10.09.2025 Справа№914/2775/25
Суддя Господарського суду Львівської області Бургарт Т.І., розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Довіра» про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою
позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Швейна фабрика “Довіра» (77500, Івано-Франківська обл., Долинський р-н, місто Долина, вулиця Обліски, будинок, 117; код ЄДРПОУ 38411152);
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Мажура» (82100, Львівська обл., місто Дрогобич, вулиця Міцкевича Адама, будинок, 7, квартира, 7; код ЄДРПОУ 43843293);
про: визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,-
без повідомлення учасників справи,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Довіра» звернулося до Господарського суду Львівської області із заявою про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою.
Заяву мотивовано тим, що ТзОВ «Швейна фабрика «Довіра» звернулося до суду з позовом до ТзОВ «Мажура» у зв'язку з тим, що останнє набуло у власність об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю головного корпусу (літ. «А-3»), загальною площею 3465,4 кв.м, за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, м. Борислав, вул. Коновальця, будинок 9В, РНОНМ: 2975075146020, що раніше перебувала у власності ПРАТ «Борислав-Спецодяг», акціонером якого є ТзОВ «Швейна фабрика «Довіра».
Заявник вважає, що державна реєстрація права власності на зазначене майно здійснена з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема, приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Лаганяк Р.І. проведення реєстраційних дій здійснено за відсутності в матеріалах реєстраційної справи правовстановлюючих документів, які є підставою для державної реєстрації відповідних прав, що стало підставою для неправомірного внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
На думку заявника, вчинення відповідних реєстраційних дій порушує корпоративні права акціонерів товариства, загальними зборами якого прийнято рішення про віджучення майна, у зв'язку з чим позивач у поданому позові просить суд:
· визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 74233591 від 23.07.2024, прийняте приватним нотаріусом Лаганяк Р.І.;
· скасувати державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - номер запису 55960211 від 22.07.2024.
З метою запобігання подальшому відчуженню або обтяженню спірного майна, що може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову, спрямованих на запобігання відчуженню придбаного ТзОВ «Мажура» об'єкта нерухомого майна.
Заявник вбачає необхідність у вжитті заходів забезпечення позову у реальній загрозі вчинення ТзОВ «Мажура» дій для подальшого відчуження чи обтяження майна з метою унеможливлення виконання судового рішення.
Така загроза, на думку заявника, обґрунтована таким:
·відповідач може укласти новий договір купівлі-продажу щодо об'єкту з афілійованими чи сторонніми особами;
·відповідач може передати майно в іпотеку чи заставу;
·відповідач може здійснити поділ або інші реєстраційні дії, що ускладнюють повернення майна до складу цілісного комплексу ;
На думку заявника, існує реальна загроза того, що на момент ухвалення судового рішення об'єкт може бути відчужений іншим особам, що призведе до виникнення нових правовідносин та необхідності залучення третіх осіб; унеможливить або істотно ускладнить рішення суду у разі задоволення позову; поставить під загрозу ефективність самого судового захисту.
У заяві про забезпечення позову просить вжити заходи шляхом:
· накладення арешту на будівлю головного корпусу під л. А-3, загальною площею 3465,4 кв.м. за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, місто Борислав, вулиця Коновальця, будинок 9В, РНОНМ: 2975075146020;
· заборони державним реєстраторам, нотаріусам та іншим уповноваженим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо майна ТзОВ «Мажура», а саме будівлі головного корпусу під л. А-3, загальною площею 3465,4 кв.м. за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, місто Борислав, вулиця Коновальця, будинок 9В, РНОНМ: 2975075146020.
09 вересня заявником подано суду додаткові пояснення щодо необхідності забезпечення позову, в яких міститься покликання на правову позицію, викладену у постанові КГС ВС від 04.09.2025 у справі № 914/444/25, відповідно до якої наявність у відповідача правомочностей власника спірного майна свідчить про потенційну можливість його розпорядження на користь третіх осіб до ухвалення рішення судом. Заявник також звертає увагу суду на обов'язок враховувати правові висновки Верховного Суду відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України та ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".
Вивчивши матеріали заяви про забезпечення позову та додані до неї докази, суд зазначає наступне.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
За змістом статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
· розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову;
· забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
· наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
· імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів;
· запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб.
