Справа № 524/5996/25
Провадження № 2/524/4455/25
11.09.2025 року Автозаводський районний суд міста Кременчук у складі: головуючого судді - Рибалки Ю.В., за участі - секретаря судового засідання Панченко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
22.05.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором в розмірі 33 761 грн. 62 коп. судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн.
Вимоги позову обґрунтовано тим, що 12 квітня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200501682 щодо кредитування.
Відповідно до умов кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 8 089,20 грн., з встановленим строком користування з 12 квітня 2016 року по 12 квітня 2018 рік, а відповідач зобов'язалася повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
Зазначив, що 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору №7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16 відповідно до якої ТОВ «Діджи Фінанс» визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за Кредитним договором № 200501682 від 12 квітня 2016 року.
Таким чином, банк, правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс», виконав свої зобов'язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідач порушила умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та в визначений строк.
Станом на 21.05.2025 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Діджи Фінанс» за № 200501682 від 12 квітня 2016 року становить 22 149,20 грн., з яких: 7 599,20 грн. - заборгованість за кредитом; 14 550,00 грн. - заборгованість за відсотками.
Ухвалою судді від 03.06.2025 року відкрито провадження у справі, залучено учасників справи та призначено розгляд справи з викликом сторін.
Ухвалою суду від 11 вересня 2025 року постановлено провести заочний розгляд справи.
Представник позивача ТОВ «Діджи Фінанс» у судове засідання не прибув, просив розглянути справу за відсутності представника, щодо заочного розгляду справи не заперечував, про що надав письмову заяву.
Відповідач ОСОБА_1 не прибула у судове засідання, про час, дату та місце судового засідання повідомлена належним чином, засобами рекомендованого поштового зв'язку, про причини неявки суд не повідомила та не подала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст.13 ЦПК України).
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
12 квітня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200501682 щодо кредитування, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 8 089,20,00 грн., з встановленим строком користування з 12 квітня 2016 року по 12 квітня 2018 року, з процентною ставкою 0,0001%, яка нараховується на залишок заборгованості по кредиту, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
Згідно п. 4 сторони домовилися, що складовими та невід'ємними частинами кредитного договору є заява. Умови та графік платежів, позичальник розумів, підтвердив та погодився з усіма умовами надання кредиту.
З матеріалів справи вбачається, що кредитодавець свої зобов'язання виконав належним чином.
Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується банківською випискою по рахунку останньої.
Після укладення договору відповідач своїх зобов'язань за вказаним договором належним чином не виконував, не здійснював платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість за вказаним договором, яка становить 33 761,62 грн., з яких: 22 149,20 грн. - сума заборгованості; 9 617,17 грн. - сума інфляційних втрат; 1 995,25 грн. - сума 3% річних.
20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору №7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16 відповідно до якої ТОВ «Діджи Фінанс» визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за Кредитним договором № 200501682 від 12 квітня 2016 року.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).
Тобто, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 200501682 від 12 квітня 2016 року в розмірі 33 761,62 грн.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно зі ст. 1049 даного Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
У разі порушення зобов'язання відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та інші платежі в порядку, визначеному цим договором.
Незважаючи на це, відповідача не виконав свого обов'язку та повернув надані йому кредитні кошти в строки, передбачені кредитним договором.
Відповідачем не було надано до суду жодних заперечень проти позову та доказів у підтвердження цих заперечень. Своїм правом бути присутньою у судових засіданнях відповідач також розпорядилася на свій розсуд.
Таким чином, у зв'язку з порушенням умов кредитного договору відповідачем, з останнього на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 200501682 від 12 квітня 2016 року в розмірі 33 761,62 грн.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ТОВ «Діджі Фінанс» підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо строків позовної давності суд зазначає наступне.
Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Постановою КЦС ВС від 28.11.2018 у справі № 753/12382/15-ц тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом, за власною ініціативою, застосовуватись не може за жодних обставин.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачка-боржник не заявила про застосування спливу строку позовної давності щодо даного спору, а тому суд не вбачає підстав розглядати клопотання про поновлення строків позовної давності для подання позову до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-шостою ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Документально підтвердженими витратами позивача на правову допомогу АБ «Анастасії Міньковської» є договір № 26 про надання правової допомоги від 15 лютого 2024 року, додаткова угода до договору № 26 про надання правової допомоги від 15 лютого 2024 року, детальний опис робіт.
Клопотання про зменшення судових витрат на правову допомогу не надходило.
Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, тому слід стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7 500,00 грн.
Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2 422,40 грн., тому дані виплати підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 526, 549-552, 610, 611, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 223, 259, 264, 275, 280, 284, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 200501682 від 12.04.2016 року в розмірі 33 761,62 грн., з яких: 22 149,20 грн. - сума заборгованості; 9 617,17 грн. - сума інфляційних втрат; 1 995,25 грн. - сума 3% річних, судовий збір в сумі 2 422 грн. 40 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 500 рн. 00 коп.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», ЄДРПОУ 42649746, місце знаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора І.Сікорського, буд.8,
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданої упродовж тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня розгляду заяви про перегляд заочного рішення у разі його нескасування. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Ю.В. Рибалка