1_03-БГр-СГЗ від 31.03.2022 за березень 2022 року на суму 287 599 200, 00 грн; № 1_04-БГр-СГЗ від 30.04.2022 за квітень 2022 року на суму 154 261 800, 00 грн.
7. Товариство частково оплатило поставлений Компанією природний газ, що підтверджується розрахунком суми основного боргу, виписками по особовому рахунку та сторонами не заперечується.
8. У зв'язку із неповною оплатою постановленого природного газу Компанія і звернулася до суду з даним позовом, в якому просила стягнути з Товариства 682 863 910, 06 грн основного боргу з оплати газу з доданими до нього штрафними санкціями та компенсаційними нарахуваннями, передбаченими статтею 625 Цивільного кодексу України.
9. Після відкриття провадження у справі Відповідач частково здійснив оплату за отриманий природний газ на загальну суму 3 264 603, 94 грн, відтак залишок боргу становив 679 599 306, 12 грн.
Узагальнений зміст та обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
10. Виходячи з встановлених обставин, Господарський суд Сумської області рішенням від 04.10.2024 позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства на користь Компанії 679 599 306, 12 грн основного боргу, 8 075 861, 17 грн 3% річних, 41 296 625, 33 грн інфляційних втрат, 18 084 031, 94 грн штрафу та 8 565 626, 53 грн пені. В частині стягнення суми основного боргу в розмірі 3 264 603, 94 грн провадження у справі закрив. У задоволенні решти вимог позову відмовив (344 009, 42 грн інфляційних втрат, 162 756 287, 49 грн штрафу, 77 090 638, 72 грн пені).
11. Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив із доведеності Позивачем обставин не повної та несвоєчасної оплати Відповідачем грошових коштів за поставлений природний газ в рамках договірних зобов'язань сторін. Часткове ж задоволення позовних вимог пов'язано із встановленням судом допущених Позивачем помилок у розрахунку інфляційних втрат, а також задоволенням відповідного клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
12. В частині зменшення розміру штрафних санкцій місцевий суд зазначив про те, що оцінивши докази у справі в їх сукупності, врахувавши майновий стан та специфіку господарської діяльності Відповідача, враховуючи інтереси обох сторін, триваючі часткові проплати суми основного боргу, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, він дійшов висновку про доцільність у спірних правовідносинах зменшити розмір пені та штрафу, що підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача на 90%.
13. За наслідками здійснення апеляційного провадження у цій справі (Позивач оскаржував рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру неустойки до 90% та відмови у стягнені частини інфляційних втрат), Північний апеляційний господарський суд постановою від 02.07.2025 рішення господарського суду першої інстанції залишив без змін.
14. Перевіривши надданий Позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого суду про те, що він містить арифметичні помилки. Згідно з розрахунком суду, правильний розмір інфляційних втрат становить 41 296 625, 33 грн, а тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо стягнення з Відповідача саме вказаної суми, яка є меншою від заявленої на 344 009, 42 грн.
15. В частині ж зменшення місцевим судом розміру неустойки на 90% апеляційний суд вирішив, що у спірних правовідносинах таке зменшення відповідає принципу збалансованості інтересів сторін, є справедливим, доцільним, обґрунтованим і таким, що цілком відповідає принципу верховенства права та узгоджується з рядом правових висновків Верховного Суду щодо правильного застосування приписів частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.
Касаційна скарга
16. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить в частині зменшення судами заявленої до стягнення неустойки та відмови у стягненні частини інфляційних втрат рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Узагальнені доводи касаційної скарги
17. Скаржник стверджує, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано приписи статей 551, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), порушено положення статей 13, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) і таке застосування суперечить ряду висновків Верховного Суду щодо правильного застосування і дотримання вказаних норм у подібних правовідносинах, які було викладено, зокрема, у постановах від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 17.07.2018 у справі № 904/10242/17, від 04.12.2018 у справі № 913/63/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
18. Обґрунтовуючи своє твердження скаржник пояснює, що судами попередніх інстанцій належну до стягнення з Відповідача суму штрафних санкцій було зменшено без будь-яких вагомих обґрунтувань, відповідних доказів та без врахування майнового стану та інтересів Позивача. Більше того, вчинене судами зменшення штрафних санкцій сприяло уникненню Відповідача від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань, знівелювало інститут застосування та значення неустойки. Також наголошує, що перевіряючи розрахунок заявлених інфляційних втрат суди попередніх інстанцій не врахували необхідності використання вихідної суми боргу збільшеної на індекс інфляції попереднього місяця.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
19. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач заперечує проти її задоволення. Скаргу вважає необґрунтованою. Крім цього, не будучи скаржником у цьому провадженні, безпідставно наводить ще й власні аргументи, за якими він не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій по суті спору. Такі аргументи Верховний Суд не описує та не розглядатиме.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
20. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Лисенко В. О.) і Відповідача (Василевська О. В.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
22. Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
23. За приписами статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
24. Аналогічні норми містить і стаття 526 ЦК України.
25. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
26. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
27. Згідно з частинами першою, другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
28. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.
29. Так, статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
30. Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
31. Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
33. У тій же постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
34. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
35. Частиною ж третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
36. Верховний Суд відмічає, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
37. Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
38. При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).
39. Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
40. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 ГПК України).
41. Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
42. З обставин цього спору вбачається, що така оцінка була проведена судами попередніх інстанцій, а відповідна мотивація викладена в судових рішеннях. Ця мотивація співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки і протилежні доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.
43. Верховний Суд також констатує, що аргументи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами положень частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України в цілому не містять у собі питань права чи правозастосування, а є лише намаганнями Позивача спонукати суд касаційної інстанції до здійснення нової оцінки установлених обставин справи і переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, проте в силу вже згаданих вище приписів статті 300 ГПК України Верховний Суд таких повноважень немає.
44. У цій частині колегія суддів вважає доцільним звернути увагу скаржника на правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, де судом виснувано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
45. Щодо ж доводів скаржника про те, що зменшення судами належної до стягнення із Відповідача пені на 90 % фактично є звільненням останнього від відповідальності на несвоєчасне виконання зобов'язань, то колегія суддів з ними не погоджується і звертаючись до правового висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладено у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначає, що і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
46. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
47. Звідси ніякої неузгодженості у питаннях застосування вказаних приписів матеріального права між здійсненим судами у цій справі та Верховним Судом у справі, на яку посилається скаржник, немає.
48. Поряд з цим, в силу приписів статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
49. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
50. Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
51. Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
52. Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (див. правовий висновок, викладений у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 та ін).
53. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
54. Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (див. правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
55. Питання розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання також було предметом розгляду об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19, за наслідками розгляду якого об'єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
56. Із оскарженої постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що при перегляді рішення місцевого суду в частині часткової відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, апеляційний господарський суд керувався саме наведеними вище нормами матеріального права та висновками Верховного Суду щодо них і за наслідками цієї перевірки констатував правильність висновків господарського суду першої інстанції щодо належного розміру інфляційних втрат, які підлягають стягненню у спірних правовідносинах.
57. За цим у даному випадку доводи скаржника про неврахування судом попередньої інстанції аналогічних висновків Верховного Суду щодо застосовування положень статті 625 ЦК України є необґрунтованими, в той час як його аргументи в частині проведених судом арифметичних розрахунків взагалі не є обґрунтуваннями наявності правової чи методологічної проблематики у питаннях застосування положень вказаної статті.
58. Виходячи з наведеного, заявлена Компанією у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України в межах касаційного провадження у цій справі скаржником не доведена. Неправильного застосовування чи порушення правових норм судами попередніх інстанцій в межах підстави касаційного оскарження судом касаційної інстанції не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
59. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
60. Враховуючи наведені положення Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів Верховного Суду вирішила, що прийняті у справі рішення і постанова у переглянутій частині відповідають проаналізованим правовим нормам та висновкам Верховного Суду щодо них, а тому ці рішення не можуть бути змінені чи скасовані. Водночас подана Позивачем касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
Судові витрати
61. У зв'язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судові витрати за її подання несе скаржник.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 і рішення Господарського суду Сумської області від 04.10.2024 у справі № 920/792/22 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І. С.
Судді Берднік І. С.
Зуєв В. А.