ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 17/45722.12.10
За позовом Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС»
До Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
Про стягнення 276682,42 грн.
Суддя Удалова О.Г.
Представники сторін:
Від позивача Зубець М.П. (за дов.)
Від відповідача Коваленко М.О. (за дов.)
Обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулося державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС»з позовом до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»про стягнення основного боргу в сумі 276682,42 грн. за договором про надання фінансової допомоги № 791/04-НАЕК від 10.08.2001 р..
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем належним чином не виконаний обов'язок по поверненню позивачу наданої за спірним договором фінансової допомоги.
Відповідач позовні вимоги відхилив, посилаючись на пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про повернення спірних коштів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2010 р. порушено провадження у справі № 17/457.
Розгляд справи відкладався, у засіданні суду оголошувалась перерва.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
10.08.2001 р. позивач та відповідач уклали договір щодо надання фінансової допомоги № 791/04-НАЕК (далі - Договір), предметом якого є надання позивачем відповідачу поворотної фінансової допомоги в сумі 8700000 грн. для розрахунків відповідача з компанією «Дюк інжинірігн енд сервісез (США), Інк.»за актами № 76/1 від 22.06.2000 р., № 76/2 від 22.06.2000 р. до контакту від 04.12.1993 р., поправка № 7 від 21.06.2000 р..
На виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу 8700000 грн., що підтверджується доданою до матеріалів справи копією платіжного доручення № 308 від 13.08.2001 р. та відповідачем не заперечується.
Пунктом 2.3 Договору зі змінами, внесеними додатковими угодами № 1 від вересня 2001 року, № 2 від 14.01.2002 р. та № 3 від 26.03.2002 р., визначено, що позивач надає фінансову допомогу строком до 01.09.2002 р., плата за користування грошовими коштами не встановлюється.
Відповідно до п. 2.4 Договору зі змінами, внесеними визначеним вище додатковими угодами, відповідач зобов'язується до 01.09.2002 р. повернути всю суму фінансової допомоги.
Як слідує з доданих позивачем до матеріалів справи копій виписок з власного банківського рахунку, в рахунок повернення спірної фінансової допомоги відповідач у період з 16.08.2001 р. по 19.07.2006 р. перерахував 8111517,78 грн.
Отже, неповернутими залишились кошти в сумі 588482,22 грн.
Як слідує з наданих сторонами доказів, а саме: актів звірки розрахунків за січень -червень 2009 року та за жовтень 2009 року, листів позивача № 93/01 від 15.01.2008 р., № 1138/39/09-139 від 23.03.2010 р. та листів відповідача № 2051/04 від 19.02.2008 р., № 4721/10 від 21.04.2010 р., сторони дійшли згоди, що в рахунок погашення заборгованості за спірним Договором зараховується заборгованість позивача за лізинговим платежам в сумі 246719,70 грн. та сума 65080 (лист № 03-06/192), з огляду на що заборгованість відповідачем перед позивачем за Договором становить 276682,42 грн.
Позивач звернувся до відповідач з претензією № 682/39/5-62 від 19.02.2010 р. щодо повернення вказаних коштів.
На вказану претензію відповідач відповів листом № 2570/10 від 10.03.2010 р., в якому просив для розгляду претензії позивача по суті надати йому копії Договору та додаткових угод до нього.
Листом № 1138/39/09-139 від 23.03.2010 р. позивач повідомив відповідача про те, що всі необхідні для розгляду претензії № 682/39/5-62 від 19.02.2010 р. по суті документи у відповідача є в наявності.
На вказаний лист відповідач відповів листом № 4721/10 від 21.04.2010 р. в якому зазначив, що:
- у відповідача згідно з підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків за жовтень 2009 року обліковується дебіторська заборгованість в сумі 246719,70 грн. за відшкодування лізингових платежів та кредиторська заборгованість в сумі 523402,22 грн. за фінансовою допомогою, наданою за Договором;
- враховуючи відсутність у регульованому державою тарифі на електроенергію та відповідно в лімітах фінансування на 2010 рік коштів на погашення заборгованості минулих періодів, відповідач не має змоги оплатити грошовими коштами вказану заборгованість.
