Справа № 204/5389/25
Провадження № 2/204/2970/25
12 вересня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпропетровська, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
20 травня 2025 року позивач ТОВ «Санфорд Капітал» звернулася до суду з вказаним позовом до відповідачки ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути із неї заборгованість у сумі 87793 гривні 41 копійка, що складається із: залишку простроченого кредиту в сумі 46473 гривні 04 копійки; залишку прострочених відсотків в сумі 41320 гривень 37 копійок (а. с. 1-7 та на звороті).
В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням позовної заяви у новій редакції від 29 травня 2025 року, вказано, що 25 березня 2019 року АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 уклали договір №26209000415790 про встановлення кредитного ліміту, який складається з публічної частини договору, яким є Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» зі змінами та доповненнями, затверджений Банком і розміщений на офіційному сайті Банку
www.creditdnepr.com.ua та індивідуальної частини, якою є вказаний кредитний договір. Кредитний договір разом з УДБО та Заявою-згодою складають єдиний договір. Сторони при укладенні Кредитного договору погодили всі істотні умови, що є необхідними для цього виду договорів. У подальшому Банк свої зобов'язання перед Клієнтом за Кредитним договором виконав у повному обсязі, встановивши ліміт Кредитної лінії на рахунку Клієнта і надавши йому можливість користуватись кредитними коштами в межах Кредитного ліміту, визначеного Кредитним договором. Однак, свої зобов'язання за Кредитним договором щодо повернення заборгованості відповідачка не виконала в повному обсязі. Згідно виписок по рахунку Позичальника останній платіж на погашення заборгованості здійснено 06 вересня 2022 року. Внаслідок чого у Позичальника сформувалась заборгованість перед Банком у сумі 87793 гривні 41 копійка, що складається із: залишку простроченого кредиту в сумі 46473 гривні 04 копійки; залишку прострочених відсотків в сумі 41320 гривень 37 копійок. 11 квітня 2024 року між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» (Клієнт) та ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» (Фактор) був укладений договір факторингу №11/04/24. Також Клієнт і Фактор підписали додатки до договору факторингу, зокрема Реєстр Боржників і Акт приймання-передачі прав вимоги. Таким чином Фактор набув право вимоги до Боржників за Кредитними Договорами, серед яких і право вимоги до відповідачки за кредитним договором №26209000415790 від 25 березня 2019 року. Згідно до Розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, сформованої АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» станом на 10 квітня 2024 року заборгованість відповідачки становить 87793 гривні 41 копійка, що складається із: залишку простроченого кредиту в сумі 46473 гривні 04 копійки; залишку прострочених відсотків в сумі 41320 гривень 37 копійок, що прохає стягнути позивач з відповідачки, разом із судовими витратами, а саме судового збору у сумі 2422 гривні 40 копійок та правової допомоги у сумі 7200 гривень (а. с. 183-189 та на звороті).
Ухвалою суду від 03 червня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 191), копія якої надіслана учасникам 03 червня 2025 року за вихідним
№ 13745/25-вих/2/204/2970/25 (а. с. 192).
Станом на дату розгляду справи відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Приписами ч. 8 ст. 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 25 березня 2019 року між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 укладено договір №26209000415790 про встановлення кредитного ліміту, відповідно до умов якого, в порядку передбаченому цим Договором та УДБО, Банк здійснює кредитне обслуговування поточного рахунку Клієнта № 26209000415790, відкритого в Банку, операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу, шляхом встановлення ліміту Кредитної лінії у вигляді відкличної відновлюваної кредитної лінії без забезпечення з метою проведення платежів за товари та послуги понад суми власних коштів Клієнта на Рахунку. Кредитний ліміт становить 40000. Строк дії кредитного ліміту становить 12 місяців з дати встановлення кредитного ліміту, а якщо не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії Кредитного ліміту жодна із Сторін в установленому в УДБО порядку не заявить про припинення строку дії Кредитного ліміту, строк дії Кредитного ліміту продовжується на той же строк і на тих же умовах, що визначені в цьому Договорі. Подовження строку дії Кредитної лінії може здійснювати необмежену кількість разів. Процентна ставка за користування Кредитом є фіксованою та нараховується на строкову заборгованість за Кредитом - 48,00% річних, а на прострочену заборгованість за Кредитом - 56% річних. Пільговий період - 66 днів. Розмір процентної ставки протягом пільгового періоду - 0.01% річних. Реальна річна процентна ставка за Кредитом- 58.89%. Загальна вартість кредиту - 1480428 гривень 89 копійок.
