11 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 707/819/25
провадження № 61-10885ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
«ТЦ Пасаж-Н» на рішення Черкаського районного суду Черкаської області
від 14 травня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду
від 22 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЦ Пасаж-Н» про зміну формулювання підстав звільнення та усунення порушення під час розрахунку при звільненні,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЦ Пасаж-Н» (далі - ТОВ «ТЦ Пасаж-Н»),
в якому просила:
змінити формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 з пункту 2
частини першої статті 41 КЗпП України (втрата довір'я) на частину другу
статті 38 КЗпП України (розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника);
скасувати наказ ТОВ «ТЦ Пасаж-Н» від 31 січня 2025 року № 2-к «Про бухгалтера ОСОБА_1 » в частині другого речення пункту 2 «Суму компенсації направити на погашення завданої організації шкоди».
Черкаський районний суд Черкаської області рішенням від 14 травня 2025 року (у складі судді Суходольського О. М.) позов ОСОБА_1 задовольнив.
Змінив формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 з пункту 2
частини першої статті 41 КЗпП України (втрата довір'я) на частину першу
статті 38 КЗпП України (розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника).
Скасував наказ ТОВ «ТЦ Пасаж-Н» від 31 січня 2025 року № 2-к «Про бухгалтера ОСОБА_1 » в частині другого речення пункту 2: «Суму компенсації направити на погашення завданої організації шкоди».
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Черкаський апеляційний суд постановою від 22 липня 2025 року (у складі колегії суддів Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.) рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 14 травня 2025 року залишив без змін.
19 серпня 2025 року ТОВ «ТЦ Пасаж-Н» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 14 травня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2025 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Черкаський районний суд Черкаської області ухвалою від 11 березня 2025 року справу № 707/819/25 призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У пункті 2 частини першої статті 274 ЦПК України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Предметом позову у цій справі є зміна формулювання підстав звільнення та усунення порушення під час розрахунку при звільненні. Дана справа виникла з трудових відносин.
З огляду на резолютивну частину постанови Черкаського апеляційного суду
від 22 липня 2025 року постанова апеляційного суду може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених
у статті 389 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії»,
заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Таким чином, судові рішення у цій справі за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню, оскільки дана справа є незначної складності
та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої
статті 19 ЦПК України. Норми процесуального закону, якими врегульовано процедуру доступу до суду касаційної інстанції, слід визнати такими, що відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до статей 389, 394 ЦПК України.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі незначної складності підлягають касаційному оскарженню.
Разом з тим, посилання в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду є виконанням вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до «верховного суду» є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Добріч проти Сербії», заяви № 2611/07 та № 15276/07, від 21 червня 2011 року).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02, від 20 травня 2010 року).
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами цивільного судочинства.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Одночасно суд роз'яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЦ Пасаж-Н» на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 14 травня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЦ Пасаж-Н» про формулювання підстав звільнення та усунення порушення під час розрахунку при звільненні.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк