вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
10.09.2025м. ДніпроСправа № 904/3155/25
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,
представників учасників справи:
від позивача: Воронкова Ю.С,;
від відповідача: Невська І.В.;
від прокуратури: Манзелевський Ю.В.;
розглянувши матеріали справи №904/3155/25
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький
до Фізичної особи-підприємця Хільченка Олександра Остаповича
за участю Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону
про зобов'язання вчинити дію та стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою від 13.06.2025 за вих. №б/н до Фізичної особи-підприємця Хільченко Олександра Остаповича (далі - відповідач), у якій просить:
зобов'язати відповідача поставити позивачу паливну деревину у кількості 811,20 м3 на умовах договору від 20.01.2025 №28;
стягнути з відповідача 131.788,03 грн, з яких: 90.321,88 грн штрафу, 41.466,15 грн пені.
Судові витрати позивач просить стягнути з відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3155/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2025.
Ухвалою від 13.06.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу запропоновано надати до господарського суду документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів листом з описом вкладень.
Через підсистему "Електронний суд" 16.06.2025 від позивача надійшла заява від 16.06.2025 за вих. №б/н про усунення недоліків, до якої останній долучив належні докази направлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів листом з описом вкладень.
Ухвалою від 23.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.07.2025.
Через підсистему "Електронний суд" 23.07.2025 від Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері обороти Західного регіону надійшла заява про вступ прокурора у справу.
Заява мотивована тим, що Хмельницька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону встановила, що 23.06.2025 відкрито провадження у справі № 904/3155/25 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу (КЕВ) м. Хмельницький до ФОП Хільченка Олександра Остаповича про зобов'язання поставити деревину та стягнення коштів. За договором від 20.01.2025 № 28 відповідач зобов'язаний був поставити 916 мі паливної деревини до 30.04.2025 на суму 1.418.884 грн. Станом на час подання позову поставлено лише 104,8 мі, що унеможливлює опалення військових частин і створює загрозу безпеці та боєздатності ЗСУ. КЕВ неодноразово звертався з претензіями, проте відповідач ухилявся від виконання зобов'язань, пропонуючи продовжити термін або розірвати договір. Позивач вимагає зобов'язати відповідача виконати договір, а також стягнути штрафні санкції за прострочення у сумі 140.788,00 грн за 33 дні затримки відповідно до умов договору. Прокуратура, як представник інтересів держави, вступає у справу на боці позивача, керуючись нормами законодавства та враховуючи порушення зобов'язань відповідачем.
Через підсистему "Електронний суд" 23.07.2025 від відповідача надійшло клопотання, у якому останній просить поновити строк на подання відзиву на позовну заяву та відкласти розгляд справи для забезпечення реалізації відповідачем процесуальних прав.
Ухвалою від 23.07.2025 у задоволенні клопотання відповідача про поновлення процесуального строку для надання відзиву на позов відмовлено. Продовжено строк підготовчого провадження. Відкладено підготовче засідання у справі до 27.08.2025.
Через підсистему "Електронний суд" 13.08.2025 від позивача надійшло клопотання, у якому останній просить суд передати матеріали справи № 904/3155/25 до Господарського суду Хмельницької області для об'єднання проваджень щодо спору, який виник з одних і тих самих правовідносин.
Через підсистему "Електронний суд" 21.08.2025 від відповідача надійшов відзив, у якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Через підсистему "Електронний суд" 25.08.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній просить відхилити відзив та не долучати його до матеріалів справи. Задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Як зазначає відповідач, у справі № 904/3155/25 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2025 відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву. Однак, цей строк представником відповідача - Невською І.В. був пропущений з поважних причин, позовна зява ФОП Хільченко О.О. так отримана і не була, на підставі заяви від 17.07.2025 про вступ у справу як представника та для ознайомлення з матеріалами справи (яка була подана через підсистему "Електронний суд" 17.07.25), також через технічні питання, а саме: доступ до матеріалів справи в системі «Електронний суд» був наданий лише 22.07.2025. Ці обставини унеможливили належну підготовку до розгляду справи, формування позиції відповідача та своєчасне подання відзиву на позовну заяву.
За приписами ч.ч. 1-5 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Зі змісту наведеної процесуальної норми вбачається, що суд може поновити лише пропущений процесуальний строк, що встановлений законом (а не судом). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22.
Водночас, за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з цим, на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.
