03 вересня 2025 року Справа № 926/1498/25
За позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Акціонерного товариства "Чернівціобленерго"
про стягнення заборгованості за договором про надання послуг передачі електричної енергії в сумі 60926238,94 грн
Суддя Тинок О.С.
Секретар судових засідань Григораш М.І.
Представники:
від позивача (в режимі ВКЗ) - Сивик А.П.
від відповідача - Сондей Я.А.
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг передачі електричної енергії в сумі 60926238,94 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0517-02041-ПП від 01 січня 2024 року укладеного шляхом підписання заяви-приєднання, в частині здійснення повної та своєчасної оплати за надані послуги у період з січня 2025 року по березень 2025 року, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 60383766,53 грн. Крім того, у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору в частині своєчасної та повної сплати за надані послуги позивачем було нараховано 338755,12 грн інфляційних втрат та 203717,29 грн трьох відсотків річних.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 травня 2025 року, справу №926/1498/24 передано на розгляд судді Тинок О.С.
Ухвалою суду від 07 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26 травня 2025 року.
13 травня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» направив до суду заяву (вх. №1582) про участь у судовому засіданні, призначеному на 26 травня 2025 року та всі наступні судові засідання у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду, яку судом частково задоволено ухвалою від 15 травня 2025 року.
23 травня 2025 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд» направила до суду відзив на позовну заяву (вх. №2168).
Відповідач стверджує, що позивачем при розрахунку трьох відсотків річних не було враховано положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, згідно з яким, якщо останній день строку для оплати товару припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Так, відповідач зазначає свій контррозрахунок по 2 плановим платежам за лютий і березень 2025 року, відповідно до яких, період нарахування починається не з 01 березня 2025 року, а з 03 березня 2025 року так як і не 29 березня 2025 року, а з 31 березня 2025 року. Різниця трьох відсотків річних становить 2127, 32 грн.
Далі відповідач вказує, що фінансова спроможність підприємств - суб'єктів природних монополій напряму залежить від затвердженого НКРЕКП розміру відповідного тарифу (вартості послуги). У відповідності до норм законодавства, платоспроможність ОСР напряму залежить від встановленого НКРЕКП тарифу, в тому числі й здійснення оплат за надання послуг з передачі електричної енергії. Тариф на розподіл повинен покривати у повному обсязі витрати пов'язані із сплатою послуг з передачі електричної енергії і диспетчеризації та єдиний суб'єкт, який може збалансувати відповідні відносини та виключити перехресне субсидіювання між ОСП та ОСР є НКРЕКП, однак Регулятором не було вжито заходів з перегляду тарифів на послугу з розподілу електричної енергії у 2023-2024 роках для АТ «Чернівціобленерго». Саме вказаний факт призвів до того, що в результаті тьохетапного підняття тарифів на послуги позивача протягом 2024 року та не підняття тарифів для відповідача, діючі тарифи останнього не покривали витрат на послуги з передачі та диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та зумовили нарощення заборгованості за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії. Таким чином, зростання тарифу на послуги з передачі електричної енергії, фактично призвело до того, що відповідач несе більші витрати на послуги позивача, аніж забезпечує діючий тариф на розподіл електрично енергії у зв'язку з його не підняттям.
Додатково, відповідач вказує, що вже третій рік поспіль, починаючи з 2023 року, АТ «Чернівціобленерго» перебуває у вкрай важкому фінансово-економічному становищі через встановлення НКРЕКП занижених, економічно необґрунтованих тарифів на розподіл електроенергії, враховуючи наявність об'єктивних обставин, які впливають на майновий стан товариства, відповідач вважає, що зменшення компенсаційних втрат на 17% забезпечить баланс інтересів сторін, а також майновий стан як позивача так і відповідача, та головне основну мету цивільно - правової відповідальності - відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
26 травня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» направив до суду відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №2183).
Позивач зазначає про вірно зроблений розрахунок трьох відсотків річних, оскільки відповідно до пункту 6.2. Договору, другий плановий платіж повинен бути здійснений відповідачем до 28 числа розрахункового періоду. Отже, останній день строку оплати припадає на 28 лютого 2025 року, а це не вихідний, не святковий, не інший неробочий день. Підстави для застосування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України у даному випадку відсутні. Таким чином, розрахунок компенсаційних нарахувань, зроблений позивачем за не оплату другого планового платежу лютого 2025 року - вірний. Аналогічна ситуація і стосовно розрахунку трьох відсотків річних за не оплату другого планового платежу березня 2025 року.
Заперечуючи проти зменшення розміру відсотків річних на 17 відстоків, позивач вказує, що наведена відповідачем судова практика не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки в справі №902/417/18 суд виходив з інших фактичних обставин при зменшенні розміру відсотків річних, зокрема, у спірних правовідносинах розмір відсотків річних встановлювався договором та становив 40% та 96%, а в даній справі розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3%) та є мінімальними гарантіями позивача захистити свої майнові інтереси. Стосовно зменшення розміру інфляційних втрат відповідач взагалі не навів жодних аргументів, оскільки можливість такого зменшення не передбачена ні чинним законодавством, ні практикою Верховного Суду.
У судовому засіданні 26 травня 2025 року оголошено перерву до 16 червня 2025 року.
13 червня 2025 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд» направила до суду заперечення на відповідь на відзив (вх. №2465).
На спростування викладеного у відповіді на відзив, позивач вказує, що другий плановий платіж за лютий 2025 року повинен був оплатити до 28 лютого 2025 року (включно), що передбачено пунктом 6.2. Договору. Зважаючи на положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, період заборгованості розпочинається з 03 березня 2025 року, однак всупереч викладеному, позивачем здійснено розрахунок трьох процентів річних за період з 01 березня 2025 року по 10 березня 2025 року, а не з 03 березня 2025 року, як того вимагають загальні засади чинного законодавства, якими врегульовано питання обчислення строків.
Також відповідач зазначає, що АТ «Чернівціобленерго» відповідно до Закону України «Про природні монополії» є суб'єктом природних монополій, діяльність якого і тарифна політика (визначення вартості послуг та витрачених коштів) щодо яких жорстоко регулюється державою. Отже, фінансова спроможність підприємств - суб'єктів природних монополій напряму залежить від затвердженого НКРЕКП розміру відповідного тарифу (вартості послуги). Платоспроможність ОСР напряму залежить від встановленого НКРЕКП тарифу, в тому числі й здійснення оплат за надання послуг з передачі електричної енергії. Встановлення відповідачу штучно знижених тарифів створює умови при яких товариство не в змозі здійснювати свої функції, як учасника Ринку електричної енергії. Окрім того, відповідач неодноразово порушувало питання перед позивачем на НКРЕКП щодо реструктуризації, розстрочення заборгованості, або відтермінування її оплати. Однак, численні звернення товариства не дали жодного позитивного результату, адже позивач дав відмову щодо врегулювання порушеного питання в більш прийнятих для обох сторін умовах, в досудовому порядку.
13 червня 2025 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд» направила до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №1959), у зв'язку із відрядженням представника у судове засідання по справі №991/5746/23.
Ухвалою суду від 16 червня 2025 року відкладено підготовче засідання на 30 червня 2025 року.
25 червня 2025 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд» направила до суду заяву про закриття провадження у справі (вх.№2100) в частині вимог про стягнення 22583822,71 грн основного боргу у зв'язку із його добровільною сплатою відповідачем, що підтверджується платіжною інструкцією кредитного переказу коштів №7755 від 25 червня 2025 року.
27 червня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» направив до суду письмові пояснення (вх. №2646), у яких позивач доводить факт отримання відповідачем актів приймання-передачі та акти коригування в електронній формі з використанням електронного підпису із застосуванням Сервісу, які також вважаються одержаним відповідачем з моменту набуття документом статусу «Доставлено» у Сервісі.
30 червня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» направив суду заяву (вх. №2133), в якому позивач не заперечуючи проти закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 22583822,71 грн та просить суд повернути сплачений судовий збір в частині пропорційної до задоволеної суми позовних вимог.
Ухвалою суду від 30 червня 2025 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 16 липня 2025 року. Постановлено відкласти розгляд заяви Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" про закриття провадження у справі (вх. №2100 від 25 червня 2025 року) до розгляду справи по суті.
16 липня 2025 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд» направила до суду заяву про закриття провадження у справі (вх.№2363) в частині вимог про стягнення 20330581,57 грн основного боргу у зв'язку із його добровільною сплатою відповідачем, що підтверджується платіжною інструкцією кредитного переказу коштів №8308 від 14 липня 2025 року.