25 березня 2019 року відповідачка підписала паспорт споживчого кредиту(а. с. 151), в якому погоджені всі основні умови надання кредиту, який підписаний власноручно відповідачкою та скріплений печаткою.
З наданої позивачем виписки по особовому рахунку відповідачки (а. с. 32-136 та на звороті) убачається, що відповідачка користувалася кредитними коштами та частково здійснювала платежі на погашення заборгованості за кредитним договором.
Згідно з розрахунку заборгованості АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» за кредитним договором №26209000415790 від 25 березня 2019 року, станом на 10 квітня 2024 року року, за відповідачкою утворилася заборгованість у сумі 87610 гривень 55 копійок, що складається із: залишку простроченого кредиту в сумі 46473 гривні 04 копійки; залишку прострочених відсотків в сумі 41137 гривень 51 копійка (а. с. 27-28).
11 квітня 2024 року АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» (Клієнт) та ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» (Фактор) був укладений договір факторингу №11/04/24, відповідно до якого Фактор передає грошовi кошти в розпорядження Клієнта (цiна продажу) за плату, а Клієнт відступає Факторовi права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржникiв за Кредитними Договорами (Портфель Заборгованості) відповідно до реєстру боржників згідно додатку 1.
Відповідно до п. 6.2.2. даного Договору факторингу, Права Вимоги переходять до Фактора з моменту набрання чинності даним Договором та підписання Акту приймання-передачі прав вимоги (Додаток 3), після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржникiв стосовно їх заборгованості. Перехід права вимоги відбувається шляхом підписання Сторонами та скріплення печатками (за наявності) Сторін акту приймання-передачі права вимоги у відповідності до Додатку № 3 до даного договору в день підписання ,Договору та набрання ним чинності. \
Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками (за наявності) сторін, та діє до 11 квітня 2027 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 12.1. Договору факторингу).
Згідно із Актом приймання-передачі прав вимоги за Договором факторингу №11/04/24 від 11 квітня 2024 року, який підписаний 11 квітня 2024 року (а. с. 31), до ТОВ «Санфорд Капітал» перейшло права вимоги за до ОСОБА_1 за кредитним договором №26209000415790, що також підтверджується Переліком прав вимоги переданих відповідно до Договору факторингу №11/04/24 від 11 квітня 2024 року, що є додатком до Акту приймання-передачі прав вимоги (а. с. 149-150).
Відповідно до Акту приймання-передачі Реєстру Боржників від 11 квітня 2024 року (а. с. 9), до ТОВ «Санфорд Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №26209000415790 від 25 березня 2019 року у сумі 87793 гривні 41 копійка, що складається із: залишку простроченого кредиту в сумі 46473 гривні 04 копійки; залишку прострочених відсотків в сумі 41320 гривень 37 копійок, що підтверджується Витягом з Реєстру Боржників (а. с. 137).
20 січня 2025 року позивачем було направлено відповідачці Вимога про погашення заборгованості у сумі 87793 гривні 41 копійка, що складається із: залишку простроченого кредиту в сумі 46473 гривні 04 копійки; залишку прострочених відсотків в сумі 41320 гривень 37 копійок, та в які вказано що вказана сума заборгованості виконана Банком станом на 10 квітня 2024 року.
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок виплати яких встановлюється договором.
Відповідно до вимог статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.
Відповідно до вимог статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною 1 ст. 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).
Як судом вже було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно розрахунок заборгованості первісного кредитора за відповідачем станом на 10 квітня 2024 року рухається заборгованість у розмірі 87610 гривень 55 копійок, що складається із залишку простроченого кредиту в сумі 46473 гривні 04 копійки; залишку прострочених відсотків в сумі 41137 гривень 51 копійка, в той час як договором факторингу 11 квітня 2024 року первісним кредитором позивачу було відступлено 87793 гривні 41 копійка що складається із: залишку простроченого кредиту в сумі 46473 гривні 04 копійки; залишку прострочених відсотків в сумі 41320 гривень 37 копійок, на що суд зауважує, що АТ «Банк Кредит Дніпро» не може відступити більше прав ніж в нього є.
У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 31/160 (29/170 (6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд ураховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам". Таким чином, відступлення права вимоги кредитором є підставою для заміни сторони не в цілому у договорі, а в окремому зобов'язальному правовідношенні, у цьому випадку - щодо 32 034 164,39 грн з відповідними наслідками прострочення (штраф, пеня, вимоги за статтею 625 ЦК України тощо).
