ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.03.2025Справа № 910/5193/23 (910/6935/24)
За позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Геліос Інвест Груп» арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича
до 1. ОСОБА_1
2. Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛХ Авто»
про визнання недійсним правочинів та застосування наслідків недійсності правочинів
в межах справи №910/5193/23
За заявою Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" в особі регіональної філії "ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП" (ідентифікаційний код 39823941)
про банкрутство
Суддя Яковенко А.В.
Секретар судового засідання Муханьков Ю.В.
Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання
На розгляді в Господарському суді міста Києва перебуває справа №910/5193/23 за заявою Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" в особі регіональної філії "ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП" (ідентифікаційний код 39823941).
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Геліос Інвест Груп» арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛХ Авто» про визнання недійсним правочинів та застосування наслідків недійсності правочинів.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на укладення спірних договорів з порушеннями законодавства у зв'язку з чим також просить застосувати наслідки недійсності правочинів.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Яковенко А.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання призначити на 16.12.2024.
До Господарського суду міста Києва разом з позовною заявою від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Геліос Інвест Груп» арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича надійшла заява про забезпечення позову, за змістом якої просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту із забороною відчужувати у будь-який спосіб транспортний засіб: марка., модель INFINITI EX25, 2011 року випуску, колір СИНІЙ, VIN № кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва в задоволенні заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Геліос Інвест Груп» арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича про забезпечення позову відмовлено.
13.11.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
18.11.2024 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
16.12.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2025 відкладено розгляд справи на 10.02.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 відкладено розгляд справи на 24.03.2025.
В судове засідання 24.03.2025 з'явився позивач, надав пояснення по суті спору, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідачі своїх повноважних представників в судове засідання 24.03.2025, не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомили.
Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно матеріалів справи, представник відповідача 1 отримував ухвали суду від 16.12.2024 та 10.02.2025 через систему «Електронний суд», що підтверджується відповідними довідками, відповідачу 2 через поштова кореспонденція суду направлялась на вказану адресу реєстрації відповідача 2 та поверталась до суду без вручення адресату (копії ухвал суду від 16.12.2024 та 10.02.2025).
Зазначені ухвали суду від 25.10.2024, 16.12.2024 та 10.02.2025 були опубліковані в ЄДРСР. Також інформація щодо дати та часу розгляду справи була опублікована на веб-сайті «Судова влада України». Отже судом вжито всіх можливих заходів щодо повідомлення учасників у справі про час та місце розгляду справи.
Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).
Таким чином, оскільки поштова кореспонденція суду направлялась за належною адресою реєстрації відповідача, а також враховуючи, що вказані вище ухвали суду опубліковані в ЄДРСР, інформація щодо дати та часу розгляду справи була опублікована на веб-сайті «Судова влада України», суд дійшов висновку про те, що відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про дане судове провадження.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про можливість розглянути заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Геліос Інвест Груп» арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича по суті за відсутності представників відповідачів.
Відповідач 2 своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.
Частинами 1 та 2 статті 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами справи, а також доказами, що були надані позивачем протягом усього періоду розгляду справи в суді.
В судовому засіданні 24.03.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
Постановою Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 року у справі №910/5193/23 Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП" (ідентифікаційний код 39823941) визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича.
З метою виявлення активів Боржника та належного здійснення захисту майна Боржника у справі про банкрутство № 910/5193/23, було скеровано ряд запитів, зокрема до РСЦ ГСЦ МВС (вих. № 02- 131/1453 від 17.07.2023), щодо надання інформації про транспортні засоби, які реєструвалися за ТОВ "ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП", в тому числі ті, які було знято з реєстрації.
У відповіді №31/26-2591 від 17.08.2023, РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві повідомив про перереєстрацію 08.04.2021 транспортного засобу INFINITI EX25 VIN № кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , синього кольору, 2011 р.в., об'єм двигуна 2496 куб.см з ТОВ "ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП" на нового власника за договором купівлі-продажу.
З метою отримання документів на підставі яких відбулося відчуження ТОВ "ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП" Транспортного засобу, було скеровано відповідний запит до РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві (вих. №02- 131/1710 від 14.09.2023).
