Справа № 541/3598/25
Провадження № 1-кс/541/817/2025
10 вересня 2025 рокум.Миргород
Слідчий суддя Миргородського міськрайонного суду Полтавської області ОСОБА_1 , ознайомившись з матеріалами скарги ОСОБА_2 про незаконне затримання в порядку ст. 206 КПК України,-
10.09.2025 в провадження слідчого судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області надійшла скарга ОСОБА_2 , подана в порядку ст. 206 КПК України на незаконне затримання.В обґрунтування скарги ОСОБА_2 вказує, що 09.09.2025 її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було затримано працівниками поліції із застосуванням фізичної сили і примусово доставлено до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , де він і утримується проти його волі та без відповідного на те рішення суду. Просила перевірити правомірність затримання ОСОБА_4 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , його приводу до приміщення ТЦК, а також подальшого утримання в умовах ізоляції від суспільства; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 негайно доставити ОСОБА_3 , який знаходиться в ІНФОРМАЦІЯ_4 , до слідчого судді для з'ясування обставин позбавлення волі та звільнити останнього.
Вивчивши матеріали скарги, приходжу до висновку про необхідність у відмові відкритті провадження по скарзі з наступних підстав.
Стаття 2 КПК України передбачає, що завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні урегульований Кримінальним процесуальним кодексом України.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п. 18 ч. 1 вказаної статті слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Положеннями ч. 3 ст. 26 КПК України визначено, зокрема, що слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК України.
Основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, та забезпечення законності провадження у справі на досудових стадіях. Це зумовлює специфічний характер виконуваної ним кримінальної функції, яка полягає у забезпеченні законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудовому провадженні.
Відповідно до ст. 206 КПК України загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини, зокрема: кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про попереднє ув'язнення» підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержатися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, чи ізоляторі тимчасового тримання.
ОСОБА_2 у скарзі зазначила, що її син ОСОБА_3 незаконно утримується в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зі змісту поданої скарги слідує, що ОСОБА_3 не є особою, яка тримається під вартою, в тому числі й у зв'язку із застосованим стосовно нього запобіжного заходу, не є затриманим у порядку ст. 208 КПК України, та не є особою, затриманою не уповноваженою службовою особою, у порядку ст. 207 КПК України, не утримується правоохоронними органами у зв'язку із розслідуваним ними кримінальним правопорушенням у межах жодного порушеного кримінального провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 206 КПК України, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Згідно ч. 5 ст. 206 КПК України, незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе: 1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; 2) неперевищення граничного строку тримання під вартою; 3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду.
З аналізу ст. 206 КПК України можна зробити висновок, що вказана стаття регламентує відносини під час досудового розслідування, а саме - запобіжні заходи, затримання особи, а слідчий суддя забезпечує дотримання прав особи, яка тримається під вартою органом державної влади чи службовою особою, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан задля протидії військовослужбовцям російської федерації.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст.102, п.1, п.17, п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, оголошено про проведення загальної мобілізації в тому числі на території Полтавської області, який продовжено і на теперішній час.
Як вбачається зі змісту скарги у даному випадку має місце незгода заявника із діями посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 , пов'язаними з мобілізацією.
Згідно норм кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи ІНФОРМАЦІЯ_2 не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції. Відтак, ОСОБА_3 не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст. 206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу заявниці на те, що у разі порушення її прав чи інтересів, чи прав або інтересів ОСОБА_3 , службовими (посадовими) особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки при здійсненні ними свої повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту вона вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо неї протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Стаття 206 КПК України не містить порядку ухвалення рішення слідчого судді про відмову у відкритті провадження, яке подано в порядку ст. 206 КПК України.
Частиною 4 статті 304 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Положеннями ч. 6 ст. 9 КПК України встановлено, що у разі якщо норми положення КПК України не регулюють, або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
За змістом ч. 3 ст. 392 КПК України, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді тільки у випадках, передбачених цим Кодексом.
Норми ст. 309 КПК України передбачають вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування.
Отже ухвала слідчого судді щодо скарг, поданих у порядку ст. 206 КПК України, не відноситься до переліку ухвал слідчих суддів, які підлягають оскарженню відповідно до ст. 309 КПК України.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 9, 24, 26, 206, 309, 372,392 КПК України, слідчий суддя -
Відмовити у відкритті провадження по скарзі ОСОБА_2 про незаконне затримання в порядку ст. 206 КПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддяОСОБА_1