вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
08.09.2025 м. Дніпро Справа № 904/3270/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Іванова Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Чернігівського обласного центру зайнятості (14000, Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Коцюбинського, будинок 40; ідентифікаційний код 03491464)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (51400, Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Соборна, будинок 99; ідентифікаційний код 44604267)
про стягнення заборгованості за договором поставки №СК4/442/270 від 20.12.2023 у розмірі 950,00 грн
І. СУТЬ СПОРУ
1. Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки №СК4/442/270 від 20.12.2023 у частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем було здійснено попередню оплату, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення сплаченої суми в розмірі 950,00 грн.
Позивач зазначає, що незважаючи на належне виконання своїх договірних зобов'язань, відповідач не забезпечив можливість реалізації отриманих скретч-карток з метою отримання передбаченого договором товару на суму у загальному розмірі 950,00 грн.
Таким чином у зв'язку з невиконанням зобов'язання щодо фактичного надання товару на зазначену суму та втратою можливості використання скретч-карток як засобу отримання пального, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення вартості непоставленого товару в розмірі 950,00 грн.
2. Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 Господарським процесуальним кодексом України.
З приводу дотримання судом прав відповідача під час розгляду даної справи слід зазначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Частиною 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до відповіді №13490202 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС судом було з'ясовано, що відповідач має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с. 126).
Враховуючи вказане, ухвала суду від 30.06.2025 була направлена учасникам справи засобами електронного зв'язку, а саме:
- відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 30.06.2025 вважається врученою відповідачу 01.07.2025, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с.97).
Крім того господарським судом, з метою належного повідомлення відповідача про обставини даної справи, здійснено поштове направлення ухвали суду від 30.06.2025 відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Тенегія" за адресою: 51400, Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Соборна, будинок 99 зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 131-132). Однак, вказана поштова кореспонденція, надіслана на юридичну адресу повернулася на адресу суду з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.99-103).
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 30.06.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128483325) надіслано судом 30.06.2025, зареєстровано в реєстрі 30.06.2025 та забезпечено надання загального доступу - 01.07.2025, тобто завчасно; отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела - у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, ухвалою суду від 30.06.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (01.07.2025), граничним строком, з урахуванням частин 1, 2, 4 статті 116 Господарського процесуального кодексу України, для подання відзиву на позовну заяву було 16.07.2025.
Судом враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Отже, станом на 08.09.2025 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Слід зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2025, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання
18.06.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від Чернігівського обласного центру зайнятості (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (далі - відповідач) надійшла позовна заява про стягнення заборгованості за договорами поставки: №СК4/442/270 від 20.12.2023, №СК4/731/209 від 23.09.2024, а також договором про закупівлю товарів №СК4/492-Т/146 від 19.09.2024 у загальному розмірі 345 853,90 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2025 справу №904/3270/25 передано на розгляд судді Івановій Т.В.
23.06.2025 ухвалою господарського суду позовну заяву Чернігівського обласного центру зайнятості до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" про стягнення заборгованості за договорами поставки: №СК4/442/270 від 20.12.2023, №СК4/731/209 від 23.09.2024, а також договором про закупівлю товарів №СК4/492-Т/146 від 19.09.2024 у загальному розмірі 345 853,90 грн залишено без руху.
26.06.2025 до господарського суду від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків.
30.06.2025 ухвалою господарського суду у справі №904/3270/25 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Визнано справу малозначною та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
21.07.2025 ухвалою господарського суду у справі №904/3270/25 постановлено роз'єднати позовні вимоги у справі №904/3270/25 за позовом Чернігівського обласного центру зайнятості до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" про стягнення заборгованості за договорами поставки: №СК4/442/270 від 20.12.2023, №СК4/731/209 від 23.09.2024, а також договором про закупівлю товарів №СК4/492-Т/146 від 19.09.2024 у загальному розмірі 345 853,90 грн, а також виділити у окремі самостійні провадження позовні вимоги Чернігівського обласного центру зайнятості: про стягнення заборгованості за договором поставки №СК4/731/209 від 23.09.2024 у розмірі 7 210,00 грн; про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товарів №СК4/492-Т/146 від 19.09.2024 у загальному розмірі 337 693,90 грн.
23.07.2025 ухвалою господарського суду витребувати у позивача оригінали скретч-карток на отримання палива за договором поставки №СК4/442/270 від 20.12.2023, копії яких додано ним до позовної заяви.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної поставки бензину А-95 за договором поставки №СК4/442/270 від 20.12.2023. Відповідачем не забезпечено фактичну можливість реалізації частини попередньо оплаченого товару (скретч-карток), що призвело до порушення умов договору та необхідності повернення коштів за непоставлений товар.
Перелік обставин, які є предметом доказування у справі:
(1) Факт укладення договору між сторонами, його умови;
(2) Факт виконання позивачем своїх зобов'язань щодо оплати товару;
(3) Факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної поставки товару.
1. Укладення та умови договору
20.12.2023 між Чернігівським обласним центром зайнятості, як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенегія", як постачальником укладено договір поставки №СК4/442/270 від 20.12.2023 (далі - договір, а.с. 8-10), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов'язався передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язався сплатити і прийняти вказаний товар.
Найменування товару: бензин А-95 (код ДК 021:2015-0913000-9 "Нафта і дистилянти"). Одиниця вимірювання: літр. Кількість: 230 літрів (пункти 1.2.-1.4. договору).
Згідно із пунктом 1.5. відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картками) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" затверджених постановою Кабінету міністрів України №1442 від 20.12.1997.
Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору (пункт 2.1. договору).
Пунктом 2.2. договору передбачено, що якість товару повинна відповідати дійсним на дату отримання товару ДСТУ.
Відповідно до пункту 3.1. договору ціна за 1 літр товару: 47,50.
Загальна сума договору: 10 925,00 грн, у тому числі ПДВ (пункт 3.2 договору).
Пунктом 5.1. договору передбачено, що строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документа (скретч-картки).
Відповідно до пункту 5.2. місце поставки товарів:
- передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки (пункт 5.2.1 договору);
- передача скретч-картки є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці (пункт 5.2.2 договору).
Умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (пункт 5.3. договору).
Відповідно до пункту 6.3. договору постачальник зобов'язаний: забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором; забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам, установленим розділом 2 цього договору.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність передбачену законодавством України та цим договором (пункт 7.1. договору).
За невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожен день прострочення (пункт 7.2. договору).
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони). Даний договір діє до 31.12.2023. Договір може бути розірваний достроково за ініціативою однієї із сторін за умови письмового повідомленні іншої сторони зі відсутності заборгованості. Договір вважається розірваним з моменту отримання письмового повідомлення. У випадку отримання письмового повідомлення про розірвання договору укладення додаткової угоди про розірвання договору не потребується (пункти 10.1-10.3 договору).
Судом встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним даного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання такого договору.
2. Виконання позивачем договірних зобов'язань
Позивачем на виконання умов договору поставки №СК4/442/270 від 20.12.2023 на підставі рахунку фактури №0004/0000268 від 20.12.2023 (а.с. 11) здійснено попередню оплату товару на суму у загальному розмірі 10 925,00 грн, у тому числі ПДВ 1 820,83 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №5753 від 20.12.2024 (а.с. 12).
3. Неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати робіт
Відповідач згідно з умовами договору на підставі видаткової накладної №0004/0000240 від 22.12.2023 (а.с 10 на звороті) та специфікації №0004/0000240-C від 22.12.2023 (а.с. 11 на звороті) поставив на адресу позивача довірчі документи на отримання товару.
Так, відповідачем поставлено на адресу позивача скретч-картки на бензин А-95 номіналом по 10 літрів у кількості 23 штуки, а саме: 30526267580, 30526267581, 30526267582, 30526267583, 30526267584, 30526267585, 30526267586, 30526267587, 30526267588, 30526267589, 30526267590, 30526267591, 30526267592, 30526267593, 30526267594, 30526267595, 30526267596, 30526267597, 30526267598, 30526267599, 30526267630, 30526267631, 30526267632.
При цьому, відповідач в порушення умов пункту 5.2., 5.3. договору не забезпечив повної реалізації вказаних скретч-карток, а саме з боку позивача залишилися невикористаними дві скретч-картки на бензин А-95 номіналом по 10 літрів на суму 950,00 грн.
Таким чином загальна кількість недоотриманого позивачем товару становить 20 літрів бензину А-95 на суму 950,00 грн.
ІV. МОТИВИ СУДУ
1. Норми права, які застосував суд. Позиції Верховного Суду щодо застосування норм права, які підлягають врахуванню.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із статтею 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до приписів статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначених норм права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 15.10.2013 року по справі №5011-42/13539-2012/3-30гс13, від 08.02.2019 у справі №909/524/18.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 3-127гс11, а також Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.
Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 5.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22).
Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 наголосив на тому, що посилання на форс-мажор як на обставину, що звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, є правом сторони, яка допустила таке порушення. Контрагент (кредитор) не повинен доводити існування форс-мажору у іншої сторони, якщо вона на це не посилалася. Контрагент (кредитор) має доводити факт порушення самого договірного зобов'язання боржником, а не причини, внаслідок яких це відбулося (форс-мажорні обставини).
2. Оцінка судом доказів та позицій сторін
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між Чернігівським обласним центром зайнятості та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенегія" укладено поставки поставки №СК4/442/270 від 20.12.2023 (а.с. 8-10).
Позивачем на виконання умов договору поставки на підставі рахунку фактури №0004/0000268 від 20.12.2023 (а.с. 11) здійснено попередню оплату товару на суму у загальному розмірі 10 925,00 грн, у тому числі ПДВ 1 820,83 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №5753 від 20.12.2023 (а.с. 12).
Відповідачем, за результатами попередньої оплати, на виконання умов договору було надано позивачу скретч-картки на бензин А-95 по 10 літрів у кількості 23 штуки, перелік яких наведено вище. Вказане підтверджується специфікацією №0004/0000240-C від 22.12.2023 (а.с. 11 на звороті).
Відповідно до пункту 5.2. місце поставки товарів:
- передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки (пункт 5.2.1 договору);
- передача скретч-картки є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці (пункт 5.2.2 договору).
Умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (пункт 5.3. договору).
Проте, як вбачається з матеріалів справи позивачем було використано лише 21 скретч-картку номіналом по 10 літрів на бензин А-95, з огляду на те що автозаправні станції постачальника припинили свою роботі, через відсутність пального.
Відсутність пального на автозаправних станціях постачальника та припинення їхньої роботи підтверджується складеними позивачем службовими записками (а.с. 24-26), фотографіям вказаних автозаправних станцій постачальника (а.с. 26 на звороті - 30), а також роздруківкою з веб-сайту постачальника щодо стану працюючих автозаправних станції (а.с. 30 на звороті).
Суд бере до уваги, що згідно з наданими позивачем доказами (а.с. 24- 30), автозаправні станції відповідача припинили свою діяльність, про що свідчать службові записки, фотоматеріали та інформація з офіційного сайту постачальника. Відповідач не повідомив позивача про тимчасовість чи постійність такого припинення, не запропонував альтернативного механізму реалізації карток, не забезпечив перенаправлення на інші АЗС чи видачі нового виду довірчих документів.
Відповідно до пункту 6.3 договору постачальник зобов'язаний: забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором; забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам, установленим розділом 2 цього договору.
Тобто наявність працюючої інфраструктури постачальника є ключовою умовою виконання зобов'язання. Пасивна поведінка відповідача, який не відповідав на претензії, не інформував покупця і не запропонував заміни скретч-карток або повернення коштів, свідчить про неналежне виконання договірних зобов'язань.
Таким чином, припинення роботи АЗС без належного інформування позивача, за відсутності пропозицій альтернативної поставки або повернення коштів, дає підстави суду вважати зобов'язання невиконаним, що є підставою для повернення попередньої оплати у повному обсязі.
Суд також бере до уваги, що відповідач не заявляв про наявність обставин непереборної сили (форс-мажору), які могли б вплинути на належне виконання зобов'язань за договором поставки.
Суд також зауважує, що відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України, боржник звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо доведе, що таке порушення сталося не з його вини. Водночас обов'язок доведення відсутності вини покладається саме на боржника.
У цій справі відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що порушення умов договору сталося з причин, що не залежать від його волі. Зокрема, відповідач не навів обставин, які б свідчили про вжиття ним усіх можливих заходів для належного виконання зобов'язань або мінімізації шкоди у разі неможливості виконання, як це передбачено частиною третьою статті 614 Цивільного кодексу України.
Натомість матеріали справи свідчать про відсутність будь-яких активних дій з боку відповідача щодо інформування позивача, забезпечення альтернативного способу отримання товару або повернення коштів, що унеможливлює визнання його дій сумлінними. Відтак, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання - відсутні.
З огляду на вказані обставини з боку позивача залишилися невикористаними дві скретч-картки на бензин А-95 номіналом по 10 літрів.
Таким чином загальна кількість недоотриманого позивачем товару становить 20 літрів бензину А-95 на суму 950,00 грн.
Судом взято до уваги, що у зв'язку із невиконанням з боку відповідача умов договору щодо поставки товару за довірчими документами, позивачем на адресу відповідача направлялися:
- лист-вимога №07.1/225-25 від 21.01.2025 про невиконання умов договору (а.с. 31);
- претензія №09/920-25 від 07.04.2025 про повернення коштів за невикористані скретч-картки (а.с. 35);
- лист-вимога №07.1/1301-25 від 23.05.2025 про невиконання умов договору (а.с. 32);
- претензія №09/1501-25 від 04.06.2025 про повернення коштів за невикористані скретч-картки (а.с. 37).
Незважаючи на вжиті позивачем заходи досудового врегулювання - направлення відповідного листа - відповідач належним чином на них не відреагував.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою щодо забезпечення відпуску бензину А-95 на АЗС або повернення коштів за бензин А-95, який замовник не може отримати за скретч-картами.
Так, постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами (далі-правила), згідно яких торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів (надалі - АЗС) (абзац 2 пункту 3 правил).
Згідно з пункту 9 правил, розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Тож, для отримання товару (заправки пальним транспортного засобу на АЗС) водій пред'являє оператору АЗС скретч-картку на пальне. В свою чергу, Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію скретч-картки на пальне, на підставі цього, здійснює відпуск товару відповідної марки та кількості, при цьому, при відпуску товару скретч-картка на пальне залишається у оператора, який видає чек, що є підтвердженням факту отримання позивачем товару відповідного асортименту та кількості.
Суд зазначає, що підписана сторонами видаткова накладна №0004/0000240 від 22.12.2023 (а.с 10 на звороті) та наявна специфікація №0004/0000240-C від 22.12.2024 (а.с. 11 на звороті) є підтвердженням отримання позивачем від відповідача скретч-карток відповідного номіналу на бензин А-95, проте, лише після отоварювання вказаних скретч-карток на АЗС з позивач вважається таким, що отримав фактично товар.
Таким чином, невиконання відповідачем обов'язку щодо належного надання доступу до товару у передбачений договором спосіб позбавило позивача можливості реалізувати своє право власності на товар (пальне), за яке вже сплачено грошові кошти, а отже, створило правову підставу для стягнення суми попередньої оплати у розмірі 950,00 грн.
Невиконання відповідачем обов'язку із забезпечення отримання товару через надані скретч-картки свідчить про порушення зобов'язання поставити товар у повному обсязі, що прямо суперечить суті договору та його цілям. За змістом договору, передача карток не є самодостатньою поставкою, а лише формою реалізації товару, яка має завершитись фактичним отриманням пального. Таким чином, невиконання зобов'язання щодо реалізації карток рівнозначне непоставці товару.
Суд відзначає, що відповідачем не спростовано, як переліку невикористаних позивачем талонів, так і не надано власного розрахунку суми грошових коштів, що підлягає компенсації, відтак перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд погоджується із загальною вартістю товару, який фактично не може бути отриманий та підлягає сплаті позивачу, вважає його вірним та арифметично правильним.
Суд констатує також, що на момент розгляду справи відповідачем не надано суду доказів передачі покупцеві товару у розмірі 20 літрів бензину А-95 на суму 950,00 грн або повернення йому попередньої оплати у вказаних сумах.
Суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини виробила конструкцію "legitimate expectations" (українською - "правомірні очікування"). Пояснюючи сутність конструкції, Європейський суду з прав людини зазначає про необхідність більш широкого розуміння терміну майна (possessions), зазначеного у статті 1 Першого Протоколу Конвенції, згідно з яким до майна входить як наявне майно, так і активи, включаючи вимоги, щодо яких заявник може стверджувати про наявність у нього щонайменше "правомірного очікування" ефективного отримання майнового права. Таким чином, Європейський суд з прав людини зазначає, що "правомірне очікування" отримання майна може розраховувати на захист за Першим Протоколом Конвенції. Якщо сутністю вимоги особи є її майновий інтерес, то особа може вважатися такою, що має "правомірне очікування", якщо в національному праві є достатні підстави для існування такого інтересу. Зокрема, якщо існує судова практика національних судів щодо підтвердження його існування.
Суд наголосив, що концепція майна, до якого входить "правомірні очікування", має автономне значення, незалежне від класифікації та критеріїв майна в національному праві, а також що "правомірне очікування" має містити вимогу, що є більш істотною та конкретною, ніж просто сподівання, або таку, що залежить від майбутніх непевних обставин. Вимога вважається майном лише тоді, коли є належне визнання, що вона може отримати примусовий захист.
У даній справі суд вважає, що позивач мав правомірне очікування отримання товару - пального, за яке ним було здійснено повну попередню оплату. Така вимога має безпосередній майновий інтерес, закріплений у договорі, підтверджений платіжними документами, специфікаціями, видатковими накладними, а також не заперечується відповідачем по суті. За змістом національного законодавства та практики Верховного Суду, така вимога підлягає примусовому захисту. Відтак, вона відповідає критерію "майна" у розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.
Також суд вказує, що статтею 26 Віденської конвенції "Про право міжнародних договорів"1969 року (ратифікована Україною 14 травня 1986 року) закріплено, що "кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись".
Вказане відображає принцип pacta sunt servanda, що діє як правова презумпція, що будь-який належно укладений договір: набуває сили закону для його сторін; підлягає виконанню в повному обсязі; повинен виконуватися добросовісно та вчасно. Тобто після укладення договору сторони юридично "зв'язані" його умовами.
З огляду на викладене, невиконання відповідачем зобов'язання щодо забезпечення можливості реалізації скретч-карток на пальне, відсутність альтернативного способу отримання товару або повернення коштів, а також пасивна поведінка відповідача, яка свідчить про повне ігнорування вимог позивача, - порушує правомірні очікування позивача на отримання оплаченого товару та є втручанням у його майнові права. Така поведінка становить втрату легітимного очікування реалізації права власності, а тому вимагає ефективного судового захисту шляхом стягнення відповідної суми попередньої оплати.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
V. Висновки Суду
Суди зобов'язані належно мотивувати свої рішення для забезпечення права сторін на справедливий розгляд та суспільного контролю за правосуддям. При цьому не вимагається відповідати на кожен аргумент сторін: достатньо викласти мотиви у межах конкретних обставин справи, з урахуванням характеру рішення.
На підставі встановлених судом фактичних обставин та досліджених доказів, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України.
З викладеного, з огляду на наявні в матеріалах докази, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю та стягнення з відповідача на користь позивача 950,00 грн - заборгованості за договором поставки №СК4/442/270 від 20.12.2023.
VІ. Судові витрати
Відповідно до статтями 123, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Суд зазначає, що судовий збір у розмірі 4 150,25 грн було сплачено позивачем при поданні первісної позовної заяви у межах даної справи, яка містила вимоги на загальну суму 345 853,90 грн. У подальшому ухвалою суду від 21.07.2025 у справі №904/3270/25 позовні вимоги було роз'єднано та передано для розгляду у справах №904/3270/25, №904/3982/25 та №904/3983/25.
При ухваленні рішень у справах №904/3982/25 та № 904/3983/25 визначено, що питання про розподіл витрат на сплату судового збору не вирішується, оскільки підтверджуючий документ про оплату залишено у матеріалах даної справи.
Таким чином, саме у межах цього провадження підлягає вирішенню питання щодо розподілу витрат на сплату судового збору.
З огляду на результат розгляду спору, господарський суд дійшов висновку, що витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 150,25 грн слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Чернігівського обласного центру зайнятості до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" про стягнення заборгованості за договором поставки №СК4/442/270 від 20.12.2023 у розмірі 950,00 грн - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (51400, Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Соборна, будинок 99; ідентифікаційний код 44604267) на користь Чернігівського обласного центру зайнятості (14000, Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Коцюбинського, будинок 40; ідентифікаційний код 03491464) 950,00 грн (дев'ятсот п'ятдесят гривень 00 копійок) - заборгованості за договором поставки № СК4/442/270 від 20.12.2023 та 4 150,25 грн (чотири тисячі сто п'ятдесят гривень двадцять п'ять копійок) - судових витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 12.09.2025
Суддя Т.В. Іванова