09 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 902/1052/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Краснов Є.В., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
ОГП: Тракало Р.І.,
позивача-1: не з'явились,
позивача-2: Балтак Д.О.,
відповідача-1: Лукіянчук С.М. (в режимі відеоконференції),
відповідача-2: Коцага С.О., Чубенко С.В. (в режимі відеоконференції),
третьої особи: Єзерська О.С. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Заступника Генерального прокурора та Приватного підприємства "Особняк Центр"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024
та рішення Господарського суду Вінницької області від 03.05.2024
у справі № 902/1052/23
за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі:
1) Вінницької обласної військової адміністрації;
2) Міністерства оборони України,
до:
1) Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України;
2) Приватного підприємства "Особняк Центр",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця,
про визнання недійсним договору,
Заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації та Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Приватного підприємства "Особняк Центр" про визнання недійсним з моменту укладення договору № 16/19 від 02.10.2019 про будівництво багатоповерхових житлових будинків по вул. Чехова, 8 у м. Вінниця, укладеного між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Приватним підприємством "Особняк Центр".
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що договір укладено з перевищенням повноважень Подільського УКБ всупереч вимогам законодавства, що регламентує порядок використання земель оборони, порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, порядок укладення державними підприємствами установами організаціями, а також господарськими товариствами договорів про спільну діяльність, зокрема без погодження, проведення конкурсу Міністерством оборони України та отримання дозволу Вінницькою обласною військовою адміністрацією, а також всупереч інтересам держави і суспільства, у зв'язку з чим вказаний договір підлягає визнанню недійсним.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.05.2024 (суддя Шамшуріна М.В.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 (колегія суддів у складі: Мельник О.В. - головуючий, Петухов М.Г., Гудак А.В.) рішення місцевого господарського суду змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови.
Судами обох інстанцій встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької районної ради депутатів трудящих від 28.12.1948 № 116-024 Військовому містечку № НОМЕР_1 1977 року видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 360,8 га Б№000014, про що у книзі записів державних актів зроблено запис під № 14.
Відповідно до спільного рішення Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства оборони України № 34/203 від 08.12.1992, розпорядження виконкому міської Ради народних депутатів № 293-р від 01.04.1993 створено комісію з інвентаризації земель оборонного відомства в межах м. Вінниця та здійснено інвентаризацію земель Міністерства оборони України на території міста Вінниці, зокрема, земельної ділянки Квартирно-експлуатаційної частини м. Вінниця по вул. Чехова за результатами якої встановлено, що Вінницькою КЕЧ району використовується 6 га, за результатами чого складено відповідний акт з експлікацією земель Міністерства оборони України.
Рішенням Вінницької міської ради від 29.03.2019 №1697 Квартирно-експлуатаційному відділу м. Вінниця (додаток 3) надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель орієнтовною площею 6 га по АДРЕСА_1 для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України.
02.10.2019 між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (сторона-1) на підставі Положення про Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України, затвердженого наказом Державного секретаря Міністерства оборони України №24 від 17.06.2003 (зі змінами), з однієї сторони та Приватним підприємством "Особняк Центр" (сторона-2), з метою будівництва багатоповерхових житлових будинків по вул. Чехова,8 у м. Вінниця укладено договір №16/19 про будівництво багатоповерхових житлових будинків по вул. Чехова, 8, у м. Вінниця.
Згідно з п. 1.1. договору предметом цього договору є співпраця і участь сторін у будівництві багатоповерхових житлових будинків по вул. Чехова, 8 у м. Вінниці, надалі "об'єкт", передача стороною-1 стороні-2 передбачених цим договором частини функцій замовника щодо проектування, будівництва, реалізації майнових прав на об'єкти нерухомого майна, що будуть створені в майбутньому, введення в експлуатацію, оформлення права власності.
Для цього стороні-2 надається право укладати договори купівлі-продажу нерухомого майна (квартири та ін.), яке буде створено в майбутньому, із юридичними та фізичними особами, приймати від них оплату, виконувати будівельно-монтажні роботи та інші зобов'язання, оформлення права власності згідно умов укладених договорів.
Вартість частини об'єкта (право власності сторони-2 на частину об'єкта) вважатиметься оплаченою стороною-2 у повному обсязі через інвестування стороною-2 у будівництво об'єкта і виконання стороною-2 частини функцій замовника.
Відповідно до п. 1.2. договору сторона-2, здійснюючи функції замовника, діє від свого імені, чинить у межах цього договору всі необхідні юридичні дії та укладає на власний розсуд будь-які правочини, спрямовані на проектування та будівництво об'єкта, реалізації майнових прав на нерухомість, що буде створена в майбутньому, та несе за них повну відповідальність відповідно до законодавства України.
Пунктом 1.5. договору визначено, що відповідно до цього договору сторона-1 передає, а сторона-2 бере на себе зобов'язання здійснювати частину функції замовника щодо проектування, будівництва, реалізації майнових прав на нерухомість, що буде створена в майбутньому, введення в експлуатацію, оформлення права власності на об'єкт будівництва та його частини, визначені виключно цим договором
Відповідно до п. 2.3. договору об'єкт буде розміщено на земельній ділянці орієнтовною площею 4,0725 та, що розташована по вул. Чехова, 8, (виробнича база КЕВ м. Вінниця).
Згідно з п. 3.4. договору після завершення будівництва, введення об'єкта в експлуатацію та підписання акта приймання-передачі та розподілу об'єкта стороні 1 підлягає безумовному отриманню 10% загальної площі житла (квартир) для заселення військовослужбовцями Збройних Сил України, що складає 3147,3 кв.м житла, за ціною визначеною опосередкованою вартістю новозбудованого житла у Вінницькій області, конкретний перелік квартир, що передаються, буде визначено після проходження експертизи проекту, як додаток №1 до цього договору. При цьому якісний стан зазначеного житла (квартир) повинен відповідати встановленим санітарно-технічним вимогам (під "ключ").
Відповідно до п. 3.8. договору після завершення будівництва, введення об'єкта в експлуатацію та підписання акта приймання-передачі та розподілу об'єкта сторона-2 набуває право власності на весь об'єкт без врахування тієї частини, яка за умовами цього договору передається стороні-1.
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами зобов'язань за договором або його дострокового припинення відповідно до умов договору (п. 6.1. договору).
За умовами п. 6.5. договору сторони підтверджують, що вони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору і жодна з них не буде посилатися після укладення договору не недосягнення згоди з істотних умов договору як на підставу для визнання його неукладеним або недійсним.
Пунктами 6.6., 6.7. договору унормовано, що договір підпорядковується та тлумачиться згідно з правом України. Сторони підтверджують наявність у них такого обсягу правосуб'єктності, який необхідний для укладення та виконання договору, включаючи наявність у представників сторін достатніх повноважень.
Рішенням Вінницької міської ради від 22.05.2020 №2267 (додаток 4) затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель по вул. Чехова, 8 у м. Вінниця та віднесено земельну ділянку площею 4,0725 га з кадастровим номером 0510100000:01:052:0013 до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення з цільовим призначенням "для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України".
Додатковим договором №1 від 10.07.2020 внесено зміни до договору, зокрема, договір доповнено п. 2.4.2, згідно з яким земельна ділянка має бути внесена в термін до 30.03.2021 року до переліку земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.05.2013 №666.
Згідно з рішенням Вінницької міської ради від 30.09.2022 №1231 "Про перейменування вулиць, провулків, проїздів, тупиків, площ у місті Вінниці" вулицю Чехова перейменовано у вулицю Гетьмана Мазепи.
Прокурор вважаючи, що договір від 02.10.2019 про будівництво багатоповерхових житлових будинків по вул. Чехова, 8 у м. Вінниця на земельній ділянці 4,0725, яка входить до складу земель оборони, укладено з перевищенням повноважень Подільського УКБ усупереч вимогам законодавства, що регламентує порядок використання земель оборони, порядок та організацію будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на цій землі, порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами договорів про спільну діяльність, зокрема, без погодження та проведення конкурсу Міністерством оборони України та отримання дозволу Вінницькою обласною військовою адміністрацією, а також усупереч інтересам держави і суспільства, звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затверджений постановою КМУ №715 від 06.07.2011 в частині утворення конкурсної комісії та проведення конкурсу підлягає застосуванню лише щодо земельних ділянок, які включені до Переліку земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей № 666-р. Водночас, вказаною постановою не врегульовано питання щодо поширення дії Порядку на будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів на землях оборони у разі, якщо земельна ділянка не включена до Переліку №666-р. При розгляді справи по суті суд встановив, що земельна ділянка, на якій планувалося здійснення будівництва на момент укладення спірного договору не була сформованою із присвоєнням їй кадастрового номера, щодо неї не було проведено експертно-грошової оцінки та така земельна ділянка не була включена до переліку №666-р, що фактично унеможливлювало застосування положень Порядку КМУ №715 до спірного договору, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним вказаного договору у зв'язку із недотримання вимог Порядку КМУ №715 від 06.07.2011.
