Справа №:755/16515/25
Провадження №: 2-з/755/207/25
про відмову у забезпеченні позову до подання позовної заяви
"10" вересня 2025 р. Дніпровський районний суду міста Києва у складі: головуючого судді Катющенко В.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: майбутній відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», про забезпечення позову до подання позовної заяви, -
До Дніпровського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: майбутній відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», про забезпечення позову до подання позовної заяви, яка передана у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
У заяві заявник просить суд: зупинити стягнення в межах виконавчого провадження № 64879331 за виконавчим написом, що вчинений 09.10.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем та зареєстрованого у реєстрі за № 76359 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» заборгованості в розмірі 33 426,00 грн.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення в межах виконавчого провадження № 64879331 за виконавчим написом, що вчинений 09.10.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем та зареєстрованого у реєстрі за № 76359 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» заборгованості в розмірі 33 426,00 грн. ускладнить захист порушених прав ОСОБА_1 оскільки станом на 01.09.2025 розмір заборгованості вже складає 37 268,60 грн. замість 33 426,00 грн., визначених виконавчим написом. У виконавчому провадженні списання коштів на погашення заборгованості здійснюється різними сумами з різним призначенням платежу на депозитний рахунок виконавця, а її розмір 37 268,60 грн. грн. включає 3 складові, одна з яких фактична оспорювана сума боргу за виконавчим написом 33 426,00 грн. та перераховується на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» (що буде Відповідачем по майбутньому позову), і інші 2 складові - основна винагорода приватного виконавця в розмірі 3 342,60 грн., розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 500,00 грн. на користь приватного виконавця. Тобто фактично станом на 01.09.2025 відбувається фактичне виконання, що завдає шкоди ОСОБА_1 без рішення суду та без підтвердження існування заборгованості в розмірі та за визначений період, яке оспорюється майбутнім Позивачем.
Суд, вивчивши доводи поданої заяви, дослідивши додатки до неї, доходить наступного.
За вимог ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін
Суд не вбачає необхідності виклику особи, яка звернулася до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, а також для призначення розгляду заяви у судовому засіданні з викликом сторін.
Частиною першою та другою статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Із наведеного випливає, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Як роз'яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Саме по собі накладення арешту на майно без наміру власника його відчужити та заборона їх відчуження жодним чином не впливає на правовий статус цих прав і на права і законні його інтереси.
У відповідності до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Необхідно зазначити, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
За своєю суттю інститут забезпечення в цивільному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи заявника на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
У постанові Верховного суду України від 25.05.2016, прийнятій за результатами розгляду справи №6-605цс16, викладено правову позицію, відповідно до якої, метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (ст. 154 ЦПК України).
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 6-2552цс16 у постанові від 18.01.2017.
Отже, при зверненні до суду з заявою про забезпечення позову, така заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволена заява про забезпечення позову, якщо заявник не мотивував, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом.
Із поданої заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви убачається, що заява не містить мотивованих відомостей необхідності вжиття заходів на даному етапі. Крім того, у заяві і не наведено відомостей які б свідчили про неможливість звернення заявника до суду із позовом та заявою про вжиття заходів забезпечення позову разом із позовною заявою та складнощів, які виникли на даному етапі, що унеможливлюють таке одночасне звернення.
Виходячи із викладеного, вивчивши заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої заяви, а відтак заява про забезпечення позову до подання позовної заяви задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149, 150, 260, 353 ЦПК України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: майбутній відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», про забезпечення позову до подання позовної заяви - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.
Суддя: