04 вересня 2025 року м. Харків Справа № 917/2156/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.
за участю секретаря Андерс О.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача-Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" (вх.№1291П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.05.2025 у справі №917/2156/24 (повний текст рішення складено та підписано 12.05.2025 суддею Сірошем Д.М. у приміщенні Господарського суду Полтавської області)
за позовом Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", м. Полтава,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК Спецбудгруп", м. Київ,
про стягнення основного боргу, 3 % річних, інфляційних втрат та розірвання договору,-
Позивач, Комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК Спецбудгруп", в якому просить:
- розірвати договір підряду від 01.07.2022 № 01/07/22-БМ по об'єкту "Аварійно - ремонтні роботи капітального характеру на ділянці самопливного каналізаційного колектору Д600 мм з-ду "Знамено" від ж/б № 74 до ж/б № 84 по вул. Київське шосе в м. Полтава";
- стягнути на користь Комунального підприємства "Полтававодоканал" з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК Спецбудгруп" 1 486 840.25 грн передплати та нараховані за прострочення обов'язку з її повернення інфляційні втрати у розмірі 274 885,95 грн та 3 % річних у розмірі 96318,40 грн на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 в ПАТ "МТБ БАНК", МФО 328168, код ЄДРПОУ 03361661.
Позов обгрунтовано істотним порушенням відповідачем, як підрядником, обов'язків за договором підряду № 01/07/22-БМ від 01.07.2022 щодо підтвердження використання отриманої від позивача, як замовника, попередньої оплати в сумі 1486840,25 грн проміжними актами - звітами про використання коштів за призначенням відповідно до умов Договору ( п. 4.3. Договору) або документами про обсяги виконаних робіт та їх вартість, якими є довідки про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3), акти приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в), до яких мають бути додані копії видаткових накладних на придбані матеріали, вироби, обладнання, послуги машин та механізмів (п. 4.4.), а також щодо закінчення виконання робіт у встановлений календарним графіком строк - до 04.09.2022 (п. 5.2), що відповідно до частин 2-4 статті 652 Цивільного кодексу України є підставою для розірвання цього Договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору із визначенням наслідків цього, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням зобов'язання у вигляді повернення попередньої оплати, а також наявність визначених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України підстав для нарахування на прострочене грошове зобов'язання з повернення попередньої оплати 3% річних та інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 01.05.2025 у справі №917/2156/24 у позові відмовлено.
Рішення обґрунтовано недоведеністю допущення відповідачем істотного порушення умов договору підряду № 01/07/22-БМ від 01.07.2022 як підстави для його розірвання в розумінні частини другої статті 652 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що: матеріали справи не містять доказів невиконання відповідачем робіт в повному обсязі, зокрема, позивач не надав висновок експертизи на підтвердження обсягу виконаної відповідачем роботи за Договором або її невиконання у повному обсязі; жодна із сторін в процесі розгляду справи не зверталась до суду з клопотанням про призначення експертизи судом; матеріали справи не містять доказів звернення позивача до ТОВ "БМК Спецбудгруп" з пропозицією розірвати договір та не містять повідомлення про відмову від договору в порядку статті 849 Цивільного кодексу України.
Також суд зазначив, що заявляючи вимоги про повернення попередньої оплати, позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки відповідно до частин 2, 4 статті 849 Цивільного кодексу України за договором підряду прямо передбачено такий спосіб захисту прав та інтересів замовника, як зобов'язання підрядника вчинити певні дії у випадку порушення строків виконання зобов'язань, або стягнути завдані порушенням зобов'язань збитки, якщо замовник відмовився в односторонньому порядку від договору та умовами договору не передбачено можливості повернення попередньої оплати (авансу), що є самостійною підставою для відмови в позові.
Позивач - Комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність викладених в рішенні висновків суду обставинам справи, просить це рішення скасувати в повному обсязі і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В обгрунтування апеляційної скарги позивач посилається, зокрема, на те, що суд першої інстанції в якості однієї з підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про розірвання договору підряду від 01.07.2022 № 01/07/22-БМ помилково послався на відсутність підтвердження істотного порушення відповідачем умов Договору через ненадання позивачем висновку експертизи на підтвердження обсягу виконаної відповідачем роботи за Договором або її невиконання у повному обсязі, оскільки висновок експерта не є доказом, а носить допоміжний характер і не є обов'язковим для суду, а тому суд може посилатися в рішенні на висновок експерта як джерело відомостей, які в ньому містяться та має дійти самостійних висновків щодо відповідних питань, в той час як на даний час відповідачем так і не виконані роботи за Договором, жодних документів щодо підтвердження їх виконання, а саме довідок про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3) та актів приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в) позивачу або суду не надано, а відтак відповідач не виконав своїх договірних обов'язків, що є істотним порушенням умов Договору та підставою для його розірвання із стягненням з відповідача отриманої за Договором передплати.
Також відповідач зазначає про помилкове посилання суду в якості підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про розірвання Договору на те, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до ТОВ "БМК Спецбудгруп" з пропозицією розірвати договір та не містять повідомлення про відмову від договору в порядку статті 849 Цивільного кодексу України, оскільки з матеріалів справи вбачається, що 15.12.2022 позивач отримав лист від відповідача від 12.12.2022 за вих. № 0912/2022 з проханням продовжити дію Договору на лютий-березень 2023 року, у відповідь на який листом від 05.01.2023 за вих. № 2/62 повідомив відповідача про відсутність намірів продовжувати дію Договору, оскільки роботи безпідставно не виконуються.
Також позивач зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції про обрання позивачем неналежного способу захисту прав замовника при порушенні підрядником умов договору підряду від 01.07.2022 № 01/07/22-БМ щодо підтвердження цільового використання коштів передплати (авансу) та закінчення виконання робіт у встановлений строк у вигляді повернення авансу, який не передбачено умовами Договору, оскільки не врахував, що спірна сума авансу 1486840,25 грн є сумою, перерахованою замовником підряднику на придбання і постачання матеріалів та конструкцій, необхідних для виконання робіт за Договором, в той час як у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач дотримався встановлених пунктами 4.3, 4.4. Договором строків та порядку підтвердження замовнику обставин використання перерахованого авансу або виконав та передав позивачу роботи у передбачений Договором строк, а положеннями статті 615 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2025 для розгляду справи № 917/2156/24 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Лакіза В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача - Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал"на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.05.2025 у справі №917/2156/24 та призначено її до розгляду з повідомленням учасників справи на 07.08.2025 об 11:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, а також встановлено відповідачу строк до 15.07.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання копії відзиву скаржнику. Встановлено сторонам строк до 15.07.2025 для подання заяв, клопотань, тощо з доказами їх надсилання іншим учасникам справи.
14.07.2025 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу( вх. №8679), в якому він просить залишити її без задоволення, а апеляційну скаргу -без змін.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2025 у зв'язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О. для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.
У зв'язку з перебуванням 07.08.2025 у відпустці судді-доповідача Тарасової І.В., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 23.07.2025 для розгляду апеляційної скарги позивача - Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.05.2025 у справі №917/2156/24, та відсутності правових підстав, визначених частиною 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, для передачі справи для повторного автоматизованого розподілу, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 повідомлено учасників справи, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги позивача - Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.05.2025 у справі №917/2156/24 відбудеться 04.09.2025 о 10:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2025 у зв'язку з відпусткою судді Лакізи В.В. для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду виходить з такого.
01.07.2022 між Комунальним підприємством Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", м. Полтава, (Замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БМК Спецбудгруп" (Підрядник, відповідач) укладено договір підряду № 01/07/22-БМ по об'єкту: "Аварійно-ремонтні роботи капітального характеру на ділянці самопливного каналізаційного колектору Д600 мм з-ду "Знамено" від ж/б № 74 до ж/б № 84 по вул. Київське шосе в м. Полтава".
Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Предмет Договору, Підрядник зобов'язується, згідно із затвердженим календарним графіком, при умові отримання авансу в повному розмірі, відповідно до пункту 4.3. цього Договору, виконати роботи по об'єкту: "Аварійно-ремонтні роботи капітального характеру на ділянці самопливного каналізаційного колектору Д600 мм з-ду "Знамено" від ж/б № 74 до ж/б № 84 по вул. Київське шосе в м. Полтава", а Замовник - прийняти і оплатити їх.
Пунктом 12.1. Договору визначено серед додатків до нього Календарни графік будівництва ( Додаток № 3).
Календарним графіком виконання робіт по об'єкту: "Аварійно-ремонтні роботи капітального характеру на ділянці самопливного каналізаційного колектору Д600 мм з-ду "Знамено" визначено строки виконання певних етапів робіт, а також кінцевий строк виконання всіх робіт за Договором - до 04.09.2022 включно.
Згідно з пунктом 1.3. Договору, обсяг виконання робіт - до повного фактичного виконання. Пунктом 3.1 розділу 3 Ціна Договору, визначено, що договірна ціна є динамічна і складає суму 2 973 680,50 грн з ПДВ.
Відповідно до пункту 4.3. Договору, "Замовник" протягом 10 робочих днів з дати підписання Договору, при умові наявності достатньої кількості коштів на банківському рахунку, перераховує Підряднику аванс, у розмірі до 50 % договірної ціни договору, що вказана у пункті 3.1 договору, на придбання матеріалів та обладнання для виконання робіт за договором. Підрядник, протягом 60 робочих днів з дня надходження коштів авансу, підтверджує Замовнику їх цільове використання проміжним актом-звітом про використання коштів за призначенням.
Згідно з пунктом 5.1 Договору, Підрядник розпочинає виконання робіт: протягом 5 календарних днів після отримання авансу у повному розмірі, відповідно до пункту 4.3. Договору.
Відповідно до пункту 4.4. Договору, розрахунки за виконані роботи проводяться поетапно, проміжними платежами по мірі виконання робіт на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість: довідки про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3), актів виконаних робіт (форма КБ-2в), до яких додаються копії видаткових накладних на придбані матеріали, вироби, обладнання, послуги машин та механізмів, та інші розрахунки. Оплата виконаних робіт, проводиться протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту затвердження (підписання) Актів виконаних робіт (відповідного етапу, виду робіт).
Пунктом 4.6. Договору визначено, що Підрядник передає Замовнику підготовлені акти виконаних робіт для підписання, протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту виконання робіт (відповідного виду/етапу/частини).
КП ПОР "Полтававодоканал" як Замовник у відповідності до умов п. 4.3. Договору перерахував відповідачу - Підряднику аванс у розмірі 1 486 840,25 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 11147 від 01.07.2022.
Відповідно до пункту 5.2 Договору, закінчення робіт відповідно до календарного графіку будівництва (додаток № 3 до Договору), при умові отримання авансу у повному розмірі, відповідно до пункту 4.3. Договору. До даного строку Підрядник зобов'язаний закінчити виконання робіт згідно з договором, підписати останній Акт виконаних робіт (форму КБ-2в, форму КБ-3), звільнити об'єкт за договором від залишків будівельних матеріалів, виробів, механізмів, будівельного сміття, риштувань та передати Замовнику виконавчу документацію, копії наступних документів: паспорти, сертифікати на матеріали тощо. Отже, відповідно до графіку, виконання робіт мало бути завершено 04.09.2022.
Позивач в обґрунтування позову стверджує, що відповідачем -ТОВ "БМК Спецбудгруп" ані у строк, зазначений в договорі, ані на час подання позову не виконані роботи за Договором, жодних документів щодо підтвердження їх виконання, а саме довідок про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3) та актів приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в) позивачу не надано, а відтак відповідач не виконав своїх договірних обов'язків.
06.10.2022 позивач звернувся з листом за вих. № 2/3157 до відповідача з проханням надати письмову інформацію про причини проведення робіт по укладанню трубопроводу Д500мм без присутності представника Замовника. Як зазначає позивач, на вказаний лист відповіді КП ПОР "Полтававодоканал" не отримало.
15.12.2022 позивач отримав лист від ТОВ "БМК СПЕЦГРУП" за вих. № 0912/2022 від 12.12.2022 з проханням продовжити строк дії Договору на лютий - березень 2023 року у зв'язку з військовим станом на території України, перебоями електропостачання та мобілізацією робітників.
При цьому відповідач у зазначеному листі зазначив, що він зобов'язується вчасно виконати роботи за Договором.
У відповідь на вказаний лист відповідача позивач листом за вих. № 2/62 від 05.01.2023, повідомив відповідача, що немає намірів продовжувати дію Договору, оскільки роботи безпідставно не виконуються.
20.05.2024 позивач направив на адресу відповідача претензію, в якій, посилаючись на порушення умов Договору щодо підтвердження цільового використання отриманої від позивача, як замовника, попередньої оплати в сумі 1486840,25 грн проміжними актами-звітами про використання коштів за призначенням відповідно до умов Договору ( п. 4.3. Договору) або документами про обсяги виконаних робіт та їх вартість, якими є довідки про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3), акти приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в), до яких мають бути додані копії видаткових накладних на придбані матеріали, вироби, обладнання,послуги машин та механізмів(п. 4.4.), а також щодо закінчення виконання робіт у встановлений календарним графіком строк -до 04.09.2022, вимагав у 10-дений строк повернути суму авансу у розмірі 1486840,25 грн.
Позивач в обґрунтування позову стверджує, що відповідачем не виконані роботи за Договором підряду від 01.07.2022№ 01/07/22-БМ, а згідно з даними бухгалтерії КП ПОР "ПОЛТАВАВОДОКАНАЛ", станом на момент подачі цього позову у ТОВ "БМК СПЕЦБУДГРУП" наявна заборгованість у розмірі 1 486 840,25 грн, оскільки спірна сума/передплата не підтверджена проміжними актами-звітами про використання коштів за призначенням відповідно до умов Договору та жодних документів на підтвердження зворотного підрядник (відповідач) позивачу не надав.
Відтак, як вважає позивач, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за Договором, що є істотним порушенням умов цього Договору та підставою для його розірвання та повернення передоплати.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. ч. 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Статтею 875 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Спірний договір з огляду на його зміст за правовою природою є договором будівельного підряду.
Щодо позовної вимоги про розірвання спірного Договору колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для її задоволення, але з інших підстав ніж ті, на які послався суд першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 2статті 622 Цивільного кодексу України у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (ст.612 цього Кодексу), боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.
У статті 631 Цивільного кодексу України зазначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У статті 653 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки розірвання договору: зобов'язання сторін припиняються. з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Тобто одним із наслідків розірвання договору є припинення зобов'язань сторін, що виникли у сторін такого Договору відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 та статті 509 Цивільного кодексуУкраїни. Відтак за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Відповідний висновок також міститься у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/7981/17, від 18.11.2019 №910/16750/18.
З позовною заявою про розірвання спірного договору позивач звернувся у грудні 2024 року, тобто майже через 2 роки після закінчення строку дії цього договору (строк дії закінчився 31.12.2022).
Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Колегія суддів враховує, що стаття 252 Цивільного кодексу України є універсальною нормою для будь-яких договірних відносин, її застосування залежить від правового режиму договору, прав і обов'язків сторін, передбачених договором.
Згідно з частиною першою статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Наведену норму слід застосовувати (тлумачити) у взаємозв'язку з загальними положеннями частини другої статті 251, частини другої статті 252 Цивільного кодексу України, які визначають, що терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до лексичного значення словосполучення "неминуче має настати" означає як те, що обов'язково та безумовно має відбутися.
За змістом норми частини першої статті 530 Цивільного кодексу України у взаємозв'язку з частиною другою статті 251, частиною другою статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов'язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.
При визначенні строку (терміну) виконання зобов'язання судам необхідно враховувати загальні положення Цивільного кодексу України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов'язання (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 щодо змісту понять «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» відзначила таке:
« 29. Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
30. Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
31. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
32. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 Цивільного кодексу України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
33. Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
34. Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
35. З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання».
Аналізуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що «строк дії договору» та «строк/термін виконання зобов'язання» за своїм юридичним змістом не є тотожними поняттями, та в залежності від умов договору, укладеного між сторонами, останні можуть як співпадати між собою, так і бути відмінними один від одного.
Відповідно до пункту 10.1 спірного Договору сторони погодили, що Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до кінця воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022, але не пізніше 31.12.2022, а в частині виконання робіт та оплати-до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим правочином.
Зі змісту вказаного пункту договору вбачається, що погоджена сторона умова до «повного виконання сторонами своїх зобов'язань» у розумінні приписів статті 530 ЦК України є нічим іншим як строком (терміном) виконання зобов'язання, що у даному випадку не збігається зі строком дії договору та є відмінним від нього.
За змістом норми частини першої статті 530 Цивільного кодексу України у взаємозв'язку з частиною другою статті 251, частиною другою статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов'язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.
Зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.
Із системного аналізу вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, колегія суддів дійшла висновку про те, що умова передбачена пунктом 10.1 " а в частині виконання та робіт та оплати -до повного виконання сторонами своїх зобов'язань", не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від дій або бездіяльності самих сторін договору, ризиковості самої господарської діяльності та сторонніх факторів. Така умова не може вважатися ані строком, ані терміном у розумінні статей 251,252, 253 ЦК України.
Ураховуючи вказане, з огляду на те, що сторонами було визначено строк дії договору до 31.12.2022, а вказівка на «повне виконання сторонами своїх зобов'язань» не є у розумінні статті 252 Цивільного кодексу України строком договору, строк дії Договору закінчився ще 31.12.2022, тобто до подання спірного позову (матеріали справи доказів щодо продовження сторонами строку дії договору не містять).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 зробила такий висновок: «задоволення вимоги про розірвання Інвестиційного договору, який вже є припиненим за домовленістю сторін, не тільки не поновить порушені права територіальної громади міста Києва, але є неможливим як таке. Як наслідок, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні вимоги про розірвання Інвестиційного договору».
Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі №910/8413/21 виснувала щодо недоцільності розірвання договору, який є припиненим (нечинним) на час звернення до суду з відповідною вимогою.
Отже, ураховуючи вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин у цій частині, з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у справах №444/9519/12 та №910/8413/21, колегія суддів вважає, що вимоги про розірвання припиненого договору, строк дії якого закінчився, задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 910/21315/21.
Щодо позовних вимог про повернення 1 486 840,25 грн попередньої оплати, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в їх задоволенні, з наступних мотивів.
Відповідно до статті 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні судового рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Виходячи з норм Господарського процесуального кодексу України, такими межами є фактичні підстави позову - фактичні обставини, якими позивач обгрунтовує свои вимоги та предмет позову- матеріально-правова вимога щодо захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.
Натомість відповідно до п. 3 ч. 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд сам вирішує, яку правову норму належить застосовувати до спірних правовідносин та відпоідно до статті 236 цього Кодексу, вимога щодо законності рішення передбачає його ухвалення відповідно до норм матеріального і процесуального права.
Тому правові підстави позову не входять в межі позову, й відповідно суд при ухваленні рішення зобов'язаний самостійно надати кваліфікацію спірним правовідносинам та не є обмеженим в застосуванні до цих відносин правовими нормами, на які послався позивач в позовній заяві, у зв'язку з чим посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15.
В постанові від 09.11.2016 у справі № 922/210/15 Верховний суд України висловив наступну правову позицію: з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
В постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.08.2019 у справі № 925/366/18 від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18), постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, викладено правову позицію, що зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам сторін, виходячи з фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом при прийнятті рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини сторін, не призводить до зміни предмета та /або обраного позивачем способу захисту. У разі посилання позивача на неправильні(невідповідні предмету позову) норми матеріального права, суд зобов'язаний застосувати відповідні норми, якими регулюються спірні правовідносини, відповідно до обраного позивачем предмета позову. Неправильна кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні норми.
При цьому відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
До предмету позову у даній справі є стягнення з відповідача передплати із нарахуванням на відповідну суму інфляційних та річних, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільнго кодексу України, в якості відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
За змістом позовної заяви, наявність зазначеного грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати позивачем обгрунтовано допущенням істотних порушень відповідачем, як підрядником, обов'язків за договором підряду № 01/07/22-БМ від 01.07.2022 щодо підтвердження використання отриманої від позивача як замовника попередньої опдати в сумі 1486840,25 грн проміжними актами-звітами про використання коштів за призначенням відповідно до умов Договору ( п. 4.3. Договору) або документами про обсяги виконаних робіт та їх вартість, якими є довідки про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3), акти приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в), до яких мають бути додані копії видаткових накладних на придбані матеріали, вироби, обладнання, послуги машин та механізмів(п. 4.4.), а також щодо закінчення виконання робіт у встановлений календарним графіком строк - до 04.09.2022 (п. 5.2. Договору), наявністю через це відповідно до частин 2-4 статті 652 Цивільного кодексу України правових підстав для розірвання Договору за рішенням суду.
Враховуючи те, що ч. 2 статті 653 Цивільного кодексу України правовим наслідком розірвання договору визначає припинення відповідних договірних зобов'язань, підстави позовних вимог щодо повернення передплати ґрунтуються на фактичних обставинах щодо невикористання отриманої відповідачем, як підрядником, від позивача, як замовника, суми передплати на придбаня матеріалів та обладнання для виконання робіт, невиконання відповідачем робіт у встановлений строк за обставин припинення зобов'язальних підрядних правовідносин, що виникли на підставі договору підряду від 01.07.2022 № 01/07/22-БМ, у зв"язку з направленням позивачем 20.05.2024 претензії відповідачу, в якій позивач, посилаючись на порушення відповідачем умов Договору, вимагав у 10-дений строк повернути суму авансу у розмірі 1486840,25 грн.
Проте, відповідно до вищенаведених норм процесуального права, при ухваленні рішення, суд зобов'язаний самостійно надати кваліфікацію спірним правовідносинам, застосувавши норми права відповідно до характеру спірних правовідносин та не є обмеженим в застосуванні до цих відносин правовими нормами, на які послався позивач в позовній заяві.
Тобто надання належної кваліфікації фактичним обставинам позову в межах заявленого предмету позову покладено саме на суд, який не зв'язаний нормами, на які послався позивач.
Відповідно достатті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Вимога щодо стягнення заборгованості з повернення невикористаної у відповідності до умов договору попередньої оплати, перерахованої на його виконання, за яким зобов'язання на момент подання позову є припиненими, виходячи з наведеного у статті 509 Цивільного кодексу України загального поняття зобов'язання та положень статті 1212 Цивільного кодексу України, яка регулює зобов'язання з повернення майна збереженого, набутого без достатньої правової підстави(кондикційні зобов'язання), є за своєю правовою суттю вимогою про виконання позадоговірного обов'язку з повернення майна у вигляді грошових коштів, набутого відповідачем за відсутністю достатньої правової підстави через те, що така підстава відпала.
Таким чином, надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам в межах предмету та підстав позову, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про повернення передплати, сплаченої на підставі договору, за яким зобов'язання припинено, за обставин невикористання цієї оплати відповідно до умов Договору за час існування відповідних зобов'язань, виходячи із суті цих правовідносин, за своєю правовою природою є вимогою про присудження до виконання позадоговірного зобов'язання, яке виникло у зв'язку з набуттям майна без достатньої правової підстави, які врегульовано главою 83 Цивільного кодексу України (статті 1212-1215).
Виходячи зі змісту 1212 Цивільного кодексу України зазначеної статті, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна (кондикційні правовідносини) виникають за наявності наступних умов: 1) збільшення або збереження майна однією особою -набувачем 2) зменшення або незбільшення майнау іншої особи -потерпілого; 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача зменшенням або вiдсутністю збільшення майна на стороні потерпілого 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану осіб на час такої зміни, або правова підстава для цього повинна згодом відпасти.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, тобто є такою, що згодом відпала, або була відсутня взагалі (відповідні висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15 та постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/468/17.
При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексуможна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).
Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані, за послуги, які мають бути надані.
Внаслідок перерахування позивачем відповідачеві попередньої оплати відбувся перехід майнових благ (грошових коштів) з майнової сфери позивача (потерпілого-кредитора) у власність відповідача (набувача-боржника).
Такий перехід відбувся за відсутності зустрічного задоволення з боку відповідача, оскільки грошові кошти на час дії Договору та існування зобов'язань за ним не використані відповідачем-підрядником відповідно до умов Договору на придбання матеріалів та обладнання, внаслідок чого відповідач набув грошові кошти, у вигляді попередньої оплати за рахунок позивача.
Правові підстави для зміни майнового стану сторін внаслідок утримання відповідачем грошових коштів попередньої оплати, перерахованої за Договором підряду, зобов'язання за яким припинено на час подання позову, за обставин її невикористання відповідно до умов Договору за час наявності між сторонами відповідних договірних підрядних зобов'язальних правовідносин, відсутні з початку існування спірних позадоговірних правовідносин (з моменту припинення договірних підрядних зобов'язань).
Практика Верховного Суду щодо кваліфікації як кондикційних правовідносин стосовно обов'язку з повернення підрядником замовнику невикористаної у відповідності до умов договору будівельного підряду попредньої оплати, за обставин припинення зобов'язань за таким договором, є усталеною.
Зокрема аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17,від у справі № 910/21154/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №916/1591/17, від 11.11.2018 у справі №910/13332/17 та від 14.06.2018 у справі №912/2709/17, від 15.02.2019 року у справі №910/21154/17.
У спірних правовідносинах наявні вищезазначені умови виникнення кондикційного зобов'язання з повернення підрядником (відповідачем) замовнику (позивачу) спірної суми пепередньої оплати.
Як зазначено вище, строк дії спірного договору підряду від 01.07.2022 № 01/07/22-БМ закінчився 31.12.2022, проте це не є підставою для припинення зобов'язань за цим Договором які виникли та не припинились за встановленими в законі підставами, зокрема, щодо зобов'язань з виконання робіт та їх оплати сторонами встановлено строк до їх виконання.Тобто зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.
Частиною 1 статті 615 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Частиною 3 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК України).
Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки учасників цивільних правовідносин.
До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору чи від зобов'язання.
При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на: (1) суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; (2) такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (зобов'язання) (постанова Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №357/15284/18).
Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору чи від зобов'язання, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору чи від зобов'язання передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору чи від зобов'язання як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору чи від зобов'язання, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору (Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №357/15284/18).
Як зазначено вище, вже більше ніж через рік та 5 місяців після закінчення строку Договору - 20.05.2024 позивач направив на адресу відповідача претензію, в якій, посилаючись на порушення умов Договору щодо підтвердження використання отриманої від позивача як замовника попередньої опдати в сумі 1486840,25 грн проміжними актами-звітами про використання коштів за призначенням відповідно до умов Договору ( п. 4.3. Договору) або документами про обсяги виконаних робіт та їх вартість, якими є довідки про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3), акти приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в), до яких мають бути додані копії видаткових накладних на придбані матеріали, вироби, обладнання, послуги машин та механізмів(п. 4.4. Договору), а також щодо закінчення виконання робіт у встановлений календарним графіком строк -до 04.09.2022 вимагав у 10-дений строк повернути суму авансу у розмірі 1486840,25 грн
З урахуванням того, що вказаний лист надіслано вже після того як минуло більше ніж 1 рік та 5 місяців псля закінчення строку дії Договору та через 1 рік та 8 місяців після строку закінчення виконання робіт за Договором, а спірна сума авансу перерахована позивачем-замовником відповідачу-підряднику саме для придбання останнім обладнання та матеріалів, необхідних для виконання робіт за спірним Договором, у той час як докази підтвердження цільового використання попередньої оплати проміжними актами-звітами або виконання робіт відсутні, висловлена у претензії вимога позивача про повернення суми авансу свідчить про його волевиявлення щодо припинення підрядних правовідносин.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Щодо наявності тривалого прострочення виконання робіт відповідачем як підстави для односторонньої відмови позивача від зобов'язання.
Як зазначено вище, Календарним графіком виконання робіт по об'єкту "Аварійно - ремонтні роботи капітального характеру на ділянці самопливного каналізаційного колектору Д600 мм з-ду "Знамено" від ж/б № 74 до ж/б № 84 по вул. Київське шосе в м. Полтава", який є додатком № 3 до договору підряду від 01.07.2022 № 01/07/22-БМ встановлено строки виконання певних етапів робіт та кінцевий строк виконання всього обсягу робіт до 04.09.2022.
Згідно з пунктом 5.1 Договору, Підрядник розпочинає виконання робіт: протягом 5 календарних днів після отримання авансу у повному розмірі, відповідно до пункту 4.3. Договору.
Оскільки спірну суму авансу перераховано позивачем відповідачу 01.07.2022, останній повинен був приступити до виконання робіт за Договором не пізніше 06.07.2022.
Відповідно до пункту 4.4. Договору, розрахунки за виконані роботи проводяться поетапно, проміжними платежами по мірі виконання робіт на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість: довідки про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3), актів виконаних робіт (форма КБ-2в), до яких додаються копії видаткових накладних на придбані матеріали, вироби, обладнання, послуги машин та механізмів, та інші розрахунки. Оплата виконаних робіт, проводиться протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту затвердження (підписання) Актів виконаних робіт (відповідного етапу, виду робіт).
Пунктом 4.6. Договору визначено, що Підрядник передає Замовнику підготовлені акти виконаних робіт для підписання, протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту виконання робіт (відповідного виду/етапу/частини).
Згідно з пунктом 4.7 Договору Замовник перевіряє отримані документи протягом 5(п'яти) робочих днів з моменту їх отримання та у разі виявлення неякісного виконання робіт, пред'явлених до оплати, завищення їх об'ємів або неправильного застосування кошторисних норм, погоджених цін та інших помилок, що вплинули на ціну виконаних робіт, повертає ці документи на доопрацювання, з урахуванням зауважень Замовника. У разі відсутності недоліків у наданих документах Замовнику останній їх погоджує та повертає Підряднику його екземпляр.
Разом з цим п. 6.18 Договору передбачено обов'язок підрядника здавати фактично виконані об'єми робіт Замовнику, а саме: попередити за 24 години та узгодити дату зустрічі та огляду виконаних робіт.
За змістом визначення договору підряду, яке міститься у статті 837 Цивільного кодексу України, юридичний зміст підрядного правовідношення складають взаємні права та обов'язки сторін, частина з яких є ключовими, оскільки втілюють сутність договору підряду, а тому є конститутивними, а саме, такими обов'язками для підрядника є виконання певної визначеної завданням замовника роботи та передання її результату замовнику, а для замовника-прийняття виконаної роботи та її оплата.
Статтею 538 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Статтею 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).
Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника.
У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Витрати на проведення експертизи несе підрядник, крім випадків, коли експертизою встановлена відсутність порушень договору підряду або причинного зв'язку між діями підрядника та виявленими недоліками. У цих випадках витрати на проведення експертизи несе сторона, яка вимагала її призначення, а якщо експертизу призначено за погодженням сторін, - обидві сторони порівну.
Статтею 882 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття.
Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами.
Замовник, який попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, коли договором будівельного підряду передбачено виконання робіт на ризик підрядника.
Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Прийняття робіт може здійснюватися після попереднього випробування, якщо це передбачено договором будівельного підряду або випливає з характеру робіт. У цьому випадку прийняття робіт може здійснюватися лише у разі позитивного результату попереднього випробування.
Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.
Отже, відповідно до правового регулювання правовідносин у сфері будівельного підряду, завершальною правоприпиняючою стадією цих відносин є приймання-передача виконаних робіт, яка як юридичний скад включає в себе взаємопов'язані дії як підрядника так і замовника, і при цьому прийняття робіт замовником, спрямоване на перевірку якості та повноти виконаних робіт, з необхідністю передбачає пред'явлення їх підрядником, а тому визначені договором та законом дії підрядника з пред'явення результату виконаних робіт мають передувати вчиненню замовником визначених договором та законом дій з їх прийняття.
За наведеними нормами та умовами Договору обов'язок підрядника з пред'явлення робіт до прийняття передбачає повідомлення ним замовника за 24 години про дату, на яку він готовий пред'явити результат виконаних робіт, узгодження із замовником дати зустрічі повноважних представників сторін для огляду результату виконаних робіт, підготовку довідок про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3), актів приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в), видаткових накладних на придбані матеріали, вироби, обладнання, послуги машин та механізмів, та інші розрахунки, підписання зі свого боку актів приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в) та надання цих актів замовнику під час огляду результатів робіт на підписання разом з довідами про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3) та видатковими накладними на придбані матеріали, вироби, обладнання, послуги машин та механізмів, та інші розрахунки.
При цьому підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до вчинення дій з прийняття робіт, в тому числі підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акту.
У свою чергу лише після вчинення підрядником-відповідачем зазначених дій з пред'явлення результатів виконаних робіт у замовника - позивача виникає обов'язок з перевірки якості та обсягу виконаних робіт та у разі підтвердження їх відповідності умовам договору - прийняти результати робіт із підписанням актів приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в), а у випадку виявлення недоліків виконаних робіт чи їх неповноти - негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта приймання-передачы виконаних робіт).
Разом з цим, сам по собі факт підписанння актів передачі-приймання виконаних робіт лише з боку підрядника при ухиленні замовника від їх підписання чи висловлення зауважень щодо якості та обсягу зазанчених в актах робіт, не є визначальним для висновку про невиконання підрядником робіт, оскільки передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе лише за наявності доказів реального виконання зазначених в акті робіт підрядником за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника про причини неприйняття робіт (виявлені явні недоліки) негайно або у строк, визначений договором.
Аналогічна правова позиція щодо правових наслідків непідписання замовником наданого йому підрядником акту виконаних робіт, за відсутності своєчасно висловлених заперечень неодноразово викладалась в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, від 12.06.2019 у справі №910/6002/18, від 17.03.2021 у справі №910/11592/19, від 20.04.2021 у справі №905/411/17, від 14.07.2021 у справі № 911/1981/20, від 17.08.2021 у справі № 910/16308/20.
З огляду на наведене правове регулювання та умови Договору доказами виконання робіт за спірним Договором можуть бути або підписані обома сторонами акти приймання-передачі виконаних робіт форми КБ-2в або документи, які свідчать про вчинення підрядником вищенаведених дій з пред'явлення результатів виконаних робіт, за відсутності своєчасно висловлених замовником обґрунтованих зауважень щодо якості та обсягів виконаних робіт, і одночасно документи, які містять відомості про реальність виконаних робіт, у тому числі видаткові накладні на придбані матеріали, вироби, обладнання, послуги машин та механізмів, та інші розрахунки.
Матеріали справи не містять підписаних сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт форми КБ-2в за певними етапами або остаточного Акту, як не містять і доказів вчинення відповідачем визначених законом та Договором дій з пред'явлення результатів виконаних робіт позивачу.
При цьому колегія суддів зазначає про безпідставність посилання суду першої інстанції в обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог на те, що матеріали справи не містять доказів невиконання відповідачем робіт в повному обсязі, зокрема, що позивач не надав висновок експертизи на підтвердження обсягу виконаної відповідачем роботи за Договором або її невиконання у повному обсязі, а жодна із сторін в процесі розгляду справи не зверталась до суду з клопотанням про призначення експертизи судом
Відповідно до статей 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з цим, частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, в той час як частиною 4 цієї статті встановлено заборону суду збирати докази , що стосуються предмету спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (ч. 2 ст. 98 ГПК України).
Відповідно до частини 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Такий правовий висновок, який є загальним алгоритмом судового розгляду спору, викладений у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №910/21067/17 та у постанові від 15.06.2021 у справі №916/2479/17.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Оскільки позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на непідтвердження використання отриманої від позивача, як замовника, попередньої оплати в сумі 1486840,25 грн проміжними актами-звітами про використання коштів за призначенням відповідно до умов договору ( п. 4.3. Договору) або документами про обсяги виконаних робіт та їх вартість, якими є довідки про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3), акти приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в), до яких мають бути додані копії видаткових накладних на придбані матеріали, вироби, обладнання,послуги машин та механізмів(п. 4.4.), а також щодо закінчення виконання робіт у встановлений календарним графіком строк -до 04.09.2022, в той час як відповідач в обгрунтування своїх заперечень у відзиві на позов зазначив про виконання робіт, але вже після встановленого строку, через непередання йому позивачем фронту робіт, саме відповідач має надати докази виконання ним робіт на спростування доводів позивача про відсутність факту їх виконання, й відповідно, про відсутність таких доказів.
Зокрема, відповідач зазначив, що 28.10.2022 на електрону пошту позивача (Замовника) - КП Полтававодоканал (Антонович Максим - начальника ПТО КП ПОР "ПОЛТАВАВОДОКАНАЛ") направлялися наступні документи про виконання робіт за Договором:
1. АКТ № 1 про приймання виконаних будівельних робіт Форма № КБ-2в;
2. Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати Форма № КБ-3;
3. Підсумкова відомість ресурсів Об'єкт: Аварійно-ремонтні роботи капітального характеру на ділянці самопливного каналізаційного колектору Д600мм (витрати - за прийнятими нормами) Звітний період 1 (жовтень 2022 року). Про направлення документів, неодноразово у телефонному порядку, повідомлено працівників КП ПОР "ПОЛТАВАВОДОКАНАЛ" а саме Антоновича Максима - начальника ПТО КП ПОР "ПОЛТАВАВОДОКАНАЛ", але відповідно до умов Договору Замовник не повертав ці документи на доопрацювання, не надавав своїх зауважень.
Отже, відповідно до встановленого ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподілу обов'язків з доказування, за якими сторони мають довести саме ті обставин, на які сторони посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, підстав позову та заперечень відповідача проти нього, наведеного правового регулювання спірних правовідносин та умов Договору, саме відповідач як сторона-підрядник, на якого покладено обов'язок з пред'явлення результатів виконаних робіт підряднику, має довести або наявність підписаних між сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт форми № КБ-2в або докази ініціювання ним процедури приймання-передачі результатів виконаних робіт у встановленому порядку, який як зазначено вище, передбачає повідомлення про готовність пред'явлення робіт для перевірки замовником за 24 години до дати приймання, узгодження відповідної дати та надання під час процедури приймання-передачі документів щодо обсягів виконаних робіт та їх вартість: довідки про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3), актів виконаних робіт (форма КБ-2в), до яких додаються копії видаткових накладних на придбані матеріали, вироби, обладнання, послуги машин та механізмів, та інші розрахунки та відсутність підписання цих Актів з боку позивача, і лише в разі наявності доказів висловлення позивачем у встановлений строк зауважень щодо якості та обсягів робіт, зафіксованих в Актах та виникнення між сторонами спору щодо таких відступів або ухилення позивача від вчинення визначених законом та Договором дій з прийняття робіт (від підписання Актів в разі відсутності зауважень щодо якості та обсягів робіт, або висловлення обгрунтованих зауважень щодо якості та обсягів робіт) виникне суперечність у доказах, яка вимагатиме вирішення спірного питання щодо обсягу та якості виконаних робіт за допомогою спеціальних знань, а невиконання відповідачем обов'язку з надання визначених законом та Договором доказів виконання робіт (їх певного етапу чи частини робіт) таку необхідність не викликає, оскільки свідчить про відсутність з його боку доказового обґрунтування своїх заперечень, в той час як частиною 4 саттті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено заборону суду збирати докази, що стосуються предмета спору.
При цьому колегія суддів враховує, що відсутність доказів пред'явлення відповідачем -підрядником результатів робіт за Договором позивачу -замовнику протягом тривалого часу існування зобов'язальних правовідносин сторін за Договором, навіть після закінчення строку виконання робіт (04.09.2022) та строку дії самого Договору (31.12.2022) до моменту висловлення позивачем у претензії від 20.05.2024 відмови від зобов'язання, майже через півтора року після закінчення вказаного строку, з достатньою вірогідністю підтверджує відсутність факту виконання робіт за Договором на момент отримання відповідачем вказаної претензії, у зв'язку з чим відсутня необхідність у підтвердженні такої відсутності за допомогою спеціальних знань.
На підтвердження зазначених у відзиві на позов обставин щодо виконання робіт за договором надано скріншоти з електронної пошти Lvkukraina@gmail.сom щодо надісланих файлів на електронну пошту bmksbg@icloud.com, а також копії:Акту приймання-передачі будівельних робіт № 1 за жовтень 2022 року форми № КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми № КБ-3 та підсумкової відомість ресурсів Об'єкт: Аварійно-ремонтні роботи капітального характеру на ділянці самопливного каналізаційного колектору Д600мм (витрати - за прийнятими нормами) Звітний період 1 (жовтень 2022 року), в яких відсутні дати складання та підписи.
Разом з цим з наведених скріншотів не вбачається відомостей, що зміст відображених на них файлів включав зазначені акти приймання-передачі виконаних робіт, довідки та відомість, у Договорі сторони не узгоджували адреси електронних пошт адресами листування (обміну інформацією) та ці адреси електронних пошт не належать до зареєстрованих в ЄДРПОУ офіційних адрес електронних пошт сторін.
До того ж відсутні докази підписання зазначених файлів електронними підписами уповноваженої особи підрядника, який відповідно до положень Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» дає змогу ідентифікувати особу відправника або інші докази, з яких в сукупності чи окремо можна було б ідентифікувати відправника та отримувача файлів як сторін у даній справі.
Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.
Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (стаття 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах (стаття 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис.
Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 викладено наступну правову позицію щодо роздруківок з електронної пошти як доказів у справі.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
У постанові від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18 Касаційний господарський суд вказав, що надана позивачем роздруківка електронної переписки з відповідачем (паперова копія знімка екрана монітора комп'ютера) не є належним доказом відправлення позивачем та отримання відповідачем письмової заявки про надання послуг за договором. З копії знімка екрана монітора комп'ютера не вбачається, лист якого саме змісту було відправлено на електронну адресу. Роздруківка електронної переписки не може вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, оскільки не містить електронного підпису.
У постанові від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19 Касаційний господарський суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що електронне листування між сторонами справи не може вважатись належним письмовим доказом, а роздруківка електронного листування не є електронним документом в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV.
У постанові Касаційного господарського суду від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19 зазначено, що позивач, стверджуючи про укладення договору поставки та виникнення між сторонами господарських зобов'язань, на підтвердження цього факту надав суду скриншоти електронних листів із зображенням надісланих файлів. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що такі роздруківки електронної переписки не є належним доказом укладення між сторонами зазначеного договору та вчинення сторонами дій, спрямованих на виникнення та виконання зобов'язань за цим договором, оскільки вони не відповідають вимогам Закону № 851-IV та не мають електронного цифрового підпису. Проте позивачем не було надано суду документів на підтвердження факту реальної поставки товару, у тому числі поза межами договірних відносин.
У постанові Касаційного господарського суду від 15 квітня 2021 року у справі № 910/8554/20 вказано, що позивач направив відповідачу в електронному вигляді заявку щодо поставки товару, визначеного у специфікації, що підтверджується наявною в матеріалах справи паперовою копією скриншоту вебсторінки електронної пошти позивача. Суд вказав, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV.
У постанові від 28 червня 2022 року у справі № 922/1280/21 Касаційний господарський суд зазначив, що підприємством надано до матеріалів справи роздруківку з його електронної пошти та фотокопії листування з мобільного додатка «Viber» як доказ на підтвердження замовлення відповідачем в'язальної машини діаметром 13 дюймів. Надана підприємством роздруківка з електронної пошти та фотокопії листування з мобільного додатка не є належними доказами замовлення товариством товару, оскільки відсутні докази підписання цього листа електронним цифровим підписом товариства. При цьому відсутність електронного цифрового підпису на електронному доказі свідчить про те, що зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення інформації. За умовами укладеного сторонами договору погоджено чітку форму, в якій має відбуватись замовлення покупцем виробничого обладнання, а саме письмову форму шляхом підписання специфікації до договору, а не будь-яке листування.
Отже, у всіх наведених постановах Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.
Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування як паперові копії електронного доказу дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
Проте, як зазначено вище, надані відповідачем на підтвердження виконання робіт за Договором скріншоти з електронних пошти не містять відомостей, які в сукупності з іншими матеріалами справи, за відсутності електронних підписів сторін, дали б змогу ідентифікувати учасників переписки саме як позивача та відповідача, та окрім цього, вони взагалі не містять відомостей про зміст електронного листування та його проведення повноважними особами сторін, а подані разом з цими скріншотами акт будівельних робіт № 1 за жовтень 2022 року форми № КБ-2в, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми № КБ-3 та підсумкова відомість ресурсів Об'єкт: Аварійно-ремонтні роботи капітального характеру на ділянці самопливного каналізаційного колектору Д600мм (витрати - за прийнятими нормами) Звітний період 1 (жовтень 2022 року) не містять підписів та дат їх складання та у матеріалах справи відсутні докази надсилання цих документів відповідачем позивачу як поштою, так і на електронну адресу.