Зі змісту положень ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Поряд з цим, такі дії суд вчиняє на свій розсуд та в межах дискреційних повноважень, оскільки законом не встановлено обов'язку щодо продовження процесуальних строків.
Беручи до уваги наведене, суд вважає за можливе продовжити відповідачу строк для подання відзиву та прийняти їх до розгляду.
При цьому суд врахував таке.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1975 у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського Суду з прав людини від 17.01.2012 у справі "Станєв проти Болгарії", заява № 36760/06, пункт 230).
Разом із цим, суд покликаний сприяти учасникам справи у реалізації ними прав, передбачених ГПК України /одним із яких є право подання заяв по суті (ч. 4 ст. 161 ГПК України).
Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 суддям необхідно виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та за можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
На думку суду, в умовах введення в Україні воєнного стану слід уникати надмірного формалізму та з розумінням ставитись до пропуску процесуальних строків учасниками справи для забезпечення їх права на доступ до правосуддя, оскільки протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, суворе застосування судами процесуальних строків може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 зазначеної Конвенції, на що також звертає увагу Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 у справі №1522/18417/12-ц також наголосила, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.
Таким чином, суд виходить із того, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У даному випадку суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Під час розгляду справи суд зобов'язаний забезпечити повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись також до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, пункт 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, пункт 33, 08.12.2016). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.
Таким чином, під час прийняття рішення у даній справі суд враховав та надав оцінку всім наявним в матеріалах справи на час прийняття рішення у справі доказам та поясненням.
Ухвалою від 27.08.2025 у задоволенні клопотання позивача від 13.08.2025 про об'єднання справ №904/3155/25 та №924/699/25 в одне провадження відмовлено. Закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 10.09.2025.
В судовому засіданні 10.09.2025 представники учасників справи надали усні пояснення у справі, відповіли на запитання суду. Представник позивача та прокурор наполягали на задоволенні позовних вимог, представник відповідача заперечував проти позовних вимог і просив суд відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позивач зазначає, що між сторонами був укладений договір поставки, на виконання умов якого відповідач здійснив часткову поставку товару (деревини) у кількості 104,8 мі, решта 811,2 мі не поставлена, що спричиняє відсутність належного опалення військових частин, загрожує здоров'ю особового складу, роботі обладнання, санітарним умовам та обороноздатності держави.
Договір було укладено за результатами тендеру ProZorro, умови були відомі відповідачу, а також відповідач було відомо і те, що невиконання зобов'язань тягне за собою стягнення штрафних санкцій, а саме пені та штрафу.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, однак відповідач свої зобов'язання так і не виконав, що і стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач з позовними вимогами позивача не погоджується та зазначає, що через погодні та ринкові умови, різке зростання цін (20- 30%) виконання договору стало неможливим у первісних умовах.
Відповідач поставив 104,8 мі дров (11%), що на його думку, підтверджує його добросовісність. Решту 811,2 мі поставити до 30.04.2025 він не мав можливості.
Також відповідач зазнає, що пропонував позивачу змінити умови поставки шляхом підвищення ціни на 10%, потім шляхом відстрочки поставки до 31.05.2025 або розірвати договір. Позивач відмовлявся від умов відповідача, натомість вимагав виконання договору на чинних умовах і звернувся до суду.
На думку відповідача, невиконання зобов'язань спричинене істотною зміною обставин, не залежало від волі відповідача. Позовні вимоги щодо примусової поставки 811,2 мі і штрафів (140 788,03 грн) є безпідставними, оскільки строк дії договору минув, ресурси для поставки відсутні, завдаток 61.960,00 грн уже покриває ризики позивача, а штрафні санкції носять каральний характер і підлягають зменшенню або скасуванню.
Відповідач вважає, що він діяв добросовісно, частково виконав договір, попереджав про форс-мажор, намагався врегулювати спір. Негативні наслідки спричинені відмовою позивача йти на компроміс, що суперечать принципам добросовісності та справедливості.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: поставки товару; наявності/відсутності оплати; підстав для зобов'язання поставити товар; наявності/відсутності підстав для стягнення штрафу та пені.
Суд встановив, що 20.01.2025 між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Хмельницький (далі - позивач, замовник) та Фізичною особою-підприємцем Хільченком Олександром Остаповичем (далі - відповідач, постачальник) було укладено договір № 28 поставки деревини (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується до 30.04.2025 поставити замовникові товар, передбачений у додатку № 1 «Специфікації» (далі-товар), а саме паливну деревину (деревина дров'яна непромислового використання 1 групи) з доставкою, за кодом ДК 021:2015:03413000-8 паливна деревина в кількості 1000 м3.
Ціна товару, його кількість, асортимент визначаються в специфікації (додаток № 1), строки (терміни) виконання договору - в рознарядці (додаток № 2) (п. 1.2. договору).
Ціна договору становить: 1.549.000, 00 грн (один мільйон п'ятсот сорок дев'ять тисяч гривень) без ПДВ (п. 3.1. договору).
Пунктом 5.1. договору передбачено, що строк поставки товару визначається рознарядкою, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 2).
Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором (п.6.3.1 договору).
За порушення строків виконання зобов'язання з вини постачальника, він сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 (сім) відсотків ціни договору (п. 7.3.3. договору).
Сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням обов'язків, не звільняють сторони від виконання зобов'язань за договором, крім випадків, передбачених законодавством України та договором п.10.1. Договору (п. 7.3.5. договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до закінчення воєнного стану на території України, а в частині своїх зобов'язань та розрахунків до їх повного виконання сторонами. Крім того даний договір припиняє свою дію в разі завершення воєнного стан) на території України, однак у разі продовження строку воєнного стану па території України договір автоматично продовжує свою дію на строк дії воєнного стану на території України, але не пізніше 31.12.2025 (п. 11.1. договору).
28.01.2025 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, якою було зменшено кількість товару, а саме викладено пункти 1.1., 3.1. договору в новій редакції, а також додаток № 1 «специфікацію» та додаток № 2 «рознарядка».
Після писання додаткової угоди відповідач повинен був поставити позивачу 916 м3 деревини, а позивач оплатити її у розмірі 1.418.884,00 грн.
Тобто, відповідач повинен був поставити позивачу до 30.04.2025 - 916 м3 деревини.
Відповідно до акту прийому паливної деревини та додатку до нього відповідач з 04.02.2025 до 25.03.2025 поставив позивачу 104,8 м3 деревини дров'яної (граб, ясен, дуб), решта деревини, а саме 811,2 м3 станом на час розгляду спору не поставлена, що не заперечується сторонами.
24.03.2025 відповідач надсилав позивачу лист №1, яким просив укласти додаткову угоду в бік збільшення ціни.
Позивач звертався до відповідача з листами, а саме 08.04.2025 позивач звернувся до відповідача із листом №577/19/1601 щодо необхідності вчасного виконання умов договору.
23.04.2025 позивач надіслав повторний лист №577/19/1853 щодо необхідності вчасного виконання умов договору.
25.04.2025 на адресу позивача надійшов лист від відповідача №3 від 17.04.2025 щодо погодження сторонами продовження поставки до 31.05.202.
Позивач надав відповідь №577/2/1924 від 28.04.2025 щодо неможливості продовження поставки.
Також, 25.04.2025 на адресу позивача надійшов лист від відповідача №3 щодо необхідності розірвати договір.
28.04.2025 позивач надав відповідь №577/2/1926 від 28.04.2025, у якій повідомив про відсутність підстав для розірвання договору.
07.05.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією № 577/19/2128, у якій просив виконати умови договору та поставити деревину, а також сплатити штрафні санкції.
13.05.2025 відповідач надав відповідь на претензію №13/1, у якій повідомив, що не відмовляється виконувати зобов'язання, однак просить переглянути ціну на дрова, продовжити строк поставки та укласти додаткову угоду.
16.05.2025 позивач надіслав лист №577/2275 відповідачу, у якому зазначив, що підстав для збільшення ціни немає та на розірвання договору позивач не погоджується.
Позивач у позові зазначає, що договір було укладено на підставі результатів проведеного тендеру через електронну систему закупівель ProZorro, відповідно до вимог законодавства України у сфері публічних закупівель. Вибір постачальника здійснювався на конкурентній основі з урахуванням найкращої пропозиції, що забезпечує ефективне використання бюджетних коштів. Умови закупівлі, зокрема обсяги товару, строки постачання, а також вимоги до якості продукції були чітко визначені у тендерній документації. Учасник тендеру (відповідач), який став переможцем, ознайомився з усіма умовами тендеру, у тому числі з кількістю необхідного товару, та самостійно запропонував ціну, яка була визнана найвигіднішою.
Укладення цього договору є результатом прозорої процедури закупівлі, яка гарантує дотримання принципів законності, економічності, недискримінації учасників та забезпечення рівних умов для всіх учасників тендеру.
Відповідач, як переможець тендеру, зобов'язаний належним чином виконати умови договору, забезпечивши постачання товару в обсягах та у строки, визначені договором.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив зобов'язання відповідача поставити позивачу паливну деревину у кількості 811,20 м3 на умовах договору від 20.01.2025 №28; стягнення з відповідача 131.788,03 грн, з яких: 90.321,88 грн штрафу, 41.466,15 грн пені.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України (який був чинним станом на час виникнення між сторонами правовідносин).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 ГК України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печаткою позивача.
Відповідно до частин першої - другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.
Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).
Суд встановив, що 28.01.2025 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, до основного договору якою було зменшено кількість товару, а саме викладено пункти 1.1., 3.1. договору в новій редакції, а також додаток № 1 «специфікацію» та додаток № 2 «рознарядка».
Після писання додаткової угоди відповідач зобов'язався поставити позивачу 916 м3 деревини, а позивач оплатити її у розмірі 1.418.884,00 грн.
Тобто, відповідач повинен був поставити позивачу до 30.04.2025 - 916 м3 деревини.
Відповідно до акта прийому паливної деревини та додатку до нього відповідач з 04.02.2025 до 25.03.2025 поставив позивачу 104,8 м3 деревини дров'яної (граб, ясен, дуб), решта деревини, а саме 811,2 м3 не поставлена станом на час розгляду спору, що визнається сторонами.
24.03.2025 відповідач надіслав позивачу лист №1 із проханням укласти додаткову угоду щодо збільшення ціни. Позивач в свою чергу неодноразово звертався до відповідача: 08.04.2025 з листом №577/19/1601 щодо необхідності вчасного виконання умов договору, 23.04.2025 повторно з листом №577/19/1853 із аналогічним змістом.
25.04.2025 на адресу позивача надійшов лист відповідача №3 від 17.04.2025 щодо погодження продовження строку поставки до 31.05.2025; позивач надіслав відповідь №577/2/1924 від 28.04.2025 про неможливість продовження строку поставки. Того ж дня отримано ще один лист відповідача №3 щодо необхідності розірвання договору, на який позивач надіслав відповідь №577/2/1926 від 28.04.2025, повідомивши про відсутність підстав для розірвання.
07.05.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією №577/19/2128 із вимогою виконати умови договору, поставити деревину та сплатити штрафні санкції.
13.05.2025 відповідач надав відповідь на претензію №13/1, повідомивши, що не відмовляється виконувати зобов'язання, але просить переглянути ціну, продовжити строк поставки та укласти додаткову угоду.
16.05.2025 позивач надіслав лист №577/2275, у якому зазначив, що підстав для збільшення ціни немає та на розірвання договору не погоджується.
Відповідач в свою чергу з позовними вимогами не погоджується та зазначає, що через погодні та ринкові умови, різке зростання цін (20- 30%) виконання договору стало неможливим у первісних умовах. Відповідач поставив 104,8 мі дров (11%), що, на його думку, підтверджує його добросовісність. Решту 811,2 мі поставити до 30.04.2025 він не зміг.
Також відповідач зазнає, що пропонував позивачу змінити умови поставки шляхом підвищення ціни на 10%, потім шляхом відстрочки поставки до 31.05.2025 або розірвати договір. Позивач відмовлявся від умов відповідача, натомість вимагав виконання на старих умовах і звернувся до суду.
На думку відповідача, невиконання зобов'язань спричинене істотною зміною обставин, що не залежало від волі відповідача. Позовні вимоги щодо примусової поставки 811,2 мі і штрафів (140 788,03 грн), на думку відповідача, є безпідставними, оскільки строк дії договору минув, ресурси для поставки відсутні, завдаток 61.960,00 грн уже покриває ризики позивача, а штрафні санкції носять каральний характер і підлягають зменшенню або скасуванню.
Відповідач вважає, що діяв добросовісно, частково виконав договір, попереджав про форс-мажор, намагався врегулювати спір. Негативні наслідки спричинені відмовою позивача йти на компроміс, що суперечать принципам добросовісності та справедливості.
Суд зазначає, що зміна істотних умов договору закупівлі, зокрема збільшення ціни за одиницю товару, можлива лише за дотримання таких умов: наявності згоди сторін, визначеного договором порядку внесення змін, обґрунтованої та документально підтвердженої коливанням ринкових цін підстави збільшення ціни, а також обмеження щодо зростання ціни за одиницю товару не більш ніж на 10% без збільшення загальної суми договору. Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 927/636/21 та від 07.12.2022 у справі № 927/189/22.
Відповідач стверджує, що суттєве підвищення цін на ринку паливної деревини робить виконання договору неможливим. Проте під час укладення договору сторони враховували можливі коливання ринкових цін, оскільки такі ризики є типовими для господарської діяльності.
Позивач, будучи професійним суб'єктом ринку, повинен був оцінити ці ризики та закласти їх у свою діяльність. Сам факт зміни ринкових умов не є достатньою підставою для розірвання договору, оскільки істотна зміна обставин має бути об'єктивною, непередбачуваною і суттєво впливати на можливість виконання зобов'язань.
При цьому суд відзначає, що вимога про розірвання договору у даній справі не є предметом спору.
Як встановлено судом, ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 14.07.2025 (суддя Крамар С.І.) відкрито провадження у справі №924/699/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Хільченка Олександра Остаповича, м. Марганець Нікопольського району Дніпропетровської області до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький, м. Хмельницький про розірвання договору №28 від 20.01.2025 поставки деревини та звільнення від відповідальності.
Станом на час розгляду справи рішення у справі №924/699/25 не прийнято, а отже договір поставки не є розірваним та зберігає свою чинність.
Разом з тим, суд розглядає справу лише в межах заявлених позовних вимог та предмета спору, визначеного позивачем. Відповідач із зустрічними позовними вимогами про розірвання договору у даній справі не звертався.
Окремо суд відзначає, що відповідачем на підтвердження непередбачуваності ситуації (коливання цін у період з 20.01.2025 до 04.04.2025) надав довідку Торгово-промислової палати Полтавської області від 21.03.2025 №24.14-05/111. Водночас, навіть за наявності зростання цін покупець має право відмовитися від підписання додаткової угоди, а одностороннє розірвання договору постачальником є неправомірним.
Договір укладено на підставі результатів тендеру через систему ProZorro з дотриманням принципів законності, економічності, недискримінації учасників та забезпечення рівних умов.
Підприємницька діяльність завжди містить економічні ризики, які учасники мають передбачити. Відповідач не може посилатися на ринкову ситуацію як підставу для невиконання своїх обов'язків, оскільки договір передбачав чіткі умови щодо обсягу, строків та ціни, а зміна ринкових умов не є форс-мажором.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно зі ст. 552 ЦК України сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ст. 622 ЦК України боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи викладене, суд вважає аргументи відповідача щодо неможливості виконання договору необґрунтованими, а наведені позивачем матеріали підтверджують правомірність та обґрунтованість вимог щодо зобов'язання виконати договір в повному обсязі, а тому позовна вимога, щодо зобов'язання відповідача поставити позивачу паливну деревину у кількості 811,20 м3 на умовах договору від 20.01.2025 №28 підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення штрафу
Як зазначалось вище, згідно зі ст. 552 ЦК України сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання; відповідно до ст. 622 ЦК України боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 7.3.3. договору за порушення строків виконання зобов'язання з вини постачальника, він сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 (сім) відсотків ціни договору.
Позивач нарахував пеню за загальний період прострочення з 01.05.2025 до 02.06.2025 на загальну суму 41.466,15 грн з урахуванням часткової поставки.
Господарський суд перевірив розрахунок пені, здійснений позивачем, та визнав його арифметично правильним, а суму пені такою, що підлягає стягненню з відповідача.
Також відповідно до п. 7.3.3. договору позивачем нараховано 7% штрафу на загальну суму заборгованості у розмірі 99.321,88 грн.
Господарський суд перевірив розрахунок штрафу, здійснений позивачем, та визнав його арифметично правильним, а суму штрафу такою, що підлягає стягненню з відповідача.
Відповідач контррозрахунку не надав; позов заперечив у повному обсязі.
Відповідач зазначив про те, що вимога позивача про стягнення 140.788,03 грн штрафних санкцій є безпідставною; нарахування здійснено формально за п.7.3.3 договору без урахування того, що прострочка виникла через надзвичайні обставини; згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України суд може зменшити неустойку, якщо вона явно перевищує розмір збитків; у спорі вимоги про стягнення неустойки мають каральний, а не компенсаційний характер: позивач не зазнав прямих збитків, кошти за товар не сплачував і міг закупити його в іншого постачальника; до того ж у його розпорядженні залишився завдаток 61.960,00 грн, що вже покриває можливі витрати.
Також відповідач зазначає, що стягнення додаткових штрафних санкцій є надмірним, порушує принцип співрозмірності та фактично призведе до подвійного покарання відповідача. Це суперечить компенсаторній природі цивільної відповідальності, принципам добросовісності та справедливості. Санкція не може бути засобом збагачення кредитора, її мета лише відшкодування реальних втрат, яких у даному випадку на думку відповідача не було.
З приводу можливості зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій суд зазначає таке.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що унормовано у ч. 1 ст. 550 ЦК України.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Суд зазначає, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Слід також враховувати, що сторони, укладаючи договір, погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання.
Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань.
Суд зазначає, що оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за договором, не є єдиною обов'язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов'язані з відповідним договором.
В чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Так, матеріалами справи доводиться несвоєчасне виконання зобов'язань відповідачем за договором поставки, що останнім не заперечується.
Відповідно до акта прийому паливної деревини та додатку до нього відповідач з 04.02.2025 до 25.03.2025 поставив позивачу 104,8 м3 деревини дров'яної (граб, ясен, дуб), решта деревини, а саме 811,2 м3 не поставлена, що визнається сторонами.
Суд не вбачає того, що належні до сплати штрафні санкції у даному випадку є надмірно великими (оскільки штрафні санкції складають 9,92% від суми договору).
Навпаки, суд вважає, що тривале невиконання зобов'язання по поставці товару з боку відповідача має негативний характер для позивача та суперечить як домовленостям сторін, так і положенням законодавства щодо належного виконання взятих на себе зобов'язань, а тому висновок відповідача, що саме нарахована позивачем неустойка носить караючий характер судом відхиляється як необґрунтований.
Виходячи з положень ст. ст. 76, 77, 91 ГПК України, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів перебування відповідача у більш скрутному фінансовому становищі, ніж позивач (зокрема, у зв'язку із веденням у крані воєнного стану).
Зважаючи на те, що відповідач не надав суду належних доказів поважності причин неналежного виконання свого зобов'язання щодо поставки товару, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
Також суд вважає безпідставним посилання відповідача на завдаток у сумі 61.960,00 грн як підставу для звільнення від сплати штрафних санкцій.
Цивільний кодекс України дозволяє одночасне застосування декількох заходів забезпечення виконання зобов'язань, як визначених законом, так і тих, що встановлюються сторонами договору. Сторони договору мають право вільно обирати та поєднувати різні види забезпечення, щоб підвищити надійність виконання зобов'язань.
Завдаток за своєю правовою природою виконує функцію забезпечення належного виконання зобов'язання (ст. 570 ЦК України), а не відшкодування збитків чи заміну відповідальності. У випадку порушення зобов'язання завдаток може бути зарахований у рахунок належних платежів або стягнень, однак сам по собі не виключає права кредитора вимагати штраф, пеню чи інші санкції, передбачені договором та законом.
Отже, наявність у позивача завдатку не свідчить про відсутність у нього права вимагати сплати пені та штрафу. Завдаток і штрафні санкції є різними за правовою природою інструментами відповідальності та можуть застосовуватися одночасно.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів відповідач суду не надав.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Хільченка Олександра Остаповича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) поставити Квартирно-експлуатаційному відділу міста Хмельницький (29006, Хмельницька область, місто Хмельницький, ВУЛИЦЯ ГЕРОЇВ АТО, будинок 3/1; ідентифікаційний код 07928461) паливну деревину у кількості 811,20 м3 на умовах договору № 28 від 20.01.2025, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Хмельницький та Фізичною особою-підприємцем Хільченком Олександром Остаповичем.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Хільченка Олександра Остаповича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький (29006, Хмельницька область, місто Хмельницький, ВУЛИЦЯ ГЕРОЇВ АТО, будинок 3/1; ідентифікаційний код 07928461) 90.321,88 грн (дев'яносто тисяч триста двадцять одну грн 88 к.) штрафу, 41.466,15 грн (сорок одну тисячу чотириста шістдесят шість грн 15 к.) пені, 4.844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири грн 80 к.) судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 12.09.2025.
Суддя С.А. Дупляк