Водночас, 16 липня 2025 року представник відповідача подала до суду заяву про закриття провадження у справі (вх.№2366) в частині вимог про стягнення 17314575,19 грн основного боргу у зв'язку із його добровільною сплатою відповідачем, що підтверджується платіжною інструкцією кредитного переказу коштів №8380 від 16 липня 2025 року.
У судовому засіданні 16 липня 2025 року судом оголошено перерву до 13 серпня 2025 року.
12 серпня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» направив суду заяву (вх. №3245), в якому позивач підтверджує факт добровільної сплати відповідачем основної заборгованості в сумі 37645156,76 грн. Також повідомляє суд, що не заперечуює проти закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 37645156,76 грн та просить суд повернути сплачений судовий збір в частині пропорційної до задоволеної суми позовних вимог.
Водночас, судове засідання 13 серпня 2025 року не відбулося у зв'язку із перебуванням головуючого судді Тинок О.С. у щорічній відпустці, про що сторони були повідомлені шляхом отримання повідомлення про неможливість проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 25 серпня 2025 року призначено розгляд справи № 926/1498/25 по суті на 03 вересня 2025 року.
Представник позивача у судовому засіданні 03 вересня 2025 року позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з урахуванням здійсненої відповідачем під час розгляду спору суми основгого боргу.
Представник відповідача у судовому засіданні 03 вересня 2025 року заперечила проти задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Розглянувши подані сторонами по справі документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “Укренерго» є юридичною особою, яка утворена 29 липня 2019 року, як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15 лютого 2019 року № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 829-р “Про погодження перетворення державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго» у приватне акціонерне товариство».
Позивач є правонаступником майна, усіх прав та обов'язків Державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго» відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України, пункту 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2012 року № 802, пункту 3.2 статуту НЕК “Укренерго».
Приватне акціонерне товариство “Укренерго» виконує функції оператора системи передачі.
Згідно з пунктом 55 частини 1 статті 1 Закону України “Про ринок електричної енергії») оператор системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Закону України “Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема: договори про надання послуг з передачі.
Постановою НКРЕКП від 29 вересня 2023 року № 1763 "Про затвердження змін до Кодексу системи передачі" затверджений новий порядок укладення з користувачами системи передачі договору про надання послуг з передачі електричної енергії шляхом приєднання за спрощеною процедурою, зокрема: Оператор системи передачі (далі ОСП) протягом 2-х робочих днів з дня набрання чинності цією постановою оприлюднює на своєму офіційному вебсайті редакцію Типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії з роз'ясненням порядку його укладення. ОСП та Користувачам системи передачі, які на день набрання чинності цією постановою мають чинний /або уклали у період до 31 грудня 2023 року (включно) договір про надання послуг з передачі електричної енергії (далі договір на передачу) (далі існуючі Користувачі), у строк до 01 січня 2024 року мали укласти договір на передачу електричної енергії , який набирає чинності з 01 січня 2024 року, за спрощеною процедурою приєднання на умовах діючих договорів (індивідуальних характеристик, зазначених в додатках до цих договорів, реквізитів тощо) (далі спрощена процедура), шляхом підписання заяв-приєднання, які є додатками 1 та 2 до цієї постанови. ОСП протягом 30 днів з дня набрання чинності цією постановою надає за допомогою сервісу електронного документообігу існуючим Користувачам підписані зі свого боку примірники додаткових угод про припинення дії діючих договорів на передачу та заяви-приєднання до договорів на передачу. Існуючі Користувачі протягом 30 днів з дня отримання від ОСП проєкту додаткової угоди про припинення дії договору та заяви-приєднання, але не пізніше 22 грудня 2023 року, повертають їх ОСП підписаними зі свого боку.
Після підписання з боку існуючого Користувача додаткової угоди про припинення дії договору з передачі та заяви-приєднання, ОСП протягом десятиденного строку, але не пізніше 29 грудня 2023 року, направляє такому Користувачу повідомлення про приєднання до договору з передачі електричної енергії.
Відповідно до Наказу № 549 від 03 жовтня 2023 року затверджені умови Договору про надання послуг з передачі електричної енергії. Цей Договір є договором приєднання в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України, умови якого мають бути прийняті іншою Стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого Договору в цілому. Умови цього договору набирають чинності з 01 січня 2024 року. Наказом № 343 від 07 червня 2024 року умови договору з передачі електричної енергії затверджено у новій редакції.
У матеріалах справи міститься заява-приєднання Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" до договору про надання послуг з передачі електричної енергії.
15 листопада 2023 року НЕК "Укренерго" листом № 01/61623 повідомило Акціонерне товариство "Чернівціобленерго" про приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії із ідентифікатором Договору № 0517-02041-ПП, дата акцептування 01 січня 2024 року.
Так, 01 січня 2024 року між Національною енергетичною компанією "Укренерго" як оператор системи передалі (далі - ОСП) та Акціонерним товариством "Чернівціобленерго" (далі - користувач) укладено Договір про надання послуг з передачі електричної енергії, з датою акцептування № 0517-02041-ПП (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого Договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуг з передачі електричної енергії користувачам системи передачі. Цей Договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання Користувача до умов цього Договору згідно з заявою- приєднання, що є Додатком 1 до цього Договору.
Згідно з пунктом 2.1 Договору OCП безперервно надає послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього Договору.
Відповідно до пункту 5.1 Договору для розрахунків за цим Договором використовуються плановий i фактичний обсяги послуги. Плановий обсяг послуги визначається відповідно до розділу XI KCП на підставі даних Адміністратора комерційного обліку (далі - АКО) за кожну відповідну декаду розрахункового періоду. Плановий обсяг послуги формується без урахування даних щодо обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії. Фактичний обсяг послуги в розрахунковому періоді визначається відповідно до розділу XI КCП.
Пунктом 6.2 Договору передбачено, що про надання послуг з передачі електричної енергії користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із такою системою платежів і розрахунків: 1 платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду; 2 платіж до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду; 3 платіж - до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду. Плановий обсяг послуги, що використовується для розрахунку планової вартості послуги, визначається на підставі даних АКО за кожну декаду розрахункового періоду.
Згідно з пунктом 6.4 Договору сторони передбачили, що користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів приймання-передачі послуги, наданих ОСП, або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі. Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в системі управління ринком, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені правилами ринку. Оплату вартості послуги після коригування обсягів та вартості послуг користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно) або акт приймання- передачі послуги щодо проведення донарахувань в минулих періодах (включно).
Акти приймання-передачі Послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає користувачу два примірники акта приймання- передачі послуги та/або акта коригування до актів приймання-передачі послуги в паперовій формі, підписані власноручним підписом зі свого боку. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 робочих днів з дня їх отримання Користувачем.
Відповідно до пункту 6.5 Договору у разі виникнення розбіжностей за отриманим від OCП за попередній розрахунковий період актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначені в акті приймання-передачі послуги вартість та/або фактичний обсяг послуги шляхом направлення OCП (АКО) та ППKO повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов'язання у встановлений цим Договором термін. Якщо користувач не надає OCП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуги, то вважаться, що цей акт прийнятий без розбіжностей. У разі підтвердження розбіжностей ППKO надає АКО актуальні дані для здійснення врегулювання. Врегулювання розбіжностей здійснюються в терміни та відповідно до вимог правил врегулювання (Додаток 10 до Правил ринку). Результати зміни обсягів наданої послуги відображаються в Акті коригування.
Згідно з підпунктом 1 пункту 7.1 Договору ОСП має право отримувати від користувача своєчасну оплату за Послугу.
Відповідно до підпункту 2 пункту 9.3 Договору користувач зобов'язаний здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 9.1 Договору при невиконанні aбo неналежному виконанні умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до цього договору та законодавства України.
Згідно з пунктом 10.3 Договору рахунки, акти приймання-передачі, акти коригування до актів приймання-передачі послуги, акти звірки розрахунків наданої послуги, повідомлення вважаються отриманими стороною: у день ix доставки кур'єром, що підтверджуються квитанцію про вручення одержувачеві, яка підписуються його уповноваженим представником; у день особистого вручення, що підтверджуються підписом уповноваженого представника одержувача та/або реєстрацію вхідної кореспонденції. Електронний документ, який направляються стороною на виконання цього договору через сервіс, вважаються одержаним іншою стороною з моменту набуття документом статусу "Доставлено" у сервісі. Сторони визнають, що електронний документ, сформований, підписаний та переданий за допомогою сервісу, є оригіналом та має повну юридичну силу, створює права та обов'язки для сторін, та визнається рівнозначним документом ідентичному документу, який міг би бути створений однією зі сторін на паперовому носії та скріплений власноручними підписами уповноважених осіб.
Відповідно до пункту 10.5 Договору для забезпечення електронного документообігу сторони зобов'язуються здійснити реєстрацію в сервісі та дотримуватись правил та інструкції користування сервісом, які ним передбачені.
Цей Договір набирає чинності з дати акцептування заяви-приєднання, зазначеної в повідомленні ОСП, і діє до 31 грудня (включно) року, у якому акцептована заява-приєднання. Цей Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодною зі Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов, шляхом направлення відповідного повідомлення (пункт 14.1. Договору).
Доказів розірвання Договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0517-02041-ПП від 01 січня 2024 року сторонами у справі не надано.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд дійшов до наступних висновків.
Внаслідок укладення шляхом підписання заяви-приєднання Договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0517-02041-ПП від 01 січня 2024 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (в чинній редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України (в чинній редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За статтею 275 Господарського кодексу України (в чинній редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не установлено договором.
Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Пунктом 5.3 Розділу ХІ Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП № 309 від 14 березня 2018 року, послуги з передачі електричної енергії надаються ОСП учаснику ринку електричної енергії безперервно, на підставі договору про надання послуг з передачі електричної енергії, що є додатком 6 до цього Кодексу, між ним та електропостачальником. Вказаним Кодексом встановлено загальні норми щодо здійснення розрахунків за послуги з оплати електричної енергії.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, про надання послуг з передачі.
Договір про надання послуг з передачі електричної енергії є публічним договором приєднання та укладається на підставі типової форми договору, який затверджується Регулятором та є додатком 6 до цього Кодексу. (абзац 1 пункт 5.5. глави 5 розділу ХІ Кодексу системи передачі)
Типова форма договору про надання послуг з передачі електричної енергії є додатком 6 до Кодексу системи передачі, отже затверджена одночасно з цим Кодексом.
За своїм змістом укладений між сторонами договір є договором надання послуг.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог частин 1 та 7 статті 193 Господарського кодексу України (в чинній редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), які кореспондуються з вимогами статті 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконане належним чином.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).
За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 202 Господарського кодексу України (в чинній редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (частина 1 статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач надав відповідачу послуги з передачі електричної енергії у період з січня по березень 2025 року, що підтверджується актами прии?мання-передачі послуги та актами коригування до актів прии?мання-передачі послуги на загальну суму 60383766,53 грн, а саме:
- Акт прии?мання-передачі послуги від 31 січня 2025 року на суму 22583674,49 грн;
- Акт прии?мання-передачі послуги від 28 лютого 2025 року на суму 20330581,57 грн;
- Акт прии?мання-передачі послуги від 31 березня 2025 року на суму 17314575,19 грн;
- Акт коригування від 10 березня 2025 року до акту прии?мання-передачі послуги від 31 січня 2024 року на суму 55286,73 грн;
- Акт коригування від 12 березня 2025 року до акту прии?мання-передачі послуги від 29 лютого 2024 року на суму 92502,71 грн;
- Акт коригування від 14 березня 2025 року до акту прии?мання-передачі послуги від 31 липня 2024 року на суму 4293,47 грн;
- Акт коригування від 19 березня 2025 року до акту прии?мання-передачі послуги від 30 червня 2024 року на суму 2852,37 грн.
У матеріалах справи містяться докази отримання відповідачем направлених позивачем згаданих вище актів в електронній формі через Систему.
За твердженнями позивача, відповідач, всупереч умовам Договору, не здійснив оплат послуг за період з січня по березень 2025 року та з урахуванням коригувань у березні 2025 року вартості послуг за січень-лютий і червень-липень 2024 року, що стало підставою для передачі спору на розгляд до суду.
Водночас, після відкриття провадження у даній справі відповідачем добровільно сплачено позивачу основний борг в сумі 60228979,47 грн. Добровільна сплата підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями кредитного переказу коштів: №7755 від 25 червня 2025 року на суму 22583822,71 грн, №8308 від 14 липня 2025 року на суму 20330581,57 грн, №8380 від 16 липня 2025 року на суму 17314575,19 грн. Позивач також підтвердив часткову сплату відповідачем заборгованості після відкриття провадження.
Статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік підстав для закриття судом провадження у справі. Зокрема, згідно вимог пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження є формою закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами по справі у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Частиною 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є диспозитивність.
За приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного правовідношення між сторонами, яке було підставою звернення до суду.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, провадження в частині стягнення основного боргу у сумі 60228979,47 грн підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що останніми підтверджується наявна заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 60383766,53 грн.
Відповідачем добровільно сплачено заборгованість у сумі 60228979,47 грн.
У матеріалах справи відсутні долучені сторонами по справі будь які належні, допустимі та достатні докази сплати відповідачем основного боргу у сумі 154787,06 грн.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 154787,06 грн підлягає задоволенню.
Позивач також просить стягнути з відповідача три проценти річних за період прострочення оплати послуг з передачі електричної енергії у сумі 203717,29 грн, а також індекс інфляції у сумі 338755,12 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, умовами спірного договору при розрахунках між сторонами враховуються як планові так і фактичні обсяги, при цьому положеннями договору чітко передбачена передоплата вартості послуги, яка має бути вчинена до відповідної дати розрахункового місяця.
Плановий і фактичний обсяг послуги не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов'язаний здійснювати оплату послуг у строки та на умовах, визначених договором (такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі №905/136/23).
Верховний Суд у постановах від 19 серпні 2022 року у справі № 912/1941/21, 09 листопада 2022 року та від 13 березня 2024 року у справі № 904/5899/21 дійшов наступного висновку:"… Звідси при розрахунку за послуги з передачі електричної енергії користувач та ОСП зобов'язані використовувати як плановий, так і фактичний обсяг послуги одночасно, які є взаємопов'язані та не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов'язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність сплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць…".
Як невиконання або неналежне виконання користувачем зобов'язання з оплати планового обсягу на умовах попередньої оплати, так і зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов'язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов'язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, згідно з приписами статей 611, 625 Цивільного кодексу України (подібні за змістом висновки викладені Верховних Судом у постановах від 19 серпня 2022 року у справі № 912/1941/21, від 24 листопада 2023 року у справі № 927/713/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 904/5899/21, від 23 листопада 2023 року у справі № 925/654/22).
Аналізуючи правову позицію вищих інстанцій судом встановлено, що заявлені позивачем до стягнення три проценти річних та індекс інфляції, нараховані на несплачені відповідачем поетапні платежі з січня 2025 року по березень 2025 року, можуть підлягати до стягнення у примусовому порядку судом і такі позовні вимоги є належними та допустими.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та три проценти річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово та послідовно, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України виснувала, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимогою (постанови від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18, від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21, від 03 жовтня 2023 року у справі №366/203/21).
Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 20 лютого 2023 року у справі № 910/15411/21).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року №127/15672/16-ц).
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку трьох процентів річних з прострочення поетапних оплат і оплат фактично наданих обсягів електричної енергії судом встановлено, що останні є арифметично і математично вірними.
Водночас, при перевірці здійсненого розрахунку позивача трьох процентів річних по актам коригування: від 10 березня 2025 року за період з 16 квітня 2025 року по 25 квітня 2025 року у розмірі 45,44 грн; від 12 березня 2025 року за період з 16 квітня 2025 року по 25 квітня 2025 року у розмірі 76,03 грн; від 14 березня 2025 року за період з 16 квітня 2025 року по 25 квітня 2025 року у розмірі 3,53 грн; від 19 березня 2025 року за період з 16 квітня 2025 року по 25 квітня 2025 року у розмірі 2,34 грн судом встановлено, що вони розраховувались з посиланням на пункти 5.5 і 5.7. Договору.
Однак, судом встановлено, що позивачем не долучено примірник Договору на який посилається останній в якому передбачено наявність пунктів 5.5 і 5.7.
З огляду на викладені обставини, враховуючи те, що заявлена до стягнення сума трьох процентів річних за вказаними вище актами коригування не підтверджена належними доказами, суд дійшов висновку відмовити у стягненні з відповідача трьох процентів річних в сумі 127,34 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву посилався на неврахування позивачем положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, що призвело до невірного розрахунку по другим плановим платежам за лютий і березень 2025 року, де різниця трьох процентів річних становить 2127, 32 грн. Означене обґрунтовано тим, що відповідач повинен був оплатити другий плановий платіж: за лютий 2025 року графіком передбачено сплату до 28 лютого 2025 року (включно), 01 березня 2025 року припадав на вихідний день то з урахуванням положень частини 5 статі 254 Цивільного кодексу України період заборгованості розпочинається з 03 березня 2025 року; за березень 2025 року до 28 березня 2025 року (включно), а 29 березня 2025 року припадав на вихідний день то з урахуванням положень частини 5 статі 254 Цивільного кодексу України період заборгованості розпочинається з 31 березня 2025 року.
Частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов'язання судам необхідно враховувати загальні положення Цивільного кодексу України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов'язання.
Відтак, з урахуванням положень статті 253 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу строку, період у часі, упродовж якого має місце прострочення боржника (відповідача) щодо виконання зобов'язання з оплати перед кредитором (позивачем), починається з наступного дня після закінчення строку здійснення попередньої оплати. Якщо останній день строку для оплати товару припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
На противагу пункту 6.4 Договору в якому строк сплати фактичних послуг вказується з приставкою «включно», то пункт 6.2. Договору з графіком поетапної оплати планової вартості послуг планових платежів не містить вказівку «включно», а саме:
- 1 платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду;
- 2 платіж до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду;
- 3 платіж - до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду.
Попри означене вище, якщо керуватись тим, що відповідач міг сплатити другі планові вартості 28 лютого 2025 року (включно) та 28 березня 2025 року (включно) відповідно, то означені дати припадають на п'ятницю.
Таким чином, останній день строку для оплати припадає на будній день.
Положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України чітко вказує «Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день».
Отже, системний аналіз вказаного свідчить, що позивачем вірно здійснений розрахунок трьох відсотків річних.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення (така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі №905/21/19).
У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 Об'єднана палата Касаційного господарського суду виклала такий правовий висновок: "Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків".
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку індексу інфляції судом встановлено їх арифметичну і математичну вірність.
Щодо тверджень відповідача про наявність підстав для зменшення розміру компенсаційних втрат, а саме трьох процентів річних та індексу інфляції на 17 процентів, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з приписами статті 233 Господарського кодексу України (в чинній редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом положень частин 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Проте, суд зазначає, що три проценти річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому не можуть бути зменшені в порядку статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16).
У відзиві на позовну заяву відповідач посилаючись на постанови Верховного Суду у справі №902/417/18 та №917/991/22 просив суд зменшити компенсаційні втрати на 17 процентів задля забезпечення балансу інтересів сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. Водночас, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Отже, Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості та законодавству.
При цьому, у даній справі позивачем заявлено до стягнення три проценти річних річних, тобто розмір відсотків передбачений законодавством (частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України), отже, у даному випадку відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру трьох процентів річних (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 921/94/21).
Враховуючи викладене, застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням трьох процентів річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення до стягнення з відповідача трьох процентів річних у сумі 203589,95 грн, а також індексу інфляції у сумі 338755,12 грн.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що на момент розгляду справи позов підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів сторін по справі, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих пояснень були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовною заявою до суду сплачено судовий збір у розмірі 731114,87 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3099 від 28 квітня 2025 року.
Згідно частини 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Пунктом 5 частини 7 Закону України “Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Оскільки відповідач добровільно сплатив суму основного боргу у розмірі 60228979,47 грн, предмет спору в частині позовних вимог у справі на теперішній час відсутній, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю згідно з пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, то позивачу підлягає поверненню з державного бюджету сплачений судовий збір у сумі 722747,77 грн.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позову слід покласти на відповідача пропорційно задоволених вимог в сумі 8365,58 грн.
Інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи сторонами по справі не заявлено до стягнення.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 130, 191, 220, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг передачі електричної енергії у сумі 60926238,94 грн - задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі №926/1498/25 у частині стягнення з Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" (58008, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Прутська, 23-А, код 00130760) основного боргу у розмірі 60228979,47 грн.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" (58008, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Прутська, 23-А, код 00130760) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, Україна, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, код 00100227) заборгованість у сумі 697132,13 грн, з яких: 154787,06 грн - основний борг, 203589,95 грн - три проценти річних та 338755,12 грн - індекс інфляції та витрати на сплату судового збору у розмірі 8365,58 грн.
4. Повернути Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, Україна, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, код 00100227) з державного бюджету України 722747,77 грн судового збору.
5. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
У судовому засіданні 03 вересня 2025 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 12 вересня 2025 року.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя Олександр ТИНОК