Справа № 585/1190/25
Номер провадження 2/585/587/25
10 вересня 2025 року м.Ромни
Роменський міськрайонний суд Сумської області у складі:
Головуючого судді - Цвєлодуб Г.О.,
за участі представника відповідача - адвоката Менька Д.Д.,
секретаря судового засідання - Салій О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ромни цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої до суду звернувся адвокат Шунько Олексій Григорович, до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог - Роменська міська рада Сумської області, приватний нотаріус Роменської районного нотаріального округу Юрченко А.М., про визнання заповіту недійсним, -
Представник позивача - адвокат Шунько О.Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог - Роменська міська рада Сумської області, приватний нотаріус Роменської районного нотаріального округу Юрченко А.М., в якому просить: визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , який посвідчений ІНФОРМАЦІЯ_3 старостою виконавчого комітету Роменської міської ради Гриценко О.О. у с. Плавинище, Роменського району Сумської області Плавинищенського старостинського округу Роменської міської ради.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся позивачки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якої відкрилася спадщина за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій. Спадкова справа за померлою заведена у приватного нотаріуса Роменського районного нотаріального округу Юрченко А.М. Позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги за законом, та дізналася, що її бабуся за життя склала заповіт на все своє майно на її сусідку, посвідчений 28.04.2023 року старостою виконавчого комітету Роменської міської ради ОСОБА_4 у с. Плавинище Роменського району Сумської області Плавинищенського старостинського округу Роменської міської ради. Зазначена ситуація хвилює ще і тим, яким саме чином стара 92 річна бабуся заявниці склала заповіт, якщо стан її здоров'я був нестабільний і бабуся мала вже психічний розлад свідомості. Відповідний адвокатський запит про надання інформації був направлений Директору комунального некомерційног підприємства сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня». Станом на дату подання даного позову у позивача відсутні медичні документи на підтвердження нестабільного стану здоров'я ОСОБА_3 та підтвердження психічного розладу свідомості останньої. Фактична наявність самого заповіту суперечить здоровому глузду щодо наміру позбавлення бабусею заявника права користування онуки єдиного у них житла, яке бабуся обіцяла заявниці передати у спадок. Тому суд повинен захистити права і інтереси позивачки, шляхом визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який посвідчений 28.04.2023 року старостою виконавчого комітету Роменської міської ради Гриценко О.О. у с. Плавинище, Роменського району Сумської області Плавинищенсько старостинського округу Роменської міської ради.
Ухвалою суду від 11 квітня 2025 року по справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, з призначенням підготовчого судового засідання.
01 травня 2025 року до суду від представника відповідача - адвоката Менька Д.Д. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шунько О.Г., до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог - Роменська міська рада Сумської області, приватний нотаріус Роменської районного нотаріального округу Юрченко А.М., про визнання заповіту недійсним за безпідставністю, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 16000 грн. понесених витрат на правничу допомогу. Позовні вимоги відповідачкою не визнаються, оскільки обставини, на які представник позивача посилається в обґрунтування позову, не відповідають дійсності, відповідачка заперечує посилання представника позивача на те, що стан здоров'я ОСОБА_3 на час посвідчення спірного заповіту був нестабільний, що вона мала психічний розлад свідомості, посилання представника позивача на те, що фактична наявність самого заповіту суперечить здоровому глузду щодо наміру позбавлення бабусею заявника права користування онуки єдиного у них житла, яке бабуся обіцяла заявниці передати у спадок, не заслуговує на увагу, оскільки вищевказані обставини не визначені нормами Цивільного кодексу України як підстава для визнання заповіту недійсним, до позовної заяви не додано доказів, які б підтверджували наявність у ОСОБА_3 психічного розладу свідомості. Відповідач зазначає, що ОСОБА_3 не мала жодних психічних розладів, мала ясну свідомість, сприймала дійсність подій, всіх впізнавала, не плуталася в іменах та датах, ясно говорила, була при здоровому глузді до дня смерті, неадекватних дій з її боку не було, на обліку в лікаря психіатра ОСОБА_3 ніколи не перебувала, у закладах відповідного профілю не лікувалася, відповідачу не зрозуміло, з огляду на які конкретні обставини позивачка вважає, що її бабуся ОСОБА_3 на час складання заповіту мала психічний розлад свідомості, оскільки позивачка тривалий час з бабусею не спілкувалась, будь-якої допомоги їй не надавала, її життям та станом здоров'я не цікавилась, навіть не приїхала на поховання свого батька, померлого у 2017 році, при цьому позивачці було відомо, що саме відповідачка піклується на її бабусею, надає їй необхідну допомогу, проте і їй вона не телефонувала та не цікавилась життям та станом здоров'я бабусі.
Ухвалою суду від 12 серпня 2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.
Представнтик позивача в заяві до суду позовні вимоги підтримав, просив справу розглядати без його та позивача участі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, стягнути з позивача на користь відповідача витрати, понесені на правничу допомогу, скасувати заходи забезпечення позову.
Треті особи до суду не з'явились, які належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи. Приватний нотаріус Роменської районного нотаріального округу Юрченко А.М. в заяві до суду просила справу розглядати без її участі.
Заслухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд приймає до уваги те, що стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.
Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до заповіту, посвідченого 28.04.2023 року старостою виконавчого комітету Роменської міської ради Гриценко О.О., зареєстрованого в реєстрі за №03-05, у присутності двох свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 заповіла все своє майно ОСОБА_2 .
Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 заведена у приватного нотаріуса Роменського районного нотаріального округу Юрченко А.М., що підтверджується Витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі №74213658 від 05.10.2023 р.
ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Роменського районного нотаріального округу Юрченко А.М. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , як спадкоємець першої черги за законом.
Родинні відносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підтверджуються копією витягу з ДРАЦС громадян про державну реєстрацію народження № 00042488239, копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 01.12.2023 року, копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 28.04.1989 року, копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 08.04.2017 року.
Відповідно до листа КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» №01-55/6690 від 24.07.2025 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на обліку у лікаря психіатра не перебувала.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Відповідно до статей 1247,1248 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно зі статтею 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складення заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складення заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складення тощо).
Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21) вказано, що нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) зазначено, що «свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання; кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19 (провадження № 61-20469сво19) зроблено висновок, що «тлумачення статті 216 та 1254ЦК Українисвідчить, що частина четвертастатті 1254 ЦК Українистосується тільки тих випадків, за яких новий заповіт визнано недійсним через дефект волі заповідача на підставі статті 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чистатті 231 ЦК України(заповіт вчинено під впливом насильства), дія попереднього заповіту відновлюється; частина четверта статті 1254 ЦК Українирозрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту; частина четверта статті 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту, оскільки нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат. При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт; положення частини четвертої статті 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України».
Для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі №369/7921/21вказано, що свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною першоюстатті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Аналіз статті 229 ЦК України свідчить, що будь-які односторонні правочини, в тому числі й вчинення заповіту, можливо оспорювати на підставі статті 229 ЦК України, тому що деформувати волю особи (осіб), що вчиняє (вчиняють) односторонній правочин може й інша особа, яка не є стороною правочину. Але позивач (спадкоємець) має довести, що заповідач вчинив заповіт під впливом помилки, що стосується обставин, які мають істотне значення. Тому не виключається оспорювання такого одностороннього правочину у разі, коли заповідач помилявся щодо його природи. За недоведеності помилки виключається можливість визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України як вчиненого під впливом помилки.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або законом (ст. ст. 1216, 1217 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч. 1 ст. 1223 ЦК України).
Системний аналіз норм ЦК України свідчить, що відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України виключно підстави недійсності правочину, визначені у ст. 225, ст. 231 ЦК України, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.
Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підстави припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Суд не має права давати оцінку медичним документам, які потребують спеціальних знань.
Ухвалюючи рішення про визнання недійсним заповіту з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України, суди повинні враховувати, що для визнання такого правочину недійсним предметом доказування є та обставина, що особа-заповідач у момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Висновок судово-психіатричної експертизи у такій категорії справ є лише одним із доказів, якому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ч. ч. 5 - 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з положеннями ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 у момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а відтак, волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, позивачем суду не представлено.
Отже встановлені під час розгляду справи обставини вказують на те, що заповіт відповідає дійсній волі заповідача на момент його складання. При цьому сам заповіт складений без порушень вимог щодо його форми та посвідчення, які тягнуть його недійсність (нікчемність) згідно з положеннями ч. 1 ст. 1257 ЦК України.
Суд, з урахуванням наданих доказів, встановивши, що позивачем не доведено відсутність волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження належним їй майном на користь відповідачки, а також те, що через свій стан, заповідачка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, під час складання заповіту, дійшов висновку, що відсутні правові підстави для визнання оспорюваного запову недійсним, а позовні вимоги позивача є недоведеними, необґрунтованими, оскільки позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів в обґрунтування доводів, викладених у позовній заяві, та які б спростовували твердження сторони відповідача.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати суд покладає на позивача. Також, з позивача на користь відповідача суд стягує витрати на правничу допомогу в сумі 16000 грн. Суд приймає до уваги, що клопотання про зменшення розміру судових витрат позивач не заявив.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 06.02.2025 року по справі №585/457/25 підлягають скасуванню відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої до суду звернувся адвокат Шунько Олексій Григорович, до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог - Роменська міська рада Сумської області, приватний нотаріус Роменської районного нотаріального округу Юрченко А.М., про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 16000 (шістнадцять тисяч) грн. понесених витрат на правничу допомогу.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 06.02.2025 року по справі №585/457/25, у вигляді заборони приватному нотаріусу Роменського районного нотаріального округу Юрченко Анжелікі Миколаївні вчиняти певні дії, а саме: видавати свідоцтво про право власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ Г.О.ЦВЄЛОДУБ