З огляду на наведене, надані відповідачем на підтвердження виконання робіт за Договором документи не відповідають закріпленій у статті 76 Господарського процесуального кодексу України вимозі щодо належності доказів, якою є їх властивість містити відомості, які дають змогу встановлення обставин, які входять у предмет доказування.
До того ж, навіть в разі підтвердження надсилання акту приймання-передачі виконаних робіт на електронну пошту позивача, це не підтвердило б виконання обов'язку підрядника з пред'явлення результатів робіт замовникові, оскільки, як зазначено вище, такий обов'язок передбачає не лише направлення актів приймання-передачі, але й їх підписання зі свого боку, повідомлення підрядником замовника за 24 години про дату, на яку він готовий пред'явити результат виконаних робіт, узгодження із замовником дати зустрічі повноважних представників сторін для огляду виконаних робіт, підготовку довідок про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3) та видаткових накладних на придбані матеріали, вироби, обладнання, послуги машин та механізмів, та інші розрахунки.
Також колегія суддів не приймає в якості доказів факту виконання відповідачем робіт у відповідності до умов Договору заяви свідків ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , оскільки, як зазначено вище, з урахуваням правового регулювання спірних правовідносин та умов Договору, такими доказами мають бути або підписані обома сторонами акти приймання-передачі виконаних робіт форми КБ-2в або документи, які свідчать про вчинення підрядником вищенаведених дій з пред'явлення результатів виконаних робіт, за відсутності своєчасно висловлених замовником обґрунтованих зауважень щодо якості та обсягів виконаних робіт, і одночасно документи, які містять відомості про реальність виконаних робіт, у тому числі видаткові накладні на придбані матеріали, вироби, обладнання, послуги машин та механізмів, та інші розрахунки.
До того ж у вказаних заявах свідки не наводять будь-яких відомостей щодо обсягу виконаних робіт, оскільки відповідно до клопотання відповідача від 28.02.2025 про долучення доказів у справі (вх. № 2799) заяви подані відповідачем на спростування викладених у відповіді на відзив на позов доводів позивача щодо того, що представники замовника не були присутні під час пілотного буріння, й відповідно, показання свідків стосуються обставин щодо такої присутності.
Оскільки за умовами Договору строк виконання всіх етапів робіт встановлено до 04.09.2022, з огляду на відсутність доказів їх виконання, вбачається допущення відповідачем тривалого простроченння на час звернення позивача із претензією , яка містить вимогу про повернення попередньої оплати.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідач у відзиві на позов (вх. № 63 від 03.01.2025) посилається на те, що Календарним графіком виконання робіт передбачено їх завершення 04.09.2022, проте у зв'язку з тим, що Замовник не передав Підряднику будівельний майданчик "фронт робіт" відповідно до умов Договору, роботи були завершені після 04.09.2022. Замовник порушив пункт 6.5. Договору, в якому передбачено обов'язок Замовника передати Підряднику "фронт робіт" по акту прийому-передачі та у додатках до цього позову відсутній відповідний акт.
Позивач у відповіді на відзив на позов зазначив, що підготував належним чином акт прийому-передачі фронту робіт за договором, проте не встиг передати його підряднику, оскільки той вже розпочав роботи на об'єкті без дозволу позивача.
Отже у матеріалах справи відсутні докази передання позивачем відповідачу фронту робіт, яким відповідно до умов Договору має бути підписаний сторонами акт приймання-передачі фронту робіт, проте зазначене не створило неможливості виконання робіт у встановлений строк, й відповідно не свідчить про ненастання у відповідача простроченння у виконанні обов'язку з виконання робіт відповідно до положень ч. 4 статті 612 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора, враховуючи наступне.
Пунктом 5.4. Договору серед обставин, які перешкоджають виконанню робіт у встановлені строки і не залежать від підрядника і дають йому право на перегляд строків виконання робіт, передбачено невиконання або неналежне виконання Замовником своїх зобов'язань (щодо ненадання фронту робіт).
Пунктом 5.5. Договору передбачено, що при виникненні обставин, що вказані у пункті 5.4. Договору, які перешкоджають виконанню робіт, одна сторона повинна негайно письмово повідомити про це іншу сторону. Відповідна сторона повинна негайно здійснювати всі необхідні заходи про їх усунення, і як тільки вони зникнуть, негайно приступити до виконання своїх обов'язків, попередивши про це письмово іншу сторону.
Згідно з п. 5.6 Договору строки виконання робіт переносяться на період дії обставин, згідно з п. 5.4. та п.5.5. даного Договору з урахуванням часу на відновлення робіт та можливого їх перенесення на набільш сприятливу пору, після письмового погодження із Замовником.
У матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача в порядку п.п. 5.4., 5.5 Договору з повідомленням про те, що ненадання фронту робіт перешкоджає їх виконанню.
Водночас, як було зазначено вище, у матеріалах справи наявний лист відповідача за вих. № 0912/2022 від 12.12.2022, тобто складений вже після закінчення 04.09.2022 строку виконання всіх етапів робіт за Договором, в якому він просив позивача продовжити строк дії Договору на лютий - березень 2023 року з посиланням на інші обставини, ніж передбачені п. 5.4. Договору обставини, які дають право на продовження строку Договору, а саме, у зв'язку з військовим станом на території України, перебоями електропостачання та мобілізацією робітників, зазначивши при цьому, що він зобов'язується вчасно виконати роботи за Договором.
З вищенаведеного вбачається, що протягом встановленого Договором строку виконання робіт (з 06.07.2002 по 04.09.2022), всього сроку дії Договору (до 31.12.2022),а також на час звернення позивача з претензією у травні 2024, коли зобов'язальні правовідносини сторін за Договором після закінчення його строку тривали, відповідач не вчиняв жодних дій з пред'явлення до прийняття замовником будь-якого етапу робіт, навіть не повідомляв про готовність до передання результатів певного етапу, з чого з достатньою вірогідністю вбачається відсутність факту виконання відповідачем робіт за Договором до отримання такої претензії .
Таке прострочення очевидно є істотним, оскільки на час звернення позивача з претензією будь які етапи робіт Підрядником взагалі не пред'являлись до прийняття Замовнику протягом більш ніж 1 року та 9 місяців після закінчення встановленого Календарним графіком виконання робіт строку їх виконання та протягом більш ніж 1 року та 5 місяців після закінчення строку дїї Договору, що з урахуванням вимог претензії позивача щодо повернення попередньої оплати з цільовим призначенням закупівлі необхідних для виконання робіт матеріалів та обладнання, як необхідної передумови виконання робіт підрядником, з посиланням в її тексті на невиконання підрядником робіт станом на 14.05.2024, засад розумності, справедливості та добросовісності, на яких має грунтуватися зобов'язання (ст.. 3, ч. 3 ст. 409 ЦК України), свідчить про втрату у позивача як замовника інтересу у можливому подальшому пред'явленні підрядником виконання та висловлення через це волевиявлення на припинення зобов'язальних підрядних правовідносин за Договором відповідно до ч. 3 статті 612 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів зазначає про безпідставність посилання суду першої інстанції в якості підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про повернення попередньої оплати на те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, з посиланням на те, що відповідно до частин 2, 4 статті 849 Цивільного кодексу України за договором підряду прямо передбачено такий спосіб захисту прав та інтересів замовника, як зобов'язання підрядника вчинити певні дії у випадку порушення строків виконання зобов'язань, або стягнути завдані порушенням зобов'язань збитки, якщо замовник відмовився в односторонньому порядку від договору та умовами договору не передбачено можливості повернення попередньої оплати (авансу).
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Наявність повноти судового захисту залежить від дій суду, який відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України повинен справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, ураховуючи частину третю цієї ж статті.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені приписами ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом наведених норм, спосіб захисту цивільного права чи інтересу -це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених(оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.Тобто це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути ефективними, тобто приводити до реального поновлення порушеного права(забезпечення припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняти неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного -забезпечити отримання відповідного відшкодування.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (оспорювання, невизнання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку із цим , або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Перелік способів захисту, зазначений в ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України не є вичерпним, та суду надано право захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Зазначена правова позиція щодо способів захисту узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 910/23488/17 та від 12.12.2019 у справі № 910/1997/18, від 27.02.2020 у справі № 5013/458/11, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
При цьому порушення права являє собою протиправну дію (бездіяльність) особи, яка має наслідком припинення в особи її права або створення перешкод у процесі його здійснення як повністю, так і частково. Порушенням права вважається такий стан суб' єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника,внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке.Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Отже, коли особа звернулася до суду за захистом порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до відповідного порушення, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18).
Суди повинні встановити, настання яких дійсних правових наслідків прагне досягнути позивач шляхом подання позову і чи за встановлених обставин обраний позивачем спосіб захисту призведе до поновлення його прав та інтересів.
Як було зазначено вище, у спірних правовідносинах строк дії Договору закінчився 31.12.2022- задовго до подання позову у даній справі (04.12.2024), до предмету якого входить матеріально-правова вимога про повернення попередньої оплати, а відповідно до положень чинного законодавства, договір, строк дії якого закінчився, не може бути розірвано, в той час як положення частин 2, 4 статті 849 Цивільного кодексу України встановлюють випадки, які надають замовнику право відмовитися від договору в односторонньому порядку, що є формою розірвання договору, з чого вбачається неможливість застосування вказаних положень до спірних правовідносин з повернення попередньої оплати за Договором, у зв'язку з припиненням зобов'язань сторін вже після закінчення строку дії Договору .
Вказаної правової позиції щодо неможливості застосування положень сттаті 849 Цивільного кодексу України до правовідносин, які продовжували існувати після закінчення строку дії договору будівельного підряду дотримується Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постанові від 03.04.2024 у справі № 910/21315/21.
Натомість, як зазначено вище, у спірних правовідносинах наявні обставини, які підпадають під визначені статтею 1212 Цивільного кодексу України умови виникнення між сторонами кондикційних позадоговірних зобов'язальних правовідносин з повернення спірної суми попередньої оплати як майна, набутого відповідачем без достатніх правових підстав,що узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду, з огляду на те, що на час подання позову зобов'язальні правовідносини сторін за Договором, які тривали після закінчення його строку, припинились після вчинення позивачем одностороннього правочину з односторонньої відмови від зобов'язання, в той час як докази використання спірної суми передплати за час існування цих правовідносин відсутні, а тому обраний позивачем спосіб захисту у вигляді повернення попередньої оплати, з урахуванням вказаного правового регулюваня спірних правовідносин, відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права позивача, з урахуванням його змісту та характеру порушення, тобто є ефективним.
Отже позовні вимоги про повернення спірної суми попередньої оплати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а висновок господарського суду першої інстанції про відмову в задоволенні цих вимог зроблено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
Щодо позовних вимог про стягнення нарахованих за прострочення обов'язку з повернення попередньої оплати інфляційних втрат у розмірі 274 885,95 грн та 3 % річних у розмірі 96318,40 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому колегія суддів зазначає, що зобов'язання з повернення авансу(попередньої оплати) за своєю правовою природою є грошовим.
Так, за змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 Цивільного кодексу Українивбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
У частині першій статті 509 Цивільного кодексу України визначено зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 Цивільного кодексу України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (відповідний висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тому спірне правовідношення, в якому у зв'язку із закінченням встановленого Договором підряду строку використання отриманого підрядником від замовника авансу(попередньої оплати) у відповідача (підрядника) виникло зобов'язання повернути позивачу (замовнику) суму невикористаної попередньої оплати, тобто сплатити грошові кошти, є грошовим зобов'язанням (Аналогічна правова позиція щодо правової природи обов'язку з повернення авансу(передплати) як грошового зобов'язання викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (пров № 12-42гс20).
У п. 84 постанови Великої палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазанчено, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
У спірних правовідносинах підстава набуття відповідачем спірної суми передплати виникла після того, як відбулась одностороння відмова позивача від зобов'язання за спірним Договором згідно з одностороннім правочином, зміст якого позивач виклав у претензії від 14.05.2024 № юр/1801, в якій він вимагав повернути спірну суму попередньої оплати протягом 10-ти днів.
Відповідно до доданих до позовної заяви опису вкладення до цінного листа та поштової квитанції (на звароті аркуша справи 39), вказану претензію здано до поштового відділення 20.05.2024, а тому, з урахуванням вимоги претензії повернути попередню оплату протягом 10 днів, прострочення обов'язку з повернення попередньої оплати почалось з червня 2024 року. Позов пред'явлено 04.12.2024.
Натомість згідно з розрахунком суми позову( а.с. 45), спірні суми інфляційних втрат та річних нараховано позивачем за період з 05.09.2022 по 01.11.2024, тобто позивачем безпідставно початком періоду прострочення визначено день, який слідує за останнім днем строку остаточного виконання робіт за Договором відповідно до Календарного графіку виконання робіт, який є додатком № 3 до Договору, замість припинення зобов'язань за Договором з червня 2024 року.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованим є нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення обов'язку з повернення попередньої оплати з червня 2024 року по листопад 2024 року, що становить 92686,56 грн інфляційних втрат та 18698 грн 3 % річних.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку про відмову в позові в частині стягнення 1 486 840,25 грн передплати, 92686,56 грн інфляційних втрат та 18698 грн 3 % річних, а в частині відмови в позовних вимогах щодо розірвання спірного Договору та стягнення решти заявленої суми інфляційних втрат та 3% річних навів неналежні підстави для цього, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню в повному обсязі із прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення 1 486 840,25 грн передплати, 92686,56 грн інфляційних втрат та 18698 грн 3 % річних та відмову в задоволенні іншої частини позову.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 4 ч. 1 ст. 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Апеляційну скаргу Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 01.05.2025 у справі №917/2156/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК Спецбудгруп"(01011, м. Київ, вул. Мирного Панаса, б. 11, офіс 2/1, код ЄДРПОУ 42678508) на користь Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" (36000, м. Полтава, вул Пилипа Орлика,40 а, код ЄДРПОУ 03361661) 1 486 840,25 грн передплати, 92686,56 грн інфляційних втрат та 18698 грн 3 % річних.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК Спецбудгруп"(01011, м. Київ, вул. Мирного Панаса, б. 11, офіс 2/1, код ЄДРПОУ 42678508) на користь Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" ( 36000, м. Полтава, вул Пилипа Орлика,40 а, код ЄДРПОУ 03361661) 23973,37 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову та 35960,06 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 12.09.2025.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.О. Крестьянінов