З огляду на викладене, у зв'язку з невиконанням відповідачкою зобов'язань по поверненню кредитних коштів за Кредитним договором утворилась заборгованість, відповідно до розрахунку заборгованості АТ «Банк Кредит Дніпро» в загальній сумі 87610 гривень 55 копійок, а тому суд вважає, що позивач набув право вимоги саме на вказану суму, яка підлягає стягненню з відповідачки на його користь.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на підставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що доказуванню підлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рішення у справi i щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Нормами статті 19 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Відповідно до вимог ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
З огляду на вищевикладене, оскільки фінансові установи, правонаступником яких за договорами факторингу є позивач, виконали всі передбачені кредитними договорами умови щодо надання відповідачці кредитних коштів, а остання, за укладеними договорами вказані грошові кошти отримала, однак свої зобов'язання щодо їх повернення відповідно до умов договорів не виконала, суд доходить висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення (прострочення) відповідачкою взятих на себе зобов'язань за вказаними кредитними договорами, а отже вимога позивача про стягнення заборгованості за основною сумою боргу кредиту та заборгованості за відсотками ґрунтується на вимогах закону, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №26209000415790 від 25 березня 2019 року у сумі 87610 гривень 55 копійок, що складається із залишку простроченого кредиту в сумі 46473 гривні 04 копійки; залишку прострочених відсотків в сумі 41137 гривень 51 копійка.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покладаються на позивача.
Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу ТОВ «Санфорд Капітал» у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги № 1/04 від 01 квітня 2024 року надавало адвокатське об'єднання «Альянс ДЛС» в особі керуючого партнера Маслюженка Миколи Павловича (а. с. 12-15) (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП
№ 74 від 25 квітня 2017 року (а. с. 18)) та на підставі ордеру на надання правової допомоги серії АЕ № 1310920 від 19 серпня 2024 року (а. с. 19).
Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Так, на підтвердження наданих послуг адвокатом надано Акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги № 4 (а. с. 139), відповідно до якого адвокатом надано позивачу вид та обсяг правничої допомоги по справі Скоробогатової Т.О..: проведення юридичного та фінансового налізу 1 Боржника - 1200 гривень; складання, підписання та подання до суду позовної заяви щодо стягнення заборгованості з 1 Боржника - 6000 гривень, що разом складає 7200 гривень.
Також, надано Реєстр Боржників від 18 листопада 2024 року, згідно якого ТОВ «Санфорд Капітал» та АО «Альянс ДЛС» уклали цей Реєстр Боржників до Договору про надання правничої допомоги 01/04 від 01 квітня 2024 року, згідно якого ТОВ «Санфорд Капітал» передав а АО «Альянс ДЛС» отримало в роботу даний Реєстр прав вимог щодо Боржниці ОСОБА_1 відповідно до кредитного договору №26209000415790 від 25 березня 2019 року (а. с. 146).
Крім того, слід зазначити, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути спів розмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, враховуючи обсяг наданих юридичних послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем документально доведений факт понесення витрат на правову допомогу, тому суд доходить висновку, про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 3000 гривень.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за договором кредиту та страхування №26209000415790 від 25 березня 2019 року у сумі 87610 гривень 55 копійок, що складається із залишку простроченого кредиту в сумі 46473 гривні 04 копійки; залишку прострочених відсотків в сумі 41137 гривень 51 копійка.
Понесені позивачем судові витрати суд стягує з відповідачки на користь позивача, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Оскільки позовні вимоги були задоволені частково, то з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2417 гривень 35 копійок, виходячи із розрахунку ((87610,55/87793,41)*2422,40).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 354-355 ЦПК України, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 21, 5-й поверх, прим. 68,69; ЄДРПОУ 43575686) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» заборгованість за кредитним договором №26209000415790 від 25 березня 2019 року у сумі 87610 гривень 55 копійок, що складається із залишку простроченого кредиту в сумі 46473 гривні 04 копійки; залишку прострочених відсотків в сумі 41137 гривень 51 копійка.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» витрати по сплаті судового збору у сумі 2417 (дві тисячі чотириста сімнадцять) гривень 35 (тридцять п'ять) копійок.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» витрати на правничу допомогу у сумі 3000 (три тисячі) гривень.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна