02 вересня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/424/25
За позовом Чернівецької міської ради, м. Чернівці
до Фізичної особи - підприємця Василик Тетяни Борисівни, м. Чернівці
про стягнення безпідставно збережених коштів - 297494,68 грн
Суддя Гончарук О.В.
секретар судового засідання - Медвідчук І.В.
Представники сторін:
від позивача - Гулевич М.М. (самопредставництво);
від відповідача - Підгорна Л.Є. (ордер № 1104444 від 24.03.2025).
Обставини справи: Чернівецька міська рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Фізичної особи - підприємця Василик Тетяни Борисівни про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі - 297494,68 грн.
Позов обґрунтовує тим, що відповідач, всупереч вимог чинного земельного законодавства, користувався земельною ділянкою за адресою: вул. Коломийська, 9-Г, місто Чернівці без правовстановлюючих документів 01.12.2023-10.12.2024.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 07.02.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27.02.2025.
« 27» лютого 2025 року через відділ документального та інформаційного забезпечення від відповідача надійшла заява (вх. № 671) про відкладення підготовчого засідання.
Підготовче засідання призначене на 27.02.2025 не відбулось, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Гончарука О.В., про що сторони були повідомлені, шляхом отримання повідомлення про неможливість проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 06.03.2025 призначено підготовче засідання на 24.03.2025.
Ухвалою суду від 24.03.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 14.04.2025.
« 03» квітня 2025 року, через відділ документального та інформаційного забезпечення, від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№1431), в якому відповідач позов не визнає, зазначає, що у зв'язку з невірним використанням позивачем вихідних даних у частині категорій земель та цільового призначення даної земельної ділянки, позивачем невірно проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позову.
« 09» квітня 2025 року, через систему «Електронний суд», від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№1533), в якій позивач зазначає, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель міста Чернівці відповідає вимогам чинного законодавства та містобудівній документації просить задовольнити позов в повному обсязі.
У підготовчому засіданні 14.04.2025 оголошено перерву до 09.05.2025.
« 23» квітня 2025 року, через систему «Електронний суд», від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. 1724), в якому останній зазначає, що даний спір не належить до господарської юрисдикції, а відноситься до цивільної юрисдикції, тому просить суд закрити провадження у справі.
« 09» травня 2025 року в підготовчому засіданні оголошено перерву до 16.05.2025.
« 15» травня 2025 року, через систему «Електронний суд», від представника позивача надійшли пояснення (вх.№2079) в яких просить суд відмовити у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі №926/424/25.
Ухвалою суду від 16.05.2025 закрито підготовчого провадження та призначено справу по суті на 12.06.2025.
« 12» червня 2025 року, через систему "Електронний суд", від представника позивача надійшло клопотання (вх.№1936) про відкладення розгляду справи, в якому просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку із хворобою малолітньої дитини.
Ухвалою суду від 12.06.2025 відкладено розгляд справи на 04.07.2025.
« 18» липня 2025 року від відповідача, через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх. № 2005) обґрунтоване тим, що Чернівецьким окружним адміністративним судом розглядається справа № 600/2327/25-а за позовом Василик Тетяни Борисівни до Чернівецької міської ради про визнання протиправними та скасування рішення сесії Чернівецької міської ради № 1623 від 25 січня 2024 року у частині затвердження технічної документацію із землеустрою земельної ділянки кадастровий номер 7310136900:65:003:0156 площею 0,4490 га, в м. Чернівці, вул. Коломийська, 9-Г, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код та вид цільового призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та пункт 779 додатку до вказаного рішення і скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,4490 га, що в м. Чернівці по вул. Коломийська, 9-Г, кадастровий номер 7310136900:65:003:0156, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Підставою оскарження рішення Чернівецької міської ради про затвердження технічної документації земельної ділянки та її державної реєстрації є протиправне на думку Василик Т.Б. формування земельної ділянки за категорією та цільовим призначенням, що не відповідає містобудівній документації м. Чернівці та призначенню будівель і споруд, належних Василик Т.Б., які розміщені на спірній земельній ділянці. Оскільки визнання протиправними рішення відповідача щодо затвердження технічної документації із землеустрою земельної ділянки кадастровий номер 7310136900:65:003:0165 та скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки у справі № 600/2327/25-а може вплинути на ухвалення рішенням у справі №926/424/25 (про стягнення безпідставно збережених коштів за використання землі), перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку, вважаю, що розгляд цього питання можливе лише після вирішення судом іншої адміністративної справи і надання оцінки підставності/протиправності формування земельної ділянки, її реєстрації із затвердженим цільовим призначенням та прийнятих рішень.
У судовому засіданні 04.07.2025 оголошено перерву до 31.07.2025.
Ухвалою суду від 31.07.2025 у зв'язку із повітряною тривогою судове засідання призначено на 21.08.2025.
У судовому засіданні 21.08.2025 присутній представник відповідача просив суд задовольнити клопотання про зупинення провадження у справі та зупинити провадження у даній справі, представник позивача заперечував проти зупинення провадження у справі.
Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі суд зазначає наступне.
Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 Господарського процесуального кодексу України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.
За змістом пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Під неможливістю розгляду справи слід розуміти об'єктивну неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати: 1) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи (аналогічний висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 917/349/20, від 14.12.2022 у справі № 906/750/21).
Сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про об'єктивну неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі. Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається.
З огляду на вищевикладене, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 600/2327/25-а не підлягає задоволенню, оскільки не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження в справі як щодо об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №600/2327/25-а, так і щодо того, що зібрані у цій справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду в цій справі.
Відповідно до частини 3 статті 195 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України на господарське судочинство покладено обов'язок забезпечення розумності строків розгляду справ, а на сторони - неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 27.06.2000 у справі “Фридлендер проти Франції», рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України»).
Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі “Красношапка проти України»).
Одночасно суд зазначає, що вказане клопотання відповідачем подано уже після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Протокольною ухвалою суду відмовлено у зупиненні провадження у справі.
Щодо суті спору представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав зазначених у позовній заяві та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Присутній представник відповідача у своєму вступному слові просив суд закрити провадження у справі у зв'язку із непідсудністю даного спору господарському суду, одночасно у разі відмови у задоволенні даного клопотання відповідач просить суд відмовити у задоволені позову в повному обсязі у зв'язку із обставинами зазначеними у відзиві на позовну заяву.
« 02» вересня 2025 року у судовому засіданні заслухавши представників сторін щодо предмета спору, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини другої статті 2 Земельного кодексу України суб'єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування й органи державної влади.
Згідно з пунктом "в" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частини перша, друга статті 93 ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Вказані правові висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №86/19389/17 (провадження №14-42цс19) та від 09 жовтня 2019 року у справі №209/1721/14-ц (провадження №14-418цс19) зазначено, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
Предметом спору у даній справі є стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою площею 0,4490 га, що розташована вул. Коломийська, 9-Г, у місті Чернівці, кадастровий номер 7310136900:65:003:0156 без укладення відповідного договору оренди.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач Василик Тетяна Борисівна зареєстрований як фізична особа-підприємець, основними видами його економічної діяльності є, зокрема: 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 33.12 ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.
Відповідач є власником нежитлової будівлі згідно із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.01.2024 № 405843461, за адресою вул. Коломийська, 9-Г, місто Чернівці.
Позов у даній справі подано Чернівецькою міською радою - власником спірної земельної ділянки у зв'язку із користуванням відповідачем, який є ФОП, цією земельною ділянкою за відсутності достатньої правової підстави (договору оренди земельної ділянки), на якій розташований належний Василик Т.Б. як суб'єкту підприємницької діяльності об'єкти нерухомості.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці у справі №2-937 від 29.12.2008 за позовом Василик Тетяни Борисівни до Чернівецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, визнано за Василик Т.Б. право власності на об'єкт, що знаходиться за адресою вул. Коломийська, 9-Г, місто Чернівці, який складається з: будівлі складу з холодильними камерами літ. «О» загальною площею 199,50 кв.м, будівлі складу з холодильними камерами літ. «З» загальною площею 1434,80 кв.м, будівлі бару з кімнатами відпочинку літ. «Л» загальною площею 750,60 кв.м, будівлі мийки великогабаритних автомобілів літ. «М» загальною площею 1345,60 кв.м, будівлі кімнат відпочинку для працівників підприємства літ. «Н» загальною площею 327,60 кв.м, будівлі станції технічного обслуговування з офісними приміщеннями літ. «П» загальною площею 268,80 кв.м, погребу ПГ, басейну І, димарів ІІ-ІП та огорожі № 1-3. При цьому, вказаним рішенням суду від 29.12.2008 встановлено, що Василик Т.Б. без дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на проведення будівельних робіт здійснено переобладнання та будівництво станції технічного обслуговування, мийки, складу з холодильними камерами, офісних приміщень, майстерні.
Таким чином, відповідачем ініційовано переобладнання та будівництво об'єктів для здійснення підприємницької діяльності, зокрема станції технічного обслуговування транспортних за адресою: м. Чернівці, вул. Коломийська, 9-Г.
У матеріалах справи відсутні докази у підтвердження факту припинення відповідачем підприємницької діяльності з обслуговування транспортних засобів за адресою: м. Чернівці, вул. Коломийська, 9-Г, зокрема у спірному періоді з 01.12.2023 по 10.12.2024.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, є господарсько-правовими, оскільки між Чернівецькою міською радою з однієї сторони та Василик Т.Б. як суб'єктом господарювання з іншої сторони існує спір, пов'язаний із користуванням відповідачем спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
Рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликанням від 23.10.2008 №715 затверджено положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях.
Згідно пункту 1.2. Положення регулює правові відносини між орендодавцем та орендарями по використанню земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності. Порядок розрахунку орендної плати, укладання, реєстрації, внесення змін, припинення дії, розірвання, поновлення Договорів оренди землі та суборенди земельних ділянок.
Рішеннями Чернівецької міської ради 10 сесії VI скликання від 28.07.2011 №221 внесено зміни до Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 23.10.2008 №715.
Відповідно до пункту 6.2 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати земельні ділянки в м. Чернівцях, розмір орендної плати переглядається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки земель міста Чернівці та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України, в тому числі рішеннями Чернівецької міської ради, що набрали чинності у порядку, визначеному законодавством, або умовами договору оренди землі.
Рішенням 3 сесії VIII скликання від 26.02.2021 №118 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Чернівці, розроблену державним підприємством «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Дніпромісто» імені Ю.М. Білоконя», яку введено в дію з 01.01.2022. (пункт 1 та 2 рішення).
Пунктом 3 вищевказаного рішення визнано такими, що втратять чинність з 01.01.2022 пункти 1-3, 11 рішення міської ради V скликання від 12.02.2008 №510 «Про затвердження технічної документації з грошової оцінки земель міста Чернівців та визнання такими, що втратили чинність раніше прийняті рішення».
Вказане рішення, як нормативний акт, доведено до відома населення серед іншого і шляхом опублікування на офіційному веб-сайті Чернівецької міської ради http://chemivtsv.eu/portal/1154.
Доказів скасування рішення Чернівецької міської ради про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Чернівці відповідачем не подано, докази протилежного у матеріалах справи відсутні.
Згідно витягу №НВ-9955165572024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 28.11.2024, нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7310136900:65:003:0156 становить 9689440,6 грн.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №405843461 від 28.11.2024 фізичною особою - підприємцем Василик Тетяною Борисівною зареєстровано право власності на нежитлову будівлю та споруду за адресою м. Чернівці, вул. Коломийська 9Г (державна реєстрація права власності проведена 21.08.2007).
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем у відзиві на позовну заяву на спірній земельній ділянці розташоване нерухоме майно, яке належить відповідачу.
Зазначені відповідачем обставини викладені у відзиві на позов та у запереченнях на відповідь на відзив не спростовують докази наявні в матеріалах справи.
Згідно проведених позивачем розрахунків загальна сума безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати становить 297494,68 грн, з яких за період з 01.12.2023 - 31.12.2023 - 23490,16 грн та за період з 01.01.2024 по 10.12.2024 - 274004,52 грн.
« 12» грудня 2024 року Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради звернувся до відповідача з листом стосовно сплати безпідставно збережених коштів.
Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди. Підставою позову є користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів та без здійснення плати за таке користування.
Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Правові підстав користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Водночас згідно зі статтями 122- 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі».
Водночас Земельним кодексом України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit- збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №22/207/15 і №922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі №925/230/17.
Отже, із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі, що і було зроблено судами попередніх інстанцій.
Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 20 зазначеного Закону за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Згідно з положеннями частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» (у редакції, чинній на час розгляду спору судом) витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Так, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051).
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об'єкта цивільних прав.
Водночас у пункті 162 Порядку № 1051 визначено відомості, які можуть бути надані державними кадастровими реєстраторами у формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» мають однакову юридичну силу.
Зважаючи на викладене, як положення Податкового кодексу України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.
З огляду на те, що земельне законодавство і Податкового кодексу України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98- 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.
Згідно із статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відхиляючи доводи відповідача, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").
Враховуючи вищезазначені обставини справи у їх сукупності, положення законодавства, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позову та можливість його задоволення у повному обсязі.
Доводи відповідача, щодо неможливості задоволення позову не знайшли свого відображення враховуючи вищезазначені обставини.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладається на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 73, 74, 76, 86, 120, 129, 231, 233, 236-238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання (вх. № 1724) від 23.04.2025 про закриття провадження у справі.
2. Позов Чернівецької міської ради до Фізичної особи - підприємця Василик Тетяни Борисівни про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 297494,68 грн -задовольнити.
3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Василик Тетяни Борисівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, площа Центральна, буд. 1, код 36068147) 297494,68 грн безпідставно збережених коштів та 4462,42 грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
Повне судове рішення складено 12.09.2025.
Суддя О.В. Гончарук