ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 77-96-83
17 грудня 2010 р. Справа № 9/35-21/117
Господарський суд Івано - Франківської області у складі судді Скапровської І.М.
при секретарі судового засідання Чверенчук Р.Р.
За участю:
представника відповідача - Селяніна В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача: підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -ТОВ "Гостинець", м. Івано-Франківськ, вул. Шашкевича, 6, 76018.
про визнання дійсним Договору купівлі - продажу від 27 лютого 2004 року, що був укладений між підприємцем ОСОБА_2 та підприємцем ОСОБА_2 та визнання за підприємцем ОСОБА_2 права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 1230,5 кв. м. за адресою по АДРЕСА_3
встановив, що підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до підприємця Бородайка К.П. про визнання дійсним договору купівлі - продажу від 27 лютого 2004 року, що був укладений між підприємцем ОСОБА_1 та підприємцем ОСОБА_2 та визнання за підприємцем ОСОБА_2 права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 1230,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_4
Позовні вимоги обґрунтував тим, що відповідач відмовився від нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу нежитлового приміщення та наявністю підстав для застосування норм ст.16.182,220,334,657 ЦК України та норм Закону України "про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2010р. позовні вимоги задоволено повністю, визнано дійсним договору купівлі - продажу від 27 лютого 2004 р., що був укладений між підприємцем ОСОБА_1 та підприємцем ОСОБА_2 та визнано за підприємцем ОСОБА_2 право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 1230,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_5, стягнуто судові витрати.
Рішення мотивоване неправомірністю дій відповідача, щодо ухилення від нотаріального посвідчення спірного договору та наявністю підстав для застосування норм ст. 220, 334, 657 Цивільного кодексу України.
Непогоджуючись з вищевказаним рішенням ТОВ "Гостинець", як власник спірного об'єкта подало касаційну скаргу.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2010р., касаційну скаргу ТОВ "Гостинець" задоволено, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2010р. у справі № 9/35 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.
Розпорядженням голови господарського суду Івано-Франківської області від 20.10.2010р. справу скеровано на новий розгляд судді Скапровській І.М.
27.10.2010 р. судом винесено ухвалу про призначення розгляду справи на 11.11.2010р. та залучено ТОВ "Гостинець" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, оскільки касаційна інстанція винесла постанову про скасування рішення господарського суду у справі №9/35 саме за наслідками розгляду касаційної скарги ТОВ "Гостинець", як товариства, яке згідно інформаційної довідки БТІ в м. Івано-Франківську є власником нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_6
На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався.
В судове засідання 17.12.2010р. позивач повторно не з'явився, однак в заяві направленій суду 07.12.2010р. зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача щодо позову заперечив. В додаткових письмових поясненнях наданих суду в судовому засіданні 30.11.2010р. зазначив, що зважаючи на обставини викладені в поставі ВГС України від 07.09.2010р., вимога позивача про визнання дійсним договору купівлі - продажу нежитлових приміщень по АДРЕСА_7 від 27.02.2004р. є безпідставною, необґрунтованою, виходячи з наступного.
Приписами ст.182 ЦК України встановлено обов'язок реєструвати право власності та інші речові права на нерухомі речі.
Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі - продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку ( квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом і є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Враховуючи, що спірний договір підлягав, як нотаріальному посвідченню так і державній реєстрації, але не був зареєстрованим, такий договір є неукладеним, тому визнати його дійсним не має правових підстав.
Крім того відповідач зазначив, що позивач не вправі, враховуючи приписи ст. 392 ЦК України, якими передбачено право власника пред'являти позов про визнання права власності, звертатись з вимогою до суду про визнання права власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_7, адже він не є власником даного майна і жодних документів про власність на дане майно в нього не має.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ "Гостинець" в судове засідання 17.12.2010року не з'явився, однак скористався правом наданим йому ст. 22 ГПК України та направив суду відзив на позов. Зі змісту відзиву вбачається, що третя особа щодо позову заперечує та просить суд в позові відмовити, оскільки договір купівлі - продажу від 27 лютого 2004 р. укладений між підприємцем ОСОБА_1 та підприємцем ОСОБА_2, враховуючи приписи Цивільного кодексу України є неукладеним.
Щодо визнання права власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_7, зазначили, що право власності на приміщення по АДРЕСА_7 набуте ТОВ "Гостинець" у відповідності до вимог ст. 334 ЦК України та підтверджуються наступними документами:
1) оригіналом договору купівлі-продажу державного майна № 1Д-910 від 28.09.1995р.;
2) рішенням нотаріуса Стецьків М.І. від 28.09.1995р. про посвідчення договору купівлі-продажу № ІД- 910 в Першій Івано-Франківській нотаріальній конторі, від 28.09.1995р. ;
3) рішенням господарського суду Івано-Франківької області від 09.09.2004р. у справі № 18/331 та ухвалою цього суду від 12.06.2008р. у справі № 18/331; ухвалою колегії судді судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області від 07.08.2007р., якою повернуто ТОВ “Гостинець”, як власнику, приміщення по АДРЕСА_7 згідно постанови Галицького районного суду м. Львова від 07.03.2006р. На виконання цієї ухвали актом державного виконавця від 24.12.2007р. вказане приміщення повернуто (вручено) ТОВ “Гостинець”, АДРЕСА_7;
4) ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області від 07.08.2007 р., якою повернуто ТОВ "Гостинець", як власнику, приміщення по вул. Шашкевича, 6 в м. Івано-Франківську згідно постанови Галицького районного суду м. Львова від 24.12.2007 р. вказане приміщення повернуто ( вручено) ТОВ "Гостинець", вул. Шашкевича, 6 м. в м. Івано-Франківську.
5) витягом Івано-Франківського ОБТІ про реєстрацію права власності на нерухоме майно ”по АДРЕСА_7 від 17.04.2009р.
Правом пред'являти позов про визнання права власності, згідно норм чинного законодавства, наділений власник.
Вищевказані документи свідчать, що власником спірних приміщень що по вул. Шашкевича, 6 м. в м. Івано-Франківську є ТОВ "Гостинець".
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача та враховуючи приписи ст. 69 ГПК України, якими встановлено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, суд вважає за доцільне відмовити в задоволені позовних вимог.
При цьому суд врахував наступне.
02.12.2003 р. між Підприємцем ОСОБА_1. (позикодавець) та Підприємцем ОСОБА_2 (позичальник) укладено Договір позики.
За умовами Договору позики позивач надав відповідачу безпроцентну позику в розмірі 400 000,00 грн., а відповідач зобов'язався повернути суму позики не пізніше 02.12.2006 р. (п.п. 1.1., 2.1., 4.2. Договору позики).
Сторони у п.п. 3.2. та 4.1. Договору позики визначили, що метою отримання позики відповідачем є використання коштів для придбання об'єкту нерухомого майна - нежитлових приміщень будівлі № 6 по вул. Шашкевича в місті Івано-Франківськ (надалі -" об'єкт нерухомого майна"). При цьому згідно п. 3.2. Договору позики, придбаний за позичені кошти об'єкт виступає гарантією виконання позичальником своїх зобов'язань перед позикодавцем.
У відповідності до п. 3.3. Договору позики у разі використання позики всупереч визначеному в п. 3.2. цільовому призначенню, позикодавець отримує право достроково вимагати повернення позики, яка повинна бути повернута у день пред'явлення такої вимоги.
Пунктом 5.2. Договору позики сторони погодили, що позика повертається шляхом передання готівки позикодавцю наручно, про що сторони укладають акт повернення грошових коштів.
У разі неможливості повернення позики в термін, визначений п. 5.1. Договору позики, позичальник повинен передати у власність позикодавцеві придбаний за надані йому позикодавцем кошти Об'єкт нерухомого майна (п. 5.3. Договору позики). Передача Об'єкта нерухомого майна у власність позикодавця від позичальника з підстав, визначених п. 5.3. Договору позики, відбувається шляхом укладення Договору купівлі-продажу Об'єкта нерухомого майна за ціною, визначеною як сума позики, та подальшим підписанням відповідного акту приймання-передачі Об'єкта нерухомого майна.
27.02.2004 р. між Підприємцем ОСОБА_2 (продавець) та Підприємцем ОСОБА_1. (покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, до якого сторонами 27.02.2007р. підписано Акт прийому-передачі нежитлових приміщень. У відповідності до останнього відповідач передав, а позивач прийняв об'єкт нерухомого майна.
Однак, відповідач від нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу ухилився.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частина 1 статті 209 ЦК України передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
В силу ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
За змістом ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Так, рішення суду про визнання договору дійсним прирівнюється до нотаріального посвідчення договору, враховуючи, що згідно зазначеної норми, у разі прийняття рішення про визнання договору дійсним , наступне його нотаріальне посвідчення не вимагається. Однак,ч. 4 ст. 334 ЦК України встановлено, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Правочин, який підлягає державній реєстрації, вважається вчиненим лише з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК України).
При недотриманні вимоги стосовно реєстрації правочину, у тих випадках, коли така реєстрація визнана законом обов'язковою, такий правочин вважається неукладеним, а отже не має юридичної сили і не може породжувати для його суб'єктів бажаного правового результату і відповідних прав.
Враховуючи, що спірний правочин не було ні нотаріально посвідчено ні зареєстровано, як того вимагає Закон, такий правочин не породжує цивільних прав і обов'язків у сторін такого правочинну.
Суд також вважає за доцільне зазначити, що в поставі ВГС України від 07 вересня 2010р. про задоволення скарги ТОВ "Гостинець" про скасування рішення господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2010р., зазначено, що для правильного вирішення даного спору необхідно врахувати норми ст. 638 ЦК України, згідно якої договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов та вимоги ст. 210 ЦК України, що передбачають державну реєстрацію окремих договорів.
Згідно ст.111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Щодо вимоги позивача про визнання за підприємцем ОСОБА_2 права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 1230,5 кв. м. за адресою по АДРЕСА_7, слід зазначити, що відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності . Відповідно до ст. 334 ЦК України, якщо договір відчуження майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту державної реєстрації. Статтею 640 ЦК України, встановлено, що нотаріально посвідчений договір, що підлягає державній реєстрації є укладеним з моменту державної реєстрації.
Враховуючи вищевикладені обставини та наявність в матеріалах справи документів, зокрема інформаційної довідки Івано-Франківського бюро технічної інвентаризації, зі змісту якої вбачається, що власником нежитлових приміщень, що знаходяться в м. Івано-Франківську по вул. Шашкевича, 6 є ТОВ "Гостинець", вимога ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_7 є безпідставною.
Щодо клопотання позивача про відкладення розгляду справи, витребування з Івано-Франківського ОБТІ належним чином завірені копії документів, щодо права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення 1230,5 кв.м. за адресою : м. Івано-Франківськ, вул. Шашкевича,6, продовження строку розгляду справи та надання можливості уповноваженому представнику ОСОБА_3 ознайомитись з матеріалами справи, слід зазначити, що дане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Статтею 69 ГПК України передбачено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
З матеріалів справи вбачається, що розпорядження про скерування даної справи на новий розгляд судді Скапровській І.М. винесено 20.10.2010р.
Приписами ГПК України встановлено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватись наданими їм правами.
Позивач в жодне засідання суду не з'являвся, направляв суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.124 Конституції України, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
в позові підприємця ОСОБА_1 до відповідача підприємця ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -ТОВ "Гостинець" про визнання дійсним Договору купівлі - продажу від 27 лютого 2004 року, що був укладений між підприємцем ОСОБА_2 та підприємцем ОСОБА_2 та визнання за підприємцем ОСОБА_2 права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 1230,5 кв. м. за адресою по АДРЕСА_7 - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.