Справа № 206/1963/25
Провадження № 2/206/1421/25
08.09.2025 Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Поштаренко О.В.
за участю:
секретаря судового засідання Содоль М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Самарський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович, Державне підприємство «СЕТАМ» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
за участю: представника позивача адвоката Потапова К.О.
Представник позивач адвокат Потапов К.О. звернувся до суду з позовною заявою шляхом направлення через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», в якій просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 23 листопада 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем, зареєстрований в реєстрі за №12305, про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК", що на даний час має найменування АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (ідентифікаційний код юридичної особи: 14360570), 902 649 гривень 12 копійок та стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог, вказує, що 23 листопада 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №12305. На час звернення приватний нотаріус Завалієв А.А. провадить свою діяльність у м. Києві, що підтверджується даними з Єдиного реєстру нотаріусів. Боржником за Виконавчим написом визначено ОСОБА_1 , стягувачем - Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк». Згідно з виконавчим написом, останній вчинено щодо вимог за кредитним договором №DNL0AE00006524 від 05.03.2007 року, укладеним між позивачем та Приватним Акціонерним Товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» та Розрахунку заборгованості станом на 26.06.2017 року. Стягнення заборгованості згідно з Виконавчим написом відбувається за період з 05.03.2007 року по 26.06.2017 року. Загальну суму, що підлягає стягненню за Виконавчим написом визначено у розмірі 902 649 гривень 12 копійок, що включає: заборгованість за тілом кредиту - 71 857 гривень 47 копійок. Заборгованість за відсоткам у розмірі - 272 137 гривень 08 копійок. Заборгованість з комісії у розмірі - 4 372 гривні 20 копійок. Заборгованість з пені у розмірі - 552 482 гривні 37 копійок. Плату за вчинення виконавчого напису - 1800 гривень 00 копійок. Відповідач звернувся до Cамарського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області із заявою про примусове виконання Виконавчого напису. 15.02.2019 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 58386720, постанову про стягнення виконавчого збору, арешт майна. Крім того, в ході зазначеного виконавчого провадження виносилися постанови про арешт коштів боржника та 07.02.2025 року постанова про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. Крім того, державним виконавцем, через ДП «СЕТАМ» вже ініційовано проведення електронних торгів, аукціонів в рамках виконавчого провадження ВП № 58386720, з реалізації домоволодіння, житловий будинок загальною площею 55,6 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 . Номер лоту 571764. Торги призначено на 09.04.2025 року, що підтверджується даними офіційного сайту ДП «СЕТАМ» - https://setam.net.ua/auction/567645. Поряд із цим, позивач вважає, що Виконавчий напис вчинено з істотними порушеннями приписів Цивільного кодексу України, Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, що порушує майнові права позивача та зумовлює наявність підстав для визнання його таким, що не підлягає виконанню. У спірних правовідносинах відсутній нотаріально посвідчений кредитний договір, що виключало законні підстави для вчинення Виконавчого напису. В той же час, жодних кредитних договорів, що в подальшому були б нотаріально посвідчені, з відповідачем ним не укладалося. При цьому в самому Виконавчому написі відсутні відомості про те, що його вчинено на підставі саме нотаріально посвідченого договору. Крім на момент вчинення Виконавчого напису до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не було віднесено договори у простій письмові формі. Тобто відсутність нотаріально посвідченого кредитного договору, стороною якого був би позивач, унеможливлювало вчинення Виконавчого напису на законних підставах. З огляду на викладене, відповідачем для вчинення Виконавчого напису не було надано нотаріусу нотаріально посвідчений кредитний договір, а отже наявні підстави для визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з недотриманням умов вчинення Виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості. Зазначений у Виконавчому написі розмір заборгованості є необґрунтованим і заборгованість не є безспірною. У Виконавчому написі, зокрема, зазначено, що стягнення проводиться за період з 05.03.2007 року по 26.06.2017 року у тому числі на підставі Розрахунку заборгованості від 26.06.2017 року. Поряд із тим, значну частину заборгованості складають заборгованості за сплати відсотків та пені, однак розрахунку з якого можна встановити його обґрунтованість матеріали виконавчого провадження не містять. Позивач ще раз звертає увагу, що жодні розрахунки заборгованості із ним не погоджувалися, а тому обставина погодження з позивачем умов кредитного договору, у тому числі штрафних санкцій та інших нарахувань і платежів, є недоведеною. Таким чином включення вказаних сум до загальної суми заборгованості у Виконавчому написі не ґрунтується на нормах матеріального права. З огляду на викладене, включення до загальної суми заборгованості суми заборгованості за відсотками за користування кредитом поза 05.03.2012 року здійснено безпідставно. Отже, стягнення заборгованості згідно з Виконавчим написом відбувається за період з 05.03.2007 року по 26.06.2017 року.
Загальну суму, що підлягає стягненню за Виконавчим написом визначено у розмірі 902 649 гривень 12 копійок, яку позивач категорично заперечує. Проте, позивач категорично заперечує наявність такої заборгованості, зокрема і тому, що відсутні належні розрахунки наведених сум, як і відсутні детальні відомості щодо періодів виникнення відповідних кожної складової даних заборгованостей. Враховуючи вищенаведене, Виконавчий напис вчинено із істотними порушеннями законодавства і останній підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню. Відповідачем не направлялось, а позивачем не отримувалось жодних документів стосовно заборгованості, що перешкоджало вчиненню Виконавчого напису. Виконавчий напис не відповідає встановленим законодавством вимогам до даного документа, що порушує процедуру його вчинення.
Ухвалою суду від 10.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 05.05.2025 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
Інші процесуальні дії не вчинялись, заходи зупинення/поновлення провадження у справі не вживались.
Не погоджуючись з пред'явленими вимогами, представник відповідача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Наконечна А.В. подала відзив на позов шляхом направлення через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .. Свої заперечення представник відповідача мотивувала тим, що обґрунтування заявлених позивачем вимог ґрунтується на формальних посиланнях та підставах, які зводяться до незгоди із розміром заборгованості за кредитним договором, в той час як жодних доказів на підтвердження своїх доводів щодо повної чи часткової необґрунтованості заборгованості, стягнутої за виконавчим написом, позивач не надала. Представник вважає, що при вчиненні виконавчого напису було належним чином дотримано визначену законом процедуру його вчинення, стягувач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надав нотаріусу повний та виключний перелік документів, як того вимагає Закон України «Про нотаріат», зокрема: оригінал кредитного договору, виписку з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Жодних порушень ні з боку стягувача, ні з боку нотаріуса при вчиненні виконавчого напису допущено не було. Додатково представник зауважила, що позивач не оспорює факт укладення кредитного договору з банком, наявність заборгованості, не доводячи факт погашення боргу. Окремо представник відповідача вказала, що позивач пропустила строк позовної давності із зверненням до суду із вказаним позовом, а відтак вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з цих підстав.
Скориставшись правом на подання відповіді, представником позивача адвокатом Потаповим К.О. через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подано відповідь на відзив, в якому зазначено наступне. У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що оскільки оскаржуваний виконавчий напис було вчинено 23.11.2017 року, а позивач звернувся до суду у 2025 році, то ним пропущено строк загальної позовної давності. Однак позивач категорично із викладеним не погоджується та наголошує, що строк звернення до суду ним не пропущено з огляду на наступне. Умови обчислення строку позовної давності у спірних правовідносинах з дати вчинення оскаржуваного Виконавчого напису, на чому наполягає відповідач, а саме з 23.11.2017 року, то строк позовної давності сплив би через 3 роки, тобто 23.11.2020 року. Однак через введення 12.03.2020 року карантину строк позовної давності було продовжено до 30.06.2023 року (дата відміни карантину), а через введення воєнного стану 24.02.2022 року перебіг позовної давності взагалі зупинився, а отже на дату подання позовної заяви 09.04.2025 року позивач не пропустив строк позовної давності. Крім того, слід зазначити, що вчинення нотаріусом оскаржуваного виконавчого напису відбулось за відсутності позивача, а отже знати про його вчинення 23.11.20217 року останній змоги не мав. В той же час, відповідач звернувся до Cамарського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області із заявою про примусове виконання Виконавчого напису 14.02.2019 року та 15.02.2019 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 58386720. Отже, якщо також здійснювати обчислення строку позовної давності з дати відкриття виконавчого провадження, про що, гіпотетично, могло стати відомо позивачу, то строки для звернення позивача до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, також не пропущені. Таким чином, звернення позивача до суду за захистом