ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
09 вересня 2025 року Справа № 903/686/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Першко А.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Чечелюк О.Ю., Якобчук Л.В.
від відповідача: Шумський Б.А.
від третіх осіб: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Макс Ком" на рішення Господарського суду Волинської області від 08 травня 2025 року (повний текст складено 19 травня 2025 року, суддя Бідюк С.В.) та на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 27 травня 2025 року у справі №903/686/24
за позовом Фермерського господарства "З відокремленою садибою - Ніка"
до Приватного підприємства "Макс Ком"
треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, Горохівська міська рада Луцького району Волинської області
про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок
Фермерське господарство "З відокремленою садибою - Ніка" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Приватного підприємства "Макс Ком", за участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Горохівської міської ради Луцького району Волинської області, про витребування з чужого незаконного володіння шляхом вилучення та передачі у постійне користування 14-ти земельних ділянок (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 29 серпня 2024 року).
Рішенням Господарського суду Волинської області від 08 травня 2025 року у справі №903/686/24 повністю задоволено позов Фермерського господарства "З відокремленою садибою - Ніка" до Приватного підприємства "Макс Ком", треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, Горохівська міська рада Луцького району Волинської області про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок.
Витребувано з чужого незаконного володіння у Приватного підприємства "Макс Ком" (вул. Сливки І., будинок 24, м. Горохів, Луцький р-н., код ЄДРПОУ 33711923) на користь Фермерського господарства "З відокремленою садибою-Ніка" (с. Скобелка, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 31602894) шляхом вилучення та передачі у постійне користування: земельну ділянки з кадастровим номером 0720887400:00:001:0312, площею 1,6704 га.; земельну ділянку з кадастровим номером 0720887400:00:001:0314, площею 1,6704 га.; земельну ділянку з кадастровим номером 0720887400:00:001:0316, площею 1,6704 га.; земельну ділянку з кадастровим номером 0720887400:00:001:0318, площею 1,6704 га.; земельну ділянку з кадастровим номером 0720887400:00:001:0322, площею 1,6704 га.; земельну ділянку з кадастровим номером 0720887400:00:001:0320, площею 1,6704 га.; земельну ділянку з кадастровим номером 0720887400:00:001:0321, площею 1,6704 га.; земельну ділянку з кадастровим номером 0720887400:00:001:0319, площею 1,6704 га.; земельну ділянку з кадастровим номером 0720887400:00:001:0317, площею 1,6704 га.; земельну ділянку з кадастровим номером 0720887400:00:001:0315, площею 1,6704 га.; земельну ділянку з кадастровим номером 0720887400:00:001:0313, площею 1,6704 га.; земельну ділянку з кадастровим номером 0720887400:00:001:0311, площею 1,6704 га.; земельну ділянку з кадастровим номером 0720887400:00:001:0310, площею 1,6704 га.; земельну ділянку з кадастровим номером 0720887400:00:001:0309, площею 1,6704 га.
Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Макс Ком" (вул. Сливки І., будинок 24, м. Горохів, Луцький р-н., код ЄДРПОУ 33711923) на користь Фермерського господарства "З відокремленою садибою-Ніка" (с. Скобелка, Луцький р-н., Волинська обл, код ЄДРПОУ 31602894) 14853,38 грн витрат по сплаті судового збору, 26504,80 грн витрат за проведення судової експертизи.
Вказане рішення мотивоване тим, що Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, передаючи у комунальну власність Горохівської міської ради земельну ділянку площею 25,0560 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0272, не врахувало чинного права постійного користування ФГ "З відокремленою садибою-Ніка" згідно державного акта серії ІІІ-ВЛ № 000546.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що рішення Горохівської міської ради №9-277/2021 від 30 червня 2021 року, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0720887400:00:001:0272 площею 25,0560 га, та передання цих ділянок безоплатно у приватну власність фізичним особам, прийняте з порушенням статей 92, 116, 141 Земельного кодексу України, а відтак є незаконним.
Враховуючи викладене, за висновком суду першої інстанції, є законні підстави для витребування на користь позивача з чужого незаконного володіння відповідача шляхом вилучення та передачі у постійне користування зазначених 14 земельних ділянок, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Приватне підприємство "Макс Ком" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 08 травня 2025 року у справі №903/686/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апелянт стверджує, що обставиною, яка є підставою для скасування рішення у даній справі є недоведеність накладення земельних ділянок, у зв'язку з недостовірністю на неналежністю висновку експерта. Суд першої інстанції проігнорував наявні супереченості та визнав висновок експерта належним та достовірним доказом, на підставі якого можна встановити дійсні обставини справи.
За доводами скаржника, ні технічний звіт, ні висновок експерта не можуть вважатися належними, достовірними та допустимими доказами "накладення" земельних ділянок, а тому сторона позивача не довела вказаний факт, що який має значення для справи, а суд першої інстанції його безпідставно визнав встановленим. Звіт було підготовано з використанням невірних значень координат для перетворення, що виключає можливість використання перетворених координат. Крім цього, експерт у висновку не проводив жодних власних досліджень чи обрахунків, а також не звернув увагу на невідповідності Звіту, що також свідчить про недопустимість використання висновку експерта. Більше того, Звіт не відповідає вимогам законодавства щодо форми та змісту, що виключає використання даних з нього у висновку експерта. Таким чином, єдиний доказ нібито накладення витребовуваних земельних ділянок на першочергову земельну ділянку є недопустимим та не може підтверджувати будь-які заявлені стороною позивача обставини.
Серед іншого, апелянт звертає увагу суду, що на відміну від висновку експерта, у звіті відсутні положення про кримінальну відповідальність за подання завідомо неправдивого звіту. Отже, довіра до даних, вказаних у звіті є значно нижчою, порівняно з інформацією, вказаною у висновку експерта.
Скаржник доводить, що у даній справі процесуальним порушенням, яке призвело до неправильного вирішення справи є обрання позивачем, та задоволення судом неналежного та неефективного способу захисту. За результатами розгляду справи суд першої інстанції не дослідив основне питання, яке стосується обрання позивачем належного та ефективного способу захисту, зокрема того, хто буде зазначений власником земельної ділянки у державних реєстрах, якщо за позивачем буде зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою на підставі судового рішення. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На переконання апелянта, судом першої інстанції було застосовано норми права (статтю 388 Цивільного кодексу України про добросовісного набувача) без врахування висновків Верховного Суду та ЄСПЛ, повністю проігноровано аргументи сторони відповідача про добросовісність набуття земельних ділянок. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Апелянт звертає увагу суду, що зі змісту додатків до висновку експерта де зазначено про нібито накладення земельних ділянок на першочергову земельну ділянку, вбачається, що багато земельних ділянок виходять за межі першочергової земельної ділянки. Відповідно, витребування спірних земельних ділянок призведе до необґрунтованого переходу частини земельних ділянок, які не входили до першочергової земельної ділянки. Не зрозуміло, чому за таких обставин експерт зробив висновок про повне накладення земельних ділянок. Більше того, зайняття земельних ділянок шляхом часткового накладення треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як постійний користувач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. Уточнення позивачем позовних вимог, формуючи їх кінцеву редакцію як витребування з чужого незаконного володіння шляхом вилучення та передачі у постійне користування земельної ділянки фактично утворює змішаний спосіб захисту. Тобто, першочергово подаючи позовну заяву про витребування земельної ділянки (віндикаційний позов), позивач видозмінив позовні вимоги до усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторний позов).
Крім того, оскільки позивач переконує суд у тому, що спірні земельні ділянки у вигляді першочергової земельної ділянки повинні були залишитися у власності держави, фактичним позивачем, у справі про витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння також повинна бути держава, а не позивач.
Також заявник вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права в частині необґрунтованої відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
Листом №903/686/24/3228/25 від 13 червня 2025 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.
24 червня 2025 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №903/686/24.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 червня 2025 року у справі №903/686/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Макс Ком" на рішення Господарського суду Волинської області від 08 травня 2025 року у справі №903/686/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 30 липня 2025 р. об 10:15год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.
Крім того, додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 21 травня 2025 року у справі №903/686/24 частково задоволено заяву Фермерського господарства "З відокремленою садибою - Ніка" від 13 травня 2025 року про ухвалення додаткового рішення.
Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Макс Ком" (вул. Сливки І., будинок 24, м. Горохів, Луцький р-н., код ЄДРПОУ 33711923) на користь Фермерського господарства "З відокремленою садибою-Ніка" (с. Скобелка, Луцький р-н., Волинська обл, код ЄДРПОУ 31602894) 19 500,00 грн витрат на проведення оцінки вартості земельних ділянок, 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині заяви відмовлено.
Не погодившись з ухваленим додатковим рішенням, Приватне підприємство "Макс Ком" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 21 травня 2025 року у справі №903/686/24 та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 5000 грн.
Апелянт посилається на постанову Верховного Суду у справі №873/52/22 від 08 березня 2023 року де зазначено, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
Сторона відповідача не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу. Розмір витрат на правничу допомогу не відповідає значенню справи для сторони позивача та не є співмірним ціні позову.
Скаржник звертає увагу суду на той факт, що суд першої інстанції вже визнав непропорційним та нерозумний, заявлений стороною позивача, розмір витрат на правову допомогу. При цьому, судом першої інстанції зменшено розмір таких витрат непропорційно до обставин справи. Сторона позивача визначила ціну позову у розмірі 1 237 782 грн., проте для розрахунку цією суми позивач використовував повну вартість земельних ділянок. При цьому, за результатами розгляду справи, земельні ділянки не переходять у власність сторони позивача, остання відновлює нібито належне їй право постійного користування, яке не може оцінюватися такою ж мірою як і право власності. Судом першої інстанції було проігноровано дане обґрунтування, при цьому, як вбачається і зі змісту позовної заяви, і з інших процесуальних документів, навіть сторона позивача вбачає, що земельна ділянка вибула з постійного користування не з вини відповідача, а через дії державних органів та органів місцевого самоврядування.
Додатково апелянт просить врахувати правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17, згідно з яким стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Враховуючи ту обставину, що позивач останні 3 роки взагалі не отримував жодного доходу, то стягнення на його користь 50 000 грн начебто витрат на правничу допомогу якраз і буде способом надмірного збагачення такої сторони.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 червня 2025 року у справі №903/686/24 об'єднано апеляційні скарги Приватного підприємства "Макс Ком" на рішення Господарського суду Волинської області від 08 травня 2025 року у справі №903/686/24 та на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 27 травня 2025 року у справі №903/686/24 для спільного розгляду в межах апеляційного провадження.
07 липня 2025 року від Фермерського господарства "З відокремленою садибою "Ніка" надійшов відзив на апеляційну скаргу. Позивач вважає, що віднесення земельної ділянки згідно державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ВЛ № 000546 від 21 вересня 2001 року (кадастровий номер: 0720887400:00:001:0272) до земель запасу та не включення відомостей про обтяження речових прав на земельну ділянку при передачі землі з державної у комунальну власність, є незаконним та таким, що порушує права позивача.
Позивач стверджує, що аргументи відповідача про використання експертом невірних за своєю суттю координат під час проведення експертизи, що не могло дати правильне значення, яке б підтверджувало місце розташування земельної ділянки, та відповідно, наявність чи відсутність накладки, спростовуються поясненнями інженера землевпорядника ОСОБА_1 та технічним звітом від 18 березня 2025 року (альтернативний технічний звіт з перерахунку координат, складений сертифікованим інженером геодезистом ОСОБА_2 ).
Щодо доводів апелянта про добросовісність набуття земельних ділянок, позивач зазначає, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник, з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Оскільки спірна земельна ділянка передана у власність відповідачу незаконно, з порушенням права позивача на постійне користування земельною ділянкою, що виникло у позивача з моменту державної реєстрації та набуття прав юридичної особи, останні підлягають витребуванню з чужого незаконного володіння та передачі законному землекористувачу, яким є позивач.
За доводами ФГ "З відокремленою садибою - Ніка" обраний спосіб захисту належний, оскільки задоволення такої вимоги, тобто рішення суду про витребування земельної ділянки у другого відповідача на користь позивача у постійне користування, з урахуванням положень статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", є підставою для внесення до Державного реєстру прав речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем іншого речового права на земельну ділянку, зареєстрованого у цьому реєстрі за відповідачем.
Позивач зауважує, що предмет спору в даній справі є, зокрема 14 земельних ділянок, які не стали частиною нового об'єкта речових прав, що включає поряд із належними, на думку позивача, ФГ "З відокремленою садибою - Ніка" майном, інше майно, у зв'язку з чим правовідносини в межах даної справи №903/686/24 та справи № 911/906/23, до якої відповідач просить зупинити провадження у справі, не є аналогічними, а тому провадження у справі №903/686/24 не підлягає зупиненню.
07 липня 2025 року від Фермерського господарства "З відокремленою садибою "Ніка" також надійшов відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення. Позивач заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги зазначає, що:
- контррозрахунок відповідача з відповідними обґрунтуваннями щодо зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 5 000 грн відсутній;
- посилання відповідача, що загальний розмір судових витрат позивача становитиме 13% від ціни позову є безпідставним, оскільки стягнення судового збору, витрат на проведення оцінки земельних ділянок, за проведення судової експертизи є окремим видами витрат в розумінні положень ГПК України, пов'язаними з розглядом справи, понесеними позивачем з метою захисту його порушеного права;
- твердження відповідача, що розмір витрат на правову допомогу не відповідає значенню справи для сторони позивача, витребування земельних ділянок у постійне користування не змінює матеріального становища позивача та не має для останнього значення, також є абсурдним;
- вибуття з постійного права користування Фермерського господарства "З відокремленою садибою - Ніка" 14-ти земельних ділянок безпосередньо впливає на його матеріальний стан, оскільки згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основними видами діяльності та способом отримання прибутку господарства є розведення свиней, вирощування зернових та технічних культур, що в свою чергу не можливе без права користування спірними земельними ділянками.
09 липня 2025 року від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надійшли пояснення третьої особи, відповідно до яких остання просить суд при розгляді апеляційної скарги взяти до уваги письмові пояснення ГУ Держгеокадастру у Волинській області. У вказаних поясненнях процитована обставини справи, які відображені в оскаржуваному рішенні.
Крім того, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області просить суд розглядати справу без участі представника третьої особи.
14 липня 2025 року від Горохівської міської ради надійшла заява, у якій третя особа підтримує доводи, зазначені в апеляційних скаргах, просить їх задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції, у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, а розгляд справи здійснювати без участі представника Горохівської міської ради.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 липня 2025 року у справі №903/686/24 розгляд апеляційних скарг відкладено на 09 вересня 2025 року об 14:30 год, в межах розумного строку.
19 серпня 2025 року від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надійшло клопотання, у якому заявник не заперечує щодо розгляду апеляційної скарги без участі представника Головного управління.
Безпосередньо в судовому засіданні 09 вересня 2025 року представники відповідача та позивача повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційних скаргах та у відзивах на них.
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити, оскаржувані рішення місцевого господарського суду - скасувати.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Горохівської районної ради від 21 вересня 2001 року №15/6 "Про затвердження та надання дозволу на розробку проектів відводу для створення селянських /фермерських/ господарств" затверджено проекти відводу земельних ділянок та надано їх в постійне користування для ведення селянських/фермерських/господарств, зокрема ОСОБА_3 земельну ділянку площею 25,0 га, з них 23,61 га ріллі та 1,39 га пасовищ, з земель запасу Скобелківської сільської ради /т. 1, а.с. 18-30/.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІІ-ВЛ №000546 на земельну ділянку площею 25,00 га, що розташована на території Скобелківської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства, про що в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею зроблено запис за №48 /т. 1, а.с. 31/.
12 жовтня 2001 року зареєстровано Фермерське господарство "З відокремленою садибою - Ніка", засновником та головою якого став ОСОБА_3 , що підверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, статутом фермерського господарства /т.2, а.с. 182-191/, а також інформацією ГУ ДПС у Волинській області від 26 вересня 2024 року /т.3, а.с. 1-51/.
Як вбачається із даних ГУ ДПС у Волинській області від 26 вересня 2024 року, ФГ "З відокремленою садибою - Ніка" здійснювало господарську діяльність, отримувало доходи, про що подавалася відповідна податкова звітність у період з 2002 по 2021 роки /т. 3, а.с. 1-51/.
Також ФГ "З відокремленою садибою - Ніка" сплачувався земельний податок за земельну ділянку площею 25,00 га згідно державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ВЛ №000546, що підтверджується листом Горохівської міської ради від 23 березня 2024 року №732/03-11/2-24 /т.1, а.с. 47/, а також листом ГУ ДПС у Волинській області від 24 вересня 2024 року №14817/603-20-04-08-06 /т. 2, а.с. 222/.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Спадкоємцями майна померлого стали ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 червня 2023 року /т. 1, а.с. 33/.
Із листів ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 07 лютого 2024 року, 26 березня 2024 року слідує, що у 2020 році ТОВ "Азимут плюс" розробило технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель запасу загальною площею 99,7268 га, розташованих: Волинська область, Горохівський район, Скобелківська сільська рада. На підставі цієї технічної документації 19 листопада 2020 року у Державному земельному кадастрі зареєстрована земельна ділянка площею 25,0560 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0272 /т.1, а.с. 48-49/.
Згідно листа ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 30 квітня 2024 року №29-3-0.2210-1859/2-24 технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель від 09 вересня 2020 року ТОВ "Азимут плюс" розроблена без врахування відомостей про державний акт серії ІІІ-ВЛ №000546 /т.1, а.с. 155/.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 11 грудня 2020 року №49-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" згідно акту приймання-передачі передано Горохівській міській раді у комунальну власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 25,0560 га за кадастровим номером 0720887400:00:001:0272, що розташована за межами населених пунктів Горохівської міської ради Волинської області (пункт 336 додатку до акту приймання-передачі) /т.1, а.с. 34-41/.
03 червня 2021 року Горохівська міська рада прийняла рішення №8-137/2021 "Про надання дозволу на розробку технічної документації щодо поділу земельної ділянки за межами населеного пункту с. Скобелка", згідно якого була розроблена технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0720887400:00:001:0272 площею 25,0560 га, за межами с. Скобелка, Горохівської міської ради Луцького району Волинської області /т.1, а.с. 30-154/.
30 червня 2021 року Горохівська міська рада прийняла рішення №9-277/2021 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та передачу земельних ділянок у власність громадянам за межами населеного пункту с. Скобелка", яким затвердила технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0720887400:00:001:0272 площею 25,0560 га, за межами с. Скобелка, Горохівської міської ради Луцького району Волинської області, а саме здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0720887400:00:001:0272 площею 25,0560 га на 15 земельних ділянок площею 1,6704 га кожна з наступними кадастровими номерами: 0720887400:00:001:0312, 0720887400:00:001:0314, 0720887400:00:001:0316, 0720887400:00:001:0318, 0720887400:00:001:0322, 0720887400:00:001:0320, 0720887400:00:001:0321, 0720887400:00:001:0319, 0720887400:00:001:0317, 0720887400:00:001:0315, 0720887400:00:001:0313, 0720887400:00:001:0311, 0720887400:00:001:0310, 0720887400:00:001:0309, 0720887400:00:001:0308, які передано безоплатно у власність фізичним особам для ведення особистого селянського господарства згідно додатку до рішення /т.1, а.с. 42-45/.
З долучених Приватним підприємством "Макс Ком" 14-ти договорів купівлі-продажу /т.2, а.с. 58-85/ вбачається, що на підставі зазначеного рішення Горохівської міської ради №9- 277/2021 від 30 червня 2021 року усі 14 фізичних осіб зареєстрували 08 липня 2021 року в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на передані їм безоплатно земельні ділянки, зокрема:
1) ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 1,6704 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0314;
2) ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 1,6704 га з кадастровим номером: 0720887400:00:001:0320;
3) ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 1,6704 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0311;
4) ОСОБА_10 на земельну ділянку площею 1,6704 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0318;
5) ОСОБА_11 на земельну ділянку площею 1,6704 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0312;
6) ОСОБА_12 на земельну ділянку площею 1,6704 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0322;
7) ОСОБА_13 на земельну ділянку площею 1,6704 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0317;
8) ОСОБА_14 на земельну ділянку площею 1,6704 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0319;
9) ОСОБА_15 на земельну ділянку площею 1,6704 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0315;
10) ОСОБА_16 на земельну ділянку площею 1,6704 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0321;
11) ОСОБА_17 на земельну ділянку площею 1,6704 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0313;
12) ОСОБА_18 на земельну ділянку площею 1,6704 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0316;
13) ОСОБА_19 на земельну ділянку площею 1,6704 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0309;
14) ОСОБА_20 на земельну ділянку площею 1,6704 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0310.
У подальшому ОСОБА_9 , ОСОБА_16 продали свої земельні ділянки відповідачу у справі на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчених 05 серпня 2021 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волошиним С.А. відповідно за №1154 та за №1155.
ОСОБА_20 продав свою земельну ділянку відповідачу на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 09 серпня 2021 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волошиним С.А. за реєстр. №1168.
ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 відчужили свої земельні ділянки відповідачу на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчених 10 серпня 2021 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волошиним С.А. відповідно за №1169, за №1170, за №1171, за №1172, за №1173, за № 1174, за №1176.
ОСОБА_17 продав свою земельну ділянку відповідачу на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 27 серпня 2021 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волошиним С.А. за реєстр. №1293.
ОСОБА_7 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 продали свої земельні ділянки відповідачу на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчених 07 вересня 2021 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волошиним С.А. відповідно за №1387, за №1388, за №1389 /т.1, а.с. 159-179 на звороті, т.2, а.с.58-85/.
Земельна ділянка з кадастровим номером 0720887400:00:001:0308 площею 1,6704 га залишилась у власності ОСОБА_22 .
Із листів ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 09 жовтня 2023 року, 26 березня 2024 року, 30 квітня 2024 року слідує, що ГУ Держгеокадастру у Волинській області не приймалися накази про припинення права постійного користування на земельну ділянку площею 25,00 га, розташовану в с. Скобелка Луцького району Волинської області, згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ІІІ-ВЛ №000546, зареєстрованого за №48 від 21 вересня 2001 року на гр. ОСОБА_3 . В межах земельних ділянок з наступними кадастровими номерами: 0720887400:00:001:0312, 0720887400:00:001:0314, 0720887400:00:001:0316, 0720887400:00:001:0318, 0720887400:00:001:0322, 0720887400:00:001:0320, 0720887400:00:001:0321, 0720887400:00:001:0319, 0720887400:00:001:0317, 0720887400:00:001:0315, 0720887400:00:001:0313, 0720887400:00:001:0311, 0720887400:00:001:0310, 0720887400:00:001:0309 розташована земельна ділянка згідно з державного акту серії ІІІ-ВЛ №000546 площею 25,00 га, відомості про яку до Державного земельного кадастру не внесені. Рішення про переведення земельної ділянки площею 25,00 га із земель ведення селянського (фермерського) господарства в землі запасу в Головному управлінні відсутнє.
Рішенням зборів власників ФГ "З відокремленою садибою - Ніка" від 27 вересня 2023 року головою ФГ обрано Якобчук Ларису Валеріївну, затверджено Статут ФГ у новій редакції. Наказом №1 від 28 вересня 2023 року до виконання обов'язків голови Якобчук Л.В. приступила з 28 вересня 2023 року /т.2, а.с. 182-186, а.с 192-198/.
Із наданої ГУ ДПС у Волинській області у листі від 26 вересня 2024 року інформації, додатках, оптичному диску встановлено, що ФГ "З відокремленою садибою - Ніка" у період з 2014 по 2021 роки подавалися податкові декларації з плати на землю щодо земельної ділянки згідно з державного акта серії ІІІ-ВЛ №000546 від 21 вересня 2001 року площею 25,00 га та сплачувався земельний податок.
Також декларувалися доходи в розрізі наступних періодів: за 2002 - 163,3 тис.грн; за 2003 рік -78,2 тис.грн; за 2004 рік - 176,6 тис.грн; за 2008 рік - 417,8 тис.грн, за 2009 рік- 301,5 тис.грн; за 2010 рік - 288,3 тис.грн; за 2011 рік - не подана звітність; за 2012 рік - 40,7 тис.грн; за 2013 рік - 99,6 тис.грн; за 2014 рік - 30,9 тис.грн; 2015 рік - 32,9 тис.грн; 2016 рік - 33,9 тис.грн; 2017 рік - 52,5 тис.грн; 2018 рік - 60,8 тис.грн; 2019 рік - 70,3 тис.грн; 2020 рік- 71,9 тис.грн; 2021 рік - 0 грн, 2022 - 2024 роки звітність не подана /т.3, а.с. 1-51/.
Відповідно до Висновку експерта Н.Мисковця Волинського відділення Львівського НДІСЕ МЮ України за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №4397 від 27 грудня 2024 року земельні ділянки з кадастровими номерами: 0720887400:00:001:0312, 0720887400:00:001:0314, 0720887400:00:001:0316, 0720887400:00:001:0318, 0720887400:00:001:0322, 0720887400:00:001:0320, 0720887400:00:001:0321, 0720887400:00:001:0319, 0720887400:00:001:0317, 0720887400:00:001:0315, 0720887400:00:001:0313, 0720887400:00:001:0311, 0720887400:00:001:0310, 0720887400:00:001:0309 та земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 25,0 га, яка розташована за межами с. Скобелка, Луцького району, Волинської області згідно державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ВЛ №000546, зареєстрованого в книзі реєстрації за №48 від 21 вересня 2001 року накладаються.
Площа (плями) накладення земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 25,0 га, яка розташована за межами с. Скобелка, Луцького району, Волинської області згідно державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ВЛ №000546, зареєстрованого в книзі реєстрації за №48 від 21 вересня 2001 року та зазначених земельних ділянок визначені експертом у додатках 1-28 до висновку експерта.
Експертом також повідомлено, що 15-та земельна ділянка з кадастровим номером 0720887400:00:001:0308 також накладається із земельною ділянкою сільськогосподарського призначення загальною площею 25,0 га, яка розташована за межами с. Скобелка, Луцького району, Волинської області згідно державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ВЛ №000546, зареєстрованого в книзі реєстрації за №48 від 21 вересня 2001 року /т.3, а.с. 102-140/.
У судовому засіданні Господарського суду Волинської області 07 травня 2025 року судовий експерт Мисковець Назар Олександрович Волинського відділення Львівського НДІСЕ МЮ України підтримав висновок за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №4397 від 27 грудня 2024 року та надав усні пояснення.
Відповідно до пояснень, наданих судовим експертом на запитання учасників справи вбачається, що:
- під час дослідження на предмет накладення земельних ділянок експертом використовувалися такі вихідні дані, а саме матеріали господарської справи та технічний звіт з перерахунку координат земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, складеного 20 листопада 2024 року інженером-геодезистом Сивочкою В.В.;
- накладка визначалася експертом наступним чином: на першому етапі за допомогою планшетного сканера аналогова інформація, а саме каталоги координат поворотних точок об'єктів дослідження були переведені у цифрову форму; на другому етапі усі каталоги координат були перенесені до числового процесора MS EXEL, де в подальшому структуровані для подальшої обробки; на третьому етапі отримані структуровані дані були завантажені до САПР GIS 6 Рro, де в автоматичному режимі побудовані моделі земельних ділянок, що повністю відображають форму, розміри, конфігурацію та місце розташування досліджуваних земельних ділянок.
- перевірка правильності трансформації координат, яка була здійснена у технічному звіті інженером-геодезистом Сивочкою В.В., не входить в компетенцію експерта.
Ураховуючи викладені обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що рішення Горохівської міської ради №9-277/2021 від 30 червня 2021 року, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0720887400:00:001:0272 площею 25,0560 га, та передання цих ділянок безоплатно у приватну власність фізичним особам, прийняте з порушенням статей 92, 116, 141 Земельного кодексу України, а відтак є незаконним, а тому наявні підстави для витребування на користь позивача з чужого незаконного володіння відповідача шляхом вилучення та передачі у постійне користування зазначених 14 земельних ділянок.
Однак колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду не може погодитись з такими висновками, з огляду на наступне.
Предметом спору у даній справі є витребування Фермерським господарством "З відокремленою садибою - Ніка" з чужого незаконного володіння Приватного підприємства "Макс Ком" шляхом вилучення та передачі у постійне користування 14-ти земельних ділянок.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
На час надання засновнику фермерського господарства права постійного користування спірною земельною ділянкою був чинним Земельний кодекс Української РСР від 18 грудня 1990 року (далі - ЗК України 1990 року), який у відповідній редакції передбачав певне регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.
Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 Земельного кодексу України 1990 року).
Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК України 1990 року).
Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ. Передача земельної ділянки у приватну власність або надання її в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у встановленому порядку (частина перша, друга статті 50 ЗК України 1990 року).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України №973-IV від 19 червня 2003 року "Про фермерське господарство", який набрав чинності з 29 липня 2003 року, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
01 січня 2002 року набрав чинності Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
Таким чином з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).
Велика Палата Верховного Суду у пункті 23 постанови від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) дійшла висновку, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства відбувається фактична заміна постійного землекористувача, і обов'язки останнього переходять до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації.
З дослідженого судом вбачається, що на підставі рішення Горохівської районної ради від 21 вересня 2001 року №15/6 ОСОБА_3 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІІ-ВЛ №000546 на земельну ділянку площею 25,00 га, що розташована на території Скобелківської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №48.
12 жовтня 2001 року зареєстровано Фермерське господарство "З відокремленою садибою - Ніка", номер запису 11811200000000186, засновником та головою якого став ОСОБА_3 .
Отже, з моменту державної реєстрації Фермерське господарство "З відокремленою садибою - Ніка" набуло провомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки площею 25,00 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ВЛ №000546.
Пунктом 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Земельна ділянка, якою користувався позивач на підставі Державного акта від 21 вересня 2001 року є сформованою, оскільки таке право користування виникло до 2004 року.
Відповідно до пункту 10 статті 28-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
Частиною третьою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Таким чином, право користування земельною ділянкою площею 25,00 га Фермерським господарством "З відокремленою садибою - Ніка" не втрачено і є дійсним.
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18 (провадження №12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Аналогічний висновок міститься у пункті 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18 (провадження № 12-57гс19).
Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Указане відповідає висновку, викладеному у Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005.
У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ, так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника ФГ відсутня.
У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Зазначений висновок містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18.
З огляду на наведене, право постійного користування земельною ділянкою площею 25,00 га згідно державного акта серії ІІІ-ВЛ № 000546 від 21 вересня 2001 року ФГ "З відокремленою садибою - Ніка" на час звернення із позовом до суду не припинилося ні внаслідок непереоформлення такого права, ні через смерть його засновника ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно листа ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 30 квітня 2024 року №29-3-0.2210-1859/2-24 технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель запасу загальною площею 99,7268 га, розташованих: Волинська область, Горохівський район, Скобелківська сільська рада від 09 вересня 2020 року, на підставі якої 19 листопада 2020 року у Державному земельному кадастрі зареєстрована земельна ділянка площею 25,0560 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0272, розроблена ТОВ "Азимут плюс" без врахування відомостей про державний акт серії ІІІ-ВЛ № 000546.
Тобто, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, передаючи у комунальну власність Горохівської міської ради земельну ділянку площею 25,0560 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0272, не врахувало чинного права постійного користування ФГ "З відокремленою садибою-Ніка" згідно державного акта серії ІІІ-ВЛ №000546, що свідчить про ймовірне порушення прав позивача.
У подальшому згідно рішень Горохівської міської ради було надано дозвіл на розробку технічної документації щодо поділу земельної ділянки та було затверджено таку документацію. У результаті поділу земельної ділянки площею 25,0560 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0272 утворилося 15 нових земельних ділянок, які було передано безоплатно у власність фізичним особам для ведення особистого селянського господарства. 14 спірних ділянок було відчужено на користь відповідача у справі - Приватного підприємства "Макс Ком".
Вказані обставини справи стали підставою для звернення позивача з даним позовом.
Разом з тим, як зазначив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20 грудня 2024 року у справі №910/21682/15 (910/17038/21), відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Крім того, і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Такий висновок справедливий і щодо господарського процесу. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19, від 08 серпня 2023 року у справі №910/5880/21, від 20 липня 2022 року у справі №910/5201/19.
Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Отже, повноваження представляти державу у спірних правовідносинах належать до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.
Крім того, представляти інтереси держави в суді може прокурор. Для цього прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20.
Разом з тим відповідно до встановлених фактичних обставин справи ні центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин чи його територіальні органи, ні прокурор, не зверталися з позовними вимогами від імені держави.
Разом з тим Верховний Суд зазначив, що законодавство не передбачає права постійного користувача землею на звернення з похідними позовними вимогами на користь держави, чиє право порушене незаконним заволодінням земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності за порушником. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20 грудня 2024 року у справі №910/21682/15 (910/17038/21).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду також зазначив, що два різних суб'єкти права не можуть мати права на один і той же позов (в матеріальному значенні), оскільки це призвело би до можливості дублювання судових процесів з тим же предметом позову за тих самих обставин з можливістю ухвалення протилежних судових рішень у судових процесах за позовами нібито різних позивачів (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що за протилежного підходу було б можливим ініціювання різних судових процесів щодо одного і того ж предмета, зокрема, з метою поставити учасником товариства (або товариством) під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в межах справи за участю товариства (або його учасника) судового рішення, яким вирішений спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18, від 01 березня 2023 року у справі №522/22473/15-ц).
Оскільки право на позов, спрямований на захист володіння держави, належить саме державі, то суб'єкт права постійного користування не має права звертатися до суду з таким позовом від власного імені.
Водночас позов у справі про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок, Фермерське господарство "З відокремленою садибою - Ніка" подало від власного імені, тому ФГ "З відокремленою садибою - Ніка" не може бути належним позивачем за позовними вимогами, пред'явленими в інтересах іншої особи /власника/ у цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20 грудня 2024 року у справі №910/21682/15 (910/17038/21).
Обєднана палата у справі №910/21682/15 (910/17038/21) звертає увагу на те, що позовна вимога про витребування від відповідача, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, спрямована на захист права того суб'єкта, на чию користь таке майно витребовується. Так, якщо особа, яка звернулась з позовом, вважає, що право власності належить певному суб'єкту права, то належною позовною вимогою є вимога про витребування нерухомого майна на користь власника. Зокрема, якщо суб'єкт права постійного користування земельною ділянкою вважає, що право власності має бути зареєстроване за державою, але воно неправомірно зареєстроване за територіальною громадою, то належною є позовна вимога про витребування земельної ділянки від територіальної громади на користь держави. Ця позовна вимога спрямована на захист прав держави, а не суб'єкта права постійного користування, чиє право незаконною реєстрацією права власності за територіальною громадою не порушується, оскільки не впливає на зміст права постійного користування.
Крім того, за змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Суб'єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12 листопада 2024 року у справі №911/3292/23, від 03 вересня 2024 року у справі №907/358/20, від 27 серпня 2024 року у справі №924/128/21, від 11 червня 2024 року у справі №914/3293/20, від 07 травня 2024 року у справі №910/11383/23.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі №903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2024 року у справі №916/1431/23, від 07 травня 2024 року у справі №910/11383/23, від 20 червня 2023 року у справі №904/2470/22.
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі №48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16 та постановах Верховного Суду від 12 листопада 2024 року у справі №911/3292/23, від 06 лютого 2024 року у справі №916/1431/23, від 20 грудня 2022 року у справі №914/1688/21, від 18 жовтня 2022 року у справі №912/4031/20, від 13 вересня 2022 року у справі №910/9727/21.
Отже, колегія суддів зазначає, що, вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку в задоволенні позову слід відмовити. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12 листопада 2024 року у справі №911/3292/23, від 06 лютого 2024 року у справі №916/1431/23, від 07 травня 2024 року у справі №910/11383/23, від 20 червня 2023 року у справі №904/2470/22, від 04 квітня 2023 року у справі №902/311/22.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши обставини справи, доводи позивача, викладені в заявах по суті справи, позицію інших учасників справи, пояснення їх представників, установила, що позивач, звертаючись до суду із цим позовом, має на меті фактично захистити своє право постійного користування землею, яке заперечуються відповідачами, тобто не визнається ними. Тому, належним та ефективним способом захисту ймовірно порушеного права позивача на постійне користування землею є звернення до суду з позовом про визнання за ним права постійного користування землею. При цьому, наведений спосіб захисту не виключає одночасного пред'явлення додаткової вимоги негаторного позову.
Сама по собі зміна власника спірних земельних ділянок не є підставою для їх витребування, оскільки право постійного користування фермерського господарства не припиняється автоматично внаслідок переходу права власності на земельну ділянку до інших осіб. Відповідно до усталеної судової практики та положень статті 141 Земельного кодексу України право постійного користування може бути припинене лише з чітко визначених законом підстав, серед яких зміна власника земельної ділянки не передбачена. Тому вимоги про витребування майна лише у зв'язку з відчуженням його новому власнику є помилковими та не відповідають правовій природі цього інституту.
З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (пункт 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
Крім того, за змістом статті 152 Земельного кодексу України, яка визначає способи захисту прав на земельні ділянки, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.
Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про способи захисту, зазначала про те, що вимоги про визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц). Тобто відповідне судове рішення має забезпечити, щоб обидві сторони правовідносин могли знати про права одна одної та у майбутньому діяти, не порушуючи їх.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2025 року у справі №906/456/22.
До того ж, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь постійного землекористувача призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно.
У той же час, позивач не є суб'єктом, на чию користь підлягають витребуванню спірні земельні ділянки, оскільки, як встановлено колегією суддів спірні земельні ділянки були сформовані при поділі однієї ділянки, яка була передана у грудні 2020 року у комунальну власність територіальної громади в особі Горохівської міської ради.
Отже, зважаючи на те, що позивачем подано позов на захист його права постійного користування, а не права власності, то у даному випадку у нього немає підстав для заявлення позову про витребування з чужого незаконного володіння шляхом вилучення та передачі у постійне користування спірних земельних ділянок.
З метою державної реєстрації права постійного користування позивач вправі звернутися до суб'єкта, за яким зареєстроване право власності на земельну ділянку, за підтвердженням визнання останнім права постійного користування.
У разі якщо таке підтвердження визнання права постійного користування буде отримане (тобто, якщо не виникне спір між позивачем і суб'єктом, за яким зареєстроване право власності на земельну ділянку, щодо наявного права постійного користування позивача), і позивач після цього звернеться до державного реєстратора з метою державної реєстрації права постійного користування, але при цьому державний реєстратор позивачу відмовить, то належним способом захисту прав позивача буде позовна вимога до державного реєстратора про спонукання вчинення реєстраційних дій.
Якщо ж суб'єкт, з яким зареєстроване право власності на земельну ділянку, одержить запит позивача, але при цьому відмовиться від визнання права постійного користування позивача, то між позивачем і таким суб'єктом виникне спір про право цивільне. У такому разі належним способом захисту прав буде позов про визнання права постійного користування позивача; належним відповідачем буде такий суб'єкт, а не державний реєстратор.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №685/1144/20.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 54), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункт 76), від 01 березня 2023 року у справі №522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 127).
Враховуючи наведене, оскаржуване судове рішення про задоволення позовних вимог слід скасувати із прийняттям нового рішення - про відмову у задоволенні позову.
Доводи апелянта щодо нібито недопустимості та недостовірності висновку експерта не мають правового значення для вирішення даного спору. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту, а отже, дослідження питання накладення земельних ділянок не впливає на правильність ухваленого рішення.
Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку з відмовою у задоволенні клопотання про зупинення провадження є безпідставними. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що справа №903/686/24 і справа №911/906/23 не є подібними правовідносинами, оскільки у даній справі предметом спору є 14 земельних ділянок, які належать відповідачу на праві приватної власності, не були об'єднані з іншими ділянками і не стали частиною нового об'єкта речових прав. Натомість у справі №911/906/23 розглядається інша правова проблема, пов'язана з поділом первісної ділянки, що унеможливлює виконання рішення. Відтак, підстав для застосування пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України не було, а необґрунтоване зупинення призвело б лише до затягування розгляду справи, що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, оскільки доводи Приватного підприємства "Макс Ком", викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, рішення Господарського суду Волинської області від 08 травня 2025 року у справі №903/686/24 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову.
Щодо апеляційної скарги Приватного підприємства "Макс Ком" на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 27 травня 2025 року у справі №903/686/24, колегія суддів зазначає наступне.
Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частини 3, 5 статті 244 ГПК).
Отже, із аналізу змісту статті 244 ГПК убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати.
Таким чином, скасування первісного судового рішення за результатом розгляду апеляційної скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього (подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі №911/132/14, від 06 грудня 2023 року у справі №910/10294/22, від 29 серпня 2024 року у справі №905/830/21).
У зв'язку із тим, що суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про скасування, зокрема, рішення суду першої інстанції, то додаткове до скасованого рішення судове рішення (додаткове рішення) також підлягає скасуванню.
Оскільки додаткове рішення підлягає скасуванню через наявність такої самостійної підстави як скасування первісного судового рішення, апеляційний господарський суд залишає без уваги доводи апеляційної скарги Приватного підприємства "Макс Ком", яка стосується оскарження додаткового рішення.
Керуючись ст. ст. 269, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Макс Ком" на рішення Господарського суду Волинської області від 08 травня 2025 року у справі №903/686/24 задовольнити.
Рішення Господарського суду Волинської області від 08 травня 2025 року у справі №903/686/24 скасувати. Прийняти нове рішення. В позові відмовити.
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Макс Ком" на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 27 травня 2025 року у справі №903/686/24 задовольнити.
Додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 27 травня 2025 року у справі №903/686/24 скасувати.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №903/686/24 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "11" вересня 2025 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.