Водночас важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси учасника справи будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23, від 13.07.2022 у справі №904/4710/21.
Вивчивши доводи заяви про забезпечення позову, оцінивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про невідповідність вимог заявника про забезпечення позову критеріям адекватності та співмірності та відсутність зв'язку між запропонованими заходами до забезпечення позову і предметом позову, що обґрунтовується наступним.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач оскаржує рішення про державну реєстрацію права власності відповідача та просить скасувати державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна.
Відтак, позов, забезпечення якого є предметом розгляду, містить дві вимоги немайнового характеру.
Умовою застосування заходів, в справах, предметом позову котрих є вимоги немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, є можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Так, як зазначила Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 в немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Відтак, суд має дослідити, чи забезпечить відмова у забезпеченні позову ефективний і справедливий захист прав позивача, чи, навпаки, призведе до втрати можливості реалізувати це право в межах одного судового провадження.
Врахувавши наведене, суд зазначає, що єдиною підставою позову вказано порушення вимог чинного законодавства приватним нотаріусом під час проведення оскаржуваної реєстраційної дії. Зокрема, заявник стверджує, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі також - реєстр) не відповідають даним правовстановлюючих документів, наявних в матеріалах реєстраційної справи щодо нерухомого майна з реєстраційним номером 2975075146020.
На переконання позивача, недостовірність відомостей реєстру полягає у тому, що номери договорів купівлі-продажу, зазначені в записах державного реєстру, не відповідають фактичним номерам договорів, які містяться в матеріалах реєстраційної справи, а також зміст зазначених договорів не відповідає відомостям, внесеним до реєстру. Зокрема зазначає, що у відомостях Реєстру зазначено, що підставою для набуття права власності на об'єкт з реєстраційним номером 2975075146020 є договір купівлі-продажу № 326. Однак у матеріалах самої реєстраційної справи відсутній такий договір, натомість міститься інший - договір № 328, який стосується об'єкта з істотно меншою площею (460,6 кв.м) та зовсім іншою вартістю (99 800,00 грн).
Зазначені обставини, на думку позивача, свідчить про вчинення оскаржуваної реєстраційної дії за відсутності правовстановлюючого документа.
При цьому, заявник долучив до заяви про забезпечення позову як самі правовстановлюючі документи (а саме: договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22 липня 2024 року № 326 щодо об'єкта площею 3465,4 кв.м.; договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22 липня 2024 року № 328 щодо об'єкта площею 460,6 кв.м.), так і інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Дослідивши надані заявником докази, суд встановив, що інформація про реєстраційні дії, що міститься у наданому витязі з реєстру, повністю відповідає змісту вищезазначених договорів купівлі-продажу, які стали підставами для внесення відповідних записів до реєстру.
Оскільки заявником не подано доказів наявності будь-яких розбіжностей між відомостями, що містяться в реєстрі, та змістом реєстраційних справ, суд на підставі наявних у матеріалах справи документів не вбачає підстав вважати, що між цими відомостями існують невідповідності.
При цьому, суд наголошує на тому, що позивач не оскаржує сам правочин, за яким проведено оскаржувані реєстраційні дії, як і правовстановлюючі документи, які стали підставою для оформлення (реєстрації) права власності відповідача. Предметом позову не є витребування у відповідача набутого за договором майна.
За таких обставин заявлені заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на об'єкт нерухомого майна та заборони вчинення реєстраційних дій щодо такого об'єкту не є адекватними, тобто не є співвідносними з характером і предметом позову, який спрямований не на витребування майна, а виключно на перевірку правомірності окремої реєстраційної дії та виправлення можливих порушень у сфері реєстрації прав.
Вжиття таких заходів, по суті, спрямоване не на охорону процесуального становища позивача, а на обмеження реалізації речових прав відповідача, тобто втручання у його право власності, яке на цей момент не оскаржується як недійсне.
Це суперечить основоположним засадам цивільного обороту, зокрема принципу непорушності права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, статтями 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також положенням статті 319 Цивільного кодексу України.
У цьому контексті слід враховувати усталену правову позицію Європейського суду з прав людини, згідно з якою будь-яке втручання у право власності має бути законним, переслідувати легітимну мету, бути пропорційним поставленій цілі та не порушувати справедливий баланс між інтересами особи і публічного інтересу (зокрема, рішення у справах Sporrong and Lцnnroth v. Sweden, Beyeler v. Italy).
Оскільки підстави позову зводяться до неправомірності дій реєстратора, а не до витребування майна, втручання суду шляхом арешту майна або заборони розпорядження ним буде не лише непропорційним, а й юридично невиправданим способом впливу на речові права відповідача, що не має належного процесуального зв'язку з предметом позовних вимог.
Таким чином, заявлені заходи забезпечення позову не лише не відповідають критерію адекватності, а й створюють реальну загрозу порушення конституційного права відповідача на мирне володіння майном, що є неприпустимим у демократичному суспільстві та прямо суперечить принципам верховенства права.
Як вбачається з матеріалів справи, вимогу про забезпечення позову заявник обґрунтовує наявністю ризиків невиконання майбутнього рішення суду, існування яких пояснює недобросовісністю поведінки відповідача, а також припущенням про потенційну можливість ТзОВ «Мажура» вжити заходів подальшого відчуження чи обтяження спірного майна. При цьому, будь-яких доказів недобросовісності відповідача заявником не надано, як і не зазначено обставин, які б свідчили про це.
Разом з тим, обставини, встановлені судом, свідчать про відсутність ознак існування у відповідача наміру вчинити дії з відчуження або обтяження майна з метою перешкоджання його витребуванню (якщо відповідний позов буде заявлено у майбутньому).
Зокрема, з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа № 914/2525/24 за позовом ТОВ «Швейна фабрика «Довіра» до ПрАТ «Борислав-Спецодяг» про визнання недійсним рішення загальних зборів, на підставі якого відбулося відчуження спірного майна на користь ТОВ «Мажура». Ухвалою суду від 06 листопада 2024 року відкрито провадження у справі, а рішенням від 14 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
При цьому, в ході розгляду зазначеної справи протягом тривалого часу відповідач мав реальну та процесуально необмежену можливість вчинити будь-які дії, пов'язані з подальшим відчуженням або обтяженням об'єкта нерухомого майна, однак таких дій вчинено не було - ні під час розгляду тієї справи, ні після ухвалення відповідного судового рішення.
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що у контексті спірних правовідносин не існує об'єктивної ймовірності того, що відповідач вчинятиме дії, які унеможливлять ефективний захист порушених право позивача.
Додатково, суд зазначає, що інститут забезпечення позову має допоміжний, тимчасовий і виключно запобіжний характер. Його призначення полягає у гарантуванні реального й ефективного захисту прав та інтересів особи у разі їхнього порушення, невизнання або оспорення. Водночас негайне втручання у сферу майнових прав іншої сторони через застосування заходів забезпечення позову є крайнім заходом, що потребує особливої обережності та виправданості.
При цьому заявник несе процесуальний обов'язок доведення наявності відповідних ризиків, і цей обов'язок не може бути замінений загальними міркуваннями про доцільність або побоюваннями, не підтвердженими доказами.
Покликання заявника у додаткових поясненнях до заяви про забезпечення позову від 09 вересня 2025 року на постанову КГС ВС від 04.09.2025 у справі № 914/444/25 суд оцінює критично з огляду на її нерелевантність до правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі.
Зокрема, у вказаній постанові Верховний Суд висловив позицію щодо застосування заходів забезпечення позову у справах, предметом яких є вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто вимоги майнового характеру, безпосередньо спрямовані на відновлення права власності шляхом повернення майна позивачеві.
Натомість у цій справі предметом позову є вимоги немайнового характеру, що не пов'язані з оскарженням правовстановлюючих документів на майно, не містять вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу чи іншого правочину, та не ставлять під сумнів право власності відповідача на спірне нерухоме майн
За таких обставин правова природа спірних правовідносин у цій справі істотно відрізняється від обставин, в яких було сформульовано правову позицію у справі № 914/444/25, а тому зазначена постанова не може бути врахована судом як така, що стосується однакових або подібних правовідносин у розумінні ч. 4 ст. 236 ГПК України та ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1.Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Довіра» у задоволенні заяви про забезпечення позову.
2.Ухвала суду, у відповідності до частини 2 статті 235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
3.Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її складення, в порядку передбаченому статтями 253-259 ГПК України.
4.Веб-адреса суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.
Суддя Бургарт Т.І.