У відповіді №31/26-10329 від 25.09.2023, РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві надав копії документів, що стали підставою для перереєстрації ТЗ, що належав Боржнику, зокрема:
- Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7820/21/003135 від 08.04.2021 р., укладений між ТОВ «ОЛХ АВТО» (Ідентифікаційний код 42054488) (який виступив комісіонером) - Продавець та ОСОБА_1 - Покупець (далі - Договір купівлі-продажу);
- Акт огляду реалізованого транспортного засобу № 7820/21/003135 від 08.04.2021 р., в якому передбачено відомості про власника ТЗ - ТОВ "ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП" (далі - Акт огляду);
- Договір комісії № 7820/21/003135 від 08.04.2021 р. щодо доручення продажу ТЗ, укладений між ТОВ «ОЛХ АВТО» - Комісіонер, та ТОВ "ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП" - Комітент (далі - Договір комісії);
- Акт фізичного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 7820/21/003135 від 08.04.2021 р.(далі - Акт фізичного стану ТЗ);
- Свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 .
З матеріалів справи вбачається, що 08.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛХ АВТО» (надалі - «Комісіонер») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Геліос Інвест Груп» (надалі - «Комітент») укладено Договір комісії №7820/21/003135 (надалі - «Договір комісії»), відповідно до умов якого Комісіонер зобов'язується за дорученням Комітента за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один/ або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу (який підпадає під визначення транспортного засобу відповідно пункту 189.3 статті 189 Податкового кодексу України): марка, модель INFINITI EX25, 2011 року випуску, колір СИНІЙ, VIN № кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво реєстрації НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 зареєстрований за Власником (Комітентом за Договором комісії) транспортного засобу 31.05.2019 року за ціною погодженої сторонами, а саме 10 000,00 грн.
За виконання Комісіонером його безпосередніх обов'язків за цим Договором Комітент зобов'язується сплатити Комісіонеру оплату у розмірі 50,00 грн в строк до 3 робочих днів.
На підставі Договору комісії складено Акт фізичного стану ТЗ, відповідно до якого пробіг (наробіток) згідно з показниками лічильника пробігу складає 120 000 кілометрів. За всіма критеріями оцінювання: зовнішній стан із зазначенням дефектів, ходова частина, коробка передач і зчеплення, комплектність і стан електроприладів, акумулятора батарея, і т.п. фізичний стан - «не задовільний». Відсоток зносу - 70 %. Ціна продажу - 10 000,00 грн, розмір комісійної винагороди 50,00 грн. Сума коштів для виплати Комітенту - 9 950,00 грн.
На підставі Договору комісії 08.04.2024 між ТОВ «ОЛХ АВТО» (надалі - «Продавець») та Харченком Иаксимом Вікторовичем (надалі - «Покупець») укладено Договір купівлі-продажу транспортного засобу №7820/21/003135 (надалі - «Договір купівлі-продажу»), відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві транспортний засіб засобу (який підпадає під визначення транспортного засобу відповідно пункту 189.3 статті 189 Податкового кодексу України): марка, модель INFINITI EX25, 2011 року випуску, колір СИНІЙ, VIN № кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво реєстрації НОМЕР_2 , номерний знак - не видавався, зареєстрований за Власником транспортного засобу 31.05.2019.
За домовленістю сторін ціна ТЗ складає 10 000,00 грн. На підставі Договору купівлі-продажу сформовано та підписано Акт огляду.
Спір у справі виник, на думку позивача, у зв'язку із тим, що оспорювані договори підпадають під усі критерії фраудаторності (передбачені ст. 42 КУзПБ).
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач 1 у відзиві на позовну заяву наголосив, що він є добросовісним набувачем, метою укладання спірних договорів є реальна мета - володіння та користування транспортним засобом, повноваження підписантів спірних договорів були перевірені сервісним центром, а тому договори комісії та купівлі-продажу є чинними.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку задовольнити позов, з огляду на наступне.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку задовольнити позов, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).
Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Частини 1 та 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначають, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:
боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів
боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
боржник уклав договір із заінтересованою особою;
боржник уклав договір дарування.
Відтак, положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надає можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП" (ідентифікаційний код 39823941).
Приймаючи до уваги, що оспорювані Договори укладені 08.04.2021, тобто, у межах трирічного строку до відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП" (ідентифікаційний код 39823941), до даних правовідносин підлягає застосуванню стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
У постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з'ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.
Відповідно до статті 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Станом на 08.04.2021 у ТОВ «Геліос Інвест Груп» була наявна кредиторська заборгованість перед АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" у розмірі 5 295 984,00 грн, 7% штрафу від суми попередньої оплати в розмірі 308 932 грн 40 коп., 7% штрафу від вартості несвоєчасно наданих послуг в розмірі 772 331,00 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 95 673 грн 71 коп., що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.20021 у справі №910/4573/21, та про яку боржник знав на момент відчуження ТЗ (08.04.2021), оскільки як вбачається з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» позовна заява АТ «"УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" надійшла до суду 22.03.2021, а провадження відкрито 06.04.2021, тобто за два дні до укладання спірних правочинів.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Таким чином, вчинення дій, спрямованих на виведення зі складу майнових активів ТОВ «Геліос Інвест Груп» спірного транспортного засобу суд оцінює критично, як дії, спрямовані на унеможливлення погашення кредиторської заборгованості та як наслідок відновити платоспроможність Боржника.
Крім того, у своєму позові ліквідатор ТОВ «Геліос Інвест Груп» вказує, що ціна продажу транспортного засобу INFINITI EX25 VIN № кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , синього кольору, 2011 р.в., об'єм двигуна 2496 куб.см, вказаній в Договорі купівлі-продажу, не відповідає ринковій вартості такого автомобіля, що підтверджується Звітом про оцінку майна №18-240419-008, виконаного на замовлення ліквідатора.
У своєму відзиві відповідача 1 стверджує, що Звіт про оцінку майна є надуманим, адже не містить формули розрахунку вартості ТЗ, а також посилається на Акт огляду, складений 08.04.2021, у якому вказано про незадовільний стан ТЗ та вказує, що транспортний засіб придбаний для володіння та користування.
Суд критично оцінює заперечення відповідача 1, адже ним не надано жодного доказу на підтвердження ціни спірного транспортного засобу у 10 000,00 грн, яка у 50 разів менша, ніж ринкова вартість відповідного транспортного засобу.
У наданому Акті фізичного стану транспортного засобу вказано про незадовільний стан зовнішнього стану, ходової частини, коробки передач і зчеплення, комплектність і стан електроприладів, акумулятора батарея, що ставить під сумнів можливість використання такого транспортного засобу на момент його купівлі, в той же час відповідачем 1 не надано жодного доказу на покращення стану автомобіля (рахунки СТО, акти виконаних робіт), які б могли підтвердити не задовільний стан такого автомобіля та його покращення для використання.
Таким чином, суд вважає, що заперечення відповідача 1 не являються достатніми доказами, які надають можливість однозначно стверджувати, що ціна вказана Договорі купівлі-продажу не була занижена.
Судом враховано, що Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено про особливий порядок при вчиненні певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).
Частиною 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.
При цьому, як зазначалось вище, транспортний засіб реалізовано за ціною нижче ринкової, а саме за 10 000,00 грн, відповідно вартість транспортного засобу на момент відчуження могла перевищувати 50 відсотків вартості чистих активів Боржника.
Підтвердженням недобросовісності Боржника також є той факт, що в фінансовій звітності малого підприємства станом на 31.12.2020 р. не відображено будь-яких необоротних активів, в тому числі спірного транспортного засобу.
Проте, як вбачається з копії технічного паспорта на спірний транспортний засіб, дата реєстрації за ТОВ «ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП» є 31.05.2019 р., а відчуження його здійснено 08.04.2021 р.
Відповідно до ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», вартість чистих активів в балансі компанії є показником, який визначається як різниця між сукупною вартістю всіх її активів та сумою всіх зобов'язань.
Чисті активи ТОВ «ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП» на початок звітного 2020 року складали: 441, 9 тис. грн = 503,50 тис. грн - 61,60 тис. грн.
Оборотні активи ТОВ «ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП» на початок звітного 2020 року у розмірі 503,50 тис. грн в основному становили готову продукцію (443,60 тис. грн), а також дебіторську заборгованість за продукцію (59,10 тис. грн) та поточні фінансові інвестиції (0,80 тис. грн).
Проте на кінець звітного 2020 року відсутні будь-які показники щодо активів та поточних зобов'язань.
Таким чином, частиною 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено вимогу про прийняття рішення загальними зборами учасників Боржника, яке мало передувати відчуженню ТЗ і укладанням Договору купівлі-продажу, Договору комісії.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заниження вартості спірного транспортного засобу призвело до уникнення виконання та необхідності дотримання вимог щодо реалізації такого майна (укладання значних правочинів), передбачених Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а такі дії свідчать про недобросовісну поведінку.