своїх прав відбулося в межах встановленого Цивільним кодексом України позовної давності, а отже підстави для її застосування судом відсутні та позивач заперечує проти його застосування. Поряд із тим, твердження відповідача про пропуск позовної давності є необґрунтованими, безпідставними та суперечать вищевказаним нормам матеріального права. У відзиві на позов відповідач безпідставно зазначає, що заборгованість позивача є безспірною, через що виконавчий напис вчинено без порушень. Проте, у позовній заяві позивачем неодноразово було наголошено, що заборгованість у спірних правовідносинах не є безспірною та ним не визнається. Жодних дій, які б свідчили про згоду позивача із зазначеним у виконавчому написі розміром заборгованості ним не вчинялося. В той же час, доказів погодження із позивачем заборгованості та її безспірного визнання до відзиву відповідачем не долучено. Крім того, відповідачем не надано й жодних документів на підтвердження безспірного характеру заборгованості, у тому числі на момент вчинення виконавчого напису. Таким чином, позивачем заперечується наявність такої заборгованості, зокрема і тому, що відсутні належні розрахунки наведених сум, як і відсутні детальні відомості щодо періодів виникнення відповідних кожної складової даних заборгованостей. Жодні розрахунки заборгованості із позивачем не погоджувалися, а тому обставина погодження з позивачем складових заборгованості є недоведеною. В той же час, позивач заперечує наявність заборгованості, про що зазначено у позовній заяві.
Крім того представником позивача адвокатом Потаповим К.О. надано додаткові пояснення, відповідно до яких останній зазначив, що згідно з вказаним виконавчим написом, останній вчинено щодо вимог за кредитним договором №DNL0AE00006524 від 05.03.2007 року, укладеним між позивачем та Приватним Акціонерним Товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» та Розрахунку заборгованості станом на 26.06.2017 року. У позовній заяві позивач, як на одну з підстав позову, посилався на відсутність укладеного між сторонами нотаріально посвідченого кредитного договору, що в свою чергу виключало можливість вчинення оскаржуваного виконавчого напису. Поряд із тим, у зв'язку із відсутністю кредитного договору у позивача останнім було заявлено клопотання про витребування доказів, яке ухвалою суду задоволено, зокрема від АТ КБ «ПриватБанк», витребувано: завірені належними чином копії всіх матеріалів нотаріальної справи щодо вчинення виконавчого напису, вчиненого 23 листопада 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за №12305, в тому числі копію Кредитного Договору №DNL0AE00006524 від 05.03.2007 року. 26.08.2025 року на виконання ухвали Самарського районного суду міста Дніпра від 05.05.2025 року АТ КБ «ПриватБанк» було подано до суду копію кредитного договору №DNL0AE00006524 та розрахунок заборгованості. Як вбачається з наданої виписки з рахунка боржника iз зазначенням суми заборгованості, остання не містить жодного підпису відповідальної особи, а отже встановити достовірність викладених даний у ній неможливо. Слід зазначити, що на даному розрахунку відсутні позначки, що саме цей документ було подано приватному нотаріусу, а тому даний документ не є належним та достатнім доказом по справі. Також, даний розрахунок не містить й підпису позивача, що в свою чергу унеможливлює твердження про узгодження із ОСОБА_1 та відповідно про його безспірний характер. Окрім того, Виконавчий напис у спірних правовідносинах вчинено 23 листопада 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14. Окрім того, на момент вчинення Виконавчого напису до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не було віднесено договори у простій письмові формі. Тобто відсутність нотаріально посвідченого кредитного договору, стороною якого був би позивач, унеможливлювало вчинення Виконавчого напису на законних підставах. Вищевказана обставина у спірних правовідносинах є доведеною достатніми, допустимим та належними доказами, що в свою чергу свідчить про законні підстави для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, будучи належним чином повідомлена про час, дату та місце судового засідання.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Потапов К.О. підтримав позовну заяву та просив її задовольнити з наведених у неї підстав.
Інші учасники справи до судового засідання не з'явились.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, врахувавши позицію сторін, приходить такого висновку.
Судовим розглядом встановлено, що 23.11.2017 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №12305 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №DNL0AE00006524 від 05.03.2007 року та Розрахунком заборгованості станом на 26.06.2017 року, грошових коштів у розмірі 900 849,12 гривень, з урахуванням: заборгованості за тілом кредиту - 71 857 гривень 47 копійок, заборгованості за відсоткам у розмірі - 272 137 гривень 08 копійок, заборгованості з комісії у розмірі - 4 372 гривні 20 копійок, заборгованості з пені у розмірі - 552 482 гривні 37 копійок. Витрати за вчинення виконавчого напису - 1800 гривень 00 копійок. Стягнення заборгованості здійснюється за період з 05.03.2007 року по 26.06.2017 року.
Факт перебування Публічного акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 у зобов'язальних правовідносинах в рамках укладеного кредитного договору позивач не оспорювала, а відповідач підтвердив згідно з позицією, викладеною у відзиві. 05.02.2019 представник АТ КБ «ПриватБанк» Дубінін Р.В. звернувся до Самарського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області із заявою про відкриття виконавчого провадження під № 201902051536, відповідно до якої на підставі ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» прошу прийняти до виконання виконавчий документ від 23.11.2017 р. по справі №12305 про стягнення з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_1 ) на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі у розмірі 900849,12 грн., а також витрати, пов?язані із вчиненням виконавчого напису 1800 грн., а всього 902649,12 грн. та для забезпечення повного, всебічного та реального виконання виконавчого листа про стягнення боргу просить накласти арешт на майно боржника, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі чого державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 58386720 від 15.02.2019.
Звертаючись до суду з позовом, представник позивача посилався на те, що оскаржуваний виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства, зокремаст.87 Закону України «Про нотаріат» та Постанові Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999, оскільки на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису вимоги відповідача до неї як споживача не були безспірними. До того ж належних документів, які підтверджували суму заборгованості позивача за кредитним договором, зокрема, розрахунку заборгованості, виписки з рахунку, нотаріусу не було надано взагалі, як і не надано й доказів отримання нею вимоги про усунення порушень кредитних зобов'язань, що перешкоджало нотаріусу дійти висновку про безспірність заборгованості. Надаючи оцінку таким доводам позивача та обґрунтованості пред'явлених нею вимог, суд виходить з наступного.
За загальним правилом ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч.1 ст.16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (п.3 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження"). Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право. Проте, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, що є підставою нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч.1 ст.39 Закону України «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за №282/20595, Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником (п.19ст.34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат»,п.п.1.1,1.2 Порядку, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Положеннямич.1 ст.88 Закону України «Про нотаріат», п.п.3.1 п.3 гл.16 Порядку передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 Закону України «Про нотаріат»). Безспірний борг - це борг, що визначається боржником та кредитором, і про суму якого сторони не сперечаються, тобто у разі відсутності заперечень боржника вимога кредитора вважається безспірною. Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.ст.15,16,18 ЦК України, ст.ст.50,87,88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі «Перелік»). Постановою Кабінету Міністрів №622 від 26.11.2014 Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та до нього включені кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 (справа №826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняттяПостанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.
Підставою для скасування вказаного нормативного акту стало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами, відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених уст.88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбаченіст.88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням ст.87 цього Закону.
При прийнятті постанови від 22.02.2017, колегією суддів застосовано вимоги положення п. 10.2 Постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Суд, з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині, з моменту її прийняття. Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 набрала законної сили цього ж дня 22.02.2017, отже і п.2 постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів , також втратив чинність з цього дня.
У подальшому ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 залишено без змін. Велика Палата Верховного Суду постановою від 20.06.2018 у справі №826/20084/14 відмовила в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.201, не знайшовши підстав для такого перегляду.
З викладеного вбачається, що Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінет Міністрів України №1172від29.06.1999 у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису стосувався лише нотаріально посвідчених договорів.
Дослідити зміст документів, на підставі яких було вчинено оспорюваний виконавчий напис приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А.А., суд не має можливості з огляду на те, що документи, на підставі яких у 2017 році вчинявся виконавчий напис, знищено за закінченням терміну зберігання. Про це на виконання ухвали суду від 05.05.2025 про витребування доказів приватний нотаріус повідомив, суд листом 12.05.2025 за вих. №21/01-16.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача вказував, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надав нотаріусу повний та виключний перелік документів, як того вимагає Закон України «Про нотаріат», а саме: оригінал кредитного договору №DNL0AE00006524 від 05.03.2007 року, виписку з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Однак, жодних доказів на підтвердження цьому, у тому числі копії кредитного договору з відміткою на ньому посвідчення виконавчого напису нотаріусом відповідач суду не надав. До того ж сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого, адже позивач як позичальник не визнає заявлену у виконавчому написі суму боргу та категорично заперечує існування боргу.
Відомості про нотаріальне посвідчення договору, за яким з ОСОБА_1 стягнута заборгованість, в матеріалах справи також відсутні.
Представник позивача також вказував, що жодних письмових вимог щодо погашення в добровільному порядку заборгованості за кредитним договором, її розміру, а також стосовно намірів АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернути стягнення за виконавчим написом на її адресу не надходило. Суд приймає до уваги такі доводи позивача з дотриманням принципу змагальності сторін в рамках цивільного судочинства, оскільки жодними доказами з боку відповідача вони не спростовані, своїм правом, визначеним ст.12 ЦПК України, на подання доказів в рахунок доведення обставин, які мають значення для справи в рахунок доведення заперечень у випадку їх наявності відповідач не скористався.
Отже, на думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що на час вчинення виконавчого напису не було належним чином встановлено безспірності вимог відповідача до позивача, а отже виконавчий напис не може вважатися таким, що не потребує додаткового доказування, тому не підлягає примусовому виконанню. З огляду на вищевикладені доводи та установлені обставини справи, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом вчинено з порушенням чинного нотаріального законодавства, а тому його слід визнати таким, що не підлягає виконанню, в якості ефективно застосованого способу захисту порушеного права позивача на недоторканність її грошових коштів.
Приймаючи рішення, суд відхиляє доводи сторони відповідача щодо посилань на контекст оскарження позивачем нотаріальної дії, оскільки вони є безпідставними, адже фактично предмет спору стосується оскарження виконавчого напису як акта нотаріальної дії, а не дій самого нотаріуса. Суд зауважує, що нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин, відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов'язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов'язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом, який є виконавчим документом.
Щодо подисалань представника відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності за вимогами ОСОБА_1 , як на підставу для відмови у їх задоволенні, то суд не вбачає підстав для їх задоволення, виходячи з такого.
У відповідності до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб'єктного складу правовідносин (ст.257 ЦК України).
ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20.09.2011 («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява №14902/04, §570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22.10.1996 («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.
Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні: без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
Частина 4 статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У вказаній справі датою початку перебігу строку позовної давності слід вважати момент вчинення приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А.А. спірного виконавчого напису №12305, що мало місце 23.11.2017. Однак, як зауважив представник позивачі, що відповідачем спростовано на етапі судового розгляду так і не було, позивач ОСОБА_1 про існування спірного виконавчого напису нотаріуса дізналася лише у період (COVID-19).
Разом з тим, суд зауважує, що Законом України №530-ІХ від 17.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.
У постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин настрок дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.
За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02.04.2020.
У свою чергу, Законом України від 15.03.2022 № 2120 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено п.19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії". Станом на момент ухвалення рішення п.19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є чинним.
Отже, строк позовної давності за вимогою про визнання виконавчого напису №12305 від 23.11.2017 таким, що не підлягає виконанню, в силу приписів п.п.12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було продовжено спочатку на строк дії карантину, а пізніше воєнного стану, введеного з 24.02.2022, який станом на день ухвалення рішення діє.
У зв'язку з цим, враховуючи дату вчинення оспорюваного виконавчого напису 23.11.2017, звернення позивача з вказаним позовом 09.04.2025 та те що Закон України від 30.03.2020 №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02.04.2020, а також введення воєнного стану в Україні з 24.02.2022 та продовження строків позовної давності на час його дії, вимоги позивача ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» можуть бути задоволені, адже встановлений законом загальний строк для звернення до суду з вказаним позовом, у силу вище вказаних обґрунтувань, позивачем пропущено не було.
За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат з гідно зі ст.141 ЦПК України, суд враховує задоволення позовних вимог у повному обсязі на користь позивача, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача АТ КБ«ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування документально підтверджених витрат по сплаті судового збору 1211 грн. 20коп.
Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Самарський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович, Державне підприємство «СЕТАМ» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 23 листопада 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем, зареєстрований в реєстрі за №12305, про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», що на даний час має найменування АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ідентифікаційний код юридичної особи: 14360570), 902 649 гривень 12 копійок. Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп. Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати складання судового рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду складено та підписано без проголошення 11.09.2025.
Суддя О.В. Поштаренко