Справа № 946/2026/25
Провадження № 2/946/2438/25
10 вересня 2025 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Бортейчука Ю.Ю.
за участю секретаря судового засідання Іванової Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ізмаїл в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРНИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4022167 від 29.12.2021 року.
15.05.2025 року уточнивши відомості позовної заяви в частині прізвища, ім'я та по батькові відповідача, свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29.12.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4022167. Згідно умов даного договору ОСОБА_1 було надано кредит в розмірі 15 200,00 грн. Відповідачка зобов'язалась повернути кредит та сплатити відсотки згідно графіку погашення кредиту, однак свої зобов'язання належним чином не виконала. В подальшому, 26.07.2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФАКТОРНИНГ ПАРТНЕРС» укладений договір №26-07/2024, згідно якого ТОВ «МІЛОАН» відступило за плату своє право вимоги за договором №4022167 ТОВ «ФАКТОРНИНГ ПАРТНЕРС». Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФАКТОРНИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість в розмірі 28 509,90 грн., судові витрати в розмірі 2422,40 грн. та 9 000,00 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 15.04.2025 року було відкрито провадження по справі та визначено проводити розгляд цивільної справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Відповідачу надіслано копію позовної заяви з доданими документами, та роз'яснено про необхідність подання в п'ятнадцятиденний строк письмового відзиву разом з наявними у нього доказами.
Вказана ухвала судді була направлена на адресу відповідача, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
04.09.2025 року від представника відповідача - адвоката Варламова М.М. до суду надійшли пояснення по справі, у яких зазначено, що дійсно 29.12.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «МІЛОАН» було укладено Кредитний Договір № 4022167. Відповідно до вказаного договору Відповідачу від ТОВ «МІЛОАН» було надано суму в розмірі 15 200,00 грн. на споживчі потреби, терміном на 30 днів, строк повернення до 28.01.2022 року. Відповідач погоджується з тим, що у Відповідача та ТОВ «МІЛОАН» є наявна заборгованість. Та погоджується на суму сплати заборгованості у розмірі тіла кредиту - 14 302,00 грн. У своєму позові ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" просить стягнути заборгованість, в тому числі і відсотки у розмірі 14 207,90 грн. Однак, з цим повністю погодитися не можна на підставі наступного. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 викладено правовий висновок, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами, як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012). Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зазначено, що «право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16) вказано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Крім того, додатково зазначає, що Законом України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України корона вірусної хвороби COVID-19» скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо ненарахування штрафних санкцій під час дії карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, із 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 01 серпня 2020 року до 31 грудня 2020 року на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 19 грудня 2020 року до 01 жовтня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
З огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, наведені постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховується пеня, Верховний Суд вказує, що суд апеляційної інстанції помилково не застосував вказані норми права та дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 суми пені в розмірі 1 618,00 євро, що є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 922/4076/20 та 25 жовтня 2022 року у справі № 916/183/22. Наведене свідчить про необхідність відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені за прострочення виконання зобов'язань за договором позики».
Тлумачення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань.
Така особливість проявляється:
- в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/ та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину - в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
- у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від обов'язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Законодавець на рівні акту цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов'язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов'язок припиняється без його виконання.
Також зазначає, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача. Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, просить зменшити розмір судових витрат та стягнути з ОСОБА_1 на корить Позивача понесені у цій справі витрати на професійну правничу допомогу 2 000,00 грн. Справу просять розглянути без участі сторін.
Представник позивача повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 2 ст. 281 розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29.12.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено Договір №4022167 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого Кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника.
Сума кредиту становить 15 200,00 гривень. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту - 30 днів, з кінцевим терміном повернення 28.01.2022 року (включно). Детальні терміни(дати) повернення кредиту визначені в Графіку платежів, що є додатком №1 до цього Договору. Тип процентної ставки - фіксована; Комісія за надання кредиту: 0.00 грн., яка нараховується за ставкою 0.00 відсотків від суми кредиту одноразово. 1.5.2. Проценти за користування кредитом: 45.60 грн., які нараховуються за ставкою 0.01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. (п.1.3-1.7 Договору).
Відповідно до пункту 2.1. кошти кредиту в сумі 15 200,00 грн. надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування (утримання) на картковий рахунок споживача.
Відповідно до п. 4.4. Позичальник відповідає перед Товариством за зобов'язаннями, що випливають з цього Договору, всіма коштами та майном, що йому належать на праві власності (у т.ч. часткової та сумісної), на які відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.
Інформація стосовно розміру кредиту, строку його повернення, відсотків за користування кредитом була доведена відповідачу у паспорті споживчого кредиту від 09.01.2023 року , підписаному відповідачем власноручно. (а.с.21)
Згідно з Анкетою - Заявою від 29.12.2021 року ОСОБА_1 надала товариству інформацію, яка може бути використана для розгляду питання щодо надання кредиту (а.с.23)
ТОВ «МІЛОАН» перерахувало кредитні кошти у розмірі 15 200,00 гривень ОСОБА_1 , про що свідчить квитанція LIQPAY, ID 1867497449, дата та час платежу: 29.12.2021 року о 10:44 год., сума: 15 200,00 грн., кошти згідно договору 4022167, платник: ТОВ «МІЛОАН» (Видача) ЄДРПОУ:40484607. (а.с.27)
Згідно з наданим ТОВ «МІЛОАН» розрахунком заборгованості у гривні, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 4022167 вiд 29.12.2021 року станом на день формування позовної заяви становить 28 509,90 грн., що складається з 14 302,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 14 207,90 грн. заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги. (а.с.28-29)
З матеріалів справи вбачається, що відповідач умови кредитного договору не виконує, у зв'язку з чим у останньої виникла заборгованість по кредиту.
За приписами статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства.
Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно зі ст. 1049 даного Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
У разі порушення зобов'язання відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та інші платежі в порядку, визначеному цим договором.
Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов'язку та повернув надані йому кредитні кошти в строки, передбачені кредитним договором.
Таким чином,у зв'язку з порушенням умов кредитного договору відповідачем, з останньої на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 509,90 гривень.
26.07.2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено Договір факторингу №26-07/2024, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» свої права грошової вимоги до позичальників за кредитними договорами, у тому числі і за Договором № 4022167 вiд 29.12.2021 року. (а.с.31-41)
Сторони також підписали Додатки до Договору факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024 року, зокрема, Акт прийому-передачі Реєстру Боржників.
Відповідно до Реєстру Боржників до Договору факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024 року від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» перейшло право вимоги до боржників, в тому числі і до відповідача на загальну суму 28 509,90 грн. (а.с. 58)
Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, відбулася заміна кредитодавця на підставі укладеного договору, а тому до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», перейшло право вимоги за кредитним договором № 4022167 вiд 29.12.2021 року.
За ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).
Тобто, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №4022167 від 29.12.2021 року в розмірі 28 509,90 грн.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Отже, зібрані у справі докази вказують на наявність підстав для задоволення позову ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 , а саме щодо стягнення боргу, нарахованого первинним кредитором за договором про споживчий кредит №4022167 від 29.12.2021 року в розмірі 28 509,90 грн., з яких: 14 302,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 14 207,90 грн. заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, на користь позивача підлягають стягненню з відповідача витрати, понесені позивачем зі сплати судового збору.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача (п. 1 ч. 2 ст.141 ЦПК України).
Таким чином на користь позивача з відповідача слід стягнути оплачений судовий збір в розмірі 2 422.40 грн.
Між ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» та Адвокатським об'єднанням «ЛІГАЛ АСІСТАНС» укладено договір надання правничої допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024 року. Обсяг наданих послуг адвоката та їх вартість відображено у акті про надання юридичної допомоги №5 від 28.02.2025 року. (а.с.64-66, 71)
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
За таких обставин, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень.
При вирішенні питання стягнення витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги зазначений в заяві обсяг виконаних адвокатом робіт: вивчення документів, підготовка позовної заяви. Суд також враховує категорію та складність справи, суть спору й характер спірних правовідносин, загальну тривалість процесу, кількість учасників справи, кількість та обсяг зібраних та доданих до позовної заяви доказів, а також обсяг документів, що підлягав вивченню у справі.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на складність справи, яка є малозначною, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у таких справах є майже типовими та фактично шаблонними, а обсяг наданих доказів є невеликим, участі в судовому засіданні представник позивача не брав, а тому суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу, до 5 000,00 гривень. Саме такий розмір витрат на оплату послуг адвоката суд вважає співмірним із складністю даної справи та виконаних робіт, витраченим на виконання таких часом, обсягом наданих послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторін.
На підставі викладеного, керуючись ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ. вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, до ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ №42640371, адреса: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд.6, оф.521) заборгованість за договором про споживчий кредит №4022167 від 29.12.2021 року в розмірі 28 509,90 (двадцять вісім тисяч п'ятсот дев'ять) гривень 90 копійок, з яких: 14 302,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 14 207,90 грн. заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ №42640371, адреса: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд.6, оф.521) судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: Ю.Ю.Бортейчук