Справа № 761/6243/22
Провадження № 2/369/872/25
01.09.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Фінагеєвої І.О.,
при секретарі Маснюк А.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 761/6243/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Борківський Андрій Вікторович про визнання шлюбного договору недійсним, -
У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Борківський Андрій Вікторович про визнання шлюбного договору недійсним.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_1 з 07 липня 2015 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (актовий запис № 1654).
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 грудня 2021 року, справа № 234/15081/21, шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Від шлюбу з сторони дітей не мають. Фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені з лютого 2021 року, з цього ж часу спільно не проживають разом, спільного господарства не ведуть.
23 вересня 2021 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюбний договір, який зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Борківським А.В. за реєстровим № 351.
За умовами п. 1.2. Шлюбного договору, даний Договір стосується майнових відносин та їхнього врегулювання між подружжям та поширюється на правовий режим майна, що набуте подружжям за час шлюбу.
Відповідно до п. 2.1. Шлюбного договору, подружжя домовилися, що на майно, набуте чоловіком або дружиною за час шлюбу, не поширюється положення ст. 60 Сімейного кодексу України, та домовилися, що особистою приватною власністю кожного із подружжя с майно на чиє ім'я воно зареєстровано (проведена відповідна державна реєстрація права власності) та на чиє ім'я виданий чи іншим чином оформлений документ, що посвідчує (встановлює) права власності на таке майно набуте чоловіком або дружиною до шлюбу.
Згідно п. 2.2. Шлюбного договору сторони домовились, що після набрання чинності цього договору, чоловік та дружина набувають право власності на будь-яке майно, яке наявне на момент укладення договору, право власності на яке зареєстроване особисто за одним з подружжя відповідно.
Згідно п. 2.4. Шлюбного договору сторони домовились, що після набрання чинності цього договору, чоловік та дружина набувають право власності на будь-яке майно, вказане в п. 2 цього договору, купують його в особисту приватну власність, згода другого з подружжя на купівлю майна не вимагається.
Згідно п. 4.4. Шлюбного договору, у випадку розірвання шлюбу чоловік зобов'язується надати дружині утримання у вигляді грошової допомоги у розмірі 864000,00 гривень. За домовленістю сторін виплата даної грошової допомоги здійснюється щомісячно та впродовж вісімнадцяти місяців, шляхом переказу грошових коштів у розмірі 48000,00 гривень на місяць.
В період шлюбу, 19 лютого 2018 року Позивач та Відповідач уклали з Договір купівлі-продажу майнових прав №С123/37/91 на об'єкт нерухомості трикімнатну квартиру, загальною площею 93,90 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна вартість майнових прав на Об'єкт нерухомості становила 1032900,00 грн., які Позивач сплатив в строки визначені цим Договором.
22 вересня 2021 року між Позивачем, ОСОБА_1 та Відповідачем ОСОБА_2 , було укладено Договір про передання прав та обов'язків за Договором купівлі-продажу майнових прав №С123/37/91 від 19 лютого 2018 року. В період укладання даного Договору сторони не проживали разом та фактичні шлюбні відносини були припинені з лютого 2021 року. Отже, всі права та обв'язки щодо об'єкту нерухомості трикімнатної квартири, загальною площею 93,90 м.кв. Будівельна адреса об'єкту будівництва: АДРЕСА_1 Позивач передав Відповідачу.
На підставі зазначених пунктів Шлюбного договору, право особистої приватної власності на спільно нажите нерухоме майно належить Відповідачу. Разом з тим даним договором за Позивачем не визнано право власності на жодне нерухоме майно або будь-яке інше майно. Навпаки, позивач отримав лише обов'язки у вигляді грошової допомоги у розмірі 864000,00 гривень.
Після розірвання шлюбу та у зв'язку з наявністю спірного Шлюбного договору, в Позивача не залишилось на праві власності жодного рухомого та нерухомого майна, натомість з'явилися обов'язки щодо утримання колишньої дружини, протягом 18 місяців та які Позивач не може виконати, як зараз так і не міг виконати на час укладання Шлюбного договору.
На думку позивача, відповідач недобросовісно сприяла обмеженню особистих немайнових прав Позивача щодо можливості розірвання шлюбу та маніпулюючи зобов'язаннями зазначених в Шлюбному договорі щодо свого утримання, задля власної вигоди, яка полягає в отриманні матеріальних благ від Позивача на підставі шлюбного договору. Крім того, виплата такої суми ставить Позивача у скрутне матеріальне становище і позбавляє його засобів до існування.
Також, як зазначає позивач, в останнього на повному утриманні знаходиться його мати ОСОБА_3 , яка є пенсіонером та є інвалідом ІІ групи. Позивач є її єдиною дитиною та мусить нести витрати пов'язані з лікуванням матері.
Враховуючи викладене, позивач звертається до суду та просить прийняти рішення, яким визнати недійсним Шлюбний договір від 23 вересня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Борківським Андрієм Вікторовичем, зареєстрованим в реєстрі за № 351.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 березня 2023 року справу передано за підсудністю на розгляд Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року було відкрито провадження по даній справі та призначено підготовче засідання.
26 червня 2023 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що шлюбний договір було укладено за вільним волевиявленням позивача, пропозиція компенсації у випадку розірвання шлюбу також була висловлена ним самостійно, доказів того, що на позивача здійснювався психологічний тиск, або на момент підписання шлюбного договору він не усвідомлював свої дії та не міг ними керувати матеріали позовної заяви не містять. Крім того, позивачем у позовній заяві не вказано, що окрім трикімнатної квартири за час шлюбу також було придано автомобіль, який залишився у його власності. Також відповідач зазначила, що позивач проживає в Австрії, працює програмістом та отримує стабільну заробітну плату. Крім того, участі в утриманні своєї матері відповідач не приймає, та не є єдиною дитиною останньої, оскільки має рідну сестру. У зв'язку із наведеним, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
26 червня 2023 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява, в якій остання просила суд: зобов'язати ОСОБА_1 виконати умови шлюбного договору, а саме - стягнути з позивача грошову допомогу у розмірі 864 000,00 грн. на користь ОСОБА_2 , відшкодування заподіяної моральної шкоди у розмірі 400 000,00 грн. та сплачений судовий збір.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2023 року справу передано за підсудністю на розгляд Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. від 08 серпня 2023 року прийнято до провадження цивільну справу в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.
29 листопада 2023 року на адресу суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Хомік О. В. надійшли заперечення щодо прийняття до розгляду зустрічної позовної заяви, в яких зазначила, що зустрічна позовна заява подана з порушенням вимог чинного законодавства та містить вимоги, які не є взаємопов'язаними, задоволення зустрічного позову не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, а тому їх спільний розгляд не є доцільним. У зв'язку із чим, просила відмовити у прийнятті зустрічного позову та повернути його заявнику.
Згідно розпорядження керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О щодо повторного автоматичного розподілу справи від 16 вересня 2024 року та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 16 вересня 2024 року, який проведений відповідно до пунктів 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, дану справу передано для розгляду судді Фінагеєвій І.О.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2024 року прийнято до провадження цивільну справу в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 лютого 2025 року у прийнятті зустрічного позову та об'єднанні в одне провадження разом з первісним позовом було відмовлено.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 лютого 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Представник позивача надала суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без участі позивача та його представника, позовну заяву підтримала у повному обсязі та просила задовольнити.
У судове засідання відповідач та її представник не з'явилися, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Представник відповідача надала суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без їх участі, зустрічну позовну заяву підтримала у повному обсязі та просила задовольнити.
У судове засідання третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Борківський А. В. не з'явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Надав суду заяву, в якій просив розгляд справи здійснювати без його участі на підставі наявних у суду матеріалів.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 07 липня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис від 07 липня 2015 року № 1654).
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 грудня 2021 року по справі № 234/15081/21, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Під час перебування у шлюбі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23 вересня 2021 року було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Борківським А.В. та зареєстрований в реєстрі № 351.
За умовами п. 1.2. Шлюбного договору, даний Договір стосується майнових відносин та їхнього врегулювання між подружжям та поширюється на правовий режим майна, що набуте подружжям за час шлюбу. При цьому, подружжя визначило, що майном, яке набуте за час шлюбу, вважається будь-яке майно, у тому числі таке, що було набуте до укладення цього договору, так і майно, яке буде набуте у майбутньому, після укладення цього договору.
Відповідно до п. 2.1. Шлюбного договору, подружжя домовилися, що на майно, набуте чоловіком або дружиною за час шлюбу, не поширюється положення ст. 60 Сімейного кодексу України, та домовилися, що особистою приватною власністю кожного із подружжя с майно на чиє ім'я воно зареєстровано (проведена відповідна державна реєстрація права власності) та на чиє ім'я виданий чи іншим чином оформлений документ, що посвідчує (встановлює) права власності на таке майно набуте чоловіком або дружиною до шлюбу.
Згідно п. 2.2. Шлюбного договору, сторонам, відомо, що згідно положень ч. 5 ст. 93 Сімейного кодексу України, за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. У відповідності до чого сторони, визначили, що кожному з них, дружині та/або чоловікові, відповідно належить на праві особистої приватної власності будь-яке майно, яке наявне на момент укладення цього договору, право власності на яке зареєстроване особисто за одним з нас, дружиною та/або чоловіком, відповідно.
Згідно п. 2.4. Шлюбного договору сторони за взаємною згодою погодили, та вирішили включити до цього договору положення наступного змісту: - у випадку виникнення намірів одного з подружжя придбати у будь-який спосіб будь-яке рухоме та/або нерухоме майно, вважається що дане рухоме та/або нерухоме майно набувається у власність за кошти, які є особистою приватною власністю того з подружжя, який має намір вчинити той чи інший правочин щодо набуття у власність такого рухомого та/або нерухомого майна, і в цьому випадку згода другого з подружжя не вимагається.
Згідно п. 4.4. Шлюбного договору, у випадку розірвання шлюбу чоловік зобов'язується надати дружині утримання у вигляді грошової допомоги у розмірі 864 000,00 гривень.
За домовленістю сторін виплата ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вищевказаної грошової допомоги здійснюється щомісячно та впродовж вісімнадцяти місяців, починаючи з наступного місяця, який йде за місяцем в якому відбулось припинення шлюбу, шляхом здійснення ОСОБА_1 до десятого числа кожного місяця переказу грошових коштів у розмірі 48 000,00 гривень на один з карткових рахунків ОСОБА_2 ..
Згідно п. 5.1. Шлюбного договору, договір набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.
Згідно п. 5.2. Шлюбного договору, сторони стверджують, що у момент укладання цього шлюбного договору вони:
- цілком усвідомлюють значення своїх дій і можуть керувати ними;
- не визнані в установленому законодавством порядку недієздатними (повністю або частково);
- не перебувають у хворобливому стані, не страждають у момент укладання цього шлюбного договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню (сприйняттю) його суті;
- розуміють природу цього правочину, а також свої права та обов'язки за ним;
- при укладенні цього шлюбного договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними;
- шлюбний договір укладається ними згідно зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску;
- шлюбний договір укладається на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких для них обставин;
- розуміють правові наслідки, які пов'язані з укладенням цього шлюбного договору;
- цей правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним);
- цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним).
Відповідно до п. 5.10. Шлюбного договору, своїми підписами сторони підтверджують те, що в достатній мірі розуміють українську мову, якою викладено цей правочин; цей правочин відповідає їх внутрішній волі та відповідає дійсним їх намірам створити для себе відповідні правові наслідки; цей договір укладається з метою реального настання правових наслідків, що обумовлені ним; жодна з умов цього договору не ставить будь-кого з них (як разом, так і окремо) у надзвичайно (чи будь-якій іншій мірі) невигідне або скрутне матеріальне становище.
У спірному правочині сторони зазначили, що зміст договору, правові наслідки вибраного ними правового режиму майна, відповідальність, права та обов'язки, а також зміст ст.ст. 92-103 Сімейного кодексу України сторонам нотаріусом роз'яснено.
Крім того, в період шлюбу, 19 лютого 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали з ТОВ «Віста-Комфорт» Договір купівлі-продажу майнових прав №С123/37/91 на об'єкт нерухомості, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 93,90 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна вартість майнових прав на Об'єкт нерухомості становила 1 032 900,00 грн.
22 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було укладено Договір про передання прав та обов'язків за Договором купівлі-продажу майнових прав №С123/37/91 від 19 лютого 2018 року, за умовами якого всі права та обов'язки на квартиру АДРЕСА_2 отримала ОСОБА_2 .
Вказане також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 309395716 від 09 вересня 2022 року, відповідно до якого квартира загальною площею 83,9 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.
Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками (ч. 2 ст. 7 СК України).
Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 9 СК України).
Договір, зокрема, шлюбний договір, є категорією цивільного права, тому відповідно до ст. 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин застосовуються загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
З урахуванням принципів приватного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (частини 1, 4, 5 ст. 93 СК України).
Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них (ч. 2 ст. 97 СК України).
Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин:
- у статті 103 СК України законодавець частково урегулював оспорюваність шлюбного договору. З урахуванням того, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин, то до недійсності шлюбного договору (його частини) підлягають застосуванню норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України;
- для визнання судом оспорюваного шлюбного договору (його частини) недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення шлюбного договору (його частини); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне приватне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб'єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору;
- під змістом шлюбного договору розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Під вимогами, яким не повинен суперечити шлюбний договір (його частина), мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Отже, згідно ст. 103 СК України та ст. 215 ЦК України підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В частинах 4 та 5 ст. 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Так, позивачем у позовній заяві зазначається, що шлюбний договір порушує його законні права та інтереси, ставить його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, через відмову останнього від всіх належних йому прав на особисте майно, а також про те, що відповідачем було здійснено примушування позивача до укладення вкрай невигідного правочину задля власної вигоди.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у ч. 4 ст. 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.06.2022 року у справі № 759/23521/20.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Як роз'яснено у п.п. 20, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях особи, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
З огляду на викладене вище, зміст оскаржуваного шлюбного договору не суперечить вимогам закону.
В той же час, позивачем, в порушення положень ст.ст. 10, 81 ЦПК України не доведено жодними доказами укладення цього правочину під впливом обману з боку відповідача чи перебування в момент його укладення під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах.
При цьому, доводи позивача щодо його перебування в надзвичайно невигідному матеріальному становищі не заслуговують на увагу, адже, він не зазначив, в чому саме полягають надзвичайно невигідні для нього умови шлюбного договору, а також, не довів, яким чином зазначений договір порушує його права.
Крім того, шлюбний договір не суперечить ст. 93 СК України, за укладеним між сторонами шлюбним договором право власності на майно не передавалось, а лише визначався правовий режим майна, яке набуте в період шлюбу та до укладення шлюбу між сторонами як то визначено розділом 2 шлюбного договору.
Позивач в обґрунтуванні позовної заяви, посилається на п. 4.4. Шлюбного договору, в якому міститься зобов'язання останнього після розірвання шлюбу виплачувати відповідачу грошову суму, що ставить його у скрутне матеріальне становище та позбавляє засобів для існування.
Водночас, суд звертає увагу на те, що умови шлюбного договору містять взаємні права та обов'язки сторін. При його укладенні сторони були попередньо ознайомлені з наслідками вчинюваної нотаріальної дії, в тому числі з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності угод, розуміли значення та умови цього правочину, його правові наслідки, що він укладається на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких для них обставин, підтвердили дійсність намірів та відсутність фізичного та психічного тиску при укладенні правочину та те, що він не носить характеру уявного, удаваного тощо.
Критерієм правозгідності (правомірності) шлюбного договору є, відсутність суперечностей між його змістом та вимогами закону, тобто. відповідність договору імперативним нормам, а також, дотримання моральних засад суспільства.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 30.01.2018 року у справі №756/7489/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04.04.2018 року у справі №752/22220/16-ц.
Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до положень ст. 100 СК України шлюбний договір може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.
На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.
Згідно ст. 101 СК України подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.
За ст. 102 СК України на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.
Правом, встановленим законом та передбаченим шлюбним договором позивач не скористався, а одразу звернувся з вимогою про визнання шлюбного договору недійсним.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно положень статей 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, встановивши, що укладеним між сторонами шлюбним договором встановлено виключно умови щодо прав кожного з подружжя на майно та за оспорюваними умовами шлюбного договору перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувся, а позивач жодними доказами не довів, що умови п. 4.4. шлюбного договору ставлять його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, суд доходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним укладеного між сторонами шлюбного договору.
Таким чином, з огляду на викладене вище, враховуючи норми діючого законодавства та надані сторонами докази, проаналізувавши встановлені обставини у справі, оцінивши надані в силу положень ст. 81 ЦПК України докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що жодних належних, достатніх та достовірних доказів, які б доводили викладені у позовній заяві твердження позивача, до позовної заяви не долучено та суду не надано, отже, твердження позивача ґрунтуються на припущеннях, відтак, не можуть бути прийняті судом як докази на підтвердження дійсних обставин справи, що свідчить про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог, а відтак, задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 10, 12, 13, 76-79, 81, 89, 247, 258, 259, 263-268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Борківський Андрій Вікторович про визнання шлюбного договору недійсним, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Інна ФІНАГЕЄВА