вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" вересня 2025 р. Справа № 910/2650/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Євсікова О.О.
Корсака В.А.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025
у справі № 910/2650/25 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Мельник Елли Вікторівни
до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"
про стягнення коштів,
Фізична особа-підприємець Мельник Елла Вікторівна (далі - позивач; ФОП Мельник Е.В.) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (надалі - відповідач; АТ КБ "ПриватБанк"; Банк; апелянт; скаржник) про стягнення 201 209,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у поверненні безпідставно списаних коштів з банківського рахунку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ФОП Мельник Е.В. безпідставно списані кошти в розмірі 201 209 грн, 3 028 грн витрат по сплаті судового збору.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив, що:
- відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача та не довів, що останній, як володілець та користувач рахунку, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до нього чи надав інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції;
- відсутність поданого відповідачем відзиву на позов фактично свідчить, що у цій справі обидві сторони не заперечують, що несанкціоноване списання коштів відбулося внаслідок злочинних дій третіх осіб;
- судом враховано факт звернення позивача до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій, що свідчить про те, що у позивача була дійсно відсутнє волевиявлення на вчинення дій з перерахувань таких коштів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 повністю та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправомірно було відмовлено у клопотаннях відповідача про розгляд справи в загальному порядку та у наданні додаткового часу на складання відзиву по справі.
Скаржник наголошує, що місцевий господарський суд залишив поза увагою твердження відповідача про те, що в діях клієнтів ФОП Мельник Е.В. та Мельника М.З. наявні порушення п.п. 3.1.3.7.2 "Умов і правил надання банківських послуг", яким передбачено, що Банк не несе відповідальність за збереження коштів Клієнта у разі розголошення уповноваженими / довіреними особами Клієнта відомостей про логін та пароль та / або передачі КЕП третім особам. Банк не несе відповідальності за несанкціонований доступ до сховища ключів Клієнта під час реєстрації/авторизації в Системі "Приват24 для бізнесу" в разі відсутності ліцензійного програмного забезпечення, відсутності антивірусних та антишпигунських програм, що забезпечують захист від несанкціонованого доступу до інформації Клієнта на персональному комп'ютері Користувача, з якого здійснюється реєстрація.
Відповідач переконаний, що АТ КБ "ПриватБанк" не несе відповідальності перед позивачем, та не може відповідати за перекази і зняття грошових коштів ініційованих за допомогою особистих даних клієнта. Банк лише виконує розпорядження клієнта, щодо здійснення ним платіжних операцій з власних рахунків.
Апелянт наголошує, що перекази грошових коштів з рахунків ФОП Мельник Е.В. відбулись внаслідок її необачної поведінки. До господарського суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення банком правил проведення розрахункових операцій в процесі переказу грошових коштів з рахунку позивача.
Крім того, скаржник переконаний, що Банк є неналежним відповідачем, тому в задоволенні позову слід відмовити.
Також апелянт просить визнати поважним пропуск строку для подання доказів до суду першої інстанції, оскільки службова перевірка відповідача завершилася лише 08.05.2025.
До апеляційної скарги відповідачем також додано нові докази, зокрема, витяг з висновку сл. перевірки; вибірку Web (IPADYL - IP - адрес юридичних осіб; вибірку Web (AMKUIP - IP адреси платежів; відомості про КЕП (скриншот з ПК банку).
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2025, апеляційна скарга відповідача у справі № 910/2650/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі № 910/2650/25, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується: наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 08.07.2025 до електронних кабінетів їх представників, а також відповідача; поштовим повідомленням № 0610272237606 про надсилання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 у справі № 910/2650/25 про відкриття апеляційного провадження на адресу позивача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 у задоволенні заяви представника Акціонерного товариства Комерційного банку “ПриватБанк» про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін - відмовлено.
14.08.2024 на адресу апеляційного господарського суду, через підсистему «Електронний суд», надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Свої доводи ФОП Мельник Е.В. обґрунтовує тим, що зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач не оскаржує встановлені місцевим господарським судом фактичні обставини справи, підтверджені належними і допустимими доказами, що долучені до справи, а лише не погоджується з процедурою судового розгляду справи, в частині відмови суду в задоволенні низки поданих ним клопотань, що на його думку, свідчить про обставини справи, не встановлені оскаржуваним судовим рішенням, які підлягали обов'язковому встановленню.
Також позивач наголошує, що додані скаржником до апеляційної скарги матеріали, які містять текстові та графічні зображення без жодних їх ідентифікаційних ознак, зокрема, виду, назви, реквізитів, відомостей про розпорядників, виконавців, авторів і володільців тощо, - не відповідають нормам процесуального права, внаслідок чого не можуть бути належними, допустимими, достовірними і вірогідними доказами у розумінні ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 73, ч. 2 ст. 74 ст.ст. 76-80 і ч.ч. 2, 5 та 8 ст. 91 ГПК України.
Крім того, позивач зазначає, що оскільки відповідачем не було подано до суду першої інстанції відзиву на позовну заяву ФОП Мельник Е.В. в частині доводів, мотивів та вимог, про які заявлено в апеляційній скарзі та не було подано підтверджуючих це документів під час судового розгляду справи, то в силу приписів ч. 4 ст. 13, ст. 80, ч.ч. 1, 2 ст. 118, ст. 165 ГПК України, він втратив право на вчинення таких процесуальних дій, в тому числі права заперечувати проти таких обставин, подання нових доказів після закінчення установленого законом або призначеного судом строку до суду апеляційної інстанції, зважаючи на те, що службове розслідування за фактом несанкціонованих банківських операцій по переказу коштів з рахунку позивача проведено ще до звернення до суду з позовом, що підтверджується листом № 20.1.0.0.0/7-241010/67277 від 28.10.2024.
Також, позивач завертає увагу, що судові рішення у цій справі, якими відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк і встановити додатковий строк для їх подання, набрали законної сили, з урахуванням ч. 4 ст. 75 ГПК України, мають преюдиційне значення і доказуванню не підлягає під час вирішення цієї справи. Тому не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, не можуть їм суперечити.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія зазначає, що за частиною 1 статті 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Щодо поданих апелянтом нових доказів, а саме: витягу з висновку сл. перевірки; вибірки Web (IPADYL - IP - адрес юридичних осіб; вибірки Web (AMKUIP - IP адреси платежів; відомостей про КЕП (скриншот з ПК банку), судова колегія вказує, що статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.
Згідно з частинами 1-3 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 статті 80 ГПК України).
У розумінні наведених положень докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.
У свою чергу, статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, оскільки наведені у них обставини не були відомі суду першої інстанції під час розгляду справи по суті, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.
На переконання колегії суддів, така обставина, як винесення ухвали про відмову суду першої інстанції у продовжені часу для подання відзиву та відповідних доказів, не може бути визнана поважною причиною неподання доказів у встановлений процесуальний строк.
Відповідач не обґрунтував належним чином причин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції, враховуючи, що в силу ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Тому, долучені скаржником нові докази, а саме: витяг з висновку сл. перевірки; вибірки Web (IPADYL - IP - адрес юридичних осіб; вибірки Web (AMKUIP - IP адреси платежів; відомостей про КЕП (скриншот з ПК банку), не приймаються апеляційним господарським судом до уваги на стадії апеляційного перегляду цієї справи.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, Мельник Е.В. (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа - підприємець 27.04.2004, номер запису: 22240170000035078 та перебуває на обліку як платник податків у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Лівобережне управління, Амур-Нижньодніпровська ДПІ.
Видами економічної діяльності за КВЕД є: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 46.47 Оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 43.32 Установлення столярних виробів; 31.09 Виробництво інших меблів; 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах.
Позивачем для здійснення господарської діяльності та проведення розрахунків в безготівковій формі в АТ КБ "ПриватБанк" (адреса відділення за адресою: 49125, м. Дніпро, вул. Марії Лисиченко, 19-А) було відкрито 10 різних (поточні, транзитні, рахунок для соціальних виплат тощо) рахунків на її ім'я, внаслідок чого вона є клієнтом АТ КБ "ПриватБанк".
Позивач зазначав, що після відкриття вказаних вище рахунків він нікому не розголошував ПІН-коди та іншу конфіденційну інформацію, включаючи дані свого аккаунту в "Приват24" і жодним чином, як клієнт АТ "КБ "ПриватБанк" своїми діями та/або бездіяльністю не сприяв втраті чи незаконному використанню власних ПІН кодів або іншої інформації, яка дає змогу проводити платіжні банківській операції.
18.09.2024 в період з 13:12 год по 13:17 год невстановленими особами здійснено несанкціонований доступ до системи дистанційного банківського обслуговування "Приват24Бізнес", внаслідок чого з її поточного рахунку № НОМЕР_2 , валюта UAH/980, здійснено безпідставне списання грошових коштів трьома транзакціями на загальну суму 201 209,00 грн, на рахунки неналежних отримувачів.
Наведені обставини підтверджуються сформованими за допомогою банківського сервісу наступними платіжними інструкціями:
1) № 1383, дата та час операції 18.09.2024, 13:12 год. на суму 10 734,00 грн, з призначенням платежу: Оплата за рахунком № 0000734 від 17.08.2024 без ПДВ, отримувачем яких вказано Фізичну особу-підприємця Савченко Микиту Сергійовича, ЄДРПОУ НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_4 відкритий в АТ "Універсал Банк";
2) № 9Ю9YR850Y дата та час операції 18.09.2024, 13:12 год. на суму 5,00 грн, з призначенням платежу: Комісія за виконання платежів в національній валюті…;
3) № 1384, дата та час операції 18.09.2024, 13:13 год. на суму 97.230,00 грн, з призначенням платежу: Оплата за рахунком № 0000774 від 17.08.2024 без ПДВ, отримувачем яких вказано Фізичну особу-підприємця Савченка Микиту Сергійовича, ЄДРПОУ НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_4 , відкритий в АТ "Універсал Банк";
4) № 9Ю9YR8МНY дата та час операції 18.09.2024, 13:13 год. на суму 5,00 грн, з призначенням платежу: Комісія за виконання платежів в національній валюті…;
5) № 1387, дата та час операції 18.09.2024, 13:17 год. на суму 93.230,00 грн, з призначенням платежу: Оплата за рахунком № 0000234 від 17.08.2024 без ПДВ, отримувачем яких вказано Фізичну особу-підприємця Гриньків Дениса Євгенійовича, ЄДРПОУ НОМЕР_5 на рахунок № НОМЕР_6 , відкритий в АТ "Універсал Банк";
6) № 9Ю9YRAFKY дата та час операції 18.09.2024, 13:17 год. на суму 5,00 грн., з призначенням платежу: Комісія за виконання платежів в національній валюті…;
Про здійснення вказаних несанкціонованих, неналежних банківських операцій (транзакцій) позивачу стало відомо 18.09.2024 при перевірці залишку коштів, розміщених на банківському рахунку. При цьому будь-яких повідомлень від Банку щодо автентифікації (ідентифікації) особи платника та проведених операцій не надходило.
Позивач одразу звернувся на гарячу лінію АТ "ПриватБанк" за номером 3700 та персонального менеджера Банку і консьєржсервісу, а її чоловік - Мельник М.З. безпосередньо до співробітників АТ "ПриватБанк" з проханням зупинити проведення цих платіжних операцій, оскільки їх здійснено шахрайським способом невстановленими особами. Проте, жодної допомоги у вирішенні вказаного питання з блокування банківських операцій по перерахуванню коштів з банківського рахунку позивача співробітниками відповідача здійснено не було.
За фактом незаконного заволодіння належними ФОП Мельник Е.В. грошовими коштами, що перебували на рахунку № НОМЕР_2 її чоловік - Мельник М.З. звернувся 18.09.2024 до чергової частини відділення поліції № 1 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, орган досудового розслідування) із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
19.09.2024 за результатами розгляду вищезазначеної заяви про кримінальне правопорушення, слідчим ВП № 1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041630001129 з правовою кваліфікацією за частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України.
08.10.2024 ФОП Мельник Е.В. надіслала на адреси АТ КБ "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д та 490934, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 30) претензію, в якій запропонувала в установлений ст. 222 Господарського кодексу України місячний строк з дня одержання цієї претензії, переказати на її рахунок суму несанкціонованих підозрілих платіжних операцій в загальному розмірі 201.209,00 грн, проведених 18.09.2024 в період з 13:12 по 13:17 год., з поточного рахунку № НОМЕР_2 , відкритого в АТ КБ "ПриватБанк", попередньо узгодивши банківські реквізити для здійснення такого переказу.
Відповідач листом № 20.1.0.0.0/7-241010/67277 від 28.10.2024 повідомив, що Банком було ініційовано проведення службового розслідування, в ході якого здійснювався детальний аналіз всієї викладеної інформації. В результаті проведення розслідування встановлено, що факт несанкціонованого зняття коштів з рахунку знайшов своє підтвердження. Однак, аналіз обставин, які сприяли використанню коштів третіми особами показав, що позивачем були порушені умови і правила надання банківських послуг, а саме: використання системи дистанційного банківського обслуговування "Приват24 для Бізнесу" та правил дистанційного управління рахунком.
Відповідач зазначив, що пунктом 3.1.3.7.2. Умов передбачено, що Банк не несе відповідальність за збереження коштів та даних Клієнта у разі розголошення/втрати уповноваженими / довіреними особами Клієнта відомостей про логін та пароль або токен та інших даних, необхідних для роботи в Системі "Приват24 для бізнесу", а також у разі передачі КЕП третім особам. Банк не несе відповідальності за несанкціонований доступ до сховища ключів Клієнта під час реєстрації/авторизації в Системі "Приват24 для бізнесу" в разі відсутності ліцензійного програмного забезпечення, відсутності антивірусних та антишпигунських програм, що забезпечують захист від несанкціонованого доступу до інформації Клієнта на персональному комп'ютері Користувача, з якого здійснюється реєстрація (п. 3.1.3.7.2 Умов). Зазначено, що так як позивачем не в повній мірі було дотримано вимоги безпеки доступу до системи дистанційного обслуговування "Приват24 для бізнесу" та безпеки проведення платежів, Банк повідомив про відсутність правових підстав для задоволення вказаних вимог. Не маючи змоги виконати вимоги ФОП Мельник Е.В. щодо повернення суми несанкціонованого зняття, відповідач висловив сподівання, що це не вплине негативно на подальші стосунки сторін.
Отже, спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав свій обов'язок щодо збереження грошових коштів, розміщених позивачем на рахунку, відкритому в АТ КБ "ПриватБанк".
З огляду на встановлені фактичні обставини цієї справи колегія суддів зазначає таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Колегія суддів зазначає, що правовідносини у даній справі виникли з договору банківського рахунку.
Відповідно до частин 1-2 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Згідно з частиною 1 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Статтею 1071 ЦК України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (стаття 1073 ЦК України).
Закон України "Про платіжні послуги" визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов'язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.
Користувач платіжних послуг (далі - користувач) - фізична особа або юридична особа, яка отримує чи має намір отримати платіжну послугу як платник або отримувач (або обидва одночасно) та/або є власником електронних грошей (цифрових грошей Національного банку України), а в разі надання послуг банком - клієнт банку (пункт 28 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Неакцептована платіжна операція - платіжна операція, виконана надавачем платіжних послуг платника на підставі наданої ініціатором платіжної інструкції без отримання згоди платника (крім примусового списання (стягнення) або після відкликання такої згоди (пункт 39 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Неналежна платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі (пункт 42 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Неналежний отримувач - особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі (пункт 43 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Неналежний платник - особа, з рахунку якої списано кошти без законних підстав (помилково або неправомірно) (пункт 44 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Платіжний інструмент - персоналізований засіб, пристрій та/або набір процедур, що відповідають вимогам законодавства та погоджені користувачем і надавачем платіжних послуг для надання платіжної інструкції (пункт 63 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом (пункт 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Пунктами 2-5 частини 20 статті 38 Закону України "Про платіжні послуги" користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов'язаний:
- зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом;
- не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права;
- не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції;
- негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв'язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
Частинами 1-5 статті 68 Закону України "Про платіжні послуги" закріплено, що електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Під час виконання автентифікації надавачі платіжних послуг зобов'язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів. Надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції; 3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій). Надавачі платіжних послуг зобов'язані розробити та застосовувати елементи посиленої автентифікації, які мають бути незалежними, щоб виявлення факту несанкціонованого доступу до одного захищеного елемента або його розголошення не загрожувало надійності інших елементів, а також запровадити заходи із забезпечення захисту конфіденційності даних автентифікації.
Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов'язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача.
Автентифікація - процедура, що дає змогу надавачу платіжних послуг установити та підтвердити особу користувача платіжних послуг та/або належність користувачу платіжних послуг певного платіжного інструменту, наявність у нього підстав для використання конкретного платіжного інструменту, у тому числі шляхом перевірки індивідуальної облікової інформації користувача платіжних послуг (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Посилена автентифікація - процедура автентифікації, яка передбачає використання двох чи більше сукупностей даних, що належать до таких різних категорій: а) знань (володіння інформацією (даними), що відома лише користувачу); б) володінь (застосування матеріального предмета, яким володіє лише користувач); в) притаманність (перевірка біометричних даних або інших властивостей (рис, характеристик), притаманних лише користувачу, що відрізняють його від інших користувачів) (пункт 70 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Пунктом 3.1.3.5 Умов та правил надання банківських послуг закріплено обов'язки Клієнта: під час використання Системи "Приват24 для бізнесу" Клієнт зобов'язаний дотримуватися всіх вимог безпеки оброблення платіжних інструкцій, встановлених Банком та законодавством.
Разом з тим, відповідно до частин 1 та 2 статті 86 Закону України "Про платіжні послуги" надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином. Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків. Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність перед користувачами за помилкові платіжні операції, у тому числі за виконання платіжної операції з рахунку платника без законних підстав або внаслідок інших помилок надавача платіжних послуг згідно пункту 3 частини 8 статті 86 Закону України "Про платіжні послуги".
Частиною 12 статті 86 Закону України "Про платіжні послуги" закріплено, що надавачі платіжних послуг, що обслуговують платників, несуть перед ними відповідальність за неакцептованими платіжними операціями. У разі виконання неакцептованої платіжної операції надавач платіжних послуг зобов'язаний негайно після виявлення факту виконання неакцептованої платіжної операції або після отримання повідомлення платника (залежно від того, що відбувалося раніше) повернути за рахунок власних коштів суму неакцептованої платіжної операції на рахунок платника, а також сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника.
Згідно частини 4 статті 87 Закону України "Про платіжні послуги" на платника покладено обов'язок негайного повідомлення (після того, як така інформація стала йому відома) надавача платіжних послуг у визначеному договором порядку про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією. Платник має право вимагати відшкодування коштів за неналежною платіжною операцією, за умови повідомлення про це надавача платіжних послуг протягом 90 календарних днів з дати списання коштів за такою операцією з його рахунку.
Постановою Національного банку України № 164 від 29.07.2022 затверджено Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів (далі - Положення № 164), яким зокрема встановлено:
- надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов'язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов'язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди) (пункт 143 Положення № 164);
- надавач платіжних послуг повинен сприяти власнику рахунку/держателю в поверненні коштів за неналежною платіжною операцією з використанням платіжного інструменту шляхом негайного надання доступної йому інформації про таку операцію (без стягнення плати), уключаючи інформацію, отриману на його запит від надавача платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача (пункт 144 Положення № 164);
- власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (пункт 146 Положення № 164);
- власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків (пункт 147 Положення № 164).
Колегія суддів зауважує, що позивач та АТ КБ "ПриватБанк", який є одним із найбільших банків України, мають вочевидь різні технічні та фінансові можливості у сфері забезпечення кібербезпеки та захисту від кіберзлочинів. Крім того, саме Банк є фінансовою установою, професійним учасником ринку фінансових послуг, на яку покладається організація та забезпечення безпеки платежів.
Клієнт банку є споживачем банківських послуг, а тому не має тих рівня знань і засобів, які можуть забезпечити безпеку (схоронність) грошових коштів на своєму рахунку, що обслуговує банк.
Банк зі свого боку, надаючи такі фінансові послуги, зобов'язаний забезпечити такий рівень безпеки фінансових активів клієнта, довірених банку, аби убезпечити їх від безпідставного зменшення, зокрема за допомогою систем дистанційного банківського обслуговування (Інтернет-банкінгу), відповідальним за які є банк. З цією метою банк має постійно впроваджувати у своїй діяльності технологічні процеси (алгоритми), що відповідають актуальним викликам безпеки та спрямовані на запобігання помилковому переказу грошових коштів клієнтів, а також здійснювати контроль за їх дотриманням і виконанням.
Суд апеляційної інстанції акцентує, що саме банк має довести, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитись переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною в таких цивільних відносинах, оскільки правові відносини споживача з банком фактично не є рівними (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду зокрема: від 16.12.2020 у справі № 214/2867/18, від 27.01.2021 у справі № 210/1242/18, від 17.06.2021 у справі № 759/4025/19; від 16.08.2023 у справі № 176/1445/22).
Доводи скаржника про те, що суд 1-ї інстанції не врахував порушення позивачем Умов та правил надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого зняття коштів з його рахунку, оскільки він своїми діями (бездіяльністю) сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій; те, що АТ КБ "ПриватБанк" не є належним відповідачем, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження.
Також колегія суддів визнає невмотивованими аргументи відповідача щодо неправомірності відмови суду попередньої інстанції у задоволенні клопотань відповідача про розгляд справи в загальному позовному провадженні та у наданні додаткового часу на складання відзиву по справі, оскільки процесуальний документ, винесений за результатами розгляду клопотання, був переглянутий у суді апеляційної інстанції, за результатами якого винесено відповідне рішення, зокрема постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі № 910/2650/25 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі № 910/2650/25 в частині відмови в задоволенні клопотання про продовження строку для підготовки відзиву - залишено без змін.
Відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача та не довів, що позивач, як володілець та користувач рахунку, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до нього чи надавав інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції.
Таким чином, за висновками судової колегії, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За висновками колегії суддів, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, про прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі № 910/2650/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
Апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків місцевого господарського суду.
В свою чергу, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в спростування викладених відповідачем в апеляційні скарзі доводів в цілому.
Згідно зі статтею 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника (відповідача у справі).
Щодо клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції, викладеного у відзиві на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У статті 124 ГПК України визначено, що разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з частинами 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що він очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Позивач заявив, що докази, які підтверджують всі понесені ним судові витрати, будуть подані в порядку та строки, передбачені частиною 8 статті 129 ГПК України.
Однак, станом на момент прийняття даної постанови до суду апеляційної інстанції такі докази не подані.
Тому, клопотання позивача про стягнення з відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу позивача не розглядається.
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі № 910/2650/25 ? залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк".
4. Справу № 910/2650/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді О.О. Євсіков
В.А. Корсак