№366/2134/25
№2/366/759/25
11.09.2025 с-ще Іванків
Іванківський районний суд Київської області у складі судді Слободян Н., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 23374,22 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.09.2018 відповідач уклала з ТОВ «Авентус Україна», яке в подальшому було перейменоване на ТОВ «Довіра та Гарантія», договір про надання фінансового кредиту № 335012.
ТОВ «Авентус Україна» виконало умови кредитного договору та перерахувало на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти, в свою чергу відповідач не виконала умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів в наслідок чого виникла заборгованість.
Згідно розрахунку загальний розмір заборгованості становить 17860,00 грн., з них: 4000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 2160,00 грн. - заборгованість за відсотками, 10800,00 грн. - сума боргу за пенею та штрафами.
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та позивачем укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.
Відповідно до п.2.2 зазначеного договору, окрім іншого, зазначено, що, у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги, кожен наступний реєстр є самостійним додатком та не замінює попередній.
30.01.2019 між цими ж сторонами укладено додаткову угоду № 11, та на виконання договору факторингу, підписано реєстр прав вимоги № 12 від 30.01.2019, за яким до позивача перейшло право вимоги до відповідача за договором фінансового кредиту № 335012 від 28.09.2018 на загальну суму 17680,00 грн.
Позивачем також нараховано на суму заборгованості 3% річних - 1608,87 грн., інфляційні витрати - 3 905,35 грн.
Позивач просить стягнути з відповідача загальну суму заборгованості у розмірі 23374,22 грн. та понесені судові витрати ( судовий збір та витрати на правову допомогу). Крім того, просив поновити строк позовної давності для подання зазначеного позову.
Рух справи та процесуальні рішення.
07.07.2025 позовна заява надійшла до суду та була передана на розгляд судді.
09.07.2025 у справі відкрите провадження. Вирішено розгляд проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Перший судовий розгляд призначено на 08.08.2025, відкладено на 11.09.2025 Відповідачу надано строк для подання відзиву на позов.
Позиції сторін
Представник позивача у позовній заяві просив суд проводити розгляд справи без участі представника ТОВ, позовні вимоги підтримують у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Відповідач про розгляд справи повідомлена належним чином, шляхом надіслання рекомендованої кореспонденції на адресу зареєстрованого місця проживання, яку вона отримала особисто, а про розгляд справи 11.09.2025 повідомлена під підпис секретарем судових засідань Німченко Н.Ю. Відзив на позов, чи будь-які інші заяви чи клопотання від відповідача не надходили.
Відповідно до ч. 8 ст.178 ЦПК України в разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін у справі за наявними матеріалами справи та ухвалити заочне рішення відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, оскільки заперечення представника позивача щодо заочного розгляду справи відсутні.
У зв'язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Встановлені судом обставини та застосовані норми права
Судом встановлено, що 28.09.2018 відповідач уклала з ТОВ «Авентус Україна» договір про надання фінансового кредиту № 335012 . ( а.с.810)
Відповідно до умов зазначеного договору ТОВ надає Клієнту кошти у розмірі 4000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти на користування кредитом.
Строк кредитування до 30 днів.
Процентна ставка 0,30% від суми кредиту, або 12,00 грн.
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та позивачем укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.
Відповідно до п.2.2 зазначеного договору, окрім іншого, зазначено, що, у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги, кожен наступний реєстр є самостійним додатком та не замінює попередній.
30.01.2019 між цими ж сторонами укладено додаткову угоду № 11, та на виконання договору факторингу, підписано реєстр прав вимоги № 12 від 30.01.2019, за яким до позивача перейшло право вимоги до відповідача за договором фінансового кредиту № 335012 від 28.09.2018 на загальну суму 17680,00 грн.
Згідно наданого розрахунку сума заборгованості, станом на дату відступлення прав вимоги становить 217680,00 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 4000 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 2160,00 грн., штрафи та пеня - 10800, грн.
Позивачем також нараховано на суму заборгованості 3% річних - 1608,87 грн., інфляційні витрати - 3 905,35 грн.
Загальна сума боргу, заявлена позивачем до стягнення складає 23374,22 грн.
Також судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували перерахування коштів за зазначеним кредитним договором на рахунок відповідача.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію», на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Згідно ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст.12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом вказаних норм, позичальник за кредитним договором зобов'язаний повернути кредитодавцеві ту суму кредиту, яка була ним отримана на підставі такого договору.
Розмір зобов'язання щодо повернення суми кредиту визначається не встановленим кредитним лімітом, а сумою фактично отриманого кредиту в рамках договору.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75.
Отже, платіжні документи про перерахування коштів, виписки за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 року в справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 року в справі № 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 року в справі № 204/2972/20, від 13.10.2021 року в справі № 209/3046/20, від 26.10.2022 року в справі № 333/5483/20 та інших.
Позивач на обґрунтування позовних вимог, крім Договору фінансового кредиту від 28.09.2018 та договору факторингу №1 від 12.04.2018, у якості обґрунтування своїх позовних вимог надав: лист ТОВ «Авентус Україна» від 09.05.2025 з переліком 400 осіб, який не містить суми перерахування (а.с.14-18), лист ТОВ ФК «Вей фор пей» від 07.05.2025 про успішні перекази на картки клієнтів, який не містить прізвищ клієнтів (а.с.19-27), реєстр прав вимоги № 12 від 30.01.2025 та розрахунок заборгованості, станом на дату відступлення вимоги, складений ТОВ «Авентус Україна».
Розрахунок заборгованості, який надає та на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які зазначені у позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.
Інших доказів на підтвердження існування заборгованості, зокрема, платіжних документів про перерахування коштів за кредитними договорами на рахунок відповідача, виписки за картковим рахунком відповідача, тощо, позивачем суду надано не було, а тому суд, дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність кредитних відносин з відповідачем та заборгованості, що заявлена до стягнення.
У зв'язку з вказаним, суд позбавлений можливості встановити факт видачу відповідачу кредитних коштів, користування відповідачем кредитними коштами та внесення останнім грошових коштів на погашення кредитної заборгованості.
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони.
Відповідно до ч. 6, 7 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже, доказування є обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги. Доведення наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст. 12 ЦПК України.
При цьому суд звертає увагу, що розрахунок заборгованості, який наданий, може бути оцінений в сукупності із випискою по рахунку коштів, однак такого позивачем до суду надано не було.
Сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем, не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру.
У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право на пред'явлення будь-якої вимоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 61-28582ск18.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо клопотання про поновлення строку позовної давності для подання позову, суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідної заяви від відповідача до суду не надходило, відповідна вимога є передчасною, крім того, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог з інших підстав.
Судові витрати
З огляду на відмову у задоволенні позову, на підставі ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись вказаним та ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 259, 263 - 265, 268, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга позивачем подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11.09.2025.
Повне найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8. Код ЄДРПОУ: 38750239).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 )
Суддя Н.П.Слободян