Щодо відсутності у Подільського УКБ довіреності на укладення договору, з урахуванням Положення про Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України, рішення Міністерства оборони України від 15.11.2004, спільного рішення Міністерства оборони України, Департаменту будівництва Міністерства оборони України, Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, яке підписано 02.-03.12.2008, приймаючи до уваги втрату чинності наказу Міністерства оборони України від 03.11.2015 №610, який передбачав необхідність такої довіреності, а також відсутність відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо обмежень повноважень керівника Подільського УКБ Міністерства оборони України, суд першої інстанції вказав, що Подільське УКБ укладаючи спірний договір діяло у межах наданих йому повноважень та функцій замовника будівництва покладених на нього Міноборони, що спростовує доводи прокурора про перевищення Подільським УКБ повноважень під час укладення спірного договору.
Крім того, проаналізувавши зміст спірного договору в аспекті правового регулювання договору про спільну діяльність суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договір з огляду на його предмет, розподіл прав та обов'язків між сторонами неможливо кваліфікувати як договір про спільну діяльність, оскільки обов'язок щодо здійснення конкретних дій, обумовлених предметом договору, зокрема, будівництво багатоповерхових житлових будинків фактично покладено на одну сторону - ПП "Особняк Центр", договір не містить кваліфікуючих ознак спільної діяльності, зокрема, спільності внесків, набуття здійснених вкладів у спільну часткову власність кожного з учасників договору та спільної (однакової) мети учасників договору, що стала підставою для його укладення. Також у спірному договорі сторони не обумовили спільне покриття витрат або збитків від будівництва та порядок вчинення цих дій.
Відтак, вказане виключає необхідність застосування до спірного договору Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном №296.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами недобросовісність дій сторони договору ПП "Особняк-Центр" під час його укладення договору, перевищення повноважень Подільським УКБ при укладенні спірного договору, а також ту обставину, що Міністерство оборони України не було обізнане та не схвалило укладення спірного договору.
Змінюючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний договір укладено всупереч вимогам ст.ст. 21, 77, 84, 102-1, 122 ЗК України, ст.ст. 92, 203, 237, 238 ЦК України, Закону України "Про використання земель оборони", Порядкам № 715 та № 296, а тому наявні правові підстави для визнання недійсним договору про будівництво багатоквартирних житлових будинків на підставі ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України. Водночас прокурор, звертаючись з позовом у цій справі, зокрема, заявив позовні вимоги про визнання недійсним договору без пред'явлення позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, що не є ефективним способом захисту права держави, а тому відмовив у задоволенні позову з мотивів обрання прокурором неефективного способу захисту прав.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Заступник Генерального прокурора звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість доводів прокурора щодо наявності порушень вимог законодавства під час укладення оскаржуваного договору відповідачами всупереч вимогам ст.ст. 21, 77, 84, 102-1, 122 ЗК України, ст.ст. 92, 203, 237, 238 ЦК України, Закону України «Про використання земель оборони», Порядків № 715 та № 296, та про наявність підстав для визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України. Водночас дійшов помилкових висновків про те, що прокурор заявив позовні вимоги про визнання недійсним договору без пред'явлення позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, що не є ефективним способом захисту права держави.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судом апеляційної не враховано висновків щодо обрання ефективного способу захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19; судом не враховано висновків про застосування правових наслідків недійсності виконаного/частково виконаного правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 916/1213/23 та від 28.05.2024 у справі № 904/1407/21). Також суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги аргументи та докази, надані прокурором, а лише обмежився висновком про обрання прокурором неефективного способу захисту. Водночас Офісом Генерального прокурора разом із позовною заявою надано до суду докази, які свідчать про невиконання умов договору сторонами, що підтверджується листами Головного управління капітальних вкладень Міністерства оборони України від 28.04.2023 № 1786/1345 та КЕВ м. Вінниця від 08.06.2023 № 573/1751. Зокрема, у цих листах зазначено про зупинення виготовлення проектно-кошторисної документації щодо будівництва об'єкта та нездійснення такого будівництва. Вказані обставини також підтверджуються актом обстеження земельної ділянки військового містечка АДРЕСА_2 від 07.06.2023, який наявний у матеріалах господарської справи, а також не заперечувались сторонами при розгляді цієї справи в судах попередніх інстанцій.
Також не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Приватне підприємство "Особняк Центр" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати в частині внесення змін до рішення місцевого господарського суду, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції оскаржуваної постанови і залишити в силі рішення місцевого господарського суду.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що спірний договір укладено всупереч вимогам ст.ст. 21, 77, 84, 102-1, 122 ЗК України, ст.ст. 92, 203, 237, 238 ЦК України, Закону України "Про використання земель оборони", Порядкам №715 та №296, та помилкового висновку щодо наявності правових підстав для визнання недійсним договору про будівництво багатоквартирних житлових будинків на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України. В свою чергу, місцевий господарський суд дійшов правильних висновків про відсутність правових та фактичних підстав для визнання недійсним договору про будівництво багатоповерхових житлових будинків.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - висновки суду апеляційної інстанції суперечать правовим позиціям Верховного Суду у аналогічних правовідносинах, викладеним у постановах: Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.05.2024 (справа № 910/7511/22); Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.09.2024 (справа № 914/475/22), Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 (справа № 910/7975/21), Великої Палати Верховного Суду у Постанові від 08.06.2021 (справа № 346/1305/19), Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 (справа № 916/2084/17), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.06.2020 ( справа № 177/1942/16-ц); Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 (справа № 916/5073/15).
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою Заступника Генерального прокурора з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та за касаційною скаргою Приватного підприємства "Особняк Центр" з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, і враховуючи те, що касаційні скарги подані на одні і ті ж самі судові рішення у справі № 902/1052/23, вирішено здійснити розгляд касаційних скарг Заступника Генерального прокурора та Приватного підприємства "Особняк Центр" спільно, а тому призначено їх до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.01.2025 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 16.12.2024.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2024 від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу Приватного підприємства "Особняк Центр", у якому прокурор посилається на помилковість доводів відповідача та просить у задоволенні його касаційної скарги відмовити, а касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора задовольнити.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2025 зупинено касаційне провадження у справі № 902/1052/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 904/186/23.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2025 поновлено касаційне провадження у справі № 902/1052/23 та призначено касаційні скарги до розгляду на 15.07.2025.
У зв'язку з відпусткою судді Волковицької Н.О. 14.07.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, за результатами якого для її розгляду визначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Краснов Є.В., Случ О.В.
В судовому засіданні 15.07.2025 оголошено перерву у справі до 05.08.2025, а в судовому засіданні 05.08.2025 - до 09.09.2025.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 09.09.2025 від Вінницької обласної військової адміністрації надійшло клопотання, у якому представник просить провести судове засідання без його участі.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Змінюючи рішення місцевого господарського суду про відмову в позові суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний договір укладено всупереч вимогам ст.ст. 21, 77, 84, 102-1, 122 ЗК України, ст.ст. 92, 203, 237, 238 ЦК України, Закону України "Про використання земель оборони", Порядкам № 715 та № 296, а тому наявні правові підстави для визнання недійсним договору про будівництво багатоквартирних житлових будинків на підставі ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України. Водночас прокурор, звертаючись з позовом у цій справі, зокрема, заявив позовні вимоги про визнання недійсним договору без пред'явлення позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, що не є ефективним способом захисту права держави, а тому відмови у задоволенні позову з мотивів обрання прокурором неефективного способу захисту прав.
Колегія суддів зазначає, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Частинами 1 і 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Проте згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч. 1 ст. 2 ГПК України (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Аналогічний висновок сформульовано в пункті 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
Уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч.ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України).
У свою чергу, у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (предмет позову - визнання недійсним договору про закупівлю робіт), об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такий висновок щодо застосування норм ч. 3 ст. 215 та ч.ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України в подібних правовідносинах:
"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.
Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача".
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)).
Відтак, у разі обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, дослідження обґрунтованості позовних вимог є передчасним.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи Заступника Генерального прокурора про неврахування апеляційним судом як висновку щодо питання про обрання ефективного способу захисту, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19, так і висновків щодо застосування положень статей 215, 216 ЦК України (у контексті застосування правових наслідків недійсності виконаного/частково виконаного правочину як ефективного способу захисту прав позивача), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 916/1213/23, від 28.05.2024 у справі № 904/1407/21, з огляду на таке.
Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
У вказаному колегія суддів враховує також висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.03.2025 у справі № 924/1341/23 у справі з подібними правовідносинами.
