Справа № 554/5818/25 Номер провадження 11-сс/814/604/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
19 серпня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря
судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
третьої особи, щодо майна якої
вирішується питання про арешт ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні провадження за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтава від 18 липня 2025 року,
Цією ухвалою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 січня 2024 року за №12024170450000013, відмовлено в задоволенні клопотання слідчого СВ ВП №1 Полтавського РУП ГУНП у Полтавській області ОСОБА_9 , погодженого з прокурором Спеціалізованої екологічної прокуратури Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_10 , про накладення арешту на майно.
Постановлене рішення слідчий суддя мотивував тим, що: слідчим не доведено відповідність автомобіля «ГАЗ 53Б ЗНГ», н.з. НОМЕР_1 , і довіреності щодо нього критеріям, передбаченим ст.98 КПК України; вилучений транспортний засіб використовується ОСОБА_7 у повсякденному житті для задоволення побутових потреб, ведення господарства, що, виходячи із сукупності обставин кримінального провадження, свідчить про невиправданість ініційованого слідчим заходу забезпечення кримінального провадження та надмірність обмеження права власності.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтава від 18 липня 2025 року, постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого й накласти арешт на майно, вилучене в ході обшуку автомобіля «ГАЗ 53Б ЗНГ», н.з. НОМЕР_1 , а саме на: автомобіль «ГАЗ 53Б ЗНГ», н.з. НОМЕР_1 ; копію довіреності про право володіння, користування та розпорядження на вказаний вище транспортний засіб, шляхом заборони розпорядження цим майном і його відчуження. Свої вимоги мотивує тим, що автомобіль «ГАЗ 53Б ЗНГ», н.з. НОМЕР_1 , за постановою слідчого було визнано речовим доказом і з метою забезпечення збереження вказаних вище речових доказів, вилучених у ході обшуку, є необхідність у накладенні на них арешту; незастосування арешту майна у вигляді заборони відчуження, розпорядження та користування цими об'єктами, призведе до їх приховування, зникнення, втрати, знищення, передачі, оскільки є достатні підстави вважати, що згаданим вище транспортним засобом вивозилась незаконно зрубана деревина, можливо перевозилось дизельне паливо до місць подальшого збуту та в цьому автомобілі могли зберегтися відповідні сліди; після встановленої повної суми збитків, заподіяних державі в особі Ланнівської сільської ради Полтавської області? буде подано цивільний позов із метою відшкодування шкоди, завданої кримінальними правопорушеннями, в той час як, ненакладення арешту на майно підозрюваного призведе до того, що майно ним буде відчужене.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, позицію прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, водночас підтвердив відсутність доказів того, що ОСОБА_7 і транспортний засіб «ГАЗ 53Б ЗНГ», н.з. НОМЕР_1 , фігурують у цьому кримінальному провадженні, заперечення ОСОБА_7 проти апеляційної скарги, який зазначив, що придбав цей автомобіль і використовує його для господарства, перевірила матеріали провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Заходами процесуального примусу, пов'язаними із обмеженням особистих або майнових прав особи, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК України, до яких, зокрема, віднесено арешт майна (абз.1 п.7 ч.2 ст.131 КПК України).
За змістом приписів ч.1 ст.170 КПК Українизавданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до п.п.1, 4 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається, зокрема, з метою: забезпечення збереження речових доказів (п.1); відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (п.4).
У ст.98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Абзацом 1 ч.3 ст.170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ста.98 КПК України.
У випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 КПК України, арешт може бути накладено лише на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження (абз.1 ч.6 ст.170 КПК України).
Слідчий суддя відмовляє в задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, яка його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст.170 КПК України (ч.1 ст.173 КПК України).
На підставі ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п.3, 4 ч.2 ст.170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що органами досудового слідства здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 січня 2024 року за №12024170450000013, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2, 3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.4 ст.246, ч.1 ст.364 КК України, а саме за фактами: здійснення епізодів незаконних порубок дерев порід «клен», «ясен», «акація», «берест», у лісових насадженнях, незаконного перевезення, зберігання та збуту незаконно зрубаних дерев, що спричинило тяжкі наслідки, вчинених, у тому числі повторно й за попередньою змовою групою осіб; зловживання службовими особами Карлівської міської територіальної громади Полтавської області своїм службовим становищем, які з метою незаконного збагачення, неналежним чином виконували свої обов'язки, внаслідок чого було допущено незаконну порубку дерев без відповідних дозвільних документів, і зазначене зловживання службовим становищем завдало істотної шкоди (а.п.4-8).
За змістом клопотання в ході досудового розслідування встановлено факт незаконної порубки дерев порід «ясен», «акація», «дуб» і «клен» у кількості 240 свіжо-спиляних пнів у лісовому насадженні біля с. Розумівка Полтавського р-ну Полтавської обл., що заподіяло державі збитків на суму 4 307 135 гривень 47 копійок, що виявлено в період часу з 07 до 28 березня 2025 року.
Наведені вище кримінально протиправні дії здійснюються групою осіб у складі: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , які організовано займаються незаконними порубками дерев різних порід у лісових насадженнях на території Полтавського р-ну Полтавської обл., що спричиняє тяжкі наслідки. ОСОБА_18 має в користуванні транспортний засіб «ГАЗ 53Б», н.з. НОМЕР_1 (а.п.1-3).
15 липня 2025 року було проведено обшук транспортного засобу «ГАЗ 53Б ЗНГ», н.з. НОМЕР_1 , під час якого було виявлено та вилучено: цей транспортний засіб, який передано на відповідальне зберігання власнику ОСОБА_7 ; копію довіреності про право володіння, користування та розпорядження ним. Інші речі в ході цієї слідчої дії в автомобілі не виявлялись і не вилучались, що підтверджується змістом протоколу обшуку від 15 липня 2025 року (а.п.12-17).
15 липня 2025 року слідчим прийнято постанову про визнання зазначених вище матеріальних об'єктів, вилучених у ході обшуку, речовими доказами (а.п.18-20).
Затим слідчий звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтава з клопотанням про накладення арешту на зазначені вище транспортний засіб і копію довіреності щодо нього, посилаючись на мету їх збереження як речових доказів (а.п.1-3).
Слідчий суддя дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні клопотання про арешт майна, з чим погоджується і колегія суддів.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що стороною обвинувачення під час подачі клопотання, його розгляду слідчим суддею та апеляційного провадження не дано належну оцінку правовим підставам вжиття ініційованого заходу забезпечення кримінального провадження та не надано жодних доказів тих обставин, які би давали підстав для висновку про відповідність вилучених транспортного засобу «ГАЗ 53Б ЗНГ», н.з. НОМЕР_1 , та копії довіреності про право володіння, користування і розпорядження ним критеріям, визначеним у ст.98 КПК України, те, що вони були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі є предметами, що були об'єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Не надано стороною обвинувачення і будь-яких доказів та не підтверджено факт навіть одноразово користування зазначеним вище автомобілем ОСОБА_18 .
При цьому, в ході обшуку транспортного засобу «ГАЗ 53Б ЗНГ», н.з. НОМЕР_1 , було вилучено лише сам указаний автомобіль і копію довіреності щодо нього, тобто інших речей, які би вказували на існування ознак протиправного характеру у зв'язку з розслідуваними обставинами, цей транспортний засіб не містив.
Надані стороною обвинувачення протокол обшуку, в якому лише зафіксовано факт вилучення названих вище матеріальних об'єктів, і протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 15 липня 2025 року про обставини придбання ним автомобіля та його використання для власних потреб, не підтверджують наявність достатніх підстав уважати, що вилучені в ході обшуку матеріальні об'єкти мають доказове значення. Інших доказів стороною обвинувачення надано не було.
Також слідчим і прокурором не наведено дані й конкретні обґрунтування, котрі би свідчили про ризики, передбачені абз.2 ч.1 ст.170 КПК України, при тому, що вилучений автомобіль 15 липня 2025 року передано на відповідальне зберігання ОСОБА_7 (а.п.12-21) і матеріали провадження не містять відомостей про вчинення з цим майном дій, які би перешкоджали досудовому розслідуванню. Не надано таких відомостей прокурором і в суді апеляційної інстанції.
У той же час, тягар доведення відповідності вилученого майна критеріям, визначеним у ст.98 КПК України, необхідності накладення на нього арешту й існування ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст.170 КПК України, покладено приписами КПК України саме на сторону обвинувачення.
Та обставина, що транспортний засіб і копію довіреності за постановою слідчого визнано речовими доказами, у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, сама по собі не є підставою для накладення арешту на майно при непідтвердженні стороною обвинувачення за допомогою доказів наявності достатніх підстав для висновку про відповідність такого майна критеріям, визначеним у ст.98 КПК України.
Аргументи апелянта на необхідність накладення арешту на майно з посиланням на те, що в подальшому після встановлення розміру збитків у кримінальному провадженні буде заявлено цивільний позов є неспроможними, оскільки: по перше, в клопотанні слідчого не порушувалось питання про накладення арешту на майно з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення та відповідно слідчий суддя, суд позбавлені можливості в цьому випадку вийти за межі клопотання при вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження; перевіркою матеріалів провадження встановлено відсутність даних щодо повідомлення номінальному чи фактичним власникам про підозру у вчиненні кримінального правопорушення і таких відомостей не зазначено, не надано прокурором у суді апеляційної інстанції, що унеможливлює накладення арешту на майно з підстави, передбаченої п4 ч.2 ст.170 КПК України (з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення).
За таких обставин, висновок слідчого судді про відсутність підстав для накладення за клопотанням слідчого арешту на вказане вище майно є правильним.
Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали, не знайшли свого підтвердження.
Істотних порушень вимог КПК України, які би перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законне та обґрунтоване судове рішення, не встановлено.
Отже, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтава від 18 липня 2025 року - без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4