Враховуючи зазначене, оспорювані правочини мають ознаки фраудаторних.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду по справі № 905/2030/19 (905/2445/19), викладеній у постанові від 24.11.2021, Верховним Судом було визначено поняття «фраудаторний правочин», та охарактеризовано критерії фраудаторності правочину.
Фраудаторний правочин - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 27.01.2022 по справі № 904/5693/20 (904/4523/21).
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі
№ 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено наступний висновок, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 по справі № 910/12809/16, особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.11.2021 по справі № 910/8482/18 (910/4866/21), будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання такого договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).
В постанові Верховного Суду від 02.06.2021 по справі № 904/7905/16 суд вказав, що укладення боржником правочинів поза межами «підозрілого періоду», визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником.
У постанові Верховного Суду від 11.11.2021 по справі № 910/8482/18 (910/4866/21) суд вказав на те, що формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Таким чином, враховуючи зазначені вище правові позиції Верховного Суду, норми матеріального права та фактичні обставини справи, оспорювані Договір комісії та Договір купівлі-продажу мають ознаки фраудаторних, що являється підставою для визнання їх недійсними.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1, 3 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, вбачається, що договір комісії № 7820/21/003135 від 08.04.2021 та договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7820/21/003135 від 08.04.2021 являються такими, що порушують положення п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, ч. 3 ст. 13 ЦК України, отже являються фраудаторними, та підлягають визнанню недійсними як такі, що направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
При цьому суд розглядає Договір комісії та Договір купівлі-продажу як невід'ємно пов'язані, оскільки вони обидва мають кінцевою метою відчуження майна боржника, але Договір комісії являє собою передоручення укладення правочину щодо продажу від ТОВ «Геліос Інвест Груп» на користь ТОВ «ОЛХ АВТО», а Договір купівлі-продажу слугує правовою підставою для передачі майна із володіння ТОВ «Геліос Інвест Груп» на користь відповідача-1, тому вони обидва підпадають під критерії фраудаторних правочинів.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Геліос Інвест Груп» арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича такими, що підлягають задоволенню, тому визнає недійсними договір комісії № 7820/21/003135 від 08.04.2021та договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7820/21/003135 від 08.04.2021.
Згідно з частинами 1, 2 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Оскільки, спірні договори судом визнані недійсними, тому суд застосовує наслідки недійсності правочинів шляхом зобов'язаня ОСОБА_1 повернути ТОВ «Геліос Інвест Груп» транспортний засіб (INFINITI EX25 VIN № кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2011 р.в., об'єм двигуна 2496 куб.см).
Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідачів.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства України, ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст. 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги ліквідатора ТОВ «Геліос Інвест Груп» арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним Договір комісії № 7820/21/003135 від 08.04.2021 р. щодо доручення продажу транспортного засобу, укладений між ТОВ «ОЛХ АВТО» (Ідентифікаційний код 42054488) - Комісіонер, та ТОВ "ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП" (ідентифікаційний код 39823941) - Комітент.
3. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7820/21/003135 від 08.04.2021 р., укладений між ТОВ «ОЛХ АВТО» (Ідентифікаційний код 42054488) (який виступив комісіонером та діяв на підставі укладеного з власником транспортного засобу - ТОВ "ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП" Договору комісії № 7820/21/003135 від 08.04.2021) - Продавець та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) - Покупець.
4. Застосувати наслідки недійсності правочину шляхом: зобов'язання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) повернути Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 21, прим. 501-Б; ідентифікаційний код 39823941) транспортний засіб (INFINITI EX25 VIN № кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2011 р.в., об'єм двигуна 2496 куб.см), який він отримав на підставі Договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7820/21/003135 від 08.04.2021. Видати наказ.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛХ АВТО» (02000, м. Київ, вул.. Миколи Закревського, 57; ідентифіаціний код 42054488) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 21, прим. 501-Б; ідентифікаційний код 39823941) судовий збір у розмірі 6 056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн.. 00 коп. Видати наказ.
6. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІОС ІНВЕСТ ГРУП" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців,21, прим. 501-Б; ідентифікаційний код 39823941) судовий збір у розмірі 6 056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн.. 00 коп. Видати наказ.
7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 11.09.2025
Суддя А.В. Яковенко