Так місцевий господарський суд зазначив про обставини часткового виконання спірного договору, яке полягає: у поданих до суду 07.11.2023 поясненнях ПП «Особняк Центр» зазначило, що з моменту укладання договору ПП «Особняк Центр» спільно з Подільським УКБ МОУ та КЕВ м. Вінниці здійснили наступне: за участі МКП «Вінницького муніципального центру містобудування та архітектури» Вінницької міської Ради виготовили технічну документацію та сформували земельну ділянку з присвоєнням кадастрового номеру та внесенням ділянки до кадастрової мапи України; сприяли усуненню помилки, яку допустив реєстратор під час реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі; за участі МКП «Вінницького муніципального центру містобудування та архітектури» Вінницької міської Ради виготовили топографічну зйомку масштабу 1 до 500 з відповідними погодженнями в комунальних та державних установах; спільно з Департаментом архітектури та містобудування Вінницької міської Ради підготували та провели зміни до плану зонування геопросторової частини генерального плану м. Вінниці з метою приведення до відповідності намірам забудови та вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»; проектний відділ ПП «Особняк Центр» розробив містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками «Будівництва житлового комплексу з багатоквартирних житлових будинків з нежитловими приміщеннями громадського призначення по вул. Чехова, 8 в м. Вінниця» з врахуванням вимог ДБН та Вінницької міської Ради щодо обов'язково проектування будівництва дитячого садка; ведеться робота щодо адаптації проектно-кошторисної документації до нових та змінених ДБН; внесення ділянки до «Переліку земельних ділянок, що належить до земель оборони, на яких планується будівництво житла (розпорядження КМУ від 22.05.2013 року №666-р»), приведення у відповідність цільового призначення земельної ділянки до намірів забудови на вимогу Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Водночас колегія суддів зауважує, що в обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги аргументи та докази, надані прокурором, а лише обмежився висновком про обрання прокурором неефективного способу захисту. Прокурор зазначає, що разом із позовною заявою надано до суду докази, які свідчать про невиконання умов договору сторонами, що підтверджується листами Головного управління капітальних вкладень Міністерства оборони України від 28.04.2023 № 1786/1345 та КЕВ м. Вінниця від 08.06.2023 № 573/1751. Зокрема, у цих листах зазначено про зупинення виготовлення проектно-кошторисної документації щодо будівництва об'єкта та нездійснення такого будівництва. Вказані обставини також підтверджуються актом обстеження земельної ділянки військового містечка АДРЕСА_2 від 07.06.2023, який наявний у матеріалах господарської справи, а також не заперечувались сторонами при розгляді цієї справи в судах попередніх інстанцій.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 310 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 25.05.2023 у справі № 909/983/16: "Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 ГПК України, є обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо".
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, за положеннями ч. 2 вказаної статті, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд у постанові від 16.05.2023 у справі № 910/16093/18 дійшов наступних висновків: "За змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення обставин справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову".
Допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 913/38/20, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 26.02.2021 у справі № 908/2847/19, від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19).
Відповідно до висновку, викладеного у п.п. 72-73 постанови Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18: «Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019у справі № 917/2101/17)».
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Так само і ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Вказані норми не є суто декларативними - їх необхідно розуміти не лише як положення законодавства, які надають особам безумовне право подавати апеляційну скаргу на рішення судів, які розглянули відповідну справу як суди першої інстанції, але і враховувати, що вони визначають принципи самого судочинства, які покладають на суд певні обов'язки з розгляду таких скарг і перегляду відповідних судових рішень (з урахуванням обмежень інстанційного перегляду).
Зокрема, ч. 1 ст. 269 ГПК України визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому законодавець у ст. 282 ГПК України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.
Водночас відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Керуючись межами перегляду справи в касаційній інстанції, не вдаючись до вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, або додаткової перевірки доказів, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції хоча і правильно виснував про необхідність першочергового дослідження обставин обрання прокурором належного та ефективного способу захисту, однак не вказав про наявність обставин часткового виконання договору для відмови в позові саме з підстав того, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину. В свою чергу, місцевий господарський суд вказаного не врахував, і зазначаючи про наявність обставин часткового виконання договору, не врахував пояснень прокурора та не дослідив подані ним докази, посилаючись на які він вказував про невиконання умов договору сторонами, про зупинення виготовлення проектно-кошторисної документації щодо будівництва об'єкта та нездійснення такого будівництва. Водночас, судом повинна була бути надана повна та всебічна оцінка наявних у справі доказів, оскільки викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції, проте оцінка викладених вище доводів є необхідною для правильного вирішення спору по суті.
Що ж до касаційної скарги ПП «Особняк Центр», Верховний Суд зазначає, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)). Водночас колегія суддів відхиляє, як передчасні, зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, доводи скаржника-2 про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.05.2024 (справа № 910/7511/22); Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.09.2024 (справа № 914/475/22), Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 (справа № 910/7975/21), Великої Палати Верховного Суду у Постанові від 08.06.2021 (справа № 346/1305/19), Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 (справа № 916/2084/17), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.06.2020 ( справа № 177/1942/16-ц); Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 (справа № 916/5073/15), з огляду на наявність підстав для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, про що зазначено вище.
Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційні скарги Заступника Генерального прокурора та Приватного підприємства "Особняк Центр" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 03.05.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі № 902/1052/23 скасувати.
Справу № 902/1052/23 направити на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Краснов Є.В.
Случ О.В.