"11" вересня 2025 р. Справа № 363/1513/25
(ЗАОЧНЕ)
11 вересня 2025 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Дьоміної О.П., секретаря Ходасевич Д.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
21.03.2025 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики за №77516268 в сумі 35 859,90 грн., а також судові витрати.
В обґрунтування позову зазначав, що 04.01.2022 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», укладено договір факторингу за №025-040122, за умовами якого клієнт відступив фактору права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги. Згідно з Реєстром прав вимоги за №09/02/22 від 09.02.2022 року - клієнт відступив факторові в тому числі і право вимоги за договором позики за №77516268, укладеним 14.09.2021 року між позикодавцем ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та позичальником, яким є ОСОБА_1 , право вимоги за яким, на дату відступлення настало і перейшло до ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» з моменту підписання відповідного Реєстру прав вимоги. За умовами зазначеного договору позики - позикодавець зобов'язався передати позичальнику у власність грошові кошти (позику) на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язався повернути суму позики та сплатити плату від суми позики за весь час користування коштами позики, в порядку і на умовах, що визначені договором позики. На виконання умов договору позики - позикодавець 14.09.2021 року перерахував на вказаний позичальником рахунок грошову позику за умовами договору в сумі 15 001 грн., виконавши належним чином взяті на себе договірні зобов'язання. Натомість відповідач у встановлені умовами договору строки суму позики не повернув, проценти не сплатив, у зв'язку з чим, за час користування коштами позики на суму позики були нараховані проценти - 20 858,90 грн., відповідно до умов договору, а загальний борг таким чином склав 35 859,90 грн. Таким чином, розмір боргу відповідача перед ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», розрахований первісним кредитором відповідно до умов укладеного договору позики та набутий ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» в результаті відступлення права вимоги, склав 35 859,90 грн. Спроби врегулювання боргу із боржником в добровільному порядку виявилися безрезультатними. Також, 24.12.2024 року ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» направлялась на адресу боржника письмову вимогу про погашення заборгованості, повідомлялося, що у випадку несплати боргу, товариство має намір вчинити необхідні дії, направлені на стягнення боргу в судовому порядку, яке боржником проігнороване. Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором позики за №77516268 на дату складання позову - 35 859,90 грн., при цьому: сума не поверненої позики складає 15 001 та сума нарахованих та несплачених процентів 20 858,90 грн.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 19.05.2025 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 14.07.2025 року, за клопотанням представника позивача, витребувано в порядку ст. 84 ЦПК України, у АТ КБ «ПРИВАТБАНК»: інформацію, станом на 14.09.2021 року (дата перерахування коштів позики), відкритого на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , карткового рахунку (маска картки за № НОМЕР_2 ), а також його повних реквізитів, включно з повним номером банківської картки; інформацію, чи були зараховані на такий рахунок ОСОБА_1 кошти, в сумі 15 001 грн., дата - транзакції 1409.2021 року, номер транзакції - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», код 450d69d6-9124-48b8-a3c6-72b855446622 та відповідну виписку; інформацію, чи направлялось смс, або інше повідомлення власнику рахунку про зарахування коштів на його картковий рахунок, згідно транзакції: дата транзакції - 14.09.2021 рік, номер транзакції - 450d69d6-9124-48b8-a3c6-72b855446622; інформацію, чи звертався ОСОБА_1 протягом вересня 2021 року - грудня 2021 року до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з питань блокування картки, хибних транзакцій, зайво зарахованих коштів, тощо; інформацію, чи списувалися з такої картки ОСОБА_1 кошти, за період вересня 2021 року по грудень 2021 рік, в яких сумах, через які банкомати, касу, чи платіжні системи, тощо (деталізовану виписку по рахунку за вказаний період); відеозаписи з банкоматів/терміналів про зняття коштів з такої картки ОСОБА_1 , за вказаний період.
Витребувана інформація надійшла на адресу суду 19.08.2025 року.
В судове засідання представник позивача не з'явився, при цьому в прохальній частині позовної заяви просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти постановлення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, крім того повідомлявся через офіційний портал «Судова влада України» веб-сторінку Вишгородського районного суду Київської області, причини неявки суду невідомі, а тому суд, відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, вважає можливим вирішити справу на підставі наявних доказів без участі відповідача.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
11.09.2025 року відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України - у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. А відтак, оскільки учасники справи у судове засідання не з'явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного:
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Так, судом встановлено, що 14.09.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики за №77516268 (на умовах повернення позики в кінці строку) (а.с. 25), який підписано одноразовим ідентифікатором позичальника Igc09ttNif (а.с. 25 (на звороті).
Згідно з п. 1 договору за цим договором позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти (надалі «позику»), на погоджений умовами договору строк (надалі - «строк позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
У відповідності до п 2 договору: сума позики - 15 001 грн. (п.п. 2.1); строк позики - 30 днів (п.п. 2.2); процентна ставка (базова) - 1,99% в день (п.п. 2.3); дата надання позики - 14.09.2021 року, дата повернення позики є 14.10.2021 року; (програми лояльності) - 1,89 %, процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день, % (не застосовується в період карантину) - 2,70%, пеня % день (не застосовується в період карантину) - 2,70 %, орієнтовна реальна річна процентна ставка, % - 23550,77%, орієнтовна загальна вартість позики, у грн. - 23508,82 грн.
Згідно з п. 3 договору позикодавець надає позичальнику детальний перелік складових загальної вартості кредиту у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супровідних послуг кредитодавця, кредитного посередника(за наявності) та третіх осіб за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що зазначена у додатку за №1 до договору, який є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 4 договору проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики.
Відповідно до п. 5 договору підписанням цього договору позичальник підтверджує, що:
5.1. позичальник ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Позичальник ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ з Офіційними правилами програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (TM «MYCREDIT»), в якій визначені умови застосування зниженої процентної ставки, а також із правилами постійно діючої акції під умовною назвою «OH MY FREEDOM (перша позика 0.01%)» для споживачів фінансових послуг ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (ТМ «MYCREDIT»), розміщених за адресою https://mycredit.ua/ua/akcii/;
5.2. Позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documentslicense/ (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі;
5.5. Позичальник розуміє та погоджується, що у випадку неналежного виконання зобов'язань за договором позикодавець має право залучити колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, відступити право вимоги за договором або звернутися до суду для примусового стягнення заборгованості.
Відповідно до п. 10 договору позичальник має право достроково виконати договір, шляхом повернення позики, сплати процентів за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, що встановлена п. 2 договору.
Цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі (п. 12 договору).
Відповідно до п. 14 договору зміна або припинення в односторонньому порядку договірних зобов'язань повністю чи частково, а також одностороння відмова від їх виконання, не допускаються, окрім випадків, встановлених законом, договором та/або Правилами.
Інші умови цього правочину регулюються Правилами, які є невід'ємною частиною договору (п. 19 договору).
Додатком за №1 до договору позики за №77516268 є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, відповідно до якої реальна річна процентна ставка - 23550,77 %, а загальна вартість кредиту - 23508,82 грн. (а.с. 25 (на звороті).
Факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 15 001 грн. підтверджується довідкою ТОВ «ФК «ФІНЕКСПЕРС» за №КД-000004/826/ТНПП від 20.12.2024 року (а.с. 23) та випискою по рахунку за № НОМЕР_3 наданою АТ КБ «ПРИВА БАНК» на вимогу суду, за клопотанням представника позивача.
04.01.2022 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» укладено договір факторингу за №025-040122,відповідно до якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило на користь ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за договором №77516268 (а.с. 9-16).
Згідно наданого розрахунку заборгованості, станом на 09.02.2022 року за договором за №77516268 заборгованість ОСОБА_1 становить 35 859,90 грн. з яких: 15 001 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу та 20 858,90 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с. 6-8).
Таким чином між сторонами виникли зобов'язальні, цивільно-правові правовідносини у сфері кредитування, що регулюються нормами ЦК України.
Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч. 3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі за №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі за №404/502/18, від 07.10.2020 року у справі за №127/33824/19.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Враховуючи наведене, проаналізувавши зміст договору, його форму, суд дійшов висновку, що договір позики дійсно укладений сторонами правочину в електронній формі із застосуванням електронної комерції, відповідає вимогам ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію». Доказів зворотного відповідач суду не надав, як і не спростував факт укладення договору.
Договір містить повну інформацію щодо особи позичальника, його персональні дані, номер мобільного телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальника. Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлено сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання цього договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у товариства виникло зобов'язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача - зобов'язання з повернення кредитних коштів.
Свої зобов'язання за кредитним договором первісний кредитодавець виконав належним чином, надавши позичальникові кредит в обумовленому договором розмірі - 15 001 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «ФІНЕКСПЕРС» за №КД-000004/826/ТНПП від 20.12.2024 року та випискою по рахунку за № НОМЕР_3 , наданою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на запит суду, за клопотанням позивача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає право кредитодавця вимагати їх повернення.
04.01.2022 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» укладено договір факторингу за №025-040122, відповідно до якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило на користь ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за договором за №77516268. Таким чином, ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» наділено правом вимоги до відповідача за договором позики за №77516268.
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі за №2-1383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У даній справі позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована.
Зважаючи на те, що відповідач не здійснював погашення заборгованості по кредиту та не повернув кредит протягом строку, обумовленого сторонами при укладенні договору, тим самим допустив істотне порушення виконання своїх кредитно-договірних зобов'язань, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) в сумі 15 001 грн., які підлягають задоволенню.
Щодо нарахування процентів на підставі ст. 1048 ЦК України Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 року у справі за №444/9519/12 (п. 53, 54) та від 04.02.2020 року у справі за №912/1120/16 (п. 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
У разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі за №444/9519/12 (п. 54) та від 04.02.2020 року у справі за 12/1120/16 (п. 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.
Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи ч. 2 та ч. 3 ст. 6 і ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
Указані висновки викладені в п. 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі за №363/1834/17.
У ч. 3 ст. 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто ч. 3 ст. 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст. 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (п. 107 цієї постанови).
Тобто твердження про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень ст. 625 ЦК України.
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У справі, яка розглядається, сторони договору визначили, що кредит надається (строк кредитування) на 30 днів та домовились, що позичальник сплачує кредитодавцю відсотки у розмірі 1,99% на день, датою повернення позики є 14.10.2021 року. Тобто, укладаючи договір, торони визначили строк кредитування (30 днів) при цьому договір позики за №77516268 не містить умов щодо можливості пролонгації строку кредитування.
Тому суд приходить до висновку, що оскільдДоговору не передбачили сплату збільшених, порівняно із правилами ст. 625 ЦК України процентів як міри відповідальності боржника-позичальника за прострочення виконання грошового зобов'язання, з відповідача слід стягнути проценти за обумовлений сторонами строк кредитування - 30 днів, що становить 8 955,60 грн.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики за №77516268 у загальному розмірі 23 956,60 грн., що складається з: 15 001 - тіло кредиту та
8 955,60 грн. - заборгованість по процентам.
Щодо стягнення з позивача судових витрат:
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовну заяву ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» задоволено частково, суд, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, присуджує позивачу судові витрати, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме з відповідача в сумі 2 022,90 грн., виходячи з розрахунку: 23 956,60 грн. (розмір задоволених позовних вимог) ? 3 028,00 грн. (сума сплаченого судового збору) : 35 859,90 грн. (розмір заявлених позовних вимог) =
2 022,90 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 530, 533, 549, 625, 629, 759, 1046-1051 ЦК України, ст. ст. 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст. ст. 1, 3, 4, 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис», ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 259, 265, 268, 279, 354 ЦПК України,-
Позовні вимоги ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» заборгованість за договором позики за №77516268 від 14.09.2021 року у загальному розмірі 23 956 (двадцять три тисячі дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 60 коп., з яких: 15 001 - тіло кредиту та 8 955,60 грн. - заборгованість по процентам.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 022 (дві тисячі двадцять дві) грн. 90 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги.
Позивач: ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», код ЄДРПОУ: 42827134, юридична адреса: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, офіс 510А.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Головуюча суддя О.П. Дьоміна