Справа № 152/691/25
Провадження № 22-ц/801/1900/2025
Категорія: 82
Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаровський І. В.
Доповідач:Голота Л. О.
10 вересня 2025 рокуСправа № 152/691/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя - доповідач),
суддів Міхасішина І. В., Рибчинського В. П.,
за участю секретаря судового засідання Литвин Ю.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 152/691/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс», про захист прав споживачів, визнання недійними окремих положень договору та зобов'язання вчинити певні дії,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 10.07.2025, ухвалене у складі судді Войнаровського І.В. в приміщенні суду в м. Шаргород,
19.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (вх № 3497) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс» (далі - ТОВ «Діджі Фінанс»), про захист прав споживачів, визнання недійними окремих положень договору та зобов'язання вчинити певні дії, в якому, посилаючись на положення статей 203, 215, 216 ЦК України, статі 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», просив визнати недійсним пункт 1.6. договору про споживчий кредит за № 4403897 від 23.03.2021, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 ; зобов'язати ТОВ «Діджи Фінанс» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит за № 4403897 від 23.03.2021, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , з урахуванням висновків і рішення суду у дійсній справі; стягнути з ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані із розглядом позову.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на розгляді в Шаргородському районному суді Вінницької області знаходиться справа № 152/341/25 за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4403897 від 23.03.2021. Ухвалою від 5.05.2025 зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «Діджи Фінанс» про захист прав споживачів, визнання недійсними окремих положень договору та зобов'язання вчинити певні дії повернуто представнику відповідачки. Судом зазначено, що відповідач не позбавлена права подати окрему позовну заяву з вищевикладеними вимогами в загальному порядку.
Позивач зазначає, що з матеріалів справи № 152/341/25 вбачається, що 23.03.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит за № 4403897, за умовами якого кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Згідно п.п. 1.2., 1.3. та 1.4. договору сума кредиту становить 4000.00 грн.. Відповідно до п. 1.3. кредит надається строком на 30 днів з 23.03.2021, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом до 22.04.2021.
Пунктом 1.6. договору визначено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Позивач стверджує, що процентна ставка за користування кредитом у спірному договорі не відповідає вимогам діючого законодавства про споживче кредитування, а тому п. 1.6 договору про споживчий кредит за № 4403897 від 23.03.2021, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 являється нікчемним та підлягає визнанню судом недійсним на підставі положень ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» .
В порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину у дійсній справі, позивач просить зобов'язати ТОВ «Діджи Фінанс» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит за № 4403897 від 23.03.2021, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , в зв'язку із нікчемністю пункту 1.6. цього договору, що забезпечуватиме захист інтересів сторін у правовій визначеності.
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 10.07.2025 в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу (вх № 8322 від 23.07.2025), в якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції не надав оцінки положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад десять відсотків вартості продукції) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладання договору. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами, наведений у ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не є вичерпним; відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним; процентна ставка за користування кредитом (п. 1.6 договору) не відповідає вимогам законодавства про споживче кредитування, є нікчемною, тому підлягає визнанню недійсною, адже є несправедливою в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить загальним засадам цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України); 22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІX, яким внесені зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п. 5 розділу І Закону) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (п.п. 13 п. 5 розділ І Закону), відповідно до умов якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %; пунктом 1.6 спірного договору передбачено, що розмір денної процентної ставки становить 5,00 %, що є в п'ять разів вищим за встановлений максимальний розмір орендної процентної ставки, передбачений ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»; судом першої інстанції при вирішенні прави всупереч частини четвертої статті 263 ЦПК України не застосовано правову позицію, викладеній в постановах ВП ВС від 3.07.2019 по справі № 342/180/17, від 18.03.2020 по праві № 902/417/18, від 13.07.2022 по справі № 496/3134/19, постанові ВС від 22.12.2022 по справі № 309/4310/15-ц.
5.08.2025 до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив (вх № 8817), який подано засобами поштового зв'язку 4.08.2025, ТОВ «Мілоан», в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відзив обґрунтовано тим, що аргументи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції постанов ВП ВС від 3.07.2019 по справі № 342/180/17, від 18.03.2020 по праві № 902/417/18, від 13.07.2022 по справі № 496/3134/19, постанови ВС від 22.12.2022 по справі № 309/4310/15-ц є безпідставними, оскільки обставини цієї справи є відмінними від обставин справ, наведених в зазначених постанов суду касаційної інстанції; відповідачем дотримано вимоги статей 1048, 1056-1 ЦК України щодо встановлення розміру процентів за користування суми кредитом, що була надана (проінформована, доведена до відома) позивачу, оскільки останнім не заперечується (визнається) укладення договору на вищезазначених умовах, а також підтверджується матеріалами справи; відповідач зазначає, що існує стала судова практика про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитних договорів (зокрема пунктів договорів щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог Закону України «Про електронну комерцію», а саме постанова ВС від 12.01.2021 по справі № 524/5556/19, від 7.10.2020 по справі № 127/33824/19, від 9.09.2020 по справі № 732/670/19, від 28.04.2021 по справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 по справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 по справі № 234/8079/20. Посилання позивача на положення пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є помилковим, оскільки зазначена норма застосовується до вимог про нарахування пені, а не до всіх умов кредитного договору.
Щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У судове засідання учасники справи не з'явились, повідомлялись належним чином про дату, час і місце розгляду справи.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14.08.2025 заяву ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 152/691/25 задоволено. Доручено Шаргородському районному суду Вінницької області забезпечити проведення відеоконференції за участю представника ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , 10.09.2025 о 10:30 годині.
У судове засідання представник позивача до Шаргородського районного суду Вінницької області для проведення розгляду справи в режимі відеоконференції не з'явився, у телефонному режимі повідомив апеляційний суд про неможливість приймати участь у судовому засіданні за сімейних обставин.
Представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
У справі встановлено наступні обставини.
23.03.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 44033897 (індивідуальна частина), відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 4000 грн строком на 30 днів з 23.03.2021 (строк кредитування), термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 22.04.2021 (п.1.2-1.4) зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 12.00 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування (1.5.2). Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6). Термін повернення кредиту та сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитними коштами 22.04.2021. Відповідно до п. 5.1. Позичальник підтверджує, що до укладення цього договору означився з наявними схемами кредитування, отримав у письмовій формі (у вигляді електронного документа розміщеного в особистому кабінеті) паспорт споживчого кредиту, який є невід'ємною частиною цього договору, з інформацією передбаченою ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» /а. с. 23-27/.
На аркуші справи 8 знаходиться анкета-заява на кредит № 4403897 від 23.03.2021 ОСОБА_1 ..
Відповідно до розрахунку ТОВ «Мілоан» заборгованість по кредитному договору № 4403897 ОСОБА_1 становить 14552,66 грн, з них : 3800 грн тіло кредит; 10752,66 грн проценти по відсоткам /а. с. 12-14/.
Відповідно до копії паспорта споживчого кредиту, ОСОБА_1 23 березня 2021 року ознайомилася з умовами кредитування /а. с. 27 на звороті - 28/.
ТОВ «Діджи Фінанс» надіслало на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором № 4403897 від 23.03.2021, яка станом на 30.10.2023 становить 14552,66 грн /а. с. 29/.
Відповідно до договору відступлення прав вимоги № 06Т від 10.08.2021 ТОВ «Діджи Фінанс» набуло від ТОВ «Мілоан» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4403897 від 23.03.2021 /а. с. 15-22/.
На аркуші справи 11, 30, 32, 33 - 36, 93-99 знаходиться витяг з додатку до договору факторингу № 06Т від 10.08.2021, платіжні інструкції оплати за відступлення права вимори № 06Т від 10.08.2021.
На аркуші справи 37-43 знаходиться копія позовної заяви ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4403897 від 23.03.2021 в розмірі 14552,66 грн, яка подана через підсистему Електронний суд до Шаргородського районного суду Вінницької області.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, а тому відсутні правові підстави для їх задоволення.
Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог зроблено за повного з'ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладання договору.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має гуртуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частини перша та третя статті 509 ЦК України).
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
У постанові Верховного Суду від 07.02.2022 по справі 758/2575/17 зазначено, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 нього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в частині з підстав включення до нього пункту 1.6, який є несправедливою умовою, застосуванням нечесної підприємницької практики, із посиланням на статті 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають доведенню на загальних підставах виходячи із принципу змагальності цивільного процесу.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційним суд, про те, що ОСОБА_1 підписуючи кредитний договір підтвердила, що ознайомлена з умовами кредитування, які в тому числі містять умови про нарахування процентів, розмір та порядок їх нарахування, тому позовні вимоги про порушення прав споживача при укладенні спірного договору є необґрунтованими.
Позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконувала його, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов кредитування, при цьому ознак для кваліфікації умов пункту 1.6 договору несправедливими колегією суддів також не встановлено. При цьому позивач при укладенні договору діяла свідомо і повністю розуміла природу кредитного договору, свої зобов'язання за ним та обсяг своєї відповідальності.
Позивач не заперечує факт укладання кредитного договору та отримання кредитних коштів.
Умови договорів про сплату відсотків за користування кредитами є справедливими та не призводять до дисбалансу прав та обов'язків сторін договорів, оскільки оспорювані пункти договорів про розміри відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін (договори укладені в електронній формі, про умови договорів позивач була ознайомлена попередньо, а відтак вільно та свідомо погодилась виконувати взяті на себе зобов'язання, у тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитним коштами).
Крім цього, відповідно до пункту 1.6 позивач повинен сплати проценти, що є платою за користування кредитом, а не компенсацією у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (постанова ВС від 9.10.2024 по справі № 582/202/22).
Відповідно до копії розрахунку заборгованості наданої позивачем ТОВ «Мілоан» нараховано позивачу заборгованість по процентам відповідно до пункту 1.6 за період з 23.04.2021 по 14.05.2021, та з 22.05.2021 по 28.06.2021 /а. с. 12-13/.
З огляду на зазначене, безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на те, що пункт 1.6 оспорюваного кредитного договору суперечить вимогам закону, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІX, яким внесені зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п. 5 розділу І Закону) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (п.п. 13 п. 5 розділ І Закону), відповідно до умов якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 % прийнято 22.11.2023, тоді як проценти нараховано позивачу відповідно до пункту 1.6 договору за період з 23.04.2021 по 14.05.2021, та з 22.05.2021 по 28.06.2021 /а. с. 12-13/.
Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що позовна заява не містить достатніх підстав для визнання пункту 1.6 договору недійсним. Позивач певний час виконувала умови договору, тобто погоджувалася з його умовами не ставила питання про його розірвання.
Вимога про зобов'язання ТОВ «Діджи Фінанс» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит за № 4403897 від 23.03.2021, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , з урахуванням висновків і рішення суду у дійсній справі, є похідню та задоволенню не підлягає, оскільки відсутні правові підстави для задоволення вимоги про визнання недійсним пункту 1.6 кредитного договору № 4403897 від 23.03.2021.
Посилання апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував правові висновки, викладені у відповідних постановах Верховного Суду, є безпідставними, оскільки фактичні обставини справ не є подібними. При цьому суд у кожній справі виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 10.07.2025залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Л. О. Голота
Судді: І. В. Міхасішин
В. П. Рибчинський
Повний текст постанови складено 10.09.2025.