09 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 303/5611/20
провадження № 51 - 1885 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
та в режимі відеоконференції:
виправданого ОСОБА_6 ,
його захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 4202007104000000012 від 13 квітня 2020 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Молочне російської федерації, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за ст. 28 ч. 1, ст. 365 ч. 2 КК України,
та щодо
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Ужгород, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
за ст. 28 ч. 1, ст. 365 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_5 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 грудня 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 28 ч. 1, ст. 365 ч. 2 КК України, та виправдано за цим обвинуваченням. Цим же вироком ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 28 ч. 1, ст. 365 ч. 2 КК України та виправдано за цим обвинуваченням.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обвинувачувались у тому, що вони, будучи працівниками правоохоронного органу, при цьому ОСОБА_6 , обіймаючи посаду т.в.о заступника начальника Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області - начальника сектору кримінальної поліції, та ОСОБА_8 , обіймаючи посаду заступника начальника Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області, здійснюючи функції представників влади, у порушення вимог ст. 3, 7, 18, 29, 43, 44, 64 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закону), положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, Присяги поліцейського, діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, їх наслідки та бажаючи їх настання, керуючись мотивом зверхнього ставлення до свого підлеглого працівника поліції та бажанням догодити своєму керівництву, діючи групою осіб без попередньої змови між собою, не маючи на це законних підстав, передбачених ст. 43, 44, 45 Закону, перевищили надані їм службові повноваження, передбачені вказаними статтями закону, а саме безпідставно, без попередження, за відсутності такої необхідності, з інтенсивністю, яка явно не відповідала ситуації та вимогам пропорційності, 10 квітня 2020 року близько 17 години 55 хвилин біля входу до адміністративної будівлі Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області, що за адресою: Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Ярослава Мудрого, 8, виконуючи вказівку т.в.о. начальника Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_9 про необхідність запросити ОСОБА_10 до нього в кабінет, застосували до ОСОБА_10 фізичну силу, тобто вчинили дії, які явно виходять за межі наданих їм прав та повноважень, які супроводжувалися насильством та болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого залишено без задоволення, а вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 грудня 2023 року щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_8 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала та короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_8 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд у порушення вимог ст. 419 КПК України належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, не дав на них вичерпних і переконливих відповідей та не зазначив в ухвалі конкретних підстав, через які визнав ці доводи необґрунтованими, обмежившись вказівками про правильність висновків суду першої інстанції та перерахуванням доказів, на які послався суд першої інстанції у вироку. Посилаючись на практику касаційного кримінального суду, вказує на помилковість висновків апеляційного суду про визнання недопустимим доказом висновку експерта № 285 від 13.07.2020 та необґрунтовану відмову в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів. Вважає, що надані стороною обвинувачення докази у своїй сукупності повністю доводять вину ОСОБА_6 , ОСОБА_8 у вчиненні кожним з них кримінального правопорушення, передбаченого ст. 28 ч. 1, ст. 365 ч. 2 КК України, чому не дано належної оцінки судом апеляційної інстанції, що відповідно до ст. 438 ч. 1 п. 1, 2 КПК України є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.
Виправданий ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 в запереченнях указують на безпідставність доводів касаційної скарги прокурора та просять залишити її без задоволення.
В заяві представник потерпілого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 вказує про те, що потерпілий та він вважають касаційну скаргу прокурора обґрунтованою, просять її задовольнити, а також зазначають про можливість здійснити касаційний розгляд у їх відсутність.
Заперечень на касаційну скаргу прокурора від інших учасників судового провадження не надходило.
Учасникам судового провадження повідомлено про час та місце касаційного розгляду. Заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу обґрунтованою і просив її задовольнити.
Виправданий ОСОБА_6 та його захисник у судовому засіданні вважали касаційну скаргу необґрунтованою і просили залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 29 Закону поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним. Поліцейському заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України.
Частиною першою статті 42 Закону передбачено, що поліція під час виконання повноважень, визначених цим Законом, уповноважена застосовувати заходи примусу, в тому числі фізичний вплив (силу) та спеціальні засоби.
Фізичним впливом є застосування будь-якої фізичної сили, а також спеціальних прийомів боротьби з метою припинення протиправних дій правопорушників (ст. 42 ч. 2 Закону).
Статтею 43 Закону визначено, що поліцейський зобов'язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров'я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим.
Попередження може бути зроблено голосом, а за значної відстані або звернення до великої групи людей - через гучномовні установки, підсилювачі звуку
Частиною першою статті 44 Закону визначено, що поліцейський може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцейським повноважень, покладених на нього законом.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що поліцейський зобов'язаний письмово повідомити свого керівника, а той зобов'язаний повідомити прокурора про завдання особі тілесних ушкоджень унаслідок застосування фізичної сили.
Відповідно до диспозиції ст. 365 ч. 1 КК України перевищенням влади або службових повноважень є умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб.
Згідно частини 2 статті 365 КК України кримінальна відповідальність настає за дії, передбачені ч. 1 цієї статті, якщо вони супроводжувалися: 1) насильством або погрозою застосування насильства; 2) застосуванням зброї чи спеціальних засобів; 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.
З об'єктивної сторони злочин може вчинятися у формі перевищення влади або перевищення службових повноважень, при цьому об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 365 ч. 2 КК України, охоплюється самим фактом вчинення дій, які явно виходять за межі наданих працівнику правоохоронного органу прав чи повноважень, і містять одну з ознак, визначених у вказаній нормі кримінального закону, зазначених вище. Заподіяння наслідків у вигляді істотної шкоди в розумінні п. 3 примітки до ст. 364 КК України не є обов'язковою умовою для кваліфікації дій за ст. 365 ч. 2 КК України.
Перевищення влади або службових повноважень утворює склад злочину, передбаченого статтею 365 КК України, лише у випадку вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень. Явний вихід службової особи за межі наданих їй повноважень слід розуміти як відкритий, очевидний, ясний для всіх, у тому числі для винного, безсумнівний, відвертий. Для визначення того, чи мало місце перевищення службовою особою влади або службових повноважень, необхідно з'ясувати компетенцію цієї службової особи та порівняти її із вчиненими діями.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 грудня 2023 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 28 ч. 1, ст. 365 ч. 2 КК України, у зв'язку з недоведеністю, що у діянні кожного з них є склад цього кримінального правопорушення та їх виправдано на підставі ст. 373 ч. 1 п. 3 КПК України.
Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_5 та представник потерпілого ОСОБА_11 , не погодившись із висновком суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_6 , ОСОБА_8 за ст. 28 ч. 1, ст. 365 ч. 2 КК України, подали апеляційні скарги.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Прокурор в апеляційній скарзі зазначив доводи, більшість з яких аналогічна доводам касаційної скарги, де вказував про те, що висновки суду першої інстанції щодо виправдування не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів, наявних в матеріалах кримінального провадження, і без належного з'ясування дійсних обставин події. Прокурор просив скасувати вирок суду першої інстанції та постановити новий, яким ОСОБА_6 та ОСОБА_8 визнати винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 28 ч. 1, ст. 365 ч. 2 КК України, кожного, призначивши відповідне покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Зокрема, прокурор в апеляційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції неправильно оцінив та не врахував показання усіх свідків у цьому кримінальному провадженні, а саме свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , з яких, на його думку, можна дійти висновків про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 тримали ОСОБА_10 за руки проти його волі, оскільки останній намагався вирватись, а коли йому це вдалось, його наздогнали, обхопили ззаду та подолали його опір. При цьому обвинувачені намагались залучити підмогу з боку інших працівників відділу поліції. Також прокурор в апеляційній скарзі зазначав, що місцевий суд у вироку не проаналізував та не з'ясував, на яких підставах ОСОБА_6 та ОСОБА_8 тримали за руки ОСОБА_10 і силоміць вели його в кабінет керівника, так як за відсутності підстав, визначених у законі, насильницьке, проти волі особи, тримання її за руки і супроводження куди б це не було працівником поліції є кримінально караним діянням.
Також прокурор в апеляційній скарзі вказував на необґрунтоване неврахування як доказу вини відеозапису, на якому зображено центральний вхід до Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області і події за участю ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , який міститься на флеш-накопичувачі Transcend Micro SD, отриманий адвокатом ОСОБА_11 . Прокурор указав на суперечність прийнятого рішення щодо цього доказу, оскільки суд, визнавши його допустимим, не врахував як доказ, так як він отриманий з певними порушеннями. Прокурор указав, що цей доказ необхідно проаналізувати в сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами згідно зі ст. 94 КПК України, оскільки зафіксовані на відео події узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_13 , і є підстави вважати, що на відео зафіксовано дії, які вчинили саме ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .
Прокурор зазначав, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_10 про незаконні дії відносно нього з боку ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , повідомлені ним, в тому числі, під час проведеного з ним слідчого експерименту, а також зробив помилкові висновки про те, що до ОСОБА_10 не застосовувалось насильство, оскільки такі висновки, на думку прокурора, не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду. При цьому факт нанесення ОСОБА_10 тілесних ушкоджень ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , на переконання прокурора, підтверджується діагностованими у нього тілесними ушкодженнями згідно висновку судово медичного експерта № 285 від 13 липня 2020 року. Тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_10 , згідно медичної документації зафіксовані вночі 11 квітня 2020 року, тобто через нетривалий проміжок часу після того як потерпілий покинув приміщення Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області.
За таких обставин прокурор вважав, що сукупність досліджених місцевим судом доказів, підтверджує те, що ОСОБА_6 і ОСОБА_8 , будучи суб'єктами вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 ч. 2 КК України, явно перевищуючи повноваження, застосували фізичну силу до ОСОБА_10 , внаслідок чого йому було завдано тілесні ушкодження і фізичний біль.
При цьому прокурор вважав, що в порушення вимог ст. 370 КПК України, вирок суду першої інстанції містить суперечливі висновки, зокрема, цим судом, хоча і визнано наявність тілесних ушкоджень у потерпілого, проте, незважаючи на досліджені докази, відхилено версію про їх нанесення обвинуваченими, а також, хоч і визнано допустимим доказом відеозапис, проте не взято його до уваги, фактично з підстав тотожних недопустимості доказу.
Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК України такі доводи апеляційної скарги прокурора про незаконність виправдання ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність залишив поза увагою, не надав на них належних відповідей і не навів детального обґрунтування їх відхилення, дійшовши передчасного висновку про законність виправдувального вироку суду першої інстанції.
Що стосується клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, то колегія суддів звертає увагу на сталу практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, відповідно до якої апеляційний суд є останньою інстанцією, яка наділена законодавцем повноваженнями встановлювати фактичні обставини справи, а тому саме цьому суду необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення обставин кримінального провадження за результатами оцінки місцевим судом доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і захисту, у тому числі шляхом повторного дослідження таких доказів. Під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою прокурора, потерпілого чи його представника з вимогою щодо постановлення нового вироку, за наявності доводів про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та/або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції має право повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, безвідносно до того чи заявлено клопотання про повторне дослідження доказів. Відповідний висновок щодо застосування норми права сформульовано об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суд у постанові від 03 квітня 2023 року (справа № 537/984/20, провадження № 51-1747 кмо 22).
Відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Так, з метою перевірки зазначених в апеляційній скарзі доводів, прокурор в апеляційній скарзі заявив клопотання про повторний допит потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , та дослідження письмових доказів у кримінальному провадженні.
Проте, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вказаного клопотання прокурора, а розгляд справи здійснив без повторного дослідження цих доказів та показань.
Разом з тим, враховуючи загальні засади кримінального провадження, а саме принцип безпосередності дослідження доказів, вимоги апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого, клопотання прокурора про повторне дослідження доказів у цьому кримінальному провадженні було обґрунтованим в розумінні ст. 404 ч. 3 КПК України.
При цьому апеляційний суд у своїй ухвалі, хоч і послався на докази та показання, досліджені судом першої інстанції, проте самостійно безпосередньо їх не дослідив, чим порушив вимоги ст. 23 КПК України.
Також суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував своє рішення про визнання висновку судово-медичного експерта № 285 від 13 липня 2020 року недопустимим доказом. Підставою для визнання цього доказу недопустимим апеляційний суд визнав те, що експертиза проведена на підставі копій медичних документів, які відсутні у матеріалах кримінального провадження. Проте, щодо вказаного питання, об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду сформулювала висновок, згідно якого відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами (постанова від 27 січня 2020 року, справа № 754/14281/17, провадження № 51 - 218 кмо 19). За таких обставин, рішення апеляційного суду про визнання зазначеного доказу недопустимим, без з'ясування вказаних вище обставин є помилковим та передчасним. Крім того, суд апеляційної інстанції безпосередньо не дослідив вказаний вище висновок та надав йому іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, чим порушив вимоги ст. 23 КПК України.
Таким чином, висновок апеляційного суду щодо обґрунтованості виправдувального вироку відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_8 без з'ясування і перевірки зазначених вище обставин, які мають істотне значення для встановлення наявності чи відсутності в їх діях складу інкримінованого кримінального правопорушення, є передчасним.
Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_8 підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора - задоволенню частково.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти в точних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу, а висновки суду за наслідками розгляду не мають містити суперечностей. Інші доводи касаційної скарги прокурора, які аналогічні доводам його апеляційної скарги, про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, про доведеність винуватості ОСОБА_6 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 28 ч. 1, ст. 365 ч. 2 КК України, сукупністю належних і допустимих доказів, підлягають перевірці та вирішенню при новому розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції із врахуванням вимог ст. 404 КПК України.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_5 задовольнити частково.
Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3