Справа № 546/865/22 Номер провадження 11-кп/814/1177/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
03 вересня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ
Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора представника потерпілої потерпілої захисника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 вересня 2022 року за №12022170440000596, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_10 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , на вирок Решетилівського районного суду Полтавської області від 06 січня 2025 року,
Цим вироком
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Хорол Лубенського р-ну Полтавської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
визнано винуватим і засуджено за ч.1 ст.286 КК України до покарання у вигляді виправних робіт строком на 2 роки з відрахуванням у дохід держави 20% із суми заробітку та з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цивільний позов ОСОБА_8 , поданий представником ОСОБА_7 , задоволено частково й стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 20 245 гривень майнової шкоди та 100 000 гривень моральної шкоди.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_11 визнано винуватим і засуджено за те, що він 11 вересня 2022 року приблизно о 13 годині 30 хвилин, керуючи автомобілем «BMW 5301», н.з. НОМЕР_1 , рухаючись разом із пасажирами ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , на 314 км автодороги Київ-Харків-Довжанський між с. Нова Диканька та с. Демидівка Полтавського р-ну Полтавської обл. у порушення вимог п.12.1 ПДР України не вибрав безпечної швидкості руху в дорожній обстановці та зіткнувся з відбійником. У результаті ДТП пасажиру ОСОБА_8 спричинено: середньої тяжкості тілесні ушкодження, які спричинили тривалий розлад здоров'я, у вигляді перелому правої плечової кістки; легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, у вигляді забою, саден та підшкірної гематоми голови.
У цьому кримінальному провадженні також було постановлено, зокрема, таке судове рішення.
26 грудня 2023 року Решетилівським районним судом Полтавської області відмовлено в задоволенні клопотання ПрАТ «Хорольський механічний завод» про звільнення обвинуваченого ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею на поруки трудового колективу цього товариства.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 просить скасувати вирок Решетилівського районного суду Полтавської області від 06 січня 2025 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Також захисником у порядку ч.2 ст.392 КПК України до апеляційної скарги включено заперечення на ухвалу Решетилівського районного суду Полтавської області від 26 грудня 2023 року про відмову в задоволенні зазначеного вище клопотання голови правління ПрАТ «Хорольський механічний завод».
Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції: безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про звільнення ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.286 КК України у зв'язку з передачею на поруки трудового колективу ПрАТ «Хорольський механічний завод», оскільки подані товариством документи містили всі необхідні реквізити та умови, передбачені ст.47 КК України, ОСОБА_11 щиро розкаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні, частково відшкодував потерпілій завдану ним шкоду, при цьому, приписи ч.1 ст.47 КК України не містять застережень щодо необхідності відшкодування обвинуваченим завданої шкоди та часової вимоги здійснення такого відшкодування; під час призначення покарання не з'ясував розмір заробітної плати обвинуваченого, належним чином не обґрунтував призначене ОСОБА_11 покарання, яке не відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації; в ході вирішення цивільного позову не врахував те, що відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем за позовом про відшкодування шкоди в межах страхової суми, обсяг відповідальності якого обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди та сумою страхового відшкодування, і визначив розмір відшкодування моральної шкоди, який є завищеним, не відповідає вимогам розумності, справедливості та співмірності.
Обвинувачений ОСОБА_11 , будучи належним чином повідомленим про місце, дату й час апеляційного розгляду, в жодне з призначених судових засідань апеляційного суду на 29 травня 2025 року, 02 червня 2025 року, 05 червня 2025 року, 15 липня 2025 року, 28 липня 2025 року, 04 серпня 2025 року, 11 серпня 2025 року, 18 серпня 2025 року, 22 серпня 2025 року, 28 серпня 2025 року та 03 вересня 2025 року, не з'явився. Сторона захисту як на підстави для відкладення апеляційного розгляду та неявки ОСОБА_11 в судові засіданні посилалась на його перебування на лікарняних у зазначені вище дати, за винятком одного судового засідання, призначеного на 28 липня 2025 року.
22 серпня 2025 року потерпіла ОСОБА_8 направила на адресу Полтавського апеляційного суду технічний носій інформації з відеозаписом про те, що 18 серпня 2025 року о 12 годині 00 хвилин, тобто в день призначеного судового засідання апеляційного суду, в обідню перерву, ОСОБА_11 разом з іншими особами проходив біля місця своєї роботи - ПрАТ "Хорольський механічний завод", та сів за кермо автомобіля "BMW 5301", н.з. НОМЕР_1 , яким він керував під час вчинення злочину.
Згідно з даними відповіді головного лікаря КНП "Хорольська міська лікарня" Хорольської міської ради Лубенського районі Полтавської області №01-02/735 від 22 серпня 2025 року ОСОБА_11 перебував на стаціонарному лікування лише в період часу з 15 до 21 липня 2025 року (т.3 а.п.139).
До початку апеляційного розгляду до апеляційного суду надійшло чергове клопотання захисника про відкладення судового засідання, призначеного на 03 вересня 2025 року об 11 годині 15 хвилин, із посиланням на хворобу ОСОБА_11 та його перебуванням на лікарняному. До клопотання долучено фотознімок лікарняного від 28 серпня 2025 року, виданого КНП "Хорольська міська лікарня" Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області (т.3 а.п.125-128). Інших обставин як підстави для неявки ОСОБА_11 в зазначене вище судове засідання стороною захисту не наведено.
Частиною 4 ст.401 КПК України передбачено, що обвинувачений підлягає обов'язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов'язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.
А згідно з положеннями ч.4 ст.405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов'язковою, апеляційний розгляд відкладається.
Виходячи із загальних засад, зловживання, зокрема, визначається як дія або бездіяльність при реалізації учасником кримінального провадження своїх процесуальних прав без мети досягнення правомірного результату і всупереч змісту та призначенню цих прав, спрямовані на перешкоджання виконанню завдань кримінального провадження.
Отже, гарантовані процесуальним законом права не повинні використовуватися недобросовісно, як інструмент для зловживання і перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження, визначених у ст.2 КПК України.
Як передбачено ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до визначеного в ст.138 КПК України переліку до поважних причин неприбуття особи, пов'язаних із її хворобою, відноситься не просто факт перебування її на лікарняному, а тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад (п.5), та інше захворювання, яке об'єктивно унеможливлює з'явлення особи на виклик (п.8).
Вказівка саме на такі обставини з огляду на приписи ч.4 ст.405 та п.п.5 і 8 ст.138 КПК України у їх взаємозв'язку і буде вважатися належним за змістом повідомленням про поважні причини неприбуття в судове засідання апеляційного суду учасника кримінального провадження, які пов'язані з його захворюванням.
При цьому, в такому повідомленні має міститися конкретна інформація щодо об'єктивної неможливості з'явлення до суду з огляду на тяжкість захворювання або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю, що є необхідною передумовою обґрунтованості ухваленого судом рішення про відкладення апеляційного розгляду, а також запобігання зловживанням процесуальними правами та дотримання розумних строків кримінального провадження.
Однак, клопотання сторони захисту про відкладення судового засідання апеляційного суду, призначеного на 03 вересня 2025 року об 11 годині 15 хвилин, і додана до клопотання копія лікарняного не містять конкретної інформації щодо об'єктивної неможливості з'явлення ОСОБА_11 в зазначені вище дату й час до суду з огляду на тяжкість захворювання або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю.
Відповідно до матеріалів, отриманих СПД №1 ВП №2 Полтавського РУП ГУНП у Полтавській області в ході виконання судового рішення апеляційного суду, ОСОБА_11 за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 , був відсутнім 03 вересня 2025 року (т.3 а.п.150-155, 160).
Згідно з даними відповіді головного лікаря КНП "Хорольська міська лікарня" Хорольської міської ради Лубенського районі Полтавської області №01-02/755 від 03 вересня 2025 року, наданої на запит судді-доповідача, лікарем-травматологом видано ОСОБА_11 лікарняний лист від 28 серпня 2025 року. Разом з тим, станом на 03 вересня 2025 року обвинувачений на стаціонарному лікуванні в цьому закладі охорони здоров'я не перебуває, порушення функцій ходи та опори в нього помірне, протипоказань щодо з'явлення до суду він не має (т.3 а.п.149).
Наведені вище обставини в їх сукупності свідчать про можливість участі обвинуваченого в судовому засіданні апеляційного суду, яке, до того ж, відповідно до ст.336 КПК України може здійснюватись у режимі відеоконференції, а, отже, про безпідставність клопотання щодо відкладення судового засідання та зловживання обвинуваченим своїми процесуальними правами, затягування кримінального провадження, через це вказане клопотання не підлягає задоволенню.
У цьому апеляційному провадженні не порушується питання про погіршення становища обвинуваченого та його участь у здійсненні апеляційного розгляду в розумінні положень ст.ст.401, 405 КПК України не є обов'язковою.
За таких обставин, колегія суддів уважає, що кримінальне провадження підлягає розгляду.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку захисника на підтримку апеляційної скарги, позицію прокурора, який вважав слушними доводи апелянта про незалучення до провадження страхової компанії як співвідповідача, в іншій частині заперечив проти доводів апеляційної скарги, заперечення потерпілої та її представника проти задоволення апеляційної скарги, перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Установлені місцевим судом фактичні обставини вчинення ОСОБА_11 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній частині оскаржуваний вирок не переглядається.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доводи сторони захисту про необхідність застосування до ОСОБА_11 положень ст.47 КК України є необґрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст.47 КК України особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.
Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації є правом, а не обов'язком суду. Тому факт звернення із клопотанням про передачу особи на поруки імперативного значення для суду не має.
Виходячи з приписів ст.47 КК України, таке звільнення від кримінальної відповідальності, можливе лише за клопотанням колективу підприємства, установи чи організації, членом якого є особа, який здатний забезпечити проведення заходів виховного характеру та їх контроль з метою виправлення та перевиховання особи, яка звільняється від кримінальної відповідальності. Така особа має виправдати довіру колективу, а саме: дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, в установі чи організації, належно виконувати покладені на неї трудові обов'язки, зобов'язання щодо своєї поведінки, взяті на загальних зборах колективу, не уникати виховного впливу колективу та своєю працею демонструвати бажання виправлятися тощо.
Вирішення питання про застосування положень ст.47 КК України має вирішуватись не автоматично, а з урахуванням даних, що характеризують особу (зокрема, її поведінки, способу життя, наявності або відсутності фактів попередньої протиправної поведінки).
Зі змісту клопотання ПрАТ «Хорольський механічний завод» про передачу обвинуваченого на поруки та витягу з протоколу зборів колективу ПрАТ «Хорольський механічний завод» від 04 серпня 2023 року вбачається, що рішення про покладення на ОСОБА_11 конкретних обов'язків на певний період часу не приймалось і жодного конкретизованого заходу виховного характеру, який підлягає проведенню з обвинуваченим, визначено не було, як і не визначено особу, на яку буде покладено відповідальність за здійснення та контроль за виконанням вказаних вище заходів, що є явно недостатнім для забезпечення реального й необхідного виховного впливу на ОСОБА_11 , його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
У судових засіданнях місцевого суду обвинувачений не мав належної, саме стійкої, позиції щодо надання критичного осуду своїй кримінально протиправній поведінці, не визнав негативні наслідки вчиненого ним злочину для потерпілої особи. Сторона потерпілої під час судового розгляду підтвердила те, що ОСОБА_11 жодного разу не вибачився перед потерпілою, не відвідував її в лікарні, не цікавився станом її здоров'я, байдуже ставився до заподіяної їй шкоди. Як убачається зі змісту розписки, платіжної інструкції (т.1 а.п.162-163) та показань потерпілої ОСОБА_8 , обвинувачений ОСОБА_11 , будучи на постійній основі працевлаштованим у ПрАТ «Хорольський механічний завод», за майже 3 роки після вчинення злочину компенсував (у 2022-2023 роках) потерпілій 8 874 гривні витрат на лікування, що є неспівмірним із заподіяною потерпілій шкодою внаслідок вчиненого ним злочину. Далі протягом 2024-2025 років ОСОБА_11 жодних відшкодувань не здійснював. Така поведінка обвинуваченого аж ніяк не свідчить про його дійсний, а не з метою применшення кримінальної відповідальності, намір залагодити провину і виправити наслідки вчиненого. А тому викладені вище обставини в їх сукупності не вказують на наявність достатніх підстав для висновку про наявність у діях обвинуваченого дійсного щирого каяття.
Отже, доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції безпідставно не звільнив ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.286 КК України у зв'язку з передачею на поруки трудового колективу ПрАТ «Хорольський механічний завод» є неспроможними.
Також позбавлені підстав посилання апелянта і на те, що призначене ОСОБА_11 покарання не відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації.
Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
За змістом ст.75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд управі прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_11 кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України належить до категорії нетяжких злочинів, його вид, характер, ступінь суспільної небезпеки, наслідки, необережну форму вини, особу обвинуваченого, який не судимий, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, з 19 жовтня 2020 року працює в ПрАТ «Хорольський механічний завод», зокрема, з 01 вересня 2021 року обіймає посаду фрезерувальника в зазначеному вище товаристві, має постійний дохід, за місцем роботи характеризується позитивно, часткове відшкодування ним витрат на лікування потерпілої (в розмірі 8 874 гривні), дані досудової доповіді, в яких установлено середні ризики вчинення ОСОБА_11 повторного кримінального правопорушення та його небезпеки для суспільства, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_11 , керуючи джерелом підвищеної небезпеки, усвідомлюючи наявність у салоні свого транспортного засобу пасажирів, наражаючи на небезпеку невизначене коло осіб (інших учасників дорожнього руху), вчинив злочин, хоча і з необережності, але шляхом грубого порушення вимог ПДР України в нескладній дорожній обстановці, в результаті чого потерпілій ОСОБА_8 було спричинено: середньої тяжкості тілесні ушкодження, які спричинили тривалий розлад здоров'я, у вигляді перелому правої плечової кістки; легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, у вигляді забою, саден та підшкірної гематоми голови. Як наслідок, потерпілій було встановлено ІІ групу інвалідності (т.1 а.п.72).
Наведені ж вище обставини значно підвищують, як суспільну небезпечність учиненого злочину, так і особи обвинуваченого.
У результаті вчиненого злочину потерпіла тривалий час лікувалась та оговтувалась від пережитого, натомість ОСОБА_11 не визнав негативні наслідки вчиненого ним злочину для потерпілої, не вибачився перед нею, не відвідував її в лікарні, не цікавився станом її здоров'я, байдуже ставився до заподіяної їй шкоди. Як установлено вище, обвинувачений, будучи на постійній основі працевлаштованим у ПрАТ «Хорольський механічний завод», за майже 3 роки після вчинення злочину компенсував (у 2022-2023 роках) потерпілій 8 874 гривні витрат на лікування, що є неспівмірним із заподіяною потерпілій шкодою внаслідок вчиненого ним злочину. Далі протягом 2024-2025 років ОСОБА_11 жодних відшкодувань не здійснював. Така поведінка обвинуваченого аж ніяк не свідчить про його дійсний, а не з метою применшення кримінальної відповідальності, намір залагодити провину і виправити наслідки вчиненого.
Ураховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, на думку колегії суддів, місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання в межах санкції ч.1 ст.286 КК України у вигляді виправних робіт строком на 2 роки з відрахуванням у дохід держави 20% із суми заробітку та з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, обґрунтовано не встановивши підстав для застосування положень ст.ст.69, 75 КК України.
Таким чином, призначене ОСОБА_11 покарання відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, за своїм видом і розміром законне, справедливе та сприяє меті покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Тому колегія суддів не вбачає підстав уважати обраний ОСОБА_11 захід примусу явно несправедлим унаслідок суворості чи таким, що є наслідком неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Зважаючи на те, що розмір відрахування при призначенні виправних робіт визначається у відсотковому відношенні від суми заробітку, то посилання апелянта на невизначення судом першої інстанції конкретного розміру заробітної плати, яку отримує обвинувачений, не впливає на правильність і справедливість обраного йому заходу примусу.
Разом з тим, аргументи апелянта на допущені місцевим судом порушення вимог законодавства в ході вирішення цивільного позову є обґрунтованими.
За змістом приписів ст.ст.55, 124 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
У ч.2 ст.127 КПК України визначено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
На підставі ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Під час вирішення цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування.
Однак суд першої інстанції зазначених вище вимог закону не дотримався.
Під час провадження в місцевому суді адвокат ОСОБА_7 , в інтересах потерпілої ОСОБА_8 , з метою відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної потерпілій унаслідок вчинення ОСОБА_11 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, звернулась із цивільним позовом до обвинуваченого ОСОБА_11 .
Як убачається з полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №206198797, інформація про який наявна на офіційному сайті Моторного (транспортного) страхового бюро України, АТ "СК "МЕГА-ГАРАНТ" було застраховано автомобіль «BMW 5301», н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_11 під час вчинення злочину, і цей договір на момент ДТП був чинний.
При цьому, захисник після ознайомлення з цивільний позовом у судовому засіданні суду першої інстанції наголошував на тому, що вказаний вище транспортний засіб застрахований і наявний поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За загальним правилом ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
Статтею ж 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що в разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю (в тому числі, моральну шкоду), майну третьої особи.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176 цс 18) у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок із виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених ст.37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст.3 Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Усупереч викладеному вище, незважаючи на існування чинного на момент ДТП договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо автомобіля «BMW 5301», н.з. НОМЕР_1 , місцевий суд не перевірив ці обставини та зміст полісу, не обґрунтував належним чином своє рішення з урахуванням наведених обставин і дійшов передчасного висновку про стягнення всього розміру заподіяної потерпілій майнової та моральної шкоди виключно з ОСОБА_13 , що, в свою чергу, призвело до порушення вимог п.2 ч.3 ст. 374 КПК України.
Таким чином, оскаржуваний вирок у частині вирішенні цивільного позову не відповідає вимогам законності й обгрунтованості, через це в зазначеній частині підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
З урахуванням допущених місцевим судом істотних порушень вимог процесуального закону оцінка інших доводів апеляційної скарги, які полягають у констатуванні того, що суд першої інстанції визначив завищений, такий що не відповідає вимогам розумності, справедливості та співмірності розмір відшкодування, не надається, оскільки така оцінка можлива лише після усунення вказаних вище порушень.
Під час нового розгляду необхідно врахувати наведене вище, ретельно перевірити доводи учасників судового провадження з приводу вирішення цивільного спору, провести судовий розгляд відповідно до положень процесуального закону, за наслідком якого ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , задовольнити частково.
Вирок Решетилівського районного суду Полтавської області від 06 січня 2025 року щодо ОСОБА_11 в частині вирішення цивільного позову, поданого адвокатом ОСОБА_7 , в інтересах потерпілої ОСОБА_8 , скасувати та призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок щодо ОСОБА_11 залишити без зміни.
Ухвала в частині скасування вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції оскарженню не підлягає, а в іншій частині може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4