Несплата спірних коштів стала причиною звернення позовна до суду з даним позовом.
Проти факту неповернення заявлених до стягнення коштів відповідач не заперечує, проте зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про їх повернення.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
До правовідносин сторін застосовуються норми Цивільного та Господарського кодексів України, які набрали чинності з 01.01.2004 р..
За правилами до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст.ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідач свої договірні зобов'язання в частині повернення позивачу суми поворотної фінансової допомоги виконав не в повному обсязі, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача залишку цієї суми - 276682,42 грн. визнаються судом законними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо посилань відповідача на пропущення позивачем строку позовної давності, слід зазначити наступне.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Пунктом 2.4 Договору зі змінами, внесеними додатковими угодами № 1 від вересня 2001 р., № 2 від 14.01.2002 р. та № 3 від 26.03.2002 р., встановлено, що спірну фінансову допомогу відповідач має повернути в строк до 01.09.2002 р., а отже, саме з цієї дати має обраховуватись позовна давність.
Враховуючи, що відповідно до приписів ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки, і станом на дату набрання чинності ЦК України він не сплив, за правилами п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до спірних правовідносин застосовуються правила про позовну давність, встановлені ЦК України.
Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Отже, враховуючи строк повернення коштів, встановлений п. 2.4 Договору (до 01.09.2002 р.), право позивача на повернення спірних коштів виникло з 01.09.2002 р., з цієї ж дати починає обраховуватись строк позовної давності.
Як слідує з матеріалів справи, а саме: з конверту, в якому позовна заява надійшла до суду, з позовом до суду позивач звернувся 05.11.2010 р. (штамп відділення зв'язку), тобто після спливу встановленого Цивільним кодексом України трирічного строку позовної давності.
Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У відзиві на позов відповідачем заявлено про сплив строку позовної давності щодо заявлених позивачем вимог.
Відповідно до ч. 4 ст. статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Проте, слід зазначити, що статтею 264 ЦК України встановлено, що:
- перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1);
- після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 3);
- час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 4).
Отже, для встановлення факту переривання перебігу позовної давності слід встановити, чи наявні в матеріалах справи докази вчинення відповідачем дій, які свідчать про визнання ним спірної заборгованості.
Такими діями можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора, зокрема, повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання. (п. 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211).
Як слідує з матеріалів справи, відповідач листами № 2051/04 від 19.02.2008 р., № 4721/10 від 21.04.2010 р., № 4721/10 від 21.04.2010 р. визнавав спірну заборгованість. Також слід зазначити, що кошти в рахунок її погашення перераховувались відповідачем в строк по 19.07.2006 р..
Отже, враховуючи, що відповідно до приписів ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново, а ч. 4 вказаної статті встановлено, що час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується, слід зазначити, що, вчиняючи дії, які свідчать про визнання спірної заборгованості, відповідач переривав перебіг строку позовної давності, тому станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду вказаний строк не сплив.
Викладеним вище спростовуються посилання відповідача на те, що строк позовної даності сплив 02.09.2005 р., з огляду на що вчинення відповідачем дій по визнанню спірної заборгованості є свідченням переривання такого строку.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.
Згідно зі ст. 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені та відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 276682,42 грн.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»(01032, м. Київ, вул. Вєтрова, 3 код 24584661) на користь державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС»(07100, Київська область, м. Славутич, вул. 77-ї гвардійської дивізії, буд. 7/1, код 14310862) основний борг в сумі 276682 (двісті сімдесят шість тисячі шістсот вісімдесят дві) грн. 42 коп., 2766 (дві тисячі сімсот шістдесят шість) грн. 82 коп. витрат з оплати державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
Суддя